Нотатки про насущне

[Ash]

Я зараз подивилась (додивилась) розслідування у Ю-тубі.
 Це дійсно варто подивитись, хоча б для того, щоб зрозуміти, як проводити фактчекінг, який може зробити кожен.
А ще для того, щоб зрозуміти, чому кейс Суботи є дуже важливим для нашого суспільства. Так, навіть під час війни. Можливо, особливо під час війни.
Рекомендую усім. Так, це потребує уважного перегляду та  відчутного обсягу часу. Але це дуже корисно.
Люди, що вважають, що їх ніхто зможе обдурити, найчастіше за все, рано чи пізно стають ошуканими.

[Чиби]

Відкрила його блог на утубі - "Спартак - член-кореспондент української академії наук, кандидат психологічних наук." Тобто це все брехня?

Ні. Він дійсно є членкором Української академії наук (це шарашкина контора, на відміну від Національної академії наук України), і він дійсно кандидат психологічних наук (хоча деякий час він ним не був, проте стверджував, що є). От чого варта його кандидатська та як він її писав і захищав -- то окрема тема. Але тут він нічим особливим не виділяється, в нас таких кандидатів тринадцять на дюжину.

[Фрипп]

я посилання про прохвоста приносив, тобто читання, роліка не бачив.

@Omela старшій скільки років?

[Фрейя]

роліка не бачив.

Там п'ять роліків
https://www.youtube.com/@poludonnyi

[Teagan]

роліка не бачив.

Там п'ять роліків
https://www.youtube.com/@poludonnyi

Глянуло перший. Як то казали "Ну ти й брехлооо" (с)
І таке потворне те Субота, шокапець.

[Omela]

Старшій 15, як раз он те посилання, що у Фрейі, вона і скинула мені, як я про нього спитала.

[Eney ♔]

Субота.

[Eney ♔]

Sergey Fursa
15 хв  ·
Популізм - це просте рішення для складної проблеми яке не працює
Популізм - це завжди просто. Популісти беруть чутливу і важливу тему і знаходять популярне рішення. Тема, на якій граються популісти, завжди актуальна для суспільства. І зачіпає якісь болючі струни, грає на фоні несправедливості чи підігрує якісь потаємні бажання.
От що може бути чутливішим. Ніж тема підтримки військових під час війни? Підтримки людей, які ризикують життям і на плечах яких тримається країна? Що може бути справедливішим, за гідну оплату їх служіння?
І от популісти виходять на арену і пропонують просте рішення. Треба забрати в багатих і віддати військовим. Хіба можна таке не підтримати?
І це якраз таке просте рішення яке не працює.
Залишимо навіть в стороні аналіз ідеї знизити зарплати в державних компаніях і державних установах. Це не розумно. Це не є розумною політикою. Але навіть це не головне. Ключове, що ця ідея не працює.
По-перше, навіть якщо виконати ідею «забрати і поділити» то грошей все рівно не вистачить. Зниження зарплат на суму в 2 відсотка від необхідних виплат не забезпечить 100 відсотків цих виплат. І тут навіть на потрібна кандидатська з математики щоб це зрозуміти.
І навіть якщо забрати гроші у телемарафона, відключивши його, час чого давно на став, все рівно грошей не вистачить. То ж треба шукати в іншому місці.
По-друге, це взагалі неможливо. Перш за все, гроші працівникам державних компаній, в тому числі ненавистним для пересічного українця багатіям з наглядових рад не платять з бюджета. То ж якщо ці зарплати зменшити, то в бюджеті більше грошей не стане. А навпаки, стане менше. Бо ці зарплати оподатковуються і податків з них буде заплачено менше.
От так контрінтуітивно це працює.
Правда в тому, що з бюджета платять зарплати чиновникам. Чи можна взяти у них? Ніхто ж не любить чиновників, то чому б їх не розкуркулить? Біда в тому, що зарплати бюджетникам, так само як і пенсі і стипендії і субсидії, платяться з коштів наших західних партнерів. Не для кого ж не секрет, що вся соціалка зараз оплачується коштом наших західних партнерів, що дуже дратує Орбана, який сам хоче дістатися цих грошей? І, сподіваюсь, не для кого не секрет що правила надання цієї бюджетної допомоги такі, що ми не маємо права використовувати ці гроші на армію? Це залізне правило, яке ніхто не дасть порушити. А отже не можна забрати гроші у чиновника, якому платять зарплату з грошей партнерів, і передати ці гроші військовому. Все що стосується армії Україна має фінансувати з власних грошей.
Українським бюджет в принципі зараз розділений на дві множини, які не перетинаються. Це витрати на оборону і інші витрати. І можна брати гроші з армії і перекидати в іншу сторону. Але не навпаки.
А така б здавалося добра ідея, так? Прекрасне гасло. Але реальність інша. І це гасло не працює. Так само як не працює емоційний захід «так там яйця по мільйону..». Бо корупція є і як би ми не хотіли, вона не зникне за одну ніч. Як за одну ніч не почнуть раптом збільшуватись доходи від митниці. Зменшення корупці - це довгий і кропіткий процес по впровадженню реформ в галузі верховенства права і боротьби з корупцією. І миттєвого результату тут не буде. Як би нам не хотілося. А отже раптом в бюджеті не з являться гроші, які перестали красти.
Отже, який висновок? Популярними заходами гроші не знайдеш. І сподівання на це є звичайним інфантилізмом, на який ми не маємо права під час війни.
Чи можна знайти гроші не популярними заходами? Так. І дорослий підхід полягає в тому, що ми називаємо варіанти неприємних рішень і далі обираємо.
Перше рішення - це різке збільшення податків. Яких і на що, можна дискутувати.
Друге, найбільш очевидне рішення, це запуск друкарського верстата. Коли ми просто надрукуємо 150 млрд гривень.
І дорослі люди кладуть на стіл пропозицію і пропонують приймати рішення. Розуміючи усі наслідки. Як наслідки від різкого збільшення податків так і від запуску друкарського верстата. До речі, обидві історії будуть дуже болючі для економіки, що в перспективі зменшить надходження до бюджету, що зменшить наші можливості фінансувати армію. А друк коштів ще й буде порушенням наших зобов"язань перед партнерами.
І от вибір дорослої людини. Прийняти рішення, чи варто йти на такі кроки через абсолютне справедливе бажання підняти доходи військовим.
Популісти так питання не ставлять, правда ж?
І ця загроза з нами надовго. Загроза популізму. Після війни країна буде травмована, наповнена нерозумінням один одного і невиправденими сподіваннями. Ідеальна жертва для популіста.

