В мене у Франції в Арлі за 100 метрів від станції зламався наглухо потяг до Монпельє, котрий був підігнаний під літак (все хотів тоді встигнути, не знав чи коли ще потраплю, і гнав за добу (котра тільки й була) Монпельє-Нім-Ег-Морт-Арль-Монпельє). Хвилин за 20 після зупинки щось по французськи повідомили, якось народ заворушився і я став намагатися поцікавитись, що коїться. На щастя знайшовся хтось з англійською і сказав що усе, нікуди не їдемо. Наступних потягів вже не було. Добре що гроші були, зміг перед вокзалом спіймати таксі і десь за годину був в аеропорту, потім гадав, що б було, коли б він зламався десь на півдорозі.
Цікаво що багато років по тому, коли ми вже з сім'єю котилися зворотним маршрутом, тобто з Каркассону до Німу, вийшла інша пригода. У Каркассоні десь підзатримались і потрапили на вокзал не так рано, як би хотілося, але з деяким запасом. І побачили що у каси якісь нереальні черги (а з автоматами не пам'ятаю чому, але якось не було вариантів). Ну двоє дітей не дуже великих з нами, почали ми якось пробиватись ближче, народ почав пропускати, але час плине. Касірша англійською ніяк, ми якось намагаємось докричатись, народ підтримує. Кінець кінцем вона кричить щось на кшталт "йдіть до потягу, вже купите там". Ну ми вскочили туди, вагони повні, діти десь сіли, ми з дружиною бовтаймось усередині, чекаємо на контролерів і думаємо, що будемо говорити. І так доїхали безкоштовно до Німу (а це години дві), контролери так і не з'явились.