Щось зрушило на Майдані та після нього, коли почалася війна. Довіра з'явилася: люди несли на Майдан гроші, речі та харчі, не побоюючись, що попаде не в ті руки. Здавали мільйони гривень волонтерам, вірячи, що чоботи, броніки та тепловізори попадуть куди треба. Приносили речі у центри допомоги переселенцям, не думаючи про можливе зловживання.
Так само помінялася парадигма стосовно держави. Президент був обраний з величезним кредитом довіри у першому турі. Після парламентських виборів в уряд прийшло багато людей, що користалися довірою значної частини суспільства, і ця довіра збереглася дотепер. З'явилося найважливіше підґрунтя військової перемоги: народ став довіряти армії. Патрульна поліція довела, що нові інституції від початку мають кредит довіри, якщо створені з нових людей за новими правилами.
Так от, керівництво держави (президент, уряд, парламент) мають повсякчас думати про збереження, збільшення і відновлення довіри. Кожен законопроект, кожне кадрове рішення має перевірятися на предмет довіри суспільства. Цей невловимий компонент є настільки важливим, що без нього неможливо нічого побудувати. Це клей, який скріпляє разом людей у суспільство, а також скріпляє соціальні інституції.
Ось вам приклад з іншої сфери. Дуже важко провести рішучу податкову реформу, бо народ не довіряє. Не довіряє податковій, де зловживання поставлені на потік. Не довіряє уряду, що він потім не змінить знову правил гри. Не довіряє політичній еліті, яка сама не платить податків. То чому ж я маю платити, питає себе пересічний українець. І тому займає позицію «ми не платили, не платимо і платити не будемо, бо ви нагорі самі не платите». Тоді державці вирішують, що треба більше контролювати, і це ще додатково зменшує довіру. Замкнене коло.
Сподіваюся, я добре пояснив про довіру. Так от, немає нічого гіршого для знищення довіри, ніж вибіркове правосуддя. Навіть якщо об'єктами його стають ті, хто по справедливості має сидіти в тюрмі.
А тепер раціональне, наукове пояснення.
Дуґлас Норт зі співавторами у своїй епохальній книзі «Насилля та соціальні порядки» вводять класифікацію держав на природні держави та держави з відкритим доступом. Природні держави можуть бути крихкими, базовими та розвиненими. У певних обставинах виникають порогові умови, і суспільство може прорватися до відкритого доступу. (Інші автори називають ті самі соціально-економічні системи іншими термінами, наприклад, Дарон Аджемоглу зі співавторами говорять про екстрактивність та інклюзивність тощо.) Більше деталей можна прочитати у моїй статті «Азбука модернізації». Для тих, хто трохи розбирається в інтегральній динаміці, ось приблизне співвідношення:
Крихка природна держава — червоний (немає правил, треба домовлятися кожен раз)
Базова природна держава — червоно-синій (окремі правила є, але поширюються лише на еліти)
Розвинена природна держава — синій (начебто верховенство права, але права і правила для всіх різні)
Порогові умови — синьо-помаранчевий (готовність поширити однакові правила на всіх)
Відкритий доступ — помаранчевий (верховенство права та відповідальне урядування)
Так от, українська модернізація (що включає в себе Майдан, Війну за незалежність, євроінтеграцію, реформи та низку інших подій і перетворень) є черговою, на цей раз дуже потужною спробою переходу до відкритого доступу, до суспільства помаранчевого рівня.
А вибіркове правосуддя — це крихка держава, червоний рівень.
Тобто не просто крок назад, а два кроки назад.
Повертатися буде боляче. Принаймні, так каже наука. А практика, в принципі, не заперечує.
https://site.ua/valerii.pekar/1479/