[Eney ♔]

Serg Marco
37 хв  ·
Про нас, та американську "повесточку" з афроамериканцями.
І так, я розумію що фейсбук забанить мене за цей пост, бо рахітичні алгорітми які вони вбудували в себе не зможуть виявити чи порушую я норми, чи ні, на всяк випадок забанить за порушення правил спільноти.
Ми дуже часто глузуємо з "повесточкі" яка до нас приходить з Америки. Тому що коли актору дають роль тільки тому що він афроамериканець- то це якби не добавляє плюсів. Афроамериканська русалонька, афроамериканський Ахіллес, ну і інші. Це завжди визиває вал критики, хоча б тому що це обман глядача. Ну ти береш образ, який в історії вже має вагу та стараєшься продати його під новою, чорношкірою обкладинкою. Це обман та фальсіфікація, і тому глядачі розлючені. І ринок дуже яскраво реагує на таку повістку, фільми та серіали скатуються під низ рейтингу.
Але треба розуміти той факт, що ми не будували ту культуру, в якій сформоване кіновиробництво США. Як то кажуть- сформуйте своє кіновиробництвом з блекджеком, та розстріляними кобзарями, і там вже встановлюйте свої правила.
І так, там багато побудовано на інтеграції чорношкірих персонажій, і це доволі часто виглядає тупо, але давайте зрозуміємо спочатку- чому це так?
Чорношкірі в Америці прошли дуже довгий та важливий путь, як нація. Ще декілька десятків років тому чорношкірий не міг влаштуватись на гарну роботу. Багато судиліщ Лінча були реалізовані не тому що чорношкірий зробив щось погане- а просто по доносу та за кольору шкіри. Іх били, та викидували з міст. Якщо вони починали збиратись у якіх ось закладах, та читати там ту ж наприклад літературу Мартіна Л.Кінга - то це завжди був ризик що власник приміщення розірве договір аренди з арендатором за такі дії. Афроамериканців крутила поліція по будь якій причині.
Громадській транспорт був поділений на зони "для чорношкірих та білих", а на деякіх закладах висіли табличкі "Собакам та чорношкірим вход заборонено".
І це було не так давно. Дідусі та бабусі сучасних афроамериканців, та не дідусі- деякі батьки навіть, вони ще пам'ятають ці часи.
Але вони не сдавалися. Чорношкірі активно брали участь в подіях країни. Вони йшли добровольцями в армію в часи другої світової, голосували, раділи коли з'являвся черговий "перший чорношкірий в...", формували свої збори де читали труди Мандели та Мартіна Л.Кінга, та журилися коли Мартіна вбили, та гордо протягували руки поліції для того щоб ім вдягли наручники.
І це було не так давно.
Тому на свободу та "повєсточку" в США звісно є бум, бо мільони чорношкірих, які є частиною Америки, вчаться в коледжах, працюють, платять податки, і вони виросли на розповідях батьків про утиск по кольору шкіри.
Ми від цього далекі, так. Для нас (та і не тільки для нас, для більшості світу), чорношкіра Русалочка, це не данина тим часам, а просто чорношкіра Русалочка, і тому звісно ніхто це дивитись не буде.
Але.
Я с повагою розумію цей "чорношкірий флешмоб". Бо багато років люди виборювали своє право на рівність. Вони гинули по тюрьмам по сфабрикованим обвинуваченням, та дивились як гинули іх лідери. Але вони з часом змогли довести що вони свободні люди. Що вони мають такі ж права. Що вони мають право на рівність, демократію, та свободу.
Тому коли ви будете сміятись з "повесточкі", потрібно розуміти що поруч з нами є 140-млн країна, яка зараз летить в трубу на покоління, якою заправляє переляканий дідусь, якій розуміє, що поки йде війна- він в відносной безпеці. Бо якщо війну закінчити, то придеться вже боротись не з зовнішним ворогом, а внутрішнім. А ці всі "вагнерівці", "кадирівці", прокидані "мобікі", нацменшості та злиденний народ влаштує нехілий разбор на тему "як" та "нах" це було.
А поки є зовнішний ворог- то потрібно ж з ним розібратись з початку. Ось і розбираємся. Як діди приближуючи той момент коли вони нарешті пересядуть на Т-34-85.
Поруч з нами країна, яка не має ні духу, ні сміливості, ні гордості, щоб заявити про свої права. А "повєсточка" що вони знімають- це вбивства українських полонених. Ціла країна не має сміливості щоб протидіяти обісраному бункерному діду, який має єдину мету- загинути від онкології, а не від страти. І готовий відправляти тисячі на фронт, та знищувати права людини та закони.
Так що якщо з "повісточки" ще можна глузувати, то з причини чому ця "повісточка" з'явилась- ну точно не нам судити. Не з таким сусідом. І не з нашим кінематогрофом.
А росіянам, які про чорношкірих як правило відгукуються зневажливо, хотілось би нагадати, що вони не знайшли в собі сміливості пройти той путь. Чорношкірі були колись рабами та смогли відстояти свою свободу.
Росіянє нажаль, залишились рабами назавжди.
Тому у чорношкірих є свій шлях, своя історія боротьби, про яку вони постійно намагаються розповісти.
У росіян нічого цього вже не буде. Та і нема що розповідати. За них все скаже Гаага.

[Eney ♔]

Ольга Васильович
❗️ Увага, наголоси!

✅️ Перед Вели́коднем, після Вели́кодня, але: велико́дній, велико́дня, велико́днє, велико́дні.

✅️ Печуть паски́, але: дві, три, чотири па́ски.

❗️ А ще ро́зговини — дія за значенням розговлятися. Не плутайте з розгові́нням — їжею на ро́зговинах.

Говорімо правильно!

[Фрипп]

Vladyslav Bielik
21h  ·

Вітренко.
Це колишній працівник Нафтогазу, з яким ми разом працювали під керівництвом Коболєва. Син Наталії Вітренко. Був звільнений з Нафтогазу влітку 2020. Колишній в.о. міністра енергетики, якого двічі Рада не обрала віцепрем’єром. Після цих невдач, шляхом безпідставного (в іншому місці сказав би - незаконного) розпуску попереднього складу Наглядової Ради Нафтогазу, Кабмін, без достатніх повноважень згідно з діючим на той час законом Про Акціонерні Товариства, та після виплати Вітренку другої частини премії за Стокгольмський арбітраж у формі облігацій, назначив його новим керівником Нафтогазу навесні 2021. У вересні 2022 року був звільнений через катастрофічні збитки компанії.

До чого цей текст. Вітренко написав велику розповідь про вчорашнє арбітражне рішення в Гаазі стосовно незаконної експропріації активів групи Нафтогаз в Криму. Зокрема, Вітренко присвятив мені цілий розділ (чим дуже потішив) та зазначив приблизно наступне. Що я у певний проміжок часу працював у Нафтогазі та був відносно молодшим юристом. У мене була допоміжна роль, далеко не визначальна. Що я міг брати участь у деяких слуханнях на попередніх стадіях, але "ця роль не передбачала не те, що виступів, але і навіть суттєвого впливу на внтурішні рішення команди". Що я не брав участь у Стокгольмському арбітражі. І що коли читає блогерів про те, що я мав одну з основних ролей к Стокгольмі чи Гаазі, то йому і смішно і сумно одночасно.

