Автор Тема: Нотатки про насущне
 

Offline Shana

  • *****
  • Повідомлень: 10947
  • Karma: 5345
  • Стать: Жіноча
  • Київ/Чернігівщина
Re: Нотатки про насущне
« Reply #120 : Серпень 04, 2022, 18:06:53 »
Ось то що я ніколи не прощу ні главсциклу ні його виборцям.
Аналогічно.
Ну і базовий постулат дій преЗЕдента.
Цитувати (виділене)
Зеленский, похоже, считал своей главной задачей: разрушить все, что мешает ему "навести паорядок" или что построил Порошенко - плохое ли, хорошее ли - не важно
То, что гусеница называет концом света, Мастер назовет бабочкой (с)

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 30941
  • Karma: 17801
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #121 : Серпень 05, 2022, 10:44:19 »
Цитувати (виділене)
Тайра — український медик та волонтер Юлія Паєвська, яку  взяли у полон у Маріуполі. Ще після початку війни на Донбасі у 2014 році вона допомагала пораненим, а після повномасштабного вторгнення Тайра потрапила на Схід України.
Яким було перебування у полоні та чому Тайра прийшла до висновку, що краще померти, аніж ще раз там опинитись - дивіться в інтерв'ю.

1:55 Яким було перебування у полоні
12:15 Чи застосовували до полонених фізичну силу
22:59 Як Тайра потрапила на Схід України з початком бойових дій
28:40 Як починалася війна в Маріуполі
30:30 Чому Тайра вирішила фільмувати події
33:15 Чи багато було ситуацій, коли не вдавалося врятувати людей
36:05 Чи справді того Маріуполя, що був до війни, більше немає
38:40 Чи правда, що лікар на полі бою має рятувати також і ворога
40:35 Чи мають росіяни стратегію залякування
43:15 Чи можна засуджувати русофобію
50:30 Розповсюдження правди
53:20 Як використовувати силу супротивника проти нього ж самого
55:30 ЯК Тайра почуває себе після перебування у полоні
57:20 Яке місце посідає коханий чоловік у житті Тайри
1:02:30 Краще загинути, ніж бути у полоні

Sorry for offtopic

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 30941
  • Karma: 17801
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #122 : Серпень 05, 2022, 17:28:21 »
Цитувати (виділене)
Фашик Донецький

Геноцид триває. Ну, тобто "мобілізація"

Трохи інсайду щодо геноциду чоловічого населення на сході України - "мобілізації".

Преамбула. Щоб ні в кого не було ілюзій - рф використовує місцеве населення, як декорації та м'ясо. Декорації - це цивільні, яких можна вбивати в необмеженій кількості для пропагандистських сюжетів. Гарматне м'ясо - це так звані "мобілізовані", на яких тупо насрати і яких ніхто не рахує в принципі.

Ніби нічого нового не написав і це правда. Але за межами окупованих дуже мало хто розуміє, що взагалі відбувається:

Ти можеш просто вийти за хлібом

Тебе просто спіймають

Просто заберуть телефон

Просто відвезуть в невідомому напрямку

Просто дадуть в руки зброю

Просто скажуть вперед

Позаду просто той самий заградотряд

Просто по тобі будуть стріляти і спереду, і позаду

Тому твої шанси вижити 5-7% максимум. Смертність серед так званих "мобіків" від 85%, в кращому випадку

А ти всього лише вийшов за хлібом не в той час і опинився не в тому місці

Ні, стаття не про те, шо так звані "мобікі" - це всі як один патріоти України, які вимушені вбивати інших українців, щоб їх не вбили кацапи. Стаття про те, за кого кацапи вважають місцеве чоловіче населення, як його знищують свідомо за наказом москви + про те, як легко стати тим самим "мобіком" на окупованих

А тепер до суті. По динири стартував новий набір м'яса - таки звана "мобілізація". Кацапи наказали пушиліну зібрати 6500 тисяч зощітнєгов бамбаси по динири, бо ну дуже великі втрати серед і росіян, і тих "мобіків", яких набрали раніше.

