Eugene Dubogryz is with Roman Kulchynsky.
59 minutes ago
·
Про держслужбу.
Написав для Текстів невеликий текст (саме так, як не дивно). Формату питання-відповіді. Про держслужбу. Одразу хочу попередити, що я ані спеціаліст із держслужби, та й провів там небагато, за формою рік, бо НБУ в 2016 формально вивели з-під держслужби, за суттю чотири роки. Тим більше, не спеціаліст із реформи держслужби, й взагалі не «спеціаліст із реформ» (ба більше, гостру неприязнь іноді відчуваю до записних універсальних «спеціалістів з реформ», та це справи не стосується). Тобто, так би мовити, думки пересічного мимокрокодила, на основні тих практик, які бачив на власні очі, не більше того.
І трохи лонгрід.
Якщо у вигляді brief summary, то основні проблеми держслужби це зарегульованість та не дуже розуміння, на рівні суспільства, а відтак і «влади» в широкому розумінні, що ж воно хоче від цієї держслужби. Чи це намагання зробити так, щоб воно працювало на розвиток країни (і соціальний, і економічний), чи прагнення все зарегулювати та алгоритмізувати, чи бажання боротися (чи навіть побороти) із корупцією. Цих трьох цілей одночасно досягнути неможливо, така собі імпоссібл трініті, хіба двох паралельно, і то не факт. Якось так.
Питання 1.Що демотивує талановитих людей іти працювати на держслужбу? (Малі зарплати? Відсутність критеріїв кар'єрного росту? Токсична атмосфера\корумпованість керівництва? Інші фактори?)
Відповідь 1. Тут одразу комплекс факторів. Кожен з них сам по собі не є непереборною перешкодою. Так коли вони всі нашаровуються разом, докупи, то це стає проблемою. Спробую перелічити основні, від більш важливих до менш важливих (на мою суб’єктивну думку)
А. Надмірна зарегульованість держслужби. Це стосується всього. Процесу аплікації, тобто подачі документів, формальних вимог до кандидатів (письмова анкета, біографія, купа паперової роботи ще на етапі формальної аплікації). Умов самої роботи, коли все побудовано не на здоровому глузді чи професійних судженнях, а на посадових інструкціях, у 95% застарілих чи прописаних під інші умови. До обмежень щодо можливості іншої роботи, інших доходів. Високих ризиків порушити посадові інструкції просто через незнання та бажання зробити краще. Нетолерантності до помилок. Великої кількості непотрібної роботи, аби не бути покараним. Зарегульованості тих же зарплат.
Б. Непередбачуваність. В будь-який момент можуть змінитися умови роботи, зокрема, прийти обмеження на зарплати. Чи змінитися керівництво. Чи з’являться нові вимоги, будь-якого характеру, до роботи. Дуже важко щось планувати. Для молоді та просто для ініціативних людей це часто неприйнятно. Або для людей, які звикли, що домовленості треба виконувати, і зміни у домовленостях можливі за згодою двох сторін, а не за волею однієї (наприклад, ті ж зміни зарплат чи умов роботи чи посади). Непередбачуваність в плані кар’єри – можеш багато працювати, та не отримати ані підвищення, ані винагороди.
В. Погана комунікація на всіх етапах – люди не розуміють, в чому полягає робота на держслужбі і чому вона важлива. В чому додана вартість. Де можливість змінити країну на краще.
Г. Багато випадків неформальних домовленостей, простіше кажучи, коли на роботу на держслужбі беруть «за знайомством», а конкурси та аплікації лише формальність. Про це багато пишуть в пресі. Результат – небажання йти через просту недовіру.
Д. Низька – це не так важливо – але неринкова зп. Неринкова, в сенсі, не бере до уваги конкретну людину, її знання, компетенції, зп залежить від регуляцій, тарифних сіток та інших речей. Це не сприяє залученню амбітних людей, які можуть швидше та більше заробити в приватному секторі.
Є. /часто та не обов’язково/ важко навчатися чомусь новому, тому, що можна продати деінде, в інших організаціях, в приватному секторі. Досвід, релевантний в межах конкретної установи. Часто – нема в кого вчитися. Відтак людині важко «працювати на резюме», в сенсі, продавати набуті навички, бо ним і нема застосування на стороні.
Питання 2. Що на вашу думку потрібно зробити в Україні, аби державний апарат працював більш ефективно?(збільшити зарплати, повернути\запровадити чесні конкурси для просування по кар'єрних сходах, гарантувати високу пенсію, запровадити додаткові пільги, інші дії )
Відповідь 2. Комплекс дій. З того, що написано – лише збільшення зарплат, точніше, приведення зарплат у відповідність до кваліфікації та витрат часу (старанності, простіше кажучи) людей. Диференціація – в залежності від корисності та роботи, а не рівня посади. Внутрішня мотивація – коли люди відчувають, що вони реально потрібні. Дерегуляцій держслужби, тобто, скасування непотрібної роботи а-ля заповнення формулярів, «заяв про посилену відповідальність», відписок та іншого. Просто дати людям займатися їхньою роботою. Заохочення за гарно виконану роботу, без традиційного «ви за це отримуєте зарплату». Толерантність до помилок, в тому числі, з боку різного роду «контролерів», насамперед, правоохоронних органів. Наближення роботи та функцій до тих, які можна «продати» (в сенсі, виконувати) за межами держслужби. Головне – мотивація. Тут в мене немає простої відповіді, як це зробити, це залежить від задач конкретної держустанови.