Дуже вдячний Вітренку за такий необдуманий та неґрунтовний випад. Це дає мені достатньо підстав  розповісти тепер про нього, як колишнього колегу, трохи більше.

Стосовно його участі в Кримському арбітражі, по якому вчора трибунал присудив близько $5 млрд збитків на користь Нафтогазу.

В цьому арбітражі було два рішення. Проміжне - по суті, яке визначало відповідальність, і заключне, яке визначало суму цієї самої відповідальності. Щоб вас не вводили в оману слово "проміжне", то юридично в нього такий самий статус, як і у "остаточного". Його можна починати виконувати і ухвалене воно на підставі основного позову (statement of claim), та є базою для подальшого процесу.

Вітренко зазначив, що я міг брати участь у деяких слуханнях на попередніх стадіях.

Як він сам неодноразово говорив, що сам не є юристом, тому, певно, трохи заплутався. Слухань було всього два. В травні 2018, по якому отримали рішення в лютому 2019 року (звідки і є мої фото), про те, що Нафтогаз переміг по суті, і слухання по сумі збитків в жахливому лютому 2022, по якому рішення отримали вчора в квітні 2023.

Перші слухання в 2018, насправді, мали бути єдиними. І збитки рахували готуючись саме до них. Але потім вирішили йти шляхом розділення цих процесів (біфуркація) на розгляд питань про те, чи має право Нафтогаз на відшкодування (перші слухання) і якщо так, то про яку суму мова (другі слухання). Вітренко навіть писав, що був проти біфуркації, і слухання мали бути одні. Так от, Вітренка в першій частині процесу, який був розпочатий на підстав позову, крім, як на фейсбуці, ніде не було видно. Більше того, зовнішні радники мали прохання переконати Вітренка не писати на фб, бо його висновки і цифри не "б’ються" з реальними вимогами в позові і це може нашкодити. Він не приймав участі ні в організації підготовки свідків, ні в зборі доказів по всій групі Нафтогаз та у третіх осіб. Не вичитував книжки фінансової звітності Чорноморнафтогазу та інших компаній за 2013 рік (а я пам’ятаю навіть на якій полиці вони стояли, бо брав їх разів тридцять). Не відновлював документи на право власності на майно, що лишилось в Криму (це не моя заслуга, а людини, яка заслуговує на шану та повагу, тому не буду користуватись її ім’ям без дозволу). Не працював з експертами, які виступали на слуханнях у вирішенні питання юриздикції та права, яке де і як застосовується стосовно майна на анексованій території. Головне, він не приймав участі в підготовці основного позову, який ви бачите на фото (це реально фото позову по Кримському арбітражу). Він не був присутній на слуханнях, де розглядався основний позов.

У людини мають бути екстраординарні здібності, щоб дати оцінку моєму вкладу в той період, при цьому фізично будучи відсутнім у процесі. Але відповім. Мій особистий вклад має розмір 4.2 гігабайти зібраних та оброблених документів на жорсткому диску. Включно з усіма до єдиного процедурними документами за той період. Ну і купа годин праці.

До того, як Вітренка звільнили в 2020 році він також не особливо цікавився тим, що відбувається в другій частині процесу. В нього були інші клопоти, пов’язані із публічними звинуваченнями ним його колег щодо об’ємів видобутку газу. Повернувся до процесу Вітренко (публічно) тільки навесні 2021 році, і менше ніж всього через рік після його повернення вже були ці другі слухання. Ви не бачите на його фото ні Коболєва, ні Теклюка Ярослава, бо вони були звільненні в тому ж 2021 році (здогадайтесь чому). Ви не бачите на фото мене, бо я пішов з компанії за власним бажанням одразу після звільнення Ярослава Теклюка в кінці 2021 року.

Цікаво, що рішення арбітражу по оцінці вартості збитків у Вітренка також не має бути (може бути тільки незаконно), бо він, як і я, вже не працює в Нафтогазі, а тому не має доступу до конфіденційності процесу.

За його зворотньою логікою "хто останній - того і стілець" він мав би промовчати та не згадувати ні про себе, ні про когось іншого, хто вже не є співробітником. Тому, що єдиним легальним бенефіціаром можливості згадувати про себе в контексті цього рішення тепер є тільки поточний склад Нафтогазу. За його ж логікою.

Стосовно моєї участі в Стокгольмському арбітражі. Звісно, я не писав в жодному місці, і ніде не міг сказати, що приймав участь в самому арбітражі. Так як приймав я участь, точніше очолював, саме виконання Стокгольмського рішення, і разом з Вітренком ми навіть раз були на слуханнях в Нідерландах про арешт активів Газпрому на підставі Стокгольмського рішення. Але крім тих слухань, та його традиційного післясудового інтерв’ю каналу Україна24 (як зараз пам’ятаю), далі в роботі над процесами я його не бачив. Їздити закордон на суди йому, як я можу гадати, подобалось більше, ніж готувати ґрунт для цих самих судів. В цьому процесі він, до речі, також, не виступав і ніякої визначної ролі не мав. Процесом виконання Стокгольмського рішення займався в Нафтогазі лише я, та наші зовнішні юридичні радники. Вітренко був центральною публічною фігурою, оф корс. Але коли треба було зробити прес-реліз від Компанії, то питали тільки в мене, що, і як правильно, треба написати. Вітренко робив свої заяви сам, не радячись з прес-центром. Коли Газпром, в решті, сплатив $2.98 ярдів, Вітренко, в його стилі клепання по плечу, навіть подякував мені в своєму пості на фб. Враховуючи, що відносини були трохи інші, то тоді він краще пам’ятав мою посаду.

Користуючись нагодою, хотів би висловити свою цікавість та дізнатись більше подробиць про вклад в Кримський арбітраж особистого юриста Вітренка - Воловика, якого згадав перший у своєму великому тексті про цю перемогу, та який прийшов до компанії в 2021 році після безпідставного звільнення Коболєва разом з Вітренко.

Завершуючи. Моя мама в свій час запозичила, як для нашої сім’ї на той час, фантастично велику суму грошей, щоб я міг поїхати в Харків на навчання в Ярослава Мудрого. Заплатити за перший рік, знайти житло, та купити костюм і черевики. Цей пост був і є для неї, а не для цинічних покидьків. Хотів, щоб люди на прикладі бачили, що є ось така мама з міста Світловодськ, і вона не дарма прийняла на себе той ризик, запозичуючи гроші та повіривши в дитину. Чудовий приклад.

