Ще раз докладно про угоду.
Cпойлер
1. Чому вирішено укласти угоду саме зараз? Символічна важливість підписання безпекової угоди між Україною та Великою Британією саме у ці часові рамки обґрунтовується загальним депресивним міжнародним комунікаційним фоном щодо перспектив завершення українсько-російської війни, невдачі гучно розрекламованого контрнаступу ЗСУ, складності подальшого збільшення військової та фінансової допомоги Україні з боку ключових союзників, зокрема США. Ця Угода мала на меті спробу повернути фокус міжнародної уваги до України, забезпечити проблиск надії, позитивний тренд та незмінність загальної міжнародної підтримки України. Крім цього, на фоні початку військової кампанії західних країн у Червоному морі та президентських виборів у Тайвані Угода мала стати доказом рішучості Заходу у боротьбі з диктатурами та захисті міжнародного правопорядку.
Певні плюси підписання угоди має принести і для внутрішньої політичної кон’юнктури у Британії та можливостям Білого дому в переконанні республіканців у Конгресі США підтримати Україну. До речі, укладення такого типу «історичних» угод є звичаєвою практикою Лондона. До прикладу, лише останнім часом були підписані подібні документи з Японією, Кенією, Сенегалом, Естонією тощо.
2. Без гарантій безпеки: підписаний документ жодним чином не є «гарантіями безпеки» не стільки за «словами», але «за наслідками», адже єдиними дієвими гарантіями безпеки для України може бути лише стаття 5 Вашингтонського договору (про створення НАТО). Укладена Угода не наближає нас до членства в НАТО, незважаючи на те, що містить положення про євроатлантичну перспективу та підтримку Британією нашого шляху до НАТО. Укладена Угода фактично створює альтернативу нашому членству в Альянсі на наступні 10 років принаймні і скеровує дискусії в західному політичному істеблішменті від запрошення України приєднатись до Вашингтонського договору у напрямок розмірковувань над оптимальними обсягами та форматами «безпекової допомоги». Тому Угода від 12 січня — це постріл в успіх України на Вашингтонському Саміті НАТО.
До речі, з укладенням цієї угоди, на жаль, фактично перекреслено досить багатообіцяючу ідею створення Тристороннього політико-безпекового регіонального альянсу Україна-Велика Британія-Польща. Нагадаємо, що заснування такого стратегічного трикутника, про який серйозно заговорили у 2022 році, стало б вагомим кроком вперед для відсічі російській агресії та спільної роботи заради європейської безпеки.
3. Тінь Будапештського меморандуму: підписана угода ґрунтується на базовому Договорі про стратегічне партнерство між Україною і Британією, укладеному 8 жовтня 2020 року, який «залишається основою для двостороннього співробітництва» (міститься чітке посилання). Водночас в Договорі від 2020 року визнається «важливість і ефективність безпекових запевнень, що містяться в Будапештському меморандумі від 1994 року». Тобто в укладеній угоді фактично підтверджується чинність Будапешта взірця 1994 року для України навіть після повномасштабного вторгнення Росії 2022 року. Таким чином, фактично маємо осучаснену версію Будапештського меморандуму (в двосторонньому форматі).
4. Без юридичних зобов’язань: очевиднім недоліком укладеного документа є відсутність процедури його ратифікації, а отже з’являються сумніви щодо його юридично зобов’язуючого характеру. Виникає питання до т.зв. юридичної чистоти документа для Києва, адже відповідно до Закону України «Про міжнародні договори» (зокрема, у тлумаченні статті 9 щодо політичної співпраці та військової допомоги) виникає необхідність його ратифікації. Особливо, якщо брати до уваги пункт 7, в якому передбачається надання з боку України «ефективної військової допомоги» Великій Британії, у разі зовнішньої агресії проти неї.
За структурою, змістовним наповненням та формулюваннями документ скоріше нагадує меморандум, декларацію чи протокол про наміри у розвиток базового Договору 2020 року. Цікаво, що подібний за формою і мовою документ, укладений між Лондоном і Тель-Авівом у 2023 році, називається «дорожньою мапою». Там також не вживається термін «shall» (хіба що 1 раз, у сфері культури), притаманний для юридично зобов’язуючих документів, як у випадку з двостороннім Договором 2020 року. Натомість, застосовуються терміни «would» та «will».
