Олександра Михайлівна Стародубцева. Ій майже 80. Це вона протягом 4 місяців в бахмуті стояла на зупинці з цим транспарантом. Іі били, ображали, плювали в обличчя, вона знову приходила. Ій тисли руки, пишалися і підтримували, дарували прапори і нагороджували.
Вона раділа від відчуття, що робить це не дарма. Пояснювала тим, хто хотів слухати. Зараз відказують ноги, тому іі більше не видно на зупинці.
Олександра Михайлівна - людина, яка ламає стереотипи про літніх людей. В 70 з хвости ком вивчила англійську з вчителем і поїхала до доньки на пмж у Вашингтон. Витримала три роки і повернулася на рідну землю, яка ій снилася. Вона читає Інтернет , цікавиться всім і багато знає. Ненавидить совок всім нутром, не ностальгує за варєнкою по 2.20, бачить всю його подноготну.
Вона вишила портрет загиблого в Донецьку Діми Чернявського, який народився с Бахмуті і мріє сказати слова співчуття його мамі. Не змогла розшукати іі телефон, нажаль.
Годує смаколиками і пропонує залишитись на ніч. Дивуюсь, бо перший раз мене бачить і геть не знає, на що я здатна. " дитя , я уже в том возрасте, когда вижу людей насквозь", - посміхається моя люба героїчна землячка, підштовхуючи джем з лепестків троянди.
Аж дух захоплює від почутого від неї, пережитого і дуже гідного життя.
Такими людьми теж багата Донецька земля. Щиро люблю іх і пишаюсь без міри
