Карочі, хорошими ділами прославітся нізя (С)
Побігла на базар, бо жратва скінчилася, і дідусю нашому до Різдва щось купити. ООО! Біля одного з магазинчиків (там завжди черга з пенсіонерів, бо ніби дешево всяка хрінь продається) примітила дідуся, що почав з ніг валитися. Підбігла, плече підставила. Стою, намагаюся привернути увагу своїми "ой-ой!" Продавці винесли стілець, кой-як діда посадили. Сердобольні бабуськи набігли, сувають йому хто валідол, хто нітрогліцерин. Якось вивернулась з-під діда, виколупала мобільний, стала "швидку" викликати. Кругом мене ще чоловік 5 теж туди почали дзвонити.
103 не відповідає взагаллі! А дєдушка втратив свідомість і на підлогу валиться. Я знов його підперла; хтось його тормосить, суцільний хаос. Бабульки на молодь (ага, це я!) кричать: "У вас телефони круті, дзвоніть!!!".
Я дозвонилася о 12.05. Люди принесли нашатир, воду, якісь краплі, діду вуха труть.
А мене від хвилювання гіпа накриває. Дивлюся - дідо задихав; люди кажуть "відкликайте швидку". Та мене вже трусить почало, пішла соку купити. Віддихалась, сказала бабушкам, щоб діда нікуди не відпускали, от-от швидка приїде. Сама ще покрутилась по базару, вийшла на вулицю, - швидкої нема!
А це вже було 12.35.
Приходжу додому
о 12.57, і тут мені дзвонить суворий мущина, і питає, нащо я в "скору" дзвонила, і де той дєдушка? Ну, ще вислухала мораль, - мов, якщо викликала, то треба було дочекатись!