Вітренко може тішити себе, називати переможцем, творцем, як завгодно, мені далі немає діла. Навідміну, я вмію просто радіти переможним моментам, які нам усім зараз так потрібні. Вмію радіти своїй звичайній участі в цьому процесі та без ревнощів сприймати історії інших.

[Volf Ram]

"Да, витренко сукин сын, но это мой сукин сын, идём кофе попьём..." ©

[Фрипп]

Arthur Kalmeyer

КТО ОПРЕДЕЛЯЕТ, ЧТО МОЖНО И ЧТО ЗАПРЕЩЕНО В ФЕЙСБУКЕ

Cегодня первый день освобождения из очередного бана, наложенного на меня Фейсбуком. Месяц в узилище, без права переписки (впереди ещё два месяца - 60 дней, - в течение которых Фейсбук обещал снижать моё присутствие в ленте друзей).

Время у меня было, и я решил в конце концов разобраться: кто эти люди, принимающие решения об экзекуциях пользователей Фейсбука? Кто они, взявшие на себя ответственность за формулировку Сommunity Standards и подчинившие своим стандартам многомиллиардный клуб создателей контента Фейсбука.

Кстати, META никогда не называет нас ни "пользователями", ни "создателями контента", для них мы - "people", "люди" (приходит на ум - "дворовые люди").

Оказалось, Фейсбук снял с себя ответственность за цензуру постов, переложив её на теневую компанию Baker McKenzie. О компании Baker McKenzie в целом я расскажу ниже, а пока давайте займёмся конкретно Советом по Надсмотру - Oversite Board, - который Baker McKenzie выставляет, как свою витрину, в качестве экспертного совета по контролю общественных вкусов и нравов.

Заглавный текст на сайте Oversight Board (https://www.oversightboard.com/meet-the-board/) гласит:
"Мы, приглашённые извне эксперты и гражданские лидеры, готовы принять ответственность за ответы на самые трудные вопросы, касающиеся свободы слова в сети: что необходимо убрать и что можно оставить, и почему.

Хотя мы представляем разные культуры и имеем разные мнения и верования, наше diversity лежит в основе этого важного начинания. Мы полны решимости принимать принципиальные, независимые решения, обязательные для всего Фейсбука, касающиеся важных вопросов содержания текстов, и выражать в качестве советников мнения о политике надзора за контентом Фейсбука".

Я внимательно ознакомился со списком ВСЕХ членов Oversight Board и пришёл к выводу, что это ширма, за которой скрываются реальные персонажи, коим поручено модерировать посты Фейсбука.  Действительно, среди членов Oversight Board есть такие выдающиеся общественные фигуры как бывший Советник по Выборам Национального Избирательного Института Мексики (прозрачность мексиканских выборов общеизвестна) или Директор Мельтцеровского Center for Diversity (Inclusion and Belonging) или Руководитель Программ в Open Society Initiative Западной Африки, даже лауреатка Нобелевской Премии Мира из Йемена есть в числе членов Oversight Board - НО НЕТ НИКОГО, для кого русский был бы родным языком и кто имел бы квалификацию для оценки русскоязычных текстов!

Это недоработка! - подумал я и решил предложить себя в качестве члена Oversight Board, как собаку съевшего на распознавании русских текстов, со всеми скрытыми в них двусмысленностями, намёками, угрозами, юмором и сарказмом. Сказано - сделано. Я запросил анкету, получил соответствующую форму и потратил полдня на её заполнение. Это была одна из самых всеобъемлющих анкет, которые мне приходилось заполнять за мои немалые 85 лет!

Тем не менее я справился, заполнил всё и отправил. В ответ пришло уведомление: если вашу кандидатуру сочтут заслуживающей дальнейшего рассмотрения, с вами свяжутся, если нет - то нет. Проникнуть глубже не удалось: темна вода во облацех!

Ну вот, а теперь давайте глянем на послужной список компании Baker McKenzie. Здесь не будет ни единого слова кроме сведений, доступных любому пользователю интернета.

Baker McKenzie основана в 1949 году. Штаб-квартира компании находится в Chicago. На компанию работают 4809 юристов, общее число сотрудников - порядка 13 тысяч. Компания стала интернациональной в 1955 году, когда адвокат из Венесуэлы связался с Baker McKenzie с предложением об открытии общего офиса в Каракасе. Сегодня у компании 77 офисов в 46 странах.

Согласно Международному Консорциуму Журналистов-Расследователей (ICIJ), у компании Baker McKenzie длинная история совместной работы с известными мошенниками и автократическими режимами. Бывшие работники компании судили её за дискриминацию и за сексуальные посягательства. Компанию судили за манипуляции с целью избежать выплаты налогов.

Babchenko, [15/04/2023 18:31]
КТО ОПРЕДЕЛЯЕТ, ЧТО МОЖНО И ЧТО ЗАПРЕЩЕНО В ФЕЙСБУКЕ

Cегодня первый день освобождения из очередного бана, наложенного на меня Фейсбуком. Месяц в узилище, без права переписки (впереди ещё два месяца - 60 дней, - в течение которых Фейсбук обещал снижать моё присутствие в ленте друзей).

Время у меня было, и я решил в конце концов разобраться: кто эти люди, принимающие решения об экзекуциях пользователей Фейсбука? Кто они, взявшие на себя ответственность за формулировку Сommunity Standards и подчинившие своим стандартам многомиллиардный клуб создателей контента Фейсбука.

Кстати, META никогда не называет нас ни "пользователями", ни "создателями контента", для них мы - "people", "люди" (приходит на ум - "дворовые люди").

Оказалось, Фейсбук снял с себя ответственность за цензуру постов, переложив её на теневую компанию Baker McKenzie. О компании Baker McKenzie в целом я расскажу ниже, а пока давайте займёмся конкретно Советом по Надсмотру - Oversite Board, - который Baker McKenzie выставляет, как свою витрину, в качестве экспертного совета по контролю общественных вкусов и нравов.

Заглавный текст на сайте Oversight Board (https://www.oversightboard.com/meet-the-board/) гласит:
"Мы, приглашённые извне эксперты и гражданские лидеры, готовы принять ответственность за ответы на самые трудные вопросы, касающиеся свободы слова в сети: что необходимо убрать и что можно оставить, и почему.

Хотя мы представляем разные культуры и имеем разные мнения и верования, наше diversity лежит в основе этого важного начинания. Мы полны решимости принимать принципиальные, независимые решения, обязательные для всего Фейсбука, касающиеся важных вопросов содержания текстов, и выражать в качестве советников мнения о политике надзора за контентом Фейсбука".