По дедлайну, по срокам, до якихпотрібно виконати наказ, поки що не готовий сказати точно, бо є дві різні дати: або до 8 числа, або до 18 серпня. Особисто я схиляюсь до 18 серпня - гляньте на календар і на число сьогодні. По линири поки що точних даних щодо кількості немає, але там теж вже хапають на вулицях і "мобілізують".

До речі, в більшості випадків, "мобікі" проходять по документам як "добровольці". Тому їх сім'ям після загибелі крім "спасіба, пєрєзаряжай рожальнік", нічого не світить в плані виплат.

Достовірно відомо, що в Краснодоні на початку серпня в одному з кварталів міста ловлею "мобіків" займалася саме русня, а не місцеві макаки. В той день кацапи тупо оточили квартал і тупо забрали в невідомому напрямку близько 70 "новобранців". "Мобіками" стали навіть 60-річні чоловіки, в тому числі шахтарі, які на пенсії.

В Горлівці та в місті Єнакієве, а також в Ясинуватій вже розносять "повістки" по квартирам.

В Стаханові також ловили людей. В Макіівці "агітували" за "вступлєніє в ряди зощітнєгов бамбаси", "мотивуючи" тим, що всі ті, хто не приєднаються до лав м'яса, можуть отримати по 3,5 роки тюрми за "дєзєртірство".

Чоловіків вже ловлять як бездомних тварин по всьому динири в місцях скупчення людей. Частину здають сусіди. В місті Кіровське позавчора забрали цілу зміну шахтарів, 150 чоловік. Ввечері "мобілізатори" ловлять з автобусом, в який саджають тих, кому не пощастило. На цьому ж автобусі людей везуть в невідомому напрямку

Також є погані новини щодо тих, хто за великі гроші купили собі свободу (так званий "бєлий білєт") - по динири та линири є відмашка забирати і цих людей. Списки є у місцевої вати та кацапів, наказ забрати 70% від "льготніков".

Епілог. Фактично, станом на сьогодні, маємо наступну ситуацію: через надвеликі втрати серед місцевих "мобіків" та росіян, москва ще хоче м'яса. Дешевого. Того, яке не буде качати права і не має куди скаржитися(з правами людини на окупованих все погано, якшо хто забув).

Місцевим "илітам" динири начхати на те, скільки їх земляків вб'ють. В пушиліна та компанії все добре і в плані грошей, і в плані того, що їх не "мобілізують".

Погано тільки те, що фактично схід України має всі шанси залишитися без чоловіків та стати чимось по типу території, де живуть одні жінки. І хз як це виправити чи як цьому протидіяти. Особисто в мене немає відповіді. А у вас?

І останнє. Прохання до Наших на окупованих - посидьте наближчі тижня 2 вдома, якщо не хочете стати "мобілізованими". Тримайтесь

Кінець
Sorry for offtopic

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 30941
  • Karma: 17801
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #123 : Серпень 06, 2022, 09:02:59 »
Цитувати (виділене)
Wolodymyr Hucul

