Cпойлер
Зберегтися і переобратися на другий термін може тільки президент, який відповідає за свої власні повноваження, а не намагається контролювати все навколо
Президент Петро Порошенко сьогодні відзначає половину терміну свого перебування на посаді глави держави. Це дійсно важливий вододіл, який дозволяє нагадати, як Порошенко вибудовував будівлю власної влади.
Коли він був обраний президентом, країна вже кілька місяців жила в режимі парламентсько-президентської республіки. Зрозуміло, передбачалося, що глава держави стане насамперед координатором зовнішньої і внутрішньої політики країни. Пам'ять про консолідацію влади в руках президентської адміністрації і особисто Віктора Януковича була ще занадто свіжою, а дії колишнього президента, який сформував свій перший уряд і змінив Основний закон країни в обхід конституційних і регламентних норм, визнані узурпацією.
Порошенко діяв віртуозно. Він довів, що посилення владних повноважень можна домагатися не за допомогою узурпації, а за допомогою політичних важелів. Він створив власну партію, якій завдяки успіху на парламентських виборах і авторитету самого президента вдалося сформувати найбільшу фракцію в парламенті.
Він зміг, не втручаючись особисто, переформатувати правлячу коаліцію так, що саме за ним виявився контроль над прийняттям принципових урядових рішень.
Він зберіг контроль над Генеральною прокуратурою, не дивлячись на постійну критику його кадрової політики в цьому принципово важливому для реформ відомстві - і при цьому зміг навіть посилити політичну складову в роботі Генеральної прокуратури.
Він зміг домогтися заморожування конфлікту на Донбасі - що, загалом, було одним з основних запитів суспільства в період проведення виборів глави держави. Хіба все це не дозволяє говорити про Петра Порошенка як про успішного політика, якому повинні аплодувати навіть опоненти?
Але кожне з президентських досягнень має в собі чималі ризики на наступний період. Блок Петра Порошенка - не ідеологічна партія і навіть не вождистська партія. Це традиційна для української політики партія попутників.
Про парламентську фракцію БПП я навіть не кажу. Ми не знаємо точно, якими є політичні погляди, наприклад, у Грановського, Кононенка, Лещенка або Найєма. Ми навіть не знаємо, чи є у цих людей і інших депутатів президентської фракції політичні погляди.
Але ми знаємо, що єдине, що всіх їх утримує в одній фракції - це навіть не орієнтація на особистість президента, а просто банальне бажання засідати під куполом Ради. Просто мандат - і все. Що багато хто з цих людей при цьому - справжні вороги.
Переформатування правлячої коаліції призвело до того, що основна відповідальність за те, що відбувається в країні тепер покладена і населенням, і мітинговими політиками особисто на президента Петра Порошенка.
Якщо раніше будь-яке погіршення економічної ситуації було пов'язано з фігурою прем'єра - і вся антикорупційна риторика була спрямована також проти нього, так зараз на місці прізвища Яценюка з'явилося прізвище Порошенко. І це прізвище з критичних заяв так швидко не зникне з однієї простої причини: незадоволених наслідками переформатування коаліції занадто багато і президент просто не володіє ресурсами для того, щоб усіх їх задовольнити.
І з кожним днем кількість незадоволених буде тільки збільшуватися, а критика ставати жорсткішою і переходити в площину відвертого компромату. "Плівки" Олександра Онищенка - це тільки початок.
Контроль над Генеральною прокуратурою - це автоматично відповідальність і за антикорупційної боротьбу, і за переслідування тих, хто створював режим Януковича і прямо або побічно відповідає за трагедію часів Майдану. Але саме політичне забарвлення Генеральної прокуратури не дозволить їй діяти інакше, як вибірково - інакше це зруйнує всю тендітну конструкцію президентського впливу. А діяти вибірково - означає наражатися на критику і в країні, і на Заході.
В результаті президент або "спалить" політичні перспективи Юрія Луценка, або придбає в його особі ще одного відвертого недоброзичливця. Знаючи характер генерального прокурора, припущу, що Луценко віддасть перевагу порятунку, а не горінню - а значить, конфлікт президента з Генеральною прокуратурою - це всього лише питання часу.
Нарешті, заморожування конфлікту на Донбасі обернулося глухим кутом - і для України в тому числі. Ми не можемо ані відмовитися від підписаних в Мінську угод, ані виконувати їх - так, щоб це не призвело до радикалізації внутрішньої ситуації. Таким чином, Україна в питанні про відновлення своєї територіальної цілісності може розраховувати виключно на розвиток ситуації поза Донбасом - в Росії і на Заході. Ми, таким чином, стаємо швидше свідками процесу, ніж його реальними учасниками і стратегії власних дій щодо окупованих територій у нас просто немає.
Я зосередився тільки на найбільш явних факторах ризику для Порошенка - при бажанні можна було написати ще про десяток. При цьому кожен з факторів ризику - це результат президентських перемог і планів. І з цього можна зробити один дуже простий висновок: Петро Порошенко, звичайно ж, відмінний тактик. Але - нікудишній стратег. Втім, це біда практично кожного українського політика.
Виникає питання - а що ж робити, щоб перетворити ризики в нові перемоги? На це питання є тільки одна відповідь, який не сподобається Петру Порошенко і ніколи не буде їм сприйнята.
Якщо президент хоче збереження або посилення повноважень, у нього є для цього всі можливості. Але він так і залишиться президентом одного терміну - чи навіть скороченого терміну. Президентські вибори він не виграє, а з поразкою на виборах завершиться і його політичний вплив.
Як це буває, ми знаємо по долі Віктора Ющенка. Але у Ющенка не було великого бізнесу, а у Порошенка він є. Тому зрозуміла його зацікавленість в політичному самозбереженні.
Але зберегтися і переобратися на другий термін може тільки глава парламентсько-президентської республіки. Тільки президент, який відповідає за свої власні повноваження, а не намагається контролювати все навколо.
Тільки політик, який стає символом змін і національної консолідації. Тільки людина, яка оточена союзниками, а не попутниками. Тільки командний гравець, а не політик, який знається на ситуації краще за своє випадкове оточення.
Не потрібно думати, що Петро Порошенко не знає все це краще за мене. Знає, але не сприймає. І саме тому має всі шанси зберегтися в українській політичній історії як перехідний президент одного терміну.