Важливою складовою надання солідності і чіткого міжнародно-правового виміру укладеному документу було б передбачення процедури його міжнародної реєстрації в ООН відповідно до статті 102 Статуту Організації.
З точки зору конкретних зобов’язань з британської сторони, чи не єдиним є зобов’язання надати Україні в 2024 році 2,5 млрд фунтів, за що ми вдячні британській стороні. Однак, це все. Про перспективи допомоги на подальші 9 років — жодних гарантій. Водночас, як приклад, трохи дивний вигляд має одне з «основних безпекових зобов’язань» Великої Британії - «підтримка майбутньої інтеграції до євроатлантичних інституцій».
5. Мінімальний «максимальний рівень» безпеки: якщо відкинути переможні політичні заяви з обох сторін, мусимо визнати, що згаданий документ став фіксацією максимального рівня підтримки (своєрідна фіксація нинішнього рівня), яку готові надавати нам впливові міжнародні гравці. Навряд чи хтось інший з наших партнерів буде готовий посилити угоду чіткими юридично зобов’язуючими формулюваннями.
Тому даний документ — це сигнал, насамперед, Україні, що потрібно посилювати роботу з роз’яснення екзистенційних ризиків для міжнародного порядку, які несе росія. Ця угода не має стати ще одним аргументом для влади для заспокоєння українського суспільства, що боротьба стане простішою чи легшою.
6. Відсутність дієвого механізму стримування агресії: угода не передбачає, що нової агресії Росії проти України не відбудеться, чи що сторони зроблять все для того, аби цьому запобігти. Насправді, йдеться про визнання потенційної можливості нової агресії та, відповідно, необхідність підготовки до неї. Лише посилення оборони, у зобов’язаннях спільних дій з союзниками, може зупинити агресора. Лише розбудова стійкості української держави є запорукою нашої перемоги. Маємо також зробити все необхідне, щоб Україна стала незамінним партнером для Вільного світу, адже навіть на другому році повномасштабного вторгнення бачимо, що західні партнери не готові вийти за рамки безпекових запевнень Будапештського меморандуму.
До позитивів укладеної угоди можна віднести наступне:
Нагадування, що війна не закінчилася, та про необхідність підтримувати Україну у справі відсічі російській агресії. Лондон наголошує, що відбиття агресії вимагає не лише політичних заяв про підтримку, але й необхідність виділення конкретних ресурсів. Це — важливий позитивний імпульс на тлі тих фінансових дискусій, які тривають на іншому іншому березі Атлантики. Важливо, що Лондон вже неодноразово виступав драйвером для розблокування тих чи інших питань з постачання систем озброєння нашій державі. Будемо сподіватися, що лідерство Британії стане в нагоді і цього разу.
Медійний ефект від підписання документу, передусім, на Заході. Враховуючи, що Британія є активним учасником коаліції із захисту торгівлі в Червоному морі, візит прем'єр-міністра Сунака до України став важливим сигналом, що, ані війна на Близькому Сході, ані єменська криза, ані вибори на Тайвані аж ніяк не має означати зниження уваги до України, на що так розраховує Росія.
Війна не привід не проводити реформи. Україна зобов’язується їх втілювати, зокрема, у галузях верховенства права, боротьби з корупцією, забезпечення незалежності антикорупційних структур, уникнення політичного втручання, модернізації економіки і підвищення довіри інвесторів, створення справедливих та рівних можливостей для всіх. Це важливий момент, який зберігає елемент обумовленості для Києва, а відтак і упевненості в тому, що колективний Захід не дасть Україні схибити на демократичному шляху. З цієї війни наша держава має вийти сильнішою, у тому числі у сфері демократії, верховенства права і прав людини.
Таким чином, угода фіксує той рівень підтримки, на який ми можемо розраховувати на нинішньому етапі. На жаль, уклавши угоду, створено небезпечний прецедент, коли інші партнери, фактично, не виходитимуть за її рамки і, фактично, відмовляться від фіксації задекларованих Банковою «безпрецедентних гарантій безпеки» для України. Адже інші партнери будуть слідувати логіці даного документа. Широко розпіарені обіцянки про те, що Україні нададуть гарантії безпеки, виявилися міфом. Проте, це не привід ні для ейфорії, ані для посипання голови попелом. Це чіткий сигнал, що треба засукати рукава для подальшої активної та відповідальної роботи на засадах професійності, інклюзивності та внутрішньої єдності.