Уже перші перехоплення розмов русскіх асвабадітєлєй показали ясно – у цих довбойобів мозги палеолітичні. Убив, пожер, ригнув. Похуй кого. Нема емпатії, нема етики. Сфальсифіковані розмови, ага щас. Кам’яну добу неможливо реконструювати цивілізованим людям– саме тому реконструкторів первісних суспільств дуже мало, майже немає, а не тому що в шкурах треба бігати. Канібали з Папуа Нової Гвінеї самі чудово справляються.
Тому канібалізм пушкіністів, які, гандони, смотрєлі добриє мультікі, недавно записаний на відео і викладений для загалу, уже не здивуав. Все було ясно після того яким чином  ванюшка рассказивал мамашкє про кішкі боєвого товаріща в бетеерє.
З цього приводу у мене для вас, кохані мої, є два міркування.
Перше. На нас напала культура кам’яної доби. Це хороша новина. Жодні дикуни, жодної війни у цивілізованих джентльменів у пробкових шоломах не виграли. Перемога буде за нами. Пардон, культурні релятивісти.
Друге. Своїм демонстративним садизмом, пушкіністи втягують наше суспільство в племінну війну. А це дуже хуйова штука. Перше, що нам треба про неї знати – основними цілями воєнних дій на такій війні є некомбатанти, в основному  - жінки і діти. Асиметрична війна, одним словом. Битви та інші збройні зіткнення між комбатантами мають ритуальний, регламентований характер. В основному все обмежується показною агресією. Бо усім ссишно. Може самому нехуйово так прилетіти ковінькою в гузицю. Натомість вдалі засідки,  рейди на незахищені села противника, захоплені зненацька, завжди супроводжується масакрою. І тортурами, ясна справа. Що характерно, якщо немає сусідів для повоювати, то в первісних суспільствах спостерігаються катастрофічні виплески внутрішнього племінного насильства. Всім байдуже на всіх. Десь 30 відсотків популяції гине в результаті міжплеменного насильства, ще стільки ж від внутрішнього племінного. Нема чужого – хуярь свого. І навпаки. Нічого не нагадує?
Випереджуючи дилетантські вигуки із залу, зауважу ні в Античній ні в Середньовічній Європі так не було. Тому що в Античності уже працювали цивілізаційні практики, станова солідарність, закони, економічна доцільність і, що найголовніше, вільні мистецтва. У Середньовіччі - до того - рицарська та християнська етика. Траплялися, ясна справа, моторошні ексцеси, і то з різних причин, в тому числі і з воєнної доцільності, але, наголошую, вони не схвалювалися суспільством. Та і самі практики не особливо пишалися своїми діяннями. Чорний Принц подагричний Ліможем не похвалявся.  Цивілізованість заважала.
Не збираюсь давати ніяких порад чи, боронь Боже, повчати українських військових. Вони самі в полі вирішують, що таке воєнна доцільність і як її втілювати в життя. Хоча, культурологічне знання і там дуже не зайве.
А от цивільне українське суспільство дуже попрошу пам’ятати, що ми з породи джентльменів у пробкових шоломах, а не косматих пушкіністів. І залишити племінну війну останнім. Най ся бавлять - але сугубо  в себе вдома. Будемо живі-здорові - щє поїдемо до них на антропологічну практику зі  студентами.
https://www.facebook.com/wolodymyr.hucul/posts/pfbid0WG1SFRBtx9jbDGXBzNxsfNHyEBjs5FRU4X4KGub3EfKUo4bdTFid6EcWYMLHCRNUl
Sorry for offtopic

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 22549
  • Karma: 16290
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #124 : Серпень 06, 2022, 10:47:57 »
Цитувати (виділене)
Летят.

Каждый раз, каждый чертов раз, когда включается эта долбанная сирена, ты должен понять - летят.

Столб огня вырывается при старте тяжелой металлической туши. Тяжёлый жаркий воздух обтекает горячий металл, слегка закручиваясь на стабилизаторах. Подрагивающее, стремительное тело ракеты уходит в ночь, одинаковую и над западной, и над южной, и над северной Украиной.

Летят. "Група йобаних цілей", как говорят в ПВО, вскакивая. Заводятся двигатели, уставшие парни, не спавшие уже пять с лишним месяцев, втискивают себя в места "згідно бойового розпорядку". Раскручивается антенна. Бурчит, заводясь, зенитно-ракетный комплекс, каким-то чудом всё ещё работающий после всех этих ночей.

И где-то поднимаются в небо самолеты. Дежурная смена привычно (ох, блять, как же быстро это стало обозначаться словом "привычно"!) падает под фонари, отмашка, старт, машина легко взмывает в грязное небо. Пилот улыбается. Он любит этот момент. Несмотря ни на что - любит.

Поворачиваются направляющие. Кто-то закуривает, всупереч инструкциям. Где-то тащат желтый деревянный ящик с ракетой. Дым, почему-то непременный дым стелется вдоль нагревшегося за долгий день асфальта.

Летят ракеты. Ищут слепыми носами точку удара. Несутся, стремясь разодрать, распластать на куски наши города. Уебищные в своей безнаказанности. Мерзкие в своей уверенности. Мертвые в своей сути.