Питання 3. Наскільки доцільне для нижчої і середньої ланок чиновників детальне декларування майна і доходів, яке охоплювало більше ніж 1 млн громадян?
Відповідь 3. Доцільне. Проблема не в декларуванні як такому, а в тому, як ці декларації оцінюються. Якщо задача декларацій – це прозорість та відповідність способу життя винагороді, то жодних проблем із декларуванням немає. Крім навантаження на сервери). Якщо ж декларування сприймати як можливість карати за незначні помилки, які не пов’язані із корупцією, просто невчасно подали, або якусь цифру пропустили випадково – то це дійсно проблема, якою вона і є. Декларування треба просто зробити простішим і дивитися на нього по суті, а не за формою.
Питання 4. Робота багатьох чиновників пов'язана з корупційними ризиками. Наскільки доцільна максимальна “алгоритмізація” і цифровізація їх роботи, адже досвідчений фахівець знає нюанси, які не можуть знати розробники алгоритмів? Але якщо дати сводобду дій, то де гарнатія, що він не прийматиме корупційних рішень?
Відповідь 4 Ніяк не доцільна. Доцільно, навпаки, давати максимальну свободу дій максимально професійним людям.
Ситуація наступна. Гарантувати ніхто нічого не може. І жодна цифровізація, аглоритмізація, декларування, контролі та посилення відповідальності цієї проблеми не вирішать. Це проблема на рівні суспільства, яка називається «суспільна толерантність до корупції» також відома як «хочу аби кум порішав». І боротися з нею треба комунікацією на рівні суспільства, вихованням нетолерантності, неприпустимості таких дій, суспільного осуду. Через прозорість та викриття таких випадків, конкретних випадків.
Неможливо придумати регуляції на всі випадки життя. Саме тому, що ми постійно намагаємося придумати якийсь загальний алгоритм, якусь вічний двигун, «який поборе корупцію раз та назавжди», ми зайшли в глухий кут – занадто багато регуляцій, які сповільнюють роботу держслужби та роблять її непривабливою – дивись відповідь А на пункт 1. Ті, хто схильні до корупції, все одно обійдуть ці заборони, а ті, хто сумлінно працює, а таких 95+% (просто ми бачимо окремі кричущі випадки, і автоматично розповсюджуємо це на всіх – така собі «неправильна математична індукція») будуть лише витрачати час та зусилля на паперову роботу і не будуть робити те, що потрібно.
Корупційні рішення будуть завжди. Завжди певний відсоток людей буде нечесними, а якісь рішення будуть помилковими. Питання, наскільки їх багато і як їх мінімізувати. Найпростіший спосіб – залучати професійних людей, мотивувати їх різними способами (для кожної людини та кожної організації це окремо), бути толерантними до помилок, та лишити певний відсоток на ці самі корупційні рішення. Це якщо задача щоб система працювала, а не «боролася з корупцією».
Питання 5. Чи дійсно наші правоохоронці керуються презумпцією вини чиновника і чи це є поширеною практикою, яка ускладнює роботу всієї держслужби? Якщо так, то як цього уникнути, враховуючи корупційні ризики?
Відповідь 5. Важко сказати. З мого невеликого досвіду – скоріше так, аніж ні. Та треба пам’ятати, що це проблема не органів, які теж, до речі, держслужбовці. Це проблема суспільства. Тотальна недовіра, і бажання контролювати все, бажано так, щоб тебе самого не контролював ніхто. Якщо такий запит суспільства, а він є, то і «органи» будуть його відпрацьовувати, шукати зраду та корупцію повсюди. Але так система не працюватиме, врешті, як зараз.
Уникнути цього просто. І водночас складно. Бо це потребує перебудови мислення самих правоохоронців, а відтак і суспільства. Перестати всіх підозрювати, вмикати «презумпцію невинності», тобто, якщо щось робиться не так, то не через умисел, а через помилки чи нерозуміння. Плюс прозорість всього – процесу прийняття рішень, зарплат, статків, способу життя, контрактів та закупівель і так далі. Через прозорість воно має шанс запрацювати.
Ризики будуть завжди. Важливо розуміти, чому ми хочемо від держслужби. Працювати чи «контролювати ризики». Поки що весь час існування України ми робимо лише друге, от і маємо кризу держслужби та постійне невдоволення нею.
