Автор Тема: Нотатки про насущне
 

Online Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 5324
  • Karma: 3162
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #660 : Січень 04, 2023, 17:32:03 »
Гудименко

Пару років тому я написав прогноз наступного характеру: «Все буде погано, потім ще гірше, потім просто пиздець, а потім знову стане просто погано, і ми всі скажемо, що це заєбісь».

(Розпливчастість дат та формулювань вигідно відрізняє мене з-поміж телевізійних аналітиків, тому що про перемогу за 2-3 тижні я не розповідав і прогнози даю нечасто, переважно за принципом рушника на вікні («Якщо мокрий – дощ, якщо колишеться – вітер, якщо немає – спиздили»), тож якщо треба якісна аналітика, звертайтесь.)

Чому я про це згадав? Тому що не буде точної дати, коли все стане добре. Як було вже не буде, буле якось інакше, але як саме – не знає ніхто, а той хто каже що знає – невблаганно пиздить і слухати його не варто, хіба що це останній підкаст який ви закачали перед блекаутом.

Не буде точного дня, коли ви скажете: «Ну ось тепер заєбісь». І до війни у вас таких днів імовірніше за все не було, тому що завжди є щось, що муляє, щось над чим треба попрацювати. Так само буде і після перемоги. Міста треба відбудувати, посадки розмінувати, мільйон ветеранів пристосувати до мирного життя, а оооось там, у Білгородській народній республіці, ми огірочки посадимо. 

Завжди буде щось, що треба ще зробити. Щось пофарбувати, полагодити, пореформувати, покращити. І все нам буде здаватись, що ще не заєбісь.

Але потім ми подивимось на попіл, що залишився від країни-агресора, і скажемо: «Хоча…».

Offline Солоха

  • *****
  • Повідомлень: 10814
  • Karma: 6618
  • Стать: Жіноча
  • Я не крило, я дзьоб
Re: Нотатки про насущне
« Reply #661 : Січень 05, 2023, 07:51:42 »
НЕОРДИНАРНОГО КИРОВОГРАДСЬКОГО ЛОХА ТАКИ РОЗВЕЛИ НА БАБЛО
Сьогодні на мене вийшла невідома людина, яка поцікавилася, куди можна перерахувати 800₴ на підтримку Миротворця.
На низку моїх запитань ця добра людина розповіла наступне.
Коли він дізнався про те, що крадій і мародер Паравознюк опинився у Чистилищі сайту Миротворець, він подзвонив Паравознюку і представився власником сайту Миротворець Романом Зайцевим та запропонував за 1000$ вирішити питання з вилучення даних про цього хряка.
Спочатку Паравознюк довго розмовляв матом та іншою нецензурщиною, але згодом почав торгуватися бо жлоб є жлоб.
В решті-решт вони сторгувалися на сумі 800$, яку Паравознюк згодом і передав начебто представнику сайту Миротворець.
Тож у відосіку нижче Паровознюк розповідає не повну правду, а лише частину. Про те, як цього лоха розвели на 800$ він не говорить.
------
Дмитро Гордон вибачаюся, що вчора не розібрався і подумав, що то ти демпінгував наші такси за внесення і винесення з Чистилища.
------
Ну, а хлопчині я сказав щоб витратив кошти, які він отримав він кировоградського лоха на свій розсуд бо від крадія і бидла, яке роками підривало економіку України та обороноздатність країни, нам нічого не потрібно.
Роман Зайцев (власник сайту Миротворець)
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0HY419cm4pkJb8WZuspnFomnRbTHnXKW1tVHeB5V6hpckqCY1upL5trbMJEF9naFCl&id=100001138982059

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 37103
  • Karma: 24503
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #662 : Січень 05, 2023, 09:15:43 »
Цитувати (виділене)
Yury Bogdanov
29 хв  ·
«Захід примусить нас до перемовин» чи «війна триватиме роками»?
Ні. І ні.
Тезу, що у України є час «до весни», «до літа», «до 32 травня», бо потім «інфернальний жах і крах» і «нас змусять вести перемовини» підігрівають росіяни. І ще трохи - фантомні страхи. Бо допомогу хочеться поскоріше, зброї побільше, щоб це все поскоріше закінчилося і перемогою.
Але як тільки починаються думки про «поскоріше», у окремих людей через втому чи особисті страхи спливає песимізм та відчай. Що «поскоріше» може бути поганим. І якщо вірити в наступ росіян, що зламає нас за три дні вже якось не дуже видходить, то вірять у змову-зраду-тощо. Це найчастіше не дурість. Це психологічна втома чи тимчасова психологічна яма. (А може що і погірше, тому я нагадую, що профілактичні візити до лікаря-психотерапевта реально важливі!)
Але реальність свідчить про протилежне. «Кидати» нас точно не збираються.
Головні санкції проти Росії почали вступати в силу тільки восени і в грудні, бо Європа мала підготуватися. Нафтове ембарго. Вугільне ембарго. Тощо. Що вже свідчить про довгостроковий план.
США розгортають виробництво зброї та боєприпасів, які не працювали роками. І масу зброї ми отримаємо навесні і влітку. В тому числі весною наш парк HIMARS збільшиться вдвічі.
Глава оборонного комітету Бундестагу Марі-Агнес Штрак-Циммерман тролить федерального канцлера Олафа Шольца тим, що Франція вирішила передати Україні легкі танки AMC-10 RC та броньовані машини Bastion.
"Інші країни-партнери знову лідирують. Тепер ми нарешті можемо почати в дусі франко-німецької дружби, вірно, Олафе Шольце? М'яч зараз на стороні Берліна. Тепер нам залишається тільки забити його", каже пані Штрак.
А днями на брифінгу в Кентуккі Байден на питання про БМП Bradley для України відповів що їх постачання «на столі». Мені подобається така риторика. Черговий привіт тим, хто пише що нас кинуть і чогось недодадуть.
Все буде, але потрібен час.
У когось на фоні цих новин формується протилежний страх. Що війна триватиме вічно. Бо якщо перемога не буде «швидкою», то це «на роки». Я не знаю точно, скільки ще триватиме війна.
Але у Росії нема ані економічної, ані чисто технічної можливості вести війну «роками». Вони вже зараз диспропорційно втрачають людей по відношенню до техніки через дефіцит останньої.
І санкції довгострокові вводять, і зброю нам закладають на «після війни» не тому що хтось збирається воювати 10 років (ні), а щоб така війна не могла повторитися.
Тож якщо ви хочете панікувати чи впадати у відчай через будь-яку причину - це не дуже добре. Для вашого здоров’я в першу чергу і довгострокової витривалості. Бо не б’ється з реальністю. Ніхто не обіцяв що буде легко. Але результат цього марафону того вартий.
Добрий ранок!