Перед ними, прекрасная в своей безбашенности, умении и изяществе, разворачивается противоракетная оборона Украины.

Сушки, кажется, зависают в прозрачном небе. Невидимые лучи радаров ощупывают эфир, отыскивая ту самую "групу йобаних цілей". Жаркой искрой летит в ночь окурок убийцы ракет.

Город засыпает. Просыпается ПВО.

Дай вам Бог здоровья, ребята.

©️ Мартин Брест

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 1566
  • Karma: 371
Re: Нотатки про насущне
« Reply #125 : Серпень 06, 2022, 21:22:57 »
Volodymyr Yermolenko
10h  ·
В Італії вийшов ось такий часопис, співпраця Linkiesta.it та The New York Times.
весь присвячений Україні, завдяки Yaryna Grusha Possamai та Christian Rocca. Дякую їм величезне, бо говорити з італійцями сьогодні дуже важливо.
обкладинка - від Аграфки. Назва - алюзія на важливий текст Орвелла, з якого, власне, почався Орвелл, якого ми знаємо. Серед авторів - Олена Стяжкіна, Volodymyr Sheiko, Kateryna Zarembo, Наріман Алієв
даю нижче українську версію свого тексту.
---
КОРІННЯМ У РЕАЛЬНІСТЬ
На виїзді з села Бобрик, біля Києва, ми бачимо розчавлену автівку. Те, що колись було скромним автомобілем, зараз перетворилося на безладну суміш металу. Розчавлений залізний жук.
На неї наїхав російський танк. Усередині був староста сусіднього села, за кілька секунд до наїзду він встиг з машини вистрибнути. А міг і не встигнути.
Автівки, розчавлені російськими танками, - часте видовище цієї війни. У Бучі, Ірпені та Гостомелі – в кожному з цих містечок є свої «цвинтарі машин» - ти можеш побачити ці розчавлені звалища металу. Часто вони прострілені кулями і снарядами. Деколи люди були всередині.
Чому росіяни-танкісти хотіли ці машини неодмінно «розчавити»? Не просто розстріляти, не просто вбити людей всередині, які намагалися втекти від війни, - а саме розчавити? Можливо, вони відчували себе настільки слабкими, що хотіли переконати самих себе в своїй силі. Можливо, вони вважали українців комахами-паразитами, які треба неодмінно втиснути в землю, кайфуючи від хрускоту їхніх тонесеньких панцирів. Можливо, вони сприймали те, що з ними відбувається, як віртуальну гру, в якій не існує жодних розумних меж. Можливо, вони заздрили тому фактові, що українські селяни мають автівки – деякі родини по кілька.
Ми можемо прийняти якесь із цих пояснень – або всі разом. Але всі вони свідчать про один симптом: росіяни в цій війні воюють з реальністю. Вони надто ненавидять реальність, щоби її терпіти. Автівка українського селянина – приклад реальності для них, нестерпної, неприємної, незаконної. Її треба не просто вбити. Її треба розчавити, як комаху. Силою грубого чобота. Силою апаратури, яка не вміє нічого створювати – тільки знищувати.
***
Війна змінює твоє розуміння того, що є реальним, а що ні. Реальним є те, що ти завжди вважав неможливим. Ракетні удари по торгових центрах, коли в них сотні людей (Кременчук); обстріли вокзалу, коли на ньому десятки чекають на свій потяг (Краматорськ); вбивства у підвалах після нелюдських тортур (Буча); тримання людей в одному підвалі цілими тижнями, як у товарних вагонах (Ягідне); знищення міст і братські могили тисяч людей (Маріуполь) – ще кілька років тому це все ми вважали неможливим. Ми вважали повернення Голокосту чи Голодомору неможливим. Тепер усе це є, тепер воно безжально реальне. І заперечує всі наші попередні уявлення про можливе.
Чернігівці нам розповідають про те, як місто жило в часи найбільших обстрілів. Тоді гроші втратили будь-який сенс. Дуже швидко всі перейшли на обмін, первісний обмін, в якому валютою виявлялися найбільш несподівані речі – наприклад, сигарети. Або їжа: війна не дає тобі обирати. В певний момент ти можеш опинитися в ситуації, коли все, що ти можеш їсти – це курятина, завезена волонтерами. Або креветки, які лишилися в магазинах. Нічого немає, окрім креветок. Єдина доступна реальність – це креветки.
Війна дуже швидко ампутує реальність. Позбавляє її дуже багатьох барв. Звичні речі стають недоступними. Коли Маріуполь залишився без води, люди перетворювали на воду сніг, який ще лишався у місті на початку березня. Холод був тим, що робив їхні ночі нестерпними (опалення вже не було), але й тим, що продовжував можливість спасіння: ти міг сніг перетворювати на воду. Значно крутіше диво, ніж воду перетворювати на вино.
