Погляд із сусідньої країни, нормальної людини на людей, які не знають значення слова "самоповага".
Przemysław Lis-Markiewicz: Profil Prywatny
ЯК РОЗГОРНУЛАСЯ МОЯ ШАЛЕНА ЛЮБОВ ДО ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО?
Я не приховую, що до цього неголеного мужика я ставлюся з огидою. Запитаєте, що він мені зробив. Розкажу. Мабуть вам буде цікаво почитати, як ставиться до когось такого поляк, який колись не дуже цікавився Україною.
Мою пригоду з Україною можна поділити на дві частини. До 2013 року і потому. Так, йдеться, ясна річ, про Майдан.
До 2013 року мене з Україною пов’язували лише друзі, з якими я познайомився на роботі в Польщі. З колишніми колегами по роботі ми заприятелювали і я їх час від часу відвідував у Галичині. Один раз я вирішив поїхати туди автобусом з Варшави. Щойно ми виїхали з автовокзалу, водій увімкнув якусь передачу. Я ще тоді слабо знав українську мову, тому читав книгу. Але інші пасажири так гучно реготали, що я почав дивитися.
Це була пародія львівської обласної ради з участю тих з криворізького кварталу. Після кількох хвилин я … так, не напишу, що я отетерів чи був приголомшений, бо це не віддзеркалює мого ошелешення. Я оху%в. Я такого за все своє життя не бачив.
Мені відразу згадалися антиєврейські карикатури з часів нацистської Німеччини, їхня антипольська пропаганда. Я роззирнувся і не міг збагнути, з чого ті люди сміються. Як це може їх смішити? Це була явна наруга над українцями за національною ознакою. У Польщі – нелегальна. Я почав кричати до водія, що він має це вимкнути, бо він скоює злочин і я викличу поліцію.
Пасажири мовчали, ніхто мене не підтримав. Водій без слова вимкнув. Але коли тільки ми перетнули кордон, він знову увімкнув цю саму передачу.
Згодом було славне дійство пана Зеленського з Латвії, де він заявив про свою країну, що це актріса із фільмав для взрослих. Подробиці всім відомі. Можна було зробити натяк на простягнуту руку (це нині спеціальність ЗЕ, у Польщі його називають Пан Дай, розумієте, колись ДАІ то теж було «дай, дай»), але воно воліло обізвати сусідню (сусідню – з моєї перспективи) державу курвою, що також було для мене безпрецедентним.
А згодом був Майдан, завдяки якому я просунувся в українській мові, бо тижнями не відходив від комп’ютера і читав новини. Трагічну долю небесної сотні я пам’ятаю, як сьогодні. Пам’ятаю шок після першої смерті (Сергій Нікоян, якого раніше бачив, як він декламував Шевченка), після другої (Михайло Жизневський). Пам’ятаю як я тремтів, коли подивився відео, на якому Олександр Плеханов відчайдушно каже, що хоче жити і не хоче вмирати і таки помер. Пам’ятаю з фотографій та відео живих Романа Гурика і Назарія Войтовича, які згодом загинули, а Романа Гурика вбив снайпер.
Войтович був молодший за мою дитину, був ще малолітній. У квітні поїхав до Києва, клав на Університетській квіти і плакав разом з українцями, які носили туди квіти та свічки. У той час я не бачив різниці між собою та українцями як іноземцями.
Багато дивився українського контенту і бачив це лайно Зеленського про ебонітові палички. Це була наруга теж над моїм болем і слізьми.
Бачив відео, як з голого козака знущалися на морозі беркутівці чи інші кати українців. Виявилося, що це Михайло Гаврилюк, він згодом став депутатом Верховної ради. Мабуть не був провідним депутатом, але це ще не був привід для Зеленського приготувати про нього огидний сюжет, від якого мене ледь не знудило.
Для мене Зеленський був людиною, яка топтала все українське. Те, що я завжди в Україні любив і поважав – він це топтав і висміював. Для мене це так, якби в Польщі висміювати Шопена, Міцкевича, краківське народне вбрання, познанських козлят та святомарцинські рогалики, все, що асоціюється з Польщею.
В історії Польщі був такий один актор, Іґо Сим, напівавстріяк. Під час німецької окупації (1939-1945) німці закрили всі польські театри, але в Варшаві лишили один, який мав власне виставляти огидні памфлети на поляків і очолив цей театр власне Сим, який ще додатково використовував свою позицію, аби мститися на своїх колегах, чи колишніх коханках. Так він нищив наприклад Ганку Ордонівну. Однак Сим не довго був директором театру, який глузував з усього польського, бо підпільна держава його прибрала і так він закінчив своє жалюгідне існування.
Якось 2019 року я пропустив цей момент, коли пан Зеленський вирішив йти в президенти, його кварталу я не дивився, кінострічки про Голобородька я теж не дивився. Після першого туру я був переконаний, що переможе Порошенко.
Я тупо ігнорував те, що мені казали друзі («вони там усі за Зеленського» - про своє село, роботу чи роботу котрогось з батьків), я розумів, що багато хто не в захваті від Порошенка, але для блага країни ті, що недолюблюють Порошенка, виберуть менше з зол.
У ті вихідні, коли були вибори, я поїхав з дочкою до Вроцлава, була гарна погода, ми гуляли по ботанічному саду, я забув про вибори в Україні, я взагалі був спокійний. Ми вже їхали додому. Я собі слухав аудіокнижку, а доня сиділа з носом у смартфоні. І раптом каже (вона скрикнула): «Тато, в Україні в виборах переміг актор, який виконував у якомусь серіалі роль президента України! Що це таке? Що це за сюр?»
Я аж зупинився і почав читати новини. Для мене не мало значення, що це Голобородько. Мені перед очима промайнули ті всі Сеньор-Голодомор, ебонітові палички, Україна як порноакторка, козак Гаврилюк з пародії Зеленського, п’яні депутати з львівської партії Мамалига … Я почув себе українцями обдурений. 75% … Чи ті люди не дивилися 95 кварталу, чи вони вже забули про Майдан, чи вони не розуміють, що в країні війна.
Це ж російськомовний, проросійський українофоб. Що це за сюр? Я сказав дочці, що на Україні ставлю хрест, бо їм тепер точно гаплик. Я навіть боявся їздити до України, я боявся російських спецслужб. Я ніколи не повірив, що ЗЕ стане українцем і він буде діяти для блага українців.
Між 2019 та 2022 я мало цікавився тим, що відбувалося в Україні. Але від 2022 вже не можна було не цікавитися. Я рік про нього мовчав, хоча дивився ті відосики і слухав промови, які йому хтось писав. Тож я кілька разів бачив, як він щось говорить самостійно і це купи ніколи не трималося. Я пам’ятав, як він погукував на якогось депутата, що він його звільнить, хоча його обрали люди. Я пам’ятаю, як він кричав, що він розправиться з корупцією.
Я швидко перестав читати новини типу, що сказав ЗЕ, бо там ніколи не було жодного змісту. Просто балаканина. Але мовчав. Але в квітні торік до мене почало доходити, що він утілює в життя план знищення України та українців.
Не до всіх це доходить. А я хочу, щоб Україна існувала і хочу, аби українці нормально жили, зокрема ті, яких знаю особисто.
Зі сторінки Ростислав Терлецький