Я внимательно ознакомился со списком ВСЕХ членов Oversight Board и пришёл к выводу, что это ширма, за которой скрываются реальные персонажи, коим поручено модерировать посты Фейсбука.  Действительно, среди членов Oversight Board есть такие выдающиеся общественные фигуры как бывший Советник по Выборам Национального Избирательного Института Мексики (прозрачность мексиканских выборов общеизвестна) или Директор Мельтцеровского Center for Diversity (Inclusion and Belonging) или Руководитель Программ в Open Society Initiative Западной Африки, даже лауреатка Нобелевской Премии Мира из Йемена есть в числе членов Oversight Board - НО НЕТ НИКОГО, для кого русский был бы родным языком и кто имел бы квалификацию для оценки русскоязычных текстов!

Это недоработка! - подумал я и решил предложить себя в качестве члена Oversight Board, как собаку съевшего на распознавании русских текстов, со всеми скрытыми в них двусмысленностями, намёками, угрозами, юмором и сарказмом. Сказано - сделано. Я запросил анкету, получил соответствующую форму и потратил полдня на её заполнение. Это была одна из самых всеобъемлющих анкет, которые мне приходилось заполнять за мои немалые 85 лет!

Тем не менее я справился, заполнил всё и отправил. В ответ пришло уведомление: если вашу кандидатуру сочтут заслуживающей дальнейшего рассмотрения, с вами свяжутся, если нет - то нет. Проникнуть глубже не удалось: темна вода во облацех!

Ну вот, а теперь давайте глянем на послужной список компании Baker McKenzie. Здесь не будет ни единого слова кроме сведений, доступных любому пользователю интернета.

Baker McKenzie основана в 1949 году. Штаб-квартира компании находится в Chicago. На компанию работают 4809 юристов, общее число сотрудников - порядка 13 тысяч. Компания стала интернациональной в 1955 году, когда адвокат из Венесуэлы связался с Baker McKenzie с предложением об открытии общего офиса в Каракасе. Сегодня у компании 77 офисов в 46 странах.

Согласно Международному Консорциуму Журналистов-Расследователей (ICIJ), у компании Baker McKenzie длинная история совместной работы с известными мошенниками и автократическими режимами. Бывшие работники компании судили её за дискриминацию и за сексуальные посягательства. Компанию судили за манипуляции с целью избежать выплаты налогов.

Среди клиентов компании - прячущийся от закона малайзийский fugitive Jho Low. Компания приобрела известность также как создатель офшорных тайников для желающих припрятать большие деньги. Компания оказывала эти услуги членам олигархической верхушки авторитарных режимов. Согласно ICIJ, Baker McKenzie - "an architect of the modern tax avoidance system" ("How a network of enablers have helped Russia's oligarchs hide their wealth abroad - ICIJ". March 2, 2022. Retrieved March 9, 2022.)

И здесь мы вплотную подошли к связям компании с Россией. Связь эта длились 33 года. Baker McKenzie была первой из глобальных фирм зарегистрирована в России - когда страна ещё была Советским Союзом. В конторах Baker McKenzie в России работали 260 россиян, в том числе 130 юристов. И только через 20 дней после начала развязанной Россией войны с Украиной Baker c глубоким вздохом закрыла свои офисы в в Москве и Ст-Петербурге. ("Baker McKenzie, a go-to firm for Kremlin-linked companies, now says it's leaving Russia - ICIJ". March 15, 2022. Retrieved March 19, 2022.)

О том, сколько россиян продолжают работать на удалёнке, Baker McKenzie не сообщают... НО КТО-ТО ЖЕ ДОЛЖЕН ВЫПОЛНЯТЬ ДЛЯ НИХ РАБОТУ ПО МОДЕРИРОВАНИЮ РУССКОЯЗЫЧНОГО КОНТЕНТА!
И это явно не мы с вами, друзья мои!

Вывод: Фейсбук доверил наблюдать за стандартами общественной морали компании, чей собственный список нарушений законности не уместить на одну страницу, компании, прославившейся связями с коррумпированным, преступным режимом России. И эта вот компания определяет, что можно писать о России, а что нельзя! Поставили козла капусту стеречь.

[Teagan]

Не знаю куди принести інтерв'ю, най буде тут. Корінний ізраільтянин, який приїхав добровльцем в Україну і працював інструктуром в перші місяці великої війни. Цікаво і навіть позитивно.

[Volf Ram]

Сегодня ко всем пришла напоминалка, что 4 года назад на стадионе молодой перспективный политик наматывал на лопасти своего шарма старого мастодонта, барыгу и того, которому была выгодна война.
Давайте и я пробегусь по вопросам, каждый из которых был гвоздем в крышке политического гроба пятого президента, чтобы понять: за 4 года каденции молодой и перспективный политик разрулил эти "проебы"?
 Не то, чтобы это на что-то влияло, просто интересно, как так получается, что одного любят ровно за тоже самое, за что ненавидели другого.

1. Як так вийшло, що Україна майже найбідніша країна за найбагатшого президента за всю історію?

Сейчас Украина все еще найбідніша при тоже не самом бедном президенте.

2. Чому підпалювачів магазину Roshen знайшли за 4 години, а підпалювачів військових складів і підривників автомобіля Шеремета не можуть знайти кілька років?

Таки шо там как со складами и Шереметом? Нашли кого-то, кроме тех, кого без вины мурыжат уже 4 года? Или может эти таки виноваты и получили справедливое возмездие?

3. Чому ніхто не сидить за Іловайськ та Дебальцеве?

А почему никто не сидит за Бучу и Мариуполь? За Изюм и Херсон? За сданое в три для всё азовское побережье? Почему за Мрию не сидят? За то, что не эвакуировали дет.дома, не вывезли музеи и архивы?
И да, у тебя три года было перед полномасштабной, когда ты пытался посадить генералов Пороха. И шо и как? Прижало хвоста - и сразу к Марченко пропали все вопросы? Подсудного генерала, на залог которому всей страной бабло собирали, оказывается держать за гратами не за что? Оказывается, он на фронте пользу приносит, а не совершает уголовно-наказуемые преступления? Или ты таки преступника отправил Николаев защищать? Шото не сходится у меня.

4. Чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті і спробувати прожити на 1500 гривень пенсії хоча б місяць?

На данный момент, благодаря отличной работе молодой команды профессионалов,  минимальная пенсия в Украине составляет аж 2093 грн. То есть выросла почти на 600 грн. В то время как только за год цены выросли на 26,6% согласно Госстату. И по-прежнему никто из молодой команды профессионалов тоже не изъявляет желания на эскперименты по выживанияю на пенсионный минимум. А на стадионе так всё хорошо звучало...

5. Скільки грошей вам ще потрібно взяти з бюджету країни, щоб наїстися?