Реальність під час війни звужується, ти бачиш тільки маленький фраґмент, на який падає світло прожектора твоєї пораненої свідомості. Він вихоплює цей фраґмент з-поміж усіх, немов промінь світла на барокових картинах. Ти бачиш тільки те, на що вказує цей божественний промінь. Широти реальності, до якої ти звик у мирний час, більше не існує. Простір країн, морів і континентів змінюється простором чітких координат. Реальність стає біднішою – але вона стає гострішою. Об неї можна порізатися. Вона завдає ран.
Реальність тут колеться, ріжеться, вибухає, прострілює, простромлює. Із такої реальності шлях тільки в пекло чи в небеса.
***
У мирний час ти живеш у множинності можливих світів. Із одного ти можеш втекти в інший. Із денного світу рутини – в нічний світ насолод. Із робочого клімату асфальтованих міст – в клімат відпочинку на березі океану. Зі світу тут-і-тепер, у світ там-і-тоді – дивлячись по вечорах серіал про Борджа чи Медичі.
Ця множинність у війні зникає. Раптом ти просто не можеш нікуди втекти. Ти не можеш сісти в літак і кудись полетіти. Ти не можеш відкрити книжку та щось (просто так) почитати. Ти не можеш ввечері подивитися кіно. У твоїй свідомості немає місця для кіно. У твоєму уявленні про географію немає місця про якісь теплі щасливі місця. Навіть коли тобі пропонують кудись поїхати, ти тільки знизуєш плечима: навіщо? Ти раптом сприймаєш свою країну як немовля, якого ти не можеш кинути за будь-яких обставин. Ти раптом відчуваєш, що якщо ти перетнеш кордон, все обвалиться. Планети зупинять свій рух.
Уява про можливі світи може народитися лише в мирний час. Ляйбніц, її творець, був можливий тільки в Європі після релігійних воєн. У Європі, яка нарешті могла зітхнути з полегшенням. Ця уява не могла народитися, наприклад, у Шекспіра. В просторі шекспірівської драми – як і в просторі драм Софокла, Расіна, Лесі Українки – немає можливих світів. Є лише ця безжальна реальність, від якої ти не втечеш. Яка тебе рано чи пізно вб’є. Яка розчавить твої надії. І ти її ненавидиш за її жорстокість. Але й любиш – бо маєш тільки її. Ти від неї не втечеш. Ти мусиш носити її ім’я.
***
Війна справді схожа на драматичну поему. Драма - можливо, найчесніший літературний жанр. Жанр, де немає нічого зайвого. Немає описів, немає пейзажів, немає ані світу внутрішнього, ані світу зовнішнього. Є лише дія. І кожна дія, кожна її секунда, змінює все.
В драмі можлива зміна, але вона відбувається не по горизонталі, а по вертикалі. Драма перевертає світ, ставить піраміду з основи на вістря. Низ підіймає вгору, гору кидає вниз. Перебуваючи у драмі, ти можеш бути одночасно «з вершин і низин», ти не можеш бути десь посередині. 
Саме це і стається з нами. Реальність наша вузька, як стежка поміж скелями. Але в ній перевертаються небеса. Тих, хто стояв унизу, вона підіймає вгору. Тих, хто був нагорі, вона кидає вниз. Це реальність землетрусу, реальність артилерійського удару.
У Харкові, на Салтівці – районі-рані, який найбільше постраждав від бойових дій – в одному з гаражів ми бачили автівку, яку вибухова хвиля підкинула на кілька метрів угору. Автівка впала на дах гаража, і там залишилася.
Коли ви дивитеся на відео з удару по Кременчуку, ви бачите, як на людей розміром з комах раптом сиплеться залізо і бетон. Град з небес.
Ми усі живемо в цій реальності ударної хвилі. Нас підкинуло вгору, як маленьких безпомічних кошенят. І ми не знаємо, зачепимося ми за вершини чи розіб’ємося.
***
Війна швидко перетворює тебе на свідка. На того, що пройшов через розлам історії. Коли ти свідок – ти можеш багато чого розповісти. Але найчастіше ти просто втрачаєш дар говорити. Бо приводу для розповіді може не бути. Або ти не зможеш знайти потрібні слова. Або потрібних слів не існує в природі.
Ми намагаємося розповідати один одному наші історії. Ми їх слухаємо, ми ними обмінюємося. Обмін історіями став важливішим обміну речей. Слова тепер – важливіші, ніж гроші.