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2199
Re: Нотатки про насущне
« Reply #663 : Січень 05, 2023, 17:54:58 »
Dmitry Mrachnik
2d  ·

На позиції темно, вже у метрі від себе я нічого не бачу. А що коїться на землі — не зрозуміло геть. Сама чорнота.
«Лізь у окоп, я тут», — говорить мені хтось нижче рівня землі.
«Не бачу ніхуя... Ви де?» — питаю, намагаючись намацати заглиблення ногою.
«Хапайся за руку», — каже голос, і я вже тримаюся за долоню його власника.
Підковзуюся на мокрій глині, однак вчасно впираюся в підлогу прикладом і повертаю рівновагу. «З якого боку фронт?» — питаю. — «Не можу зрозуміти в цій темряві нічого». «Отут», — відповідає голос і показує рукою, однак я її не бачу. Хлюпання в калюжі на дні окопа говорять про те, що добродій виліз назовні та пішов геть.
Чую десь збоку голос місцевого командира й питаюся в нього: «Де фронт? Куди стріляти, йоб твою мать!»
«Туди!» — відповідає він і починає швидко хлюпати по багнюці кудись у сторону дороги.
«Ну охуєть блять. Ти щось зрозумів? Де кацапи?» — питаюся в товариша, який першим провалився в окоп. «Ну походу там», — каже він, і стукає долонею по стінці землянки. «Ну і нічка. В когось є теплак?» — питаюся в повітря.
«У мене є! Ого ніхуя собі, тут є кулемет...» — відповідає мені хтось із сусіднього окопу й клацає затвором.
Тут на нас навалюється ще одна людина, що майже впала до ями. Ми розуміємо, що втрьох тут не поміститися. «Друже, давай туди, бо тут не розвернемось», — кажу я й направляю людину в сторону тонесенької траншеї, що веде в інший окоп. Очі поступово звикають до мороку і я починаю бачити риси довколишніх об'єктів. В напрямку ворога — невисокий бруствер, а за ними — непроглядно темний ліс.
«Бачу!» — кричить людина з теплаком і кулеметом. — «Їх там дохуя!» Лунає довга черга. Я встаю на весь зріст, трасери добре позначають напрямок вогню. Починаю стріляти спершу туди ж, а потім трохи лівіше. Моя гвинтівка FN FAL приємно лежить у руках і потужно бахає, однак я веду вогонь фактично всліпу. Трасер, який я забив на початку магазина, красиво пролітає між гілками метрів із 50, після чого раптово зникає з поля зору.
Стрілкотня стоїть неможлива, і я мимоволі радію, що восени приладнав до шолома активні навушники. Великий калібр бахає дай боже. У мого товариша калібр поменше — але також 7,62. Поки я опускаюся в окоп для перезарядки, він продовжує вогонь. Спалахів від пострілів не вистачає, щоб підсвітити мені простір довкола шахти гвинтівки — магазин я поміняв, однак на гачок досилання набою натиснути чомусь не можу.
Врешті перезаряджається товариш, чує мої матюки й підсвічує мені запальничкою. Я попадаю куди треба й чую приємний брязкіт металу. Механізм затворної затримки це чудово, однак зараз я починаю сумніватися. Врешті після другого магазину мені вдається зробити все значно швидше, однак стрілкотня несподівано переривається. «Всьо, пизда їм» — каже людина з теплаком і кулеметом.
Ми з товаришем сідаємо на ящик і переводимо дух. Бій тривав декілька хвилин. Закурюємо по сигареті: моя одноразка підло закінчилася, а папіросу в глині не скрутиш. Ще кілька годин нічого не відбувається, аж поки знову не починає працювати кулемет. Ми по черзі вистрілюємо ще по магазину, і бій закінчується. Куримо ще по одній, вирішуємо по черзі дрімати, і вже скоро світає.
Чую десь справа від себе жахливе хропіння. Пригинаючись, іду через траншею до сусіднього окопу й штовхаю спляче тіло: «Не спи! На твоє хропіння кацапи збіжуться». Повертаюся назад. Куримо ще і ще. Кулеметник застрибує до окопу сплячого й виявляє там ще один кулемет, але той не працює — сильно заклинив затвор. «Шкода», — говорить він і біжить назад до себе.
Я дивлюся на ліс позаду наших позицій та чітко бачу за ним щось схоже на заміський будинок. Заплющую очі, дивлюся туди знов: тепер бачу щось схоже на промисловий комплекс. Питаюся в людей довкола — вони теж бачать якісь споруди, але бути їх там не повинно. Потім я бачу елеватор, майже як у Києві біля Контрактової.
«Вертикальні лінії стовбурів і горизонтальні лінії гілок створюють таку ілюзію, а туман і сиве небо додають деталей», — пояснює хтось.
Починається новий бій. Я стріляю лише одиночними, цілей чітко не видно — лише щось рухається між деревами. Чи то вороги, чи то лише друзки від дерев, зачеплених кулями.
Хвилин за 15 я вистрілюю вісім магазинів. Заряджаю останній, дев'ятий, і сідаю на ящик. В мого товариша лишається лише два. Якби ми знали, що потрапимо цієї ночі на нуль, взяли б собою коробки з набоями. Та чого гріха таїть, і поїсти б взяли. Наших калібрів ні в кого нема і нам їх ніхто не принесе. Врешті стрілкотня припиняється, і якийсь час ми мовчки куримо. Багато ми ще навоюємо з трьома магазинами? Врешті, у мене є пістолет, але це вже буде якась пародія.
Чуємо виходи, і над нашими головами проносяться снаряди, розсікаючи повітря зі звуком космічного винищувача з «Зоряних війн». Другий залп. Третій. Звуки видають станковий протитанковий гранатомет. Жоден постріл не влучає, однак СПГ це дуже небезпечно. Пряме влучання в окоп може вбити всіх людей у ньому — таке вже бувало. Дуже підла зброя.
Мінометники ще не навелися, аби подавити ворожі розрахунки. Серце б'ється трохи сильніше, і доводиться застосувати старий трюк, аби зберегти ясність розуму. Уявляю поцілунок — у губи, в шию. Згадую відчуття пружних грудей у своїх руках. Ковзання пальців довкола сосків. Обійми, запах тіла. Солодке відчуття проникнення. Ясність розуму відновлено.
Але робити все одно нема чого. Гранати все ще свистять над головами, стріляти кудись нема сенсу. Врешті чую виходи і через півхвилини — розриви наших мін. «Лишився ще один розрахунок, насипайте!» — кричить хтось у рацію. Знову виходи, знову розриви. Нарешті тиша.
Мої черевики повністю покриті глиною — на стопах наче велетенські шматки лайна, а не взуття. Дупа, ноги й шолом, на диво, чисті, однак вся спина та руки перемазані. Знімаю брудні рукавички, аби дістати з кишені серветку та висякатись. Під нігтями навіть немає грязюки — оце так диво!
Сигарети скінчилися, як і набої, за винятком останнього магазину. Запитую в рацію, чи нема в кого часом калібру .308 або ж 7,62×51. Хтось шуткує, що треба мати з собою ножик. Ще хтось перепитує: «Який калібр, 7,62×пффффф?.. Ходи до мене, тут цілий цинк!»
В цей час лунає млява стрілкотня. Очевидно, «м'ясної хвилі» вже не буде, однак і хорошого теж нічого нема. Знизивши профіль, рухаюсь перебіжками між окопами. Врешті, чую голос свого останнього співбесідника по рації. Питаю: «Друже, де той цинк?» Відповідає: «А оно під деревом». Щасливий, біжу до ящика, однак розчаровано зітхаю.
Це радянський 7,62×54. «Ну, 7,62 на “покемон”, а тобі що треба було?» — певно, мужик почув «на 51» як «на “покемон”». Шкода. Біжу назад до свого окопа й чомусь думаю про дивну долю прізвиська радянського ПКМ. Більшість знайомих військових, які кличуть цей кулемет «покемоном», геть не знають, хто такі покемони. Я обираю тебе, Слоупок!
Знову перерва. Через один окоп снідають ССОшники, яких також терміново перекинули на цю ділянку. Ліземо поспілкуватися й попросити сигарет — у них з собою повні торби добра. Також у них американські карабіни M4A1. Хтось просить постріляти, і один із спецопераціоністів дозволяє випустити пару куль. 7,62×51, 7,62×39, 5.56×45. Уже три рідкісні для цих окопів калібри.
Чоловік з гучним хропінням їсть салат «Цезар», а мені пропонує плов. Однак той не смакує, і я кладу його біля тіла мертвого руського, що лежить неподалік. Небіжчикам теж треба снідати, а цей тим більше заслужив. Усі по черзі ходять дивитися на тіло. «Ваня, Ваня, что с лицом?!» — кривляється один. Інший радить не обшукувати його, бо в кишенях все одно порожньо.
Десь далі вбік знайшли ще одного небіжчика, а в його кишені — відеокамеру. Не встигаю розпитати, яку саме відеокамеру, і навіщо йому взагалі тут відеокамера. Обоє екіпіровані вбого та мають на обличчях сліди важкого життя, які не скрили навіть важкої швидкої смерті. Поруч пасеться песик — він енергійно злизує те, що вивалилося з тіл на траву.
Хлопцям не подали транспорт, і тому їм довелося долати кілька кілометрів пішки — від того й затримка. Ми виходимо з окопів і радісно прямуємо вздовж дороги, яка перетворилась на болото. Один з солдатів гарчить на іншого, що зростом нагадує дитину. «Я кожного разу буду за тебе чемоданчик забирати? На блять, неси!» Бачу, що в обох у руках зелені чемоданчики. Цікаво, що там.
Гуртом пакуємося в кузов машини й з вітерцем несемося по болоту. Я шкодую, що зняв окуляри, бо в обличчя щедро ляпає грязюка. Якщо не тримати рота закритим, ляпне і туди. Приїхали. Далі пішки, а потім чекаємо наступний транспорт.
Заходимо почекати машину в приміщення, завалене гранітними блоками. Вони холодні й тверді, тож ми накриваємо їх килимками, чиїмось покинутим одягом та іншим ганчір'ям. Дупа не мерзне, сидіти зручно.
До нас приєднуються поліцейські, пригощають сигаретами, водою, і вимагають історій. Ми охоче розповідаємо. Порівняно з копами в чистенькому мультикамі ми виглядаємо, наче повсталі мерці: усі брудні, коричнево-зелені від глини та ґрунту. Кольори Першої світової, тільки шинелей не вистачає.