Тут надо добавить фразу "и накормить Телемарафон". Про Великие проекты и Ковидный фонд я даже писать не буду: зарыли и забыли. Но зато их все любят, в отличие от проклятых барыг.

6. Як можна було на п’ятий рік війни, усвідомлюючи небезпеку, відправляти на заповітну смерть 24 моряків до Керченської протоки?

Ну тут все просто. Примерно также, как взять под личный контроль смерть Журавля. Допустить блокаду Мариуполя, оставив там на верную смерть тысячи мирных и военных. Так бывает, Владимир Александрович. Теперь ты понял, что война - время непростых и ВСЕГДА непопулярных решений?

Дальше там было еще много всякой чепухи говорилось на стадионе. Было обещание уйти, нарушивши закон хоть единожды (хаха). Не продвигать кумов и друзей на гос.должности (хаха три раза), много чего было. Но народ скушал. Народ решил, что это будет каким-то изменением, прогрессом, что хуже не будет, что "путин нападьот" - это порохоботы придумали, потому что дебилы.

Только вышло по-другому. Вышло вовсе и не так.(с)

Станем мы умнее будем на следующих выборах? Конечно. Вместо Зеленского мы выберем нового какого-то перспективного политика, который на стадионе задаст те же вопросы Владимиру Александровичу.  Или оставим его, он ведь не смылся, стал говорить правильные вещи, "и только благодаря Зеленскому нас поддерживает весь мир!".

Я не знаю, как оно будет.
Мне сейчас главное, чтоб Украина осталась на карте. Осталась государством, где люди сами выбирают президентов. Любых, но сами. И еще хотелось бы, чтоб президенты отвечали за свой базар, но это по ходу фантастика.

Tanya Adams

[Фрипп]

Кирилл Данильченко
5h  ·

Все же читали прикол про пророссийский аккаунт Donbass Devushka, через который заливались документы Пентагона?

 Специалист пятого класса (это не офицер как написали многие СМИ, а звание между капралом и сержантом) ВМС Сара Билс - мастер  по ремонту авиационной электроники.

Паяльник и гайковерт в лучшем случае, может быть и просто перекладывала бумажки.
Где-то 120 тысяч подписчиков в Телеге, на YouTube, Twitter. Продажа мерча на нужды Донбасса. Сборы средств голосом подкастами - подделывала дикий русский акцент а ля "Кокаинум" в фильмах из 90-ых.
Никогда не выезжала из США.

Не еврейка из Луганска, что спасалась от  огня  ВСУ, но жительница Нью Джерси американского происхождения.
Естественно, в сетях она была не девушка-гайковерт с авиационной базы, а  училась  университете штата Аризона по специальности политолог, подписывалась экспертом по геополитике (где-то икнул один властитель траекторий ). 
Из достижений - бракоразводный процесс, завоз импортного польского корма в США и сьемки видео про тропических рыб, которые её и спалили под настоящим именем.

Меня не удивляет  пророссийские взгляды Сары  - если не знаешь о чем речь, думай, что о деньгах (с). Хотя возможно не просто монетизация, а еще и контузило пропагандой, да и некоторые известные гости были на подкастах.

 Не удивляет плашка со Сталиным в ТГ - в конце-концов существовала компартия США и её долго и с трудом выкорчевывали.

Прикол в том, что даже когда все уже поняли, что она никогда не была в Луганске, нет у нее никакого акцента и она "не девушка и кот" против всего мира, а разменявшая четвертый десяток бывший техник, число её подписчиков осталось примерно то же.

В Телеге 70+ тысяч.

То есть, просто говори, что нравится подписчикам,  что попадает в их картину мира и можешь пиздеть им в глаза,  собирать деньги на проблемы Донбасса, находясь в Джерси и делать, что угодно. В принципе, что угодно. Не отпишутся. Будут читать и лайкать.

Пропаганда раскручивает и поддерживает саму себя, даже деньги не особо нужны, их соберут при помощи котов и девушек.

А вы говорите Спартак. Фейкового политолога, собирающего донаты  на нужды Донбасса при помощи нарисованного кота,  деанонили активисты NAFO, собирающее донаты на ВСУ при помощи фотожаб с собаками. Дивный новый мир.

[Фрипп]

Mason Lemberg
3h
  ·

Якщо спробувати охарактеризувати суспільно-політичний устрій України в цей історичний проміжок часу одним словом, то це слово буде "кугутократія". Якщо двома словами - "всеохоплююча кугутократія".

Незважаючи на страшні жертви і страшну війну кінця і краю якої поки не видно (крім голови зеленського і буданова), містечкові політики і суспільство так і не зробило жодних значних висновків за цей рік.

Це я до чого? - це я до згадуваної сьогодні 4-ї річниці дебатів.
Бо ж ці дебати були чимось більшим ніж змагання зеленського з Порошенком. Вони були світоглядним змаганням.
І все що тоді говорив зеленський виявилось брехнею. Все що тоді брехав зеленський про Порошенка стало правдою про зеленського.

Всі обіцянки не дати повернутися бені, портновим татаровим та іншій нечисті виявились чим? І навіть не буду нагадувати чим обернулась добра порада не вірити путіну.

Якщо дивитись з висоти історії на ту подію ми побачимо повне фіаско всіх тих ідей і позиції зеленського, яка привела його до влади. Омите кров'ю і сльозами мільйонів людей. Ті ідеї зеленського, за які голосували мільйони людей, привели країну до біди і горя, а цих людей до окупації і катувань і смерті.

Так, ми бачимо зараз спроби зеленського ввійти світоглядне поле опонента, але як бути з тим, про що ти говорив тоді? Як бути з ідеями миру і заглядання в очі агресору? З ідеями неважливо на чию честь названа вулиця ітд? Як бути з ідеями, які тоді дали можливість перемогти, переконали 3/4 населення?

Ми маємо при владі чортів, які роками чи навіть десятиліттями штовхали українців в підвали, де їх в 2022-2023 будуть катувати зі зв'язаними руками, гвалтувати їхніх дітей і жінок і руйнувати їхнє житло та життя.

Можна теж придумувати 1000 причин і пояснень про те що вони осознали і ісправілісь, але як бути з тим фактом, що саме вони керують зараз, попри те що вони роками робили протилежне? Вже не кажучи про "осознали" і "ісправились".

Разом з тим, маємо всеохоплюючий кугутярник, кожна жива істота якого бачить все це, усвідомлює все це і бреше. Бреше собі. Бреше іншим. Знає, що всі знають, що він бреше, але він бреше.

І це на всіх рівнях, починаючи від істерики про зрадницький Мінськ у відповідь на запитання про баканова і закінчуючи пересічним кугутом, який вигадає будь-яку хуйню щоб не сісти, не подивитися собі в очі і сказати собі що "я -лох", мене обманули.

