Ми повернулися до України з Латвії в 1987 році. А наступного літа пішли з тургрупою в похід у Литву. І ось на другий день ідемо ми лісочком, і я раптом бачу чорницю! Багато! Ну прям дійсно багато. А я її вже рік навіть не бачила, не те що не їла. А всі йдуть собі та йдуть повз. Я не витримала, думаю, дожену, присіла й давай швидко-швидко закидуватися. Інші побачили, зупинилися, дивляться на мене. Наша керівниця так обережно питає: "Чібі, а ти впевнена, що це можна їсти, воно не отруйне?" Коротше, наступні щонайменше пів години ніхто нікуди не йшов, уся група сиділа навпочіпки та їла...