У цю мить ти розумієш, що таке історія. Історія – це те, що стається з тобою в момент, коли ти можеш перестати бути. Історія – це тонке ходіння на межі з прірвою небуття.
Це, зрештою, завжди історія про життя і смерть. Про тих, хто міг померти, але стрибнув через прірву. Або про тих, хто стрибнув у прірву. Хто загинув за нас.
У війні люди помирають не просто так. Вони завжди помирають за когось. Жодна смерть уже не є приватною справою. Вона не лише засмучує – вона зобов’язує. Вона завжди є початком, а не лише кінцем.
У війні ти розумієш: сьогодні ти не помер через те, що хтось загинув. Хтось захистив твоє життя – життям своїм. І тому кожна смерть – це зв’язок. Кожна смерть нас примножує. Кожна смерть збагачує нас на імена. Ми обростаємо ними, іменами своїх героїв.
У своїх садах ми ці даємо своїм деревам і квітам. Ми хочемо, щоб ці імена пустили коріння. Коріння в небеса.
***
Так, є цей парадокс. Під час війни реальність звужується – але водночас розширяється.
Твоя реальність стає маленьким фрагментом, освітленим прожектором. Але водночас ти раптом знаєш значно більше, ніж раніше. Ти знаєш значно більше імен. Назв населених пунктів. Типів військового спорядження. Правил виживання. Тобі пишуть люди з усього світу. Твоїм громадянам дякують ті, кого ти ніколи не побачиш.
Під час війни кожен стає зв’язківцем. Твоє життя втрачає сенс, якщо воно не пов’язане з життями інших. «Самовираження» перестає для тебе бути цінністю, бо ти давно перестав виражати сам себе. Сили в тобі з’являються тільки тоді, коли ти не починаєш, а продовжуєш; не завершуєш, а передаєш далі. Коли ти всередині ланцюга. І робиш те, що не ти почав, і що не тобі завершувати.
Так твій мікрокосм стає макрокосмом. Так ти втрачаєш себе, щоби себе набути.
***
Росіяни ведуть війну не проти України. І навіть не проти Європи. Вони ведуть війну проти реальності.
Дезінформація і брехня стали середовищем їхнього мислення, повітрям, яким вони дихають. Одна з мешканок Москви, відповідаючи на питання журналіста, чого вона очікує від найближчого майбутнього – відповіла: «радості». 500-кілограмові бомби, які скидаються російськими літками на українські міста і села; житлові будинки, які склалися, як карткові будиночки, поховавши всередині своїх мешканців; вбиті пострілами в потилицю в підвалах мирні мешканці – все це є для неї приводом для радості. Інший росіянин сказав, що він перестав спілкуватися зі своїми українськими родичами, бо вони читають «не ті телеграм-канали». Ми кричимо мовою вбитих людей і зруйнованих міст, які ми бачимо на свої очі, які приходять до нас уві сні і мучать нас по ночах. Вони нам кажуть: «ви читаєте не ті телеграм-канали».
Це абсурдно і дико, але це правда. Це теж російська «реальність», яка відчайдушно веде війну проти реальності. Проти фактів, проти правди, проти дійсності.
Що цьому можна протиставити? Повернення до життя. Торкання жорсткої поверхні реальності. Її матеріальної простоти. Її простої беззаперечності. Просто ти маєш усе бачити на свої очі. Маєш усе відчути і до всього доторкнутися. Ти маєш не дозволити собі формувати свій «світогляд» через «телеграм-канали» і веселі програми на ТБ. Ти маєш пірнати в річку простої грубої дійсності. Спускатися в неї, як в шахту.
Реальність ось тут, біля нас, під нами, над нами. Вона дуже часто жорстока, часом банальна, але беззаперечна. Реальність війни нагадує нам, що деякі люди можуть знову стати звірами. А ми всі можемо швидко померти. І наші діти теж. Але з цього є вихід. І є ті, хто нас захищають. Хто відтягують прихід смерті як тільки можуть. Часто ціною смерті самих себе.
Українці чіпляються за реальність. Реальність землі, реальність свого села, флористичну реальність своїх садів. Ми ніколи не хотіли звідси йти. Наша метафізика завжди була матеріальна, наша філософія – заплетена в літературу, наша абстракція виросла з народного мистецтва.
«Вбиті по коліна в землю вони у безтямній многости падали і здоймалися...», - писав понад сто років тому Василь Стефаник. «Земля стогнала під ударом їх серць».
«Вбиті по коліна в землю». В обіймах з землею, яка стогне «під ударом їх серць». Українці вросли у реальність. Вони пустили в неї коріння.
Можливо, саме тому їх так складно перемогти.