Offline Аля

  • *****
  • Повідомлень: 26536
  • Karma: 5593
  • Стать: Жіноча
  • Київ. Місто мрій.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #664 : Січень 06, 2023, 00:03:23 »
Алексей Кущ
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0jN635cTdGSHA7mxkghyobeX21zVX9JnypEC4x6fS6qYEaCxmgAbnhwLRsUZb7ydBl&id=100002112044676
1 год  ·
До Німеччини у частини нашого суспільства сформована специфічна претензійність.
Хоча.
Німеччина надала прихисток 1 млн біженців з України, забезпечило їх непоганим соціальним пакетом.
Німеччина - найбільший донор нашого бюджету серед європейських країн, а, загалом, прступається за цим показником лише США.
Німеччина - головний донор європейського бюджету, з якого ми отримуємо гранти та пільгові кредити для виплати пенсій та соціальних стандартів.
Німеччина розраховується за війну у нас ризиком глибокої економічної рецесії.
Німеччина значною мірою закрила українське небо: поставки систем ППО Iris-T та Gepard.
Варто лише проаналізувати зростання ефективності збиття російських ракет після поставок нам вказаних вище засобів.
Німеччина заявила про поставки в Україну своїх батарей Петріот.
А все рівно, будуть у нас казати, "де танки", оспівувати Джонсона та насміхатись із Шольца, порівнюючи його з "ковбасою".
От, що це?
Емоційна дипломатія, афективне світосприйняття, глибинний ментальний субєктивізм у визначенні друзів?
Двері в Європу для нас відкриваються не в Лондоні, а в Берліні.
Здатність до раціональності - це та національна риса, яка плекається під час криз як захисний панцир.
Пора мислити розумом, а любити серцем, а не навпаки.
Злобная заинька

Online Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 5324
  • Karma: 3162
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #665 : Січень 06, 2023, 00:14:02 »
Німеччина розраховується за війну у нас ризиком глибокої економічної рецесії.
Ну це вже вони самі собі зробили.

Offline Rumor

  • *****
  • Повідомлень: 2475
  • Karma: 2399
Re: Нотатки про насущне
« Reply #666 : Січень 06, 2023, 00:31:29 »
Чушь он несёт. Сборище себя себялюбивых немецких.мифов в одном месте.

Offline Аля

  • *****
  • Повідомлень: 26536
  • Karma: 5593
  • Стать: Жіноча
  • Київ. Місто мрій.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #667 : Січень 06, 2023, 20:48:40 »
Интервью Оксани Забужко.
Злобная заинька

Offline Shana

  • *****
  • Повідомлень: 13369
  • Karma: 6783
  • Стать: Жіноча
  • Київ/Чернігівщина
Re: Нотатки про насущне
« Reply #668 : Січень 08, 2023, 11:51:25 »
Чергова "корабельна сосна" на державній службі.  :smile7:

Цитувати (виділене)
Прес-офіцер Південного регіонального управління Держприкордонслужби України Іванна Плантовська потрапила в скандал, повідомляють Патріоти України.