Буквально вчора бачив у когось скрін одної кугуткині (відомої в узкіх кругах) з розповідями про в 2014 влада була сцикунами, тоді можна було все повернути бо путін не відважився на війну. І ця гавніна притрушена модними словами "аналізувати" ітд. В 2014 році путін тричі відважився на війну: в Криму і 2 рази на Донбасі. А у відповідь на прохання Яценюка до Обами (бо Турчинова до Обами не пускали, щоб не дражнить путіна) надати зброю, Обама пообіцяв мільйон (не пам'ятаю точної цифри) сухпайків. І все.

Але в кугутясому світі шляхом "аналізу" єдиною причиною чому не перемогли є звісно ж "засцяли".
І це не про той конкретний випадок, а про загальне правило, про їбуче піздопльтство, коли замість того щоб сісти, обдумати і зробити висновки, признатись СОБІ (ніхто ж не вимагає публічних признань) в своїх помилках і просто перестати далі генерувати цю хуїту, вони продовжують робити вигляд, що ніхто нічого не розуміє, знаючи що всі інші знають, що це брехня.

І знову ж повторюся: це проблема далеко не про вибір 2019 року. Це проблема світоглядна, це проблема брехні, яка роз'їдає зсередини і приводить до все нових проблем.

Бо тепер, з висоти історії, дивлячись на тваринну кугутячу ненависть до Порошенка (який вже 4 роки ні на що не впливає і навіть теоретично не може спати їм в штани) виражену навіть в хейті його волонтерської діяльності на благо армії і країни, я зовсім не впевнений, що тодішній вибір Порошенка для країни був би кращим.

Так, ніхто б не здавав Перекоп (як це було рік тому і про що не прийнято говорити в середовищі "поважних" кугутів) і напевно на шляху від БССР до Києва були б оборонні споруди, так багато людей не померли б закатованими по списках багатодітного батька, але... Але ви впевнені, що мразь яка воює з корисними речами які (ЗА СВОЇ ГРОШІ) Порошенко купляє на фронт була б по правильну сторону в цій війні? Ви впевнені що вони б не волали про "наживається на війні" не повторювали б кугута Скрябіна "то президенти все"? Бо я не впевнений. І ця невпевненість не є голослівною. Просто подивіться на те як поводяться "прихожани" московської "церкви", які пріоритети вони вибирають в своєму "канонічному" кугутстві, навіть всупереч власному інстинкту самозбереження. І оце би було явищем в масштабах країни.

Це все до того, що можливо країна й мала піти таким шляхом, але життя в брехні і самообмані до нічого доброго не приведе. І в кінцевому настане момент, коли прийдеться усвідомити і прийняти те що тебе всі ці роки найобували.
І чим швидше цей момент настане, тим менше проблем буде. Тим менше жертв буде. Тим швидше Україна переможе.
Бо не можливо перемогти брехнею. Брехнею можна хіба прийти до влади і спричинити трагедії.

[Фрипп]

за 4 года каденции молодой и перспективный политик разрулил эти "проебы"?

Igor Bigdan
  ·
 
Його ввели в Оману

[RedCat]