Online Фрейя

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 591
  • Karma: 915
Re: Нотатки про насущне
« Reply #126 : Вчора в 21:46:31 »
Цитувати (виділене)
Юрій Гудименко
Вчора намагався знайти найбільш зрозумілу для іноземців метафору, яка б описувала нашу війну. І, здається, знайшов.
Це «Гарі Потер».
Я це не тільки про те, що ми зараз на стороні добра і світла, а наші вороги максимально чітко підходять під опис хрестоматійного, абсолютного зла, причому досить примітивного і мудацького. Я скоріше про інше.
Якщо ви пригадуєте, у книгах Ролінг чітко підкреслено, що Волдеморт сам створив собі головного ворога, який його врешті-решт і прибив. У нього був вибір, і він його зробив, спробувавши вбити Потера ще малям. Після цього він старанно дойобував Потера протягом 325 серій, тьфу, тобто семи книг, у кожній книзі отримував пизди, але потроху, аж до фіналу, у якому він вирішив провести спеціальну операцію на предмет дегаріпотеризації магічного суспільства, унаслідок чого загинув від передозування авадакедаври у організмі.
При цьому сам Гарі Потер пройшов трансформацію від «Та я не в курсі, хто це такий» до «Я тебе сука кончу, навіть якщо сам загину»
Володимир Путін так само старанно зайобував українців протягом всього свого правління, кожного разу перетворюючи ще частину українців на ворогів Росії. І якщо у дев‘яностих українці у тотальній більшості щиро вважали росіян братами і навіть думки не мали про те, щоб їх ненавидіти, то після Помаранчової революції, де Путін відкрито підтримав Януковича, значна – але все ще не критична – частина населення почала задумуватись. Їхня кількість різко збільшилась після кривавої зими 2014-го, а ще більше – після окупації Криму та початку війни на Донбасі. Але і тоді не можна було сказати, що більшість українців ненавидять росіян і розуміють, що Росія – їхній смертельний ворог.
А тепер – можна. Після перших ракет 24 лютого.
Всі соцопитування говорять одне й те саме. З чергової спроби Волдеморт Володимирович все ж доїбав українську націю. Настільки, що тотальна більшість українців чітко зрозуміла, що, як у тому пророцтві, «хтось один загине від руки іншого, бо разом їм жити не судилося». Або вони, або ми. Третього варіанту немає.
І тепер, вперше за всю історію, це розуміє не просто частина українців, а більшість. І це надовго. Сподіваюсь, що назавжди.
Ми стали найбільшим ворогом росіян. Вони стали нашими найбільшими ворогами. Вони розпочали війну, а переможемо у ній ми.
І вони зробили це свідомо. І відповідальність нестимуть разом. Тому що те, що колись було незрозумілим нам, прояснили ракети, Буча і Маріуполь. Ми все зрозуміли. Ми ніколи не забудемо. Ми – це десятки мільйонів дуже злих українських громадян.
Між Гарі Потером і Волдемортом – і Ролінг акцентує на цьому увагу – було багато спільного. Тільки один виглядав страшним і непереможним, а інший – маленьким і безпорадним. Але кожен зробив свій вибір, і один із них розпочав війну, а іншій її виграв.
Не без втрат. Не без жертв. Не без зрад і руйнувань.
Так само переможемо і ми. Бо після Бучі планета стала занадто маленькою для нас двох.
Авада кедавра, bitch.

