Cпойлер
Ще у серпні, коли Шабуня і ко підготували свій “протухт” по е-декларуванню, який увійшов в історію як #мірандагейт, ми (ІЦ Майдан Моніторинг) кричали, що то несусвітня фігня, бо а) “протухт” має критичні дірки в системі (слава Богу, Держспецзв’язок то підлатав трохи), і б) заповнити декларацію у такій формі – це садомазохізм: садизм тих, хто примусив, і мазохізм тих, хто заповнює, бо на це має бути витрачена купа часу – лише на заповнення всіх граф – кілька годин, а збирання інформації? Заповнювати таку занадто складну декларацію жодна людина при здоровому глузді не буде, якщо вона не фанат звітності (Про #мірандагейт можете почитати у низці публікацій на “Майдані”: “про розробника”, про системні проблеми е-декларування, про 7 кіл пекла заповнення е-декларацій).
Тепер же, ГО-шників, які просували цю ідею у такій навіженій формі, поставили у таке ж становище, що й держслужбовців. Може, тепер дійде, що саму форму е-декларації треба змінювати? Проблема не в тому, що треба подавати деталізовану інфу, проблема в тому, що принцип організації декларації – це чистий садомазохізм.
Але я не про це. Проблема з громактивістами, які борються з корупцією, не в сумах, які ті спускають собі на з/п чи на свої заходи через “фіктивні видатки”, а трохи в іншому.
Будь-яка ГО – це група за інтересами, яка а) захищає інтереси своїх членів, б) ці інтереси намагається впровадити на загальноукраїнському чи місцевому рівні. Нерідко під лозунгом, що “цього потребує суспільство” (яке суто фізично не здатне самостійно висловити свою консолідовану думку щодо чогось, а тому виходить, що інтереси “суспільства” захищають ГО-шки та громактивісти), ми бачимо підміну понять і просування не тільки своїх ідей, а й своїх людей, часто-густо, із сумнівною репутацією. Хоча у декого з членів “суспільства” ці речі викликають відразу, є для них незрозумілі, або кожний розуміє під ними своє…
Так чи так, ГО-шки та громактивісти працюють у різних формах із владою, її представниками, бюджетними установами, їх представниками, а також просувають свої ідеї через ЗМІ, звісно, заявляючи, що роблять це в інтересах суспільства. Проте, тут виникає проблема не лише, за чий рахунок бенкет, а й у корупційних ризиках, які можуть виникати при співпраці з органами влади чи бюджетними установами. Тобто йдеться про те, чи немає в тих ідеях, які просуваються ГО-шками та громактивістами чийогось інтересу? Чи немає там лобізму? Звісно, можна передбачати добрі наміри, але це не завжди працює – приміром, досі не знаємо, що ж то за “улюблена людина” дала Лєщєнку кілька лямів на квартиру. Повірите, що він чесна людина? Я – ніколи.
Але тепер ми переходимо до найцікавішого. По суті, навіть декларування контрагентами не покаже реальних фінансів, бо наше законодавство змушує всі ГО мати подвійну бухгалтерію: одну для податкової, іншу – для грантодавця. Коротко опишу проблему. Є певна людина (член чи не член ГО – не важливо, він а) не працівник, б) не член Правління), яка має провести якийсь тренінг у місті Y, але живе в міcті Х. Щоби компенсувати проїзд із міста X до міста Y і проживання в місті Y, є 2 варіанти: заплатити гроші напряму, і тоді з цих грошей треба платити всі податки, б) перевести гроші у кеш, а вивести їх можна через ФОПа, який займається наданням якихось послуг. Насправді, через такі “послуги” деякі ГО-шки роблять просто обнал, який іде на зовсім інші цілі (чорна бухгалтерія хробацького вам у поміч). Через оце і взвили наші ГОшники, бо це ж треба засвітити для всього “суспільства” канали, якими проходять бабки
Але це ще не все. В Україні система грантів побудована ще й таким чином, щоби гранти отримували певні організації “кому нада” у сумах “скільки нада”. Гранти такі надаються західними або приватними грантодавцями (напр., Сорос) або державними інститутами. І тут переходимо до найцікавішого: гроші виділяються на “розвиток чогось там демократичного в якійсь державі” з податків платників західної держави якійсь ГО-шці. Але результат та ефект діяльності такої ГОшки бачить та затверджує грантодавець. А “суспільство”, для якого виділені ці бабки, не може оцінити результат та ефект. У найкращому випадку, — побачить коротенький фінзвіт. Все! Але виникають ситуації, коли 300 тис євро, виділені данським урядом на е-декларування, тупо пиздяться, і результат – доопрацювання системи вже за гроші українських платників податків.
По суті, наші борцуни з корупційов опинились у ситуації як монархія перед буржуазною революцією: коли буржуазія хотіла змінити існуючий стан речей і стати владою. У нашому ж випадку – оте “суспільство” та влада хочуть прозорості від тих, хто їх контролює. Хочеш контролювати владу і оцінювати, хто чесний, а хто ні, – доведи, що сам такий чесний і прозорий. А оскільки може виявитися, що ті, хто борються за прозорість, не такі вже чесні і прозорі, то ми отримали вий: як від самий “прозорих”, так і від посольств, які фінансують тих “прозорих”. Вони бояться, що вскриється реальна і не зовсім втішна ситуація? ги-ги.
Тож мені абсолютно не шкода цих антикорупційонєрав, ібо хлопці та дівчатка самі йшли до цього успіху. Особливо завдяки помиям без фактчекінгу, які лилися з їхніх чорно-зелених (від помиїв та баксів) ротів. Але чи замисляться ці чорно-зелені створіння змінити Податковий та Трудовий кодекси, щоби припинити цю практику обналу? Хоча, вочевидь, ця схема їх цілком влаштовує…
Відтак, на мій погляд, нам потрібні 3 речі:
а) закон про лобізм, де цим можна офіційно займатися за бабки, і, звісно, хто, що, кому і як надає послуги відкрито та публічно.
б) закон про публічні відкриті звіти про діяльність, фінансові звіти та декларації ВСІХ ГОшок (не активістів, а саме організацій) України, де все розписано: куди, що і як. ВСІХ. Крапка.
в) ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ подання декларацій ВСІМА громадянами України. ВСІМА. Крапка.
І до цього треба йти.
P.S. До речі, слова Пороха, що ГОшки мають надавати декларації, я гратулюю, бо сам виступаю за це. Єсі шо, то я особисто готовий подати декларацію. Хоч не займаюсь антикорупцією, але маю корупційні ризики відповідно до наведених вище причин
