Будучи министром иностранных дел ПП много внимания уделял взаимоотношениям с ЕС. При нем в 2009 г. План дій Угоди поменяли на Порядок денний. В чем разница - прочитай под спойлером.
Cпойлер
Порівняльний аналіз Порядку денного асоціації та попереднього Плану дій дозволяє виявити такі схожі та відмінні елементи цих документів.
Обидва документи є практичними інструментами співпраці, спрямованими на імплементацію основних положень базових договорів (у випадку Плану дій — попередньої Угоди про партнерство та співробітництво, у випадку ПДА — майбутньої Угоди про асоціацію) відносин між Україною та Євросоюзом. З цієї точки зору План дій мав скоріше «ретроспективну» дію — розроблявся через сім років після набуття чинності УПС для прискорення реалізації її окремих положень, що не були виконані у попередній період. У свою чергу, Порядок денний асоціації має «перспективний» характер, спрямований на випередження перебігу подій, оскільки має на меті започаткувати виконання окремих положень Угоди про асоціацію, яка в цілому ще знаходиться на стадії розробки.
З формальної точки зору, План дій Україна-ЄС належав до інструментарію Європейської політики сусідства — рамкового підходу Євросоюзу до розбудови відносин з країнами, що розташовані по периметру його кордонів як у Європі, так і в Африці. Цей елемент вже сам по собі створював певну упередженість сприйняття цього документу в Україні з огляду на недиференційований характер ЄПС, яка урівнювала інтеграційні перспективи всіх країн — сусідів ЄС. Порядок денний асоціації формально не прив‘язується до Європейської політики сусідства, а подається як ексклюзивний двосторонній інструмент взаємодії між Україною та ЄС, покликаний посилити саме двосторонню основу співробітництва та виокремити її із загального контексту ЄПС. Фактично ж цей документ є імплементаційним інструментом майбутньої Угоди про асоціацію, яка сама є елементом Європейської політики сусідства, передбаченим для всіх країн-партнерів в рамках цієї політики. Оскільки Україна є «піонером» у освоєнні нових інструментів політик ЄС, цілком ймовірно, що напрацьовані у діалозі з нею «типові» документи будуть використані в якості зразка у відносинах ЄС з іншими країнами-сусідами.
Структура обох документів та їх змістовне наповнення є доволі подібними. Як План дій, так і ПДА містять перелік пріоритетних завдань для виконання українською стороною, що стосуються усіх ключових сфер інституційного розвитку України та її співробітництва з ЄС — політичний діалог, юстиція та внутрішні справи, економічний та соціальний розвиток, торгівля, ринкові та регуляторні реформи, транспорт, енергетика, наука, культура та освіта. Деякі завдання Плану дій «перекочували» майже без змін у ПДА, інші були актуалізовані з урахуванням акумульованого за останні роки прогресу у співробітництві. Крім того, ПДА містить цілком нові пріоритети, які вже більш чітко підпорядковуються логіці політичної асоціації та економічної інтеграції, ніж партнерського співробітництва. Так, багато завдань ПДА дійсно відрізняються підкреслено інтеграційною спрямованістю, ніж у Плані дій (заходи щодо глибшої інтеграції транспортних та енергетичних мереж, забезпечення участі України у галузевих програмах та агентствах ЄС, імплементація Україною секторальних розділів acquis та, в цілому, більш високий ступень наближення законодавства України у різних сферах до європейських стандартів).
На відміну від Плану дій, у ПДА більш чітко простежується намагання посилити саме двосторонній характер зобов‘язань через наголошення на спільній власності та відповідальності за виконання його положень. Формулювання та зміст багатьох положень документу обумовлюють його дещо меншу схожість на перелік односторонніх зобов‘язань України перед ЄС, як це виглядало у випадку з Планом дій.