Олександр Зінченко
ЦІНА НЕОБАЧНИХ СЛІВ
«А то що – Путін нападе?!» – будь-які спроби апелювати у розмовах до здорового глузду зустрічали подібні глузливі відповіді. Переважно у російській версії: «А то что – Путин нападёт?!»
Більшість українців зневажали імовірність воєнної ескалації та посилення безпекових загроз.
За кілька днів до другого туру президентських виборів 2019 року я зламався.
У лютому, за пару місяців до виборів ми з колегами проводили форсайт у Харкові. Якщо дуже коротко, форсайт – це такий аналітичний метод, який дозволяє моделювати імовірні сценарії розвитку подій.
Ми спробували спрогнозувати, які сценарії нас очікують у випадку, якщо президентські вибори виграє Порошенко, Тимошенко або Зеленський. Інші сценарії ми не розглядали, що болісно сприймалося прихильниками деяких інших кандидатів.
З усіх варіантів найбільш конфліктним і потенційно небезпечним був саме той, в якому президентські вибори вигравав Зеленський.
У тій нашій дискусії в лютому 2019 року я виходив з аналізу логіки Путіна.
Вочевидь, переобрання Порошенка на другий термін означало, що програми відновлення українського війська триватимуть далі.
Ситуація вже дещо змінилася за минулі п’ять років після того, коли Янукович та його уряд по суті знищили без бою українське військо, а ключові безпекові посади були віддані вихідцям з ФСБ Росії.
Замість п’яти тисяч боєздатного війська, що залишилось від часів «стабільності» Януковича, за п’ять наступних років була створена нова армія.
І кожний новий день означав зростання нашого військового потенціалу. З кожним днем ціна ескалації для Росії збільшувалася. Нові ракетні комплекси, проєкти створення безпілотників, що здатні долетіти до Кремля, нова артилерія – усе це збільшувало ціну вторгнення Росії. Росіянам ця авантюра коштувала б десятків тисяч втрат.
Це зменшувало шанси найбільш катастрофічного сценарію повномасштабного вторгнення, хоч і не знімало на усі 100%.
Через одну дуже просту причину: ми чітко розуміли, де лежать ключі від цієї війни, хто її розпочав і чому. Кремлівський карлик чітко розумів, що із таким супротивником як Порошенко перемога Москви не виглядає гарантованою.
Зусилля українців за цим сценарієм дозволяли підтримувати «status quo» до того моменту, поки в України не з’являться мілітарні та дипломатичні можливості звільнити окуповані території.
Якби перемогла Тимошенко – ситуація скоріш за все розвивалася б за грузинським сценарієм. Тобто після гострої фази воєнної конфронтації проросійський уряд намагається непублічними методами повернутися до «мирного співіснування» та «бізнесу як завжди». Конфлікт переходив у стадію «глибокої заморозки». Цей сценарій не передбачав повернення окупованих територій.
Натомість обрання Зеленського – рано чи пізно – означало ескалацію військових дій.
Логіка кадебіста Путіна для тих,  хто багато років працював із розсекреченими документами радянських спецслужб та був знайомий із арсеналом російських міфів про історію, – логіка Путіна була зрозуміла та легко піддавалася реконструкції.
«Сталін – ефективний менеджер», «розпад СРСР – найбільша геополітична катастрофа ХХ століття» – ці «підказки» Путіна не залишали жодних ілюзій, що він мріяв відновити СРСР. Також було ясно, якими методами він буде діяти.
Путін мав травму. У 1989 році він сидів у радянському представництві в Дрездені оточений натовпом демонстрантів. Він перелякано телефонував у Москву. А Москва – мовчала.
Вона ніби перестала існувати – вся ця величезна махіна з десятками тисяч танків, тисячами ядерних боєголовок – весь цей безкінечний простір від Фінської затоки до Берингової протоки ніби перестав існувати. Уся велич Імперії Зла ніби розчинилася, ніби була змита хвилею – навіть не цунамі – оксамитових революцій 1989 року.
Це була криза. Його дуже особиста криза. Він мав пунктик – відновити СРСР.
Путін цілком міг вважати, що обрання Зеленського відкривало для цього вікно можливостей.
Бо ось він – володар золочених палат, тисяч танків та «Іскандерів», колишній директор ФСБ, прем’єр-міністр та біс його знає скільки років президент безграничної Росії. Він – людина величезного управлінського досвіду, «той, хто всіх переграв», хто пережив у Кремлі чотирьох американських президентів і навіть Меркель! 
А цей хто – клоун, комік, капітан КВН?! Абхахочешся, як страшно: він взагалі знає, де у його власної держави кнопки? Він взагалі пам’ятає, що головна кнопка – у мене?!
В запаленій уяві московського диктатора обрання Зеленського вкладалася у стереотипні уявлення про failed state.
Поява коміка Зеленського у головному владному кабінеті в Україні в системі координат Путіна виглядала як симптом неспроможності української державності: «Все: догралися в демократію! Можна тепер їх брати голими руками!»
Авжеж, у нього могли бути сумніви щодо реакції міжнародної спільноти. Авжеж, у нього могли бути сумніви, чи є резон переходити до активних дій поки Зеленський мав велику підтримку громадян. Але це вже тактика – вибрати слушний момент для реалізації плану.
Стратегічно Путіну було ясно: росіяни та українці – один народ, Україна – штучний витвір, відновленому СРСР – бути! «Цели – ясны! Задачи – определены! За работу, товарищи!»
І спочатку слова і дії Зеленського абсолютно вкладалися у ці уявлення Путіна.
19 березня 2019 року Дмитро Ілліч лагідно питав Володимира Олександровича:
– Ти уявляєш собі переговори у форматі Путін з Зеленським?
– Та треба говорити дуже просто! Чого ви хочите? Ваші умови! Чого ви до нас прийшли? Написали пункти: «Шо нада, рібята?!» І потім я б взяв оті пункти… Чесно кажучи, мир-то потрібний на наших умовах… А потім сказав: а ось наші пункти – десь посередині зійшлись би!   
Слова і самого Зеленського і його найближчого оточення тоді відображали ілюзію значної частини суспільства, що «війну можна закінчити – головне перестати стріляти», що «війна вигідна баригам».
Я із відчаєм вчитувався у слова інтерв’ю одного з найближчих менеджерів Зеленського – Бориса Шефіра. Кореспондент питав його:
— Закінчувати війну на умовах агресора ви вважаєте нормальним? 
— У жодному разі. У нас в передвиборчій програмі написано, якщо прибрати людей, матеріально зацікавлених у війні – вона закінчиться. У даному випадку колишній президент і його оточення були зацікавлені у продовжені війни. Ми їх прибрали, і я впевнений, що вона затихне. Війна перестане приносити дохід.
— А владу РФ ви не враховуєте?
— Якщо ми сильно забажаємо, то ми з ними домовимося.
Ці слова були сказані після виборів. Але вони відображали настрої більшості перед виборами. Це були дуже необачні слова.
Це була маніпуляція. Бо більшість українців придумала собі зручне виправдання: «бариги» прагнуть війни». Вони заперечували, що війну хотів той, хто її розпочав: Путін. Але вони увірували, що з Путіним можна домовитися. Будь-які раціональні аргументи вони зустрічали глузуванням: «А то що – Путін нападе?!»
До останнього я мріяв про чудо: що в останні дні перед другим туром виборів маніпуляції стануть очевидними, а здоровий глузд та інстинкт самозбереження переможуть необачність. 
Для мене це була історія не про Порошенка, чи Зеленського.  Це не була історія про персоналії. Це був вибір, якою фігурою ходити у цій шаховій партії. Але від цього залежав її результат. Бо в одному випадку безпекові виклики виглядали суттєво більш імовірними і трагічними, ніж в іншому. Той вибір означав виграти, чи програти шахівницю.
Перед виборами соціологію публікувати було неможна за законом. Незнання народжувало марні сподівання.
12 квітня 2019 року у кулуарах Київського безпекового форуму я зустрів Арсенія Яценюка, колишнього прем’єра та організатора цього саміту:
— Ой, Саш, привіт!
— Які там перспективи по закритій соціології?
— З таким розривом вибори не виграють! 
Через два дні у Парижі згорів собор Нотр-Дам. Палав символ європейської цивілізації. І мені здавалося, що в тому полум’ї згорає все, у що я вірив. І мене – «накрило». Це стало останньою краплею.
Я відчував відчай. Я відчував безсилля. Перед нами вставали велетенського масштабу загрози. Але більшість не хотіла їх бачити. А тих, хто про ці загрози говорив вголос, – знецінювали і таврували "порохоботами". 
Я не міг тоді знати масштабів жахіття. Тоді мені видавалося, що Путін від «активних заходів» – інформаційних спецоперацій та індивідуального терору на зразок вбивства в центрі Києва журналіста Павла Шеремета чи колишнього російського депутата-утікача Дениса Вороненкова – перейде до ескалації на Сході та Півдні. Путіну потрібна була вода для Криму. Крим засихав. Його сільське господарство вмирало. Мені видавалося, що Ескалація на Сході та Півдні – це цілком в логіці Путіна.
Я відчував біль. Я з жахом уявляв масштаби майбутніх втрат. Я бачив, що ті, хто в ті дні так веселилися, заплатять за власні необачні слова жахливу ціну. І я розумів, що за необачність більшості заплатять усі.
Мені опускалися руки, бо тоді здавалося, що я не зробив усього, що мав зробити, щоб мій народ засвоїв уроки історії. 
Того дня я занотував: «Моя робота – це просвітництво. Відчуття, що не впорався із завданням. Відчуття, що нічому не навчив».
У 2017-2019 роках ми тоді намагалися особливо інтенсивно проговорювати досвід помилок Української революції. Ми багато писали і говорили про причини поразки Української республіки у 1917-21 роках. Я боявся, що ми не збудували достатньо сильних державних інституцій, достатньо сильної української ідентичності, яка б оберігала нашу державу.
За рік до президентських виборів мені здавалося, що досвід 2014 року давав надію вистояти. Я писав для «Українського журналу» в Празі про 2014 рік:
«Чому українська незалежність вистояла після 2014 року? Тому що вона не вистояла у 1918-му.
Це був негативний досвід, пам’ять про який мобілізовувала активну частину суспільства — ті 20%, які вважають, що те, як вони живуть, залежить від них самих. Конформна більