Юрій Богданов
Трамп, Венс і Україна: чи рити помиральну яму?
Пара Трамп-Венс це тріумф найбільш неадекватної, екстремістської і злобної частини республіканців. Якщо ця пара все ж переможе, нам буде не легко. Європі не буде легко. США не буде легко. Але працювати можна з будь-якою ситуацією. Тим більше, що ця війна навчила нас, що конʼюнктура - річ дуже мінлива. Тому давайте про це і поговоримо.
Так, буде важко. Але мене в цілому сильно втомив дискурс від всепропальників, що українська дипломатія якась не така і недолуга, а європейці - тупі. Що в контексті можливого приходу Трампа як мінімум дуже несправедливо. Бо вже закладено кілька механізмів “страхування від ідіота”.
Щодо постачання зброї і фінансового забезпечення. Формат двосторонніх безпекових угод і інші довгострокові формати співпраці (фонд миру, гарантований бюджет від НАТО тощо) як раз і вигадані для “страхування від ідіота”. Так, прихід Трампа і результат інших виборів несе для України ризики. Зафіксовані на папері угоди не завжди виконуються, але вони дають більшу гарантію ніж декларативні обіцянки. І ні, не всі угоди - Будапештські. Тому так, нам доведеться більше розраховувати на ЄС, Британію, Канаду, Австралію, Японію, Корею, але в разі чого сукупних ресурсів має вистачити. Хоча буде капець як важко.
Щодо спроб Трампа всадити за стіл перемовин Україну і Росію під дулом пістолета над нашою скронею. Я скептичний до того що Саміт миру може сам по собі привести до завершення війни. Бо Росія не підпишиться під його вимогами. Але він виявився корисним форматом і коли Донні побіжить “мирити” Україну і Росію, у нас і наших партнерів вже буде аргумент “ось є формат, під яким підписалася половина миру, доєднуйся”.
Тепер мені, в цілому, зрозуміло, чого другий саміт хочуть провести до виборів в США. І чому туди активно “запрошують” РФ. Конкретизувати рамку гіпотетичних мирних перемовин при показовій відмови Росії - гарний сигнал Трампу, що він може опинитися в опозиції до всього цивілізованого світу. Що вікриває для нас додаткові вікна можливостей.
Щодо безпеки Європи. Багато хто чомусь вірить у російські ж казки про те, що “Європа слабка і недолуга”. Кхм-кхм. У країн ЄС (навіть без Британії) більше літкаів, кораблів, ракет і засобів ППО, ніж у Росії. І вони набагато більш технологічні.
Так, Європі доведеться позбутися від залишків ілюзії, що безпеку може гарантувати хтось “зі сторони” і зосередитись на власному ВПК і військових бюджетах. Відмова від старих парадигм дається важко, але процес йде і іншого шляху нема.
Щодо Росії та Китаю. Для трампістів ідеологічно існує два головні вороги - кляті глобалісти (“демократичні еліти, які руйнують велич і ідентичність Америки”) і Китай, який “так зріс через клятих глобалістів” і став екзистенційною загрозою для США. Тому так, адміністрація Трампа за поточної конʼюнктури буде ескалувати немілітарний конфлікт з КНР. І це підвищує шанс вже військової ескалації в Азії.
І наостанок. Трамп свої екзальтовані ідеї і обіцянки (наприклад, побудувати стіну на кордоні з Мексикою за рахунок Мексики) має тенденцію забувати, коли вони виявляються неробочими. І з примусом України до миру за 24 години на умовах РФ йому теж доведеться розпрощатися. Це не гарантує, що відразу після цього він побіжить постачати нам сотні танків, гармат і ракет. Але наша мета не прогнутися під його шантаж. А далі буде видно.
Це все, звісно, якщо адміністрація Трампа буде існувати. Бо номінація Венса може виявитися першою великою помилкою Донні під час кампанії. Пострілі у вухо, здається, переконали Трампа, що буквально ніщо не може його зупинити. І за добу після декларації про те, що “Америку терба обʼєднати” він обрав найбільш токсичного і для внутрішньої, і для зовнішньої аудиторії персонажа своїм напарником. Чим заклав додаткові ризики для єдності республіканців і дав можливість демократам мобілізувати електорат. Звісно, якщо вони спроможні на те, щоб пожвавити власну кампанію.
P.S. Всі, хто там вже заліз у помиральну яму - вилазте. Роботи багато.