Offline Чиби

  • *****
  • Повідомлень: 13965
  • Karma: 7932
  • Стать: Жіноча
  • Disce pati
Re: Нотатки про насущне
« Reply #127 : Вчора в 23:55:54 »
От все ж таки Юрочка вміє.

Offline Elsewhere

  • Administrator
  • *****
  • Повідомлень: 17847
  • Karma: 11485
  • Стать: Жіноча
  • Киев, столица Хоббитона
Re: Нотатки про насущне
« Reply #128 : Сьогодні в 14:20:03 »
От все ж таки Юрочка вміє.

Його соратник Олексій також:
Цитувати (виділене)
Я надеюсь, все, кто меня читают, понимают важную вещь.

РФ воюет лично с тобой. РФ охотится лично за тобой.

Если война закончится победой РФ в любой форме - не получится отсидеться. Вас найдут по военнику, по постам в соцсетях, по лайкам, по проводкам приватбанка на ЗСУ, арестуют и убьют.

Мысль "ну не могут же они убить вообще всех" - это именно та мысль, которая привела умных и образованных людей к расстрелу сто лет назад. Могут. И хотят. И убьют.

Эмиграция невозможна, в эмиграции они тоже достанут. Если убежите недалеко - доедут на танке, потому что на Украине всё не закончится, Люблин и Познань тоже часть русского мира, мы им ещё за варшавский договор ответим и всё такое. Если убежите далеко - Чепига и кто там этот второй долбоеб будут вам благодарны за то, что вы предоставите им возможность повидать мир и получить большие командировочные за полет в Аргентину.

Вас убьют, это война конкретно против лично вас. Убьют конкретно лично вас. А потом ваших детей, потому что дети врагов народа несут полную ответственность за родителей.

И это не Путин хочет вас убить. Ну то есть и Путин тоже. Но вообще вас хочет убить вся Российская Федерация, как государственное образование, как форма организации населения территорий. Эта форма организации структурно враждебна Украине, на базовом уровне, как часть социального договора российского народа. И Украине, и Казахстану, и Литве, и всему.

Есть только один способ остаться в живых. Чтобы вас не убили - надо, чтобы некому было вас убить.

Понимание этого базового факта является ключевым для всех последующих ваших действий. Действия могут быть разными. Можно начать вытирать историю браузера, чатов и платежей. Можно начать отжиматься и носить турникет. Можно начать смотреть ютуб по вопросу "разборка ПКМ". Много чего можно. Главное начать.
палимо танки з ночі до ранку

Offline Солоха

  • *****
  • Повідомлень: 9071
  • Karma: 4489
  • Стать: Жіноча
  • Министр непознанных сновидений
Re: Нотатки про насущне
« Reply #129 : Сьогодні в 14:50:52 »

Фронтмен гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк написав уночі вірш-звернення до українців
Умею послать нежно

0 Користувачів і 2 Гостей дивляться цю тему.