Речниця ДПСУ, поки вже майже рік тривають жорстокі бойові дії, відпочивала і хизувалася розкішним життям. Іванна показувала красиві фото з Парижа на тлі Ейфелевої вежі, а також кадри з курортів.

Після того, як на прес-офіцершу звернули увагу в мережі, вона оперативно закрила свій профіль в Facebook і tiktok, але користувачі соцмереж зберегли скріншоти.
То, что гусеница называет концом света, Мастер назовет бабочкой (с)

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2199
Re: Нотатки про насущне
« Reply #669 : Січень 09, 2023, 10:47:04 »
Maryna Starodubska
2h
  ·
Лонгрід про культурне підгрунтя "ср*чів" як нашого національного спорту. Що ми (українці) любимо смачно "розіср*тися" - очевидно, і вже не лише нам. На декількох свіжих тренінгах з крос-культурної взаємодії мені довелося докладно пояснювати цей феномен (bickering - англ.) клієнтам-іноземцям через призму крос-культурної науки. Адже українці влаштовують bickering не лише у соцмережах, а часто переносять його в команди.

Відтак, народився лонгрід про природу "ср*чів" в українському суспільстві у трьох серіях:
(1) де культура (менталітет) і де срачі? - про це нижче;
(2) вплив суспільних норм на (не)виконання правил або чому б нам просто не домовитись?
(3) "деср*чізація" корпоративної культури - як agree to disagree без втрати талантів та падіння performance?
Звісно, у цього багатогранного явища ціла низка причин - відтак, я сфокусуюся на тіх, які можу пояснити з використанням мого фаху.

СЕРІЯ 1. ДЕ КУЛЬТУРА І ДЕ СР*ЧІ?
Для початку - визначимося що таке "ср*ч". Словник сленгу визначає це явище як: "Національна забава українців, яку вони традиційно використовують як прелюдію до конструктивної дискусії чи просто діалогу. Інколи сама прелюдія так перезбуджує учасників, що до діалогу справа не доходить." Тобто це роздмухування сперечання без наміру дійти до згоди чи конструктиву, бо інакше воно б "дискусією" називалося. Здавалося б, навіщо витрачати час на суперечки, коли домовитися ніби ефективніше за часовими та нервовими витратами? Ефективніше - коли є інтерес домовлятися з тими, чиї погляди сильно інакші, і конструктивноме завершення дискусії з задовільним для залучених сторін результатом є цінним.

Крос-культурні дослідження доводять, що одним з визначних чинників "ср*чездатності" суспільства [науковою мовою - 'поляризації'] є різниця у рівні довіри до знайомих (in-group) та незнайомих (out-group) людей. Виявляється, найвищий рівень довіри до незнайомих людей у країнах, де безперебійно (і без "лубрикації" через зв'язки) працюють формальні інституції, і громадяни слабо залежать від підтримки якоїсь впливової групи. В менталітеті таких культур незнайомець не є "небезпечним", "підозрілим", "не вартим довірчого ставлення" - доки він не вдався до красномовної поведінки, яка підважила б довіру. Лідер у світі за цим показником - Скандинавія, зокрема, Данія, Швеція, Норвегія. Середній рівень суспільної довіри у США, Нідерландах, Австрії, Великій Британії.

У суспільствах, де формальні інституції недорозвинені, недореформовані, слабкі, тимчасові чи корупційні (а це більшість країн, що розвиваються), здатність досягати життєвих результатів залежить від наявності знайомих у засадничих інституціях: державні органи, провайдери послуг, ЗМІ, ін. Гіпертрофована довіра до знайомих ("ближнього кола", чиї думка, підтримка та інтереси є визначальними) контрастує з наднизькою довірою до незнайомих, продуктивна взаємодія з якими можлива через їх перехід у "ближнє коло", або неодноразову й високим особистим коштом демонстрацію вартості довіри. В таких культурах зіпсуті відносини з важливими людьми - катастрофічне явище, якого уникатимуть навіть коштом гіршого виконання роботи, невиконання обіцянок чи попередніх зобов'язань чи уникання фідбеку. Україна - серед лідерів у світі за рівнем недовіри до незнайомих, а в одній когорті з нами Арабський світ, Субсахарська Африка, Індія (практично вся Південно-Східна Азія), Середземномор'я, Іспанія, Італія, Болгарія, Словаччина, Чехія, Польща.

Ви ще читаєте? Бо зараз буде про ср*чі конкретно в Україні. На додачу до наднизької суспільної довіри, нашій культурі історично притаманна регіоналізованість - коли ключові рішення ухвалюються або сильно модифікуються в місцях їх виконання, а не у центрі, а суспільство завжди було розділене на низку груп з розбіжними інтересами. Ще одна характерна менталітетна риса українців це criticism before appreciation - звичка першочергово звертати увагу й обговорювати проблеми, факапи, невдачі у взаємодії. При цьому до визнання й відзначення хорошого доходить не завжди, а насправді - рідко. Ми тут не поодинокі, у поляків, угорців та болгарів є ця риса. Якщо до наднизької суспільної довіри додати ще високий рівень поляризації суспільства, часто неефективні формальні інституції, глибоку вкоріненість неписаних правил ("що скажуть люди", "такі-то поважні лідери думок чинять так-то", "наближені до правди люди сказали") і систему освіти, де цінності й навичкам конструктивної дискусії не вчать, маємо ідеальний плідний грунт для ср*чів.

Трохи наукових висновків про підгрунтя ср*чів в нашому суспільстві:

- Найбільш схильні до ср*чів замість дискусій (ступінь публічності яких може бути різною) суспільства колективістичні, з вузьким "ближнім колом" з родини, друзів чи давніх перевірених партнерів і колег, високим рівнем уникання невизначеності (uncertainty avoidance). Уникання невизначеності - це коли ситуації з непередбачуваним фіналом є стресовими і спонукають до підсилення контролю, "забезпечення" бажаного результату через одолженія (корупція) та делегування важливих рішень за критерієм лояльності, а не фаху. "Своїм" у такому суспільстві дозволено те, за що "чужих" будуть цькувати. Це не означає, що у демократіях з сильними інституціями ср*чів нема - в таких суспільствах, окрім срачів, є широкі царини фахових дискусій.

- Розв'язання ситуації срачу лежить не в царині формальної логіки, а в царині "свій-чужий". Якщо авторитетний "свій" сприймає та валідує інакшу думку, її почне поступово сприймати решта групи, бо небезпека бути інакшим таким чином зникає. Тобто г*внюк, але свій - саме про це. Перш, ніж в такому суспільстві масово повірять формальній логіці, її джерело оцінять на предмет "правильності" життєвого вибору та публічних проявів і наявність маркерів "свого" чи "чужого". В країнах з високими фамілізмом (гіпер-довірою до in-group), дистанцією влади та униканням невизначеності, де дискредитована цінність освіти та експертизи, такі прояви особливо помітні.

- Прагнення "ср*тися" - механізм компульсивного пошуку "своїх"  через демонстрацію дій та рішень, які доводять належність до важливої групи. Залишився-виїхав, маєш-не маєш світло, постиш-не постиш фоточки про життя, що (не) святкуєш, загалом неправильно живеш, виглядаєш, важиш чи дієш, за кого (не) голосував - це "больові точки", через які в майбутньому можуть пройти глибокі лінії розколу, "сшити" які буде непросто, адже люди обабіч цих ліній розколу часто сприймають одне одного як "чужих". Примітно, що маркери "своїх" постійно змінюються, відтак страх випасти з in-group спонукає активно демонструвати належний статус - зокрема, через соцмережі.

- "Закохування" в людей, чию діяльність треба фахово оцінювати без особливих сантиментів - теж ознака ультра-недовірливих поляризованих, фамілізм-орієнтованих суспільств, яку істотно підсилює спричинена війною травма. Читаєш і цитуєш книгу - "боготвориш" автора, сфотографувався з кимось - "продався з потрохами", надав фаховий коментар - "топиш" за когось і схвалюєш усі їхні рішення аж до вибору одягу, машини чи супутника життя. Примітно, що не всі колективістичні суспільства схильні до такого прояву, а саме ті, де до колективізму ще додається низька суспільна довіра та слабкі чи неефективні формальні інституції. Де такі інституції здебільшого працюють, компульсивний страх втратити схвалення й підтримку групи зменшується або зникає (Німеччина, Франція).

ВИСНОВКИ З СЕРІЇ №1:

- Ср*чі - український національний спорт; і хоча такий формат взаємодії не унікальний для нас, саме в Україні він має шанси стати свого роду "візитівкою", хорошою чи ні - наразі не зрозуміло.

- На "ср*чездатність" суспільства сильно впливає ефективність формальних інституцій та упевненість в здатності досягати життєвих результатів власним зусиллям - цу знижує залежність від підтримки впливових груп і дає ширшу свободу рішень та дій. Адже пнутися, щоб довести свою "правильність" людям, які слабо впливають на твоє життя, нема сенсу.

- Підвищення цінності конструктивної дискусії як інструменту і навички взаємодії через систему освіти - серед ключових чинників зниження суспільної агресії, яка спричиняє ср*ч. Адже "чужих" (out-group) облити публічно брудом - не шкода, так їм і треба. Бо чим ті чужі можуть бути корисними і нащо з ними цяцькатися? Наразі у наших школах і ВИШах переважно не вчать аргументованій дискусії і не прищепляють цінність пошуку спільних рішень замість конкуренції за статус у групі та її прихильність.

Хто дочитав аж сюди - щиро дякую за уважність та інтерес, ціную вашу увагу. У серіях №2 та №3 продовжимо досліджувати тему ср*чів через крос-культурну призму вже з практичної точки зору і з варіантами рішень: чи можна / варто уникати ср*чів чи швидко їх припиняти і що робити, щоб знизити "накал" у командній взаємодії.

Якщо цікавлять джерела (це наукові роботи англійською мовою), напишіть в коментах - вишлю в особисті, бо їх немало, а допис і так на кілька екранів. В коментах залишу лінки на кілька моїх статей про те як "працює" національна культура і про різницю між українцями та росіянами - там є пояснення багатьох термінів і механізму зміни менталітету країни загалом.

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2199
Re: Нотатки про насущне
« Reply #670 : Січень 09, 2023, 13:17:38 »
Остап Українець
23h  ·

Читаючи новини з західних університетів і трохи спілкуючись із колегами, починаю вважати, що один із найсприятливіших для нас, хоч і потенційно найтриваліший до звершення результат російського вторгнення зараз відбувається саме там.

Путін, як велить іронія, займається тим, що просирає "спадок Сталіна", котрим так захоплювався. І просирає його до решти. Так, втрата військової техніки, руйнування міту про силушку русского оружия і тому подібне - складові картини. А от прихильність західної академії, практично повна відсутність критичних прочитань російської культури і сливе повна відсутність прочитання історії Росії через колоніальну оптику в західному науковому мейнстримі - це штука, яку за гроші не купиш.

За жодні гроші - ні за нафтодолари, ні в обмін на зброю, ніяк. Світова славістика стала де-факто русистикою завдяки Сталіну і завдяки ролі СРСР у перемозі над Німеччиною. З країнами центральної Европи і так усе зрозуміло, але й у союзників поз'являлось купа катедр, а то й цілих факультетів "славістики", сформовані і кадровані на догоду Кремлю, дослідження яких були цілком у руслі внутрішньорадянської ідеології, адаптованої для ринкового суспільства. СРСР, а після нього Росія, контролювали не лише славістику, а й те, що в світі вивчали про не-російські народи самої РФРСР/РФ. Тобто нічого.

Для створення подібної системи були потрібні колосальні ресурси, яких ні СРСР, ні РФ не жалкували (ви не уявляєте, скільки західних гуманітаріїв донині на підсосі в РФ), але самих лише ресурсів для такого було би недостатньо. Потрібна була ще політична воля держав, котрі допустили подібну акцію. А ця політична воля навряд чи була б можлива без спільної перемоги.

І навіть це вони просрали. Дискусія не буде швидкою, а зміни не настануть вже завтра, але запит на ревізію слов'янських і східноєвропейських студій величезний. Доба, коли Росія фактично контролювала власний дискурс в усьому світі, нарешті відходить у минуле. З величезною інерцією, через серйозну забронзовілість вищої освіти і величезну кількість славістів, котрі крім Росії і її погляду на речі практично нічого не знають, а тому всяко опираються ревізії.

Те основне зовнішньополітичне досягнення, на яке СРСР здобувся ціною мільйонів життів окупованих і підкорених народів, нарешті руйнується. Воно руйнуватиметься довго, але репутаційний надлишок, який дозволив сформувати подібну систему, навряд чи колись повернеться назад. З чим нас усіх, як і ті народи, котрі досі окуповані Росією, можна обережно привітати.

Offline BigSister

  • *****
  • Повідомлень: 1747
  • Karma: 640
  • Німеччина
Re: Нотатки про насущне
« Reply #671 : Січень 09, 2023, 13:29:17 »
- Ср*чі - український національний спорт; і хоча такий формат взаємодії не унікальний для нас, саме в Україні він має шанси стати свого роду "візитівкою", хорошою чи ні - наразі не зрозуміло.
Що ж тут гарного?

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 37103
  • Karma: 24503
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #672 : Січень 09, 2023, 13:32:39 »
Величезна частина російських політичних емігрантів щиро вірить, що після смерті путіна росія стане демократичною країною. Я не розумію, як можна жити в такій хибній рожевій логіці. Скільки не думаю над цим, воно все одно мені виглядає як свідома нещира підміна порядку денного для Заходу. Я не розумію (й не вірю), як можуть люди з науковими ступенями так щиро вводити себе в оману.

1. Формальні центри влади: ФСБ, ГРУ, СВР, ФСО, Росгвардія, ...
2. Неформальні центри влади: Кадиров, Пригожин, ...
3. Старі еліти на місцях
4. Поліцейський лад на місцях
5. Суди
6. Відсутність вільних медіа
7. Відсутність політичних партій
8. Відсутність громадських організацій
9. Відсутність парламентської опозиції
10. Відсутність демократичної традиції
11. Відсутність цінностей демократії в суспільстві

Ну де в цій системі координат може народитися демократія?
Може, я чогось не розумію? (с) Валерій Пекар

Offline В.И.Лемминг

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 23823
  • Karma: 9608
  • Стать: Чоловіча
  • добрый, но гуманный
Re: Нотатки про насущне
« Reply #673 : Січень 09, 2023, 14:53:15 »
Я сподіваюсь, що після смерті путіна на росії народиться громадянська війна і суцільний пиздець.
Тю, ля, а шо?

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7360
  • Karma: 13448
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #674 : Січень 09, 2023, 16:44:10 »

Цитувати (виділене)
Olexandr Starish
ВУЧЕТИЧ ЩОСЬ ЗНАВ?..
Доброго ранку, Ненько 🇺🇦 !
Дві задумки совєтського архітектора Вучетича: «Батьківщина-мати» у Києві та «батківщина-мати» у cтaлiнrpaдi (нині вoлrorpaд). Монументи мають однакову назву та абсолютно різне виконання.
На березі Дніпра стоїть «Батьківщина-мати», її обличчя горде та спокійне – вона дивиться на Схід, захищаючи Україну 🇺🇦 і, як наслідок, Європу від pocii. Наявність щита демонструє оборону, а рівно піднятий меч – готовність захищати Україну зі зброєю в руках. Вона не робить замах ним, а лише показує, що має силу і готова захищатися.
На березі вoлru стоїть pociŭcbka «батьківщина-мати», яка повертається ockaжeнiлuм обличчям до України і, як наслідок, Європи, заносячи меч з готовністю нападати. Вона без щита, оскільки збирається атакувати, а не оборонятись...
Що мав на увазі Вучетич, коли планував дві «Батьківщини-мати», ми вже ніколи не дізнаємось. Але старий і мудрий Фрейд ще ніколи і нікого не підводив: Україна і pociя – протилежності, у нас різні батьківщини і різні матері. Немає спільної історії чи культури, оскільки весь свій вік одна (HEDO_) країна намагається привласнити чуже, починаючи від назви держави і закінчуючи Гоголем, Сікорським, Вернадським, Корольовим, а то й борщем. Так-так-так – звичайним українським борщем, який структура ООН з питань освіти, науки і культури – ЮНЕСКО внесла до переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони. Вочевидь, охорони від pocii – зазіхань на культурну спадщину України з боку інших країн світ не спостерігає.
Невже Вучетич щось знав...

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 26833
  • Karma: 20960
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #675 : Січень 09, 2023, 16:57:24 »
Шо то уёбище, шо это.

Offline Milena

  • *****
  • Повідомлень: 8471
  • Karma: 3367
Re: Нотатки про насущне
« Reply #676 : Січень 09, 2023, 17:43:10 »
Шо то уёбище, шо это.
И лучше, даже если то, что над Днепром, уебище не зверское, чтобы его там не стояло.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 37103
  • Karma: 24503
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #677 : Січень 09, 2023, 20:41:19 »
Я б там деревами все засадив.
 Владіміру Алєксандровічу в поміч.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 37103
  • Karma: 24503
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #678 : Січень 09, 2023, 22:00:58 »

Offline В.И.Лемминг

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 23823
  • Karma: 9608
  • Стать: Чоловіча
  • добрый, но гуманный
Re: Нотатки про насущне
« Reply #679 : Січень 09, 2023, 22:36:01 »
о то уёбище, шо это.
Як казав казав український виконавиць Ескобар: Шо то хуйня, шо ето хуйня.
Тю, ля, а шо?

Offline invariant

  • *****
  • Повідомлень: 7879
  • Karma: 3688
  • Стать: Чоловіча
  • Київ <-> Вінниця
    • Шарага
Re: Нотатки про насущне
« Reply #680 : Січень 10, 2023, 12:22:40 »
И лучше, даже если то, что над Днепром, уебище не зверское, чтобы его там не стояло.
А антенны куда девать?  :sarcastic:
...І ми важкі несем мішки із написом "U235"...

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 26833
  • Karma: 20960
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #681 : Січень 10, 2023, 14:28:33 »
Антени хай лишаються

Offline Galuska

  • *****
  • Повідомлень: 763
  • Karma: 758
  • Стать: Жіноча
  • Вена-Будапешт
Re: Нотатки про насущне
« Reply #682 : Січень 10, 2023, 17:31:37 »
Цитувати (виділене)
Виталий Белкин

Що таке ПЕКЛО?..

ПЕКЛО - це коли приїжджаєш з "НУЛЯ" додому і бачиш байдужі обличчя людей.

ПЕКЛО - це  коли перші тижні засинаєш тільки під звук телевізора або радіо, тому що незвична тиша давить на мозок. Хтось під горілку, хтось під транквілізатори,.... у кожного по-своєму.

ПЕКЛО - це  коли твої сусіди не вітаються з тобою, тому що або соромно їм, або наплювати на все.

ПЕКЛО - це  коли твої колишні друзі по цивільному життю не знають де ти, як ти, що з тобою, і навіть не телефонують. А може і знати не хочуть, хз, свої проблеми вирішують.

ПЕКЛО - це  коли бачиш ужраних в драбадан здоровенних червонопиких ДОВБОЙОБІВ типу чоловічої статі

ПЕКЛО - це  коли в черзі чуєш, як довго, серйозно і на нервах обговорюють якусь не вартуючу ні копійки ХІРНЮ

ПЕКЛО - це  коли сходив на сеанс психо-соціальної реабілітації, на якому соплива, нафарбована в усі кольори веселки, юна матрьошка нав'язливо розпитує, скільки ЛЮДЕЙ ВБИВ ТИ ... "ЛЮДЕЙ", прикиньте ...

ПЕКЛО - це  ... ще маса багато різних "це" ...

ПЕКЛО - це тоді коли тебе засуджують за те, що ти ризикував заради людей, які тепер не цінують твій спокійний сон, які не знають ні болю, ні запахів крові, поту і пороху.

Війна не ПЕКЛО. ПЕКЛО - це невдячність і неповага.

Ось чому ми хочемо назад. До своїх. Де тебе поважають. Де ти свій серед своїх..

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0yFWoshU72g52FChvY5LBxMgo6ccKKxyNeQZnabkuKPrcWGHz4zRtCZbXnfgaALhyl&id=100017145195476
аватар взяла поносить у http://gapchinska.livejournal.com/

Online Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 5324
  • Karma: 3162
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #683 : Січень 10, 2023, 18:20:04 »
Як нашим захисникам повертатися до мирного життя вже зараз болюча тема. Навіть у цивілізованих країнах з досвідом адаптації солдатів з цим не дуже, а в нас взагалі нема ніякої підготовки. А якщо й є то у вигляді отаких матрьошок після трьох місячних курсів "псіхології". Не знаю що з цим можна зробити. Але щось робити треба.

Offline Galuska

  • *****
  • Повідомлень: 763
  • Karma: 758
  • Стать: Жіноча
  • Вена-Будапешт
Re: Нотатки про насущне
« Reply #684 : Січень 10, 2023, 18:58:05 »
... в нас взагалі нема ніякої підготовки...
:(
Десь читала, що є волонтерски реабілітаційні проєкти, але ж це замало, звичайно...

Є таке:
https://www.kmu.gov.ua/news/psihologichnu-reabilitaciyu-zahisnikiv-ta-yihnih-rodin-na-chas-voyennogo-ta-pislyavoyennogo-stanu-zdijsnyuvatimut-za-novim-mehanizmom

Чи виделять на це гроші, чи не попілять на "матрьошках", тут є сумніви.
аватар взяла поносить у http://gapchinska.livejournal.com/

Offline Чиби

  • *****
  • Повідомлень: 14784
  • Karma: 9291
  • Стать: Жіноча
  • Disce pati
Re: Нотатки про насущне
« Reply #685 : Січень 10, 2023, 19:06:07 »
а в нас взагалі нема ніякої підготовки
Ну, щоб узагалі нема, то ніт, це не так. За ці роки багато психологів навчилися працювати з ПТСР та поверненням, і багато хто працює. Але зараз зовсім інші масштаби, тому їх катастрофічно не вистачає. Це по-перше. По-друге, ти бійця ще до психолога спробуй доведи. Навіть не кожен другий погоджується.
До речі, мені здається, що цей текст десь року з 15-го. Саме тоді я багато чула таких розмов, на відміну від сьогодення. І саме тоді такі психологині запитували, чи вбивав боєць людей та скільки. Ну й не уявляю, щоб сьогодні сусіди відводили погляд, бо їм байдуже та соромно, принаймні щоб це було масове явище, як тоді. Зовсім інші настрої в країні.

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2199
Re: Нотатки про насущне
« Reply #686 : Січень 10, 2023, 20:39:13 »
⚡️ Київ готує програму реінтеграції й реабілітації військових, заявила заступниця голови Київської міськдержадміністрації Марина Хонда.

За її словами, програма має запрацювати вже цього року. Київ вже активно залучає для консультування ізраїльських фахівців.

Online Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 5324
  • Karma: 3162
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #687 : Січень 12, 2023, 16:34:07 »
Монова
Трохи якбитології.

Останнім часом, спостерігаючи, в якому напрямку розвиваються події, моделюю в голові ситуацію "русня НЕ вдерлася повномасштабно в Україну 24.02.22"

Як би розвивались події тоді?

Найвірогідніше, продовжувалось би протистояння вздовж лінії розмежування (тодішньої) на Донбасі, ні туди, ні сюди, з кацапським покерфейсом "нас там нєт, ето гражданская война"; про Крим можна було б забути на довгі роки, як і про кордони 1991 року; Зеленського в світі продовжували би сприймати як цікавий артефакт, не більше того, і він не спав би у вишитих трусах, як зараз, а намагався би й надалі зазирати кудись там путіну, так і не дізнавшись, що в паралельній реальності він раптово став президентом країни в повномасштабній війні; українців за кордоном продовжували б питати "звідки-звідки ви, Україна? Це ж там, де Росія?"; колективний Захід, цілком можливо, ніколи б так і не піднявся єдиним фронтом проти оскаженілої орди.

Росія й надалі плекала б свої міфи про другу армію і удавала, що без її нафти і газу всі помруть, а європейські бюргери охоче б на це велись, аби тільки не виходити із зони свого пропердженого комфорту. Путін би спокійно помер в своєму бункері на вершині слави як мачо і стронг, а не метався як зараз загнаним агонізуючим щуром в пошуках виходу з піздєца.

А тепер я мало не щодня повторюю, як мантру, слова Джохара Дудаєва: "Росія зникне з лиця Землі, як тільки зійде українське сонце".
І благаю Всесвіт "тільки дай мені це побачити хоч краєчком ока, будь ласка".

В страшні часи доводиться жити.
Страшні і величні водночас.

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2199
Re: Нотатки про насущне
« Reply #688 : Січень 12, 2023, 18:28:49 »
ЖИВИЙ
– Що я колись розкажу про цю війну своїм онукам? – Оленка повернула до мене замурзане обличчя.
– Коли я потім колись буду розказувати про цю війну своїм синьооким онукам, то обов'язково згадаю про Павлика.
Історія замовчує про таких, як він. Потім згадають про політиків, які не втекли і виголошували хороші промови на міжнародній арені. Обов'язково й заслужено у підручниках історії згадають про генералів і кількох бойових командирів.
А я розкажу про Павлика. Я надіюся, у мене колись будуть синьоокі внуки, і я буду тією прибацаною бабкою, яка не пектиме пиріжків, а куритиме одну за одною і казатиме своїй дочці в слухавку: "Анжела, нафіга мені вода, Анжела, я не відчиню тобі дверей, привези мені чилійського сухого червоного і камамберу, Анжела, бо я не відчиню тобі дверей!"
Так от, колись у мене будуть таки синьоокі онуки, і вони мене запитають, хто переміг у тій довбаній війні. І я їм скажу, що в тій святій війні переміг той, хто переміг себе, той, хто воскрес. І це Павлик.
Він не загинув, захищаючи рідну землю, він просто залишився живим тоді, коли помер.
Я їм розкажу про Павлика, який жив у Харкові, писав коди для фармацевтичної компанії з Канади й любив Оксану. Це той Павлик, який 25 лютого просто виніс абсолютно німу і задерев'янілу Оксану зі своєї дворівневої квартири на Салтівці, взявши тільки документи, Оксаниного кота і Мавіка, якого купив для того, щоб знімати Оксану на Сиваші й Бакоті.
 Він віз Оксану до Львова і відпоював її гарячою водою, бо вона нічого не могла більше їсти. Ще він годував кота мисливськими ковбасками, які ще можна було купити на заправках, і боявся померти так, що у нього зводило пальці на ногах, але він всю дорогу розказував Оксані про Краків і про те, який там театр.
Коли Оксана через тиждень у Львові у своєї тітки почала їсти, Павлик пішов до військкомату. Там подивилися на нього, на його бойовий досвід, записали його дані і сказали чекати дзвінка.
Коли у Львів уперше прилетіло, Павлик зібрав Оксану, посадив її в автобус і відправив до Польщі, де її з котом чекала мама, яка там працювала й жила вже 15 років.
Він знову пішов у військкомат, вистояв там чергу і, почувши, що треба далі чекати, повернувся до Оксаниної тітки. Тоді через знайомих знайомих знайшов вихід на командира одного із добровольчих батальйонів. Той погодився із ним зустрітися, і Павлик йому сказав: "У мене є Мавік, я вмію ним користуватися. Я купив собі всю спорягу ще на початку лютого, у мене є досвід походів у гори і я хочу вбивати. Візьміть мене на війну".
Я буду розказувати своїм синьооким онукам про Павлика, хоч насправді я буду розказувати про війну. Розкажу про те, як Павлик два місяці вчився бути військовим, потім звільняв Харківщину, а потім Бахмут. Я розказуватиму про те, як він мерз і як він оплакував товаришів. Але основне, я розказуватиму їм про те, як Павлик при кожній нагоді дзвонив до Оксани, як він їй писав. Я розкажу про те, що він засинав в окопах, дивлячись на Оксанине фото.
 А тоді я розкажу про те, як Оксана одного разу йому подзвонила й сказала, що більше не буде йому писати, бо в неї тепер є Адам, і в них сім'я, і буде син, а він, Павлик, нехай береже себе.
І тоді я буду довго своїм синьооким онукам розказувати, як Павлик помер всередині.
Я розкажу їм, що він сів під деревом, поклав на коліна свого АК і довго на нього дивився.
Я про цей Павликів погляд на калаша буду розказувати сто шістдесят чотири хвилини і сімнадцять секунд, бо стільки часу він дивився на нього. Я буду розказувати про те, як чорніли сині Павликові очі, як пекло йому в горлі, як він ненавидів війну і себе у цій війні.
І ще я розкажу, як до нього підійшов його командир через сто шістдесят чотири хвилини і сімнадцять секунд після дзвінка Оксани.  Я розкажу, як командир забрав із рук Павлика АК.
Тільки я не розкажу, що казав Павликові командир. Може, навіть і нічого. Може, він дивився теж на той АК і йому пекло в горлі. Я не знаю, що він йому сказав. А що він міг сказати? Він воював давно, Павликів командир, а його дружина разом із сином на початку березня поїхала в Ростов. Що він міг сказати Павликові?
Я тільки знаю точно, і я розкажу про це своїм синьооким онукам, що Павлик тоді помер. А мертвим воювати не можна, можна тільки живим. Мертвий Павлик  нікого не врятує. Навіть себе.
І коли через місяць після цього Оксаниного дзвінка він лежав трьохсотим під висоткою, я скажу своїм онукам, що я подумала. "Двохсотий", – подумала тоді я.
Він навіть не наклав собі турнікет, бо він помер іще місяць тому, коли йому подзвонила Оксана.
І коли я, перекривши його рану, тягнула його на собі до машини, він навіть не допомагав мені, бо він був мертвим уже місяць, а мертві не хочуть жити.
Я розкажу своїм онукам, яка я тоді була сильна. Я казала тоді: "Ти не можеш так зі мною, ти не повинен так зробити, я не витримаю, оживай, сука, якого хера?!
Ти потрібен мені, як дихати. Якщо ти тут здохнеш, я здохну разом із тобою, а якщо я здохну, хто буде витягувати всіх інших вас, здорових дядьків, куди ж ви без мене, а я без вас, а всі інші куди без нас усіх, слухай, я знаю, ти помер, але я жива, мені треба, щоб ти теж жив, щоб ти жив, жив, жив, живи, живи, живи, жи ви жи ви жи ви..."
Так шепотіла я над мертвим уже місяць Павликом, якого поранив снайпер 20 хвилин тому.
І я розкажу, як він дивився на мене, і його чорні вже місяць очі стали спочатку сірими, а потім такими, як сонячне зимове небо, на яке він дивився, коли я тягнула його до машини.
Я розкажу своїм онукам із такими ж синіми очима, як воскрес Павлик, і як я воскресла з ним, а потім воскресала із кожним, кого я тягнула до машин.
Ось як я розкажу своїм онукам про війну.
Оленка обняла свої коліна, поклала на них підборіддя і замовчала. Я теж мовчала. А тоді вона  усміхнулася, глянула на мене і весело сказала:
– А потім зайде в кімнату дід моїх синьооких онуків,  Павло Петрович, і скаже: "Скільки можна розказувати про одне й те ж? Їдьмо краще на море, я запущу нашого Мавіка-234, і ми знімемо круті кадри заходу сонця над Ласпі".
(с) Ольга Криштопа

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 37103
  • Karma: 24503
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #689 : Січень 13, 2023, 18:32:48 »
Цитувати (виділене)
Vitalii Chepynoga
4 хв  ·
Ми живемо в такі собі дивні й непевні часи, які навіть назвати однозначно важко.
Кожного дня якісь сумні звістки, і трагічні звістки, і героїчні звістки, і звістки гордості, й великої надії... Пафосу й символізму - хоч греблю гати. Багато суму й сумнівів, але ще більше впевненості й правильної, потрібної гордості... Кожного дня когось хоронимо, когось втрачаємо, когось проводжаємо... Кожного дня якось знаходимо, чому бодай трохи зрадіти...
Генератори, донати, блекаути. Темні міста, повітряні тривоги, і просто тривоги... Депресії й розлади, знервованість і біль.
А все ж... Якщо колись, років через десять у нас хтось спитає: чи жалкуєш ти, за тим, що це було, що це відбувалося, що це трапилося?
Майже всі притомні скажуть: Ні!
Це важко пояснити. Та й не треба

0 Користувачів і 4 Гостей дивляться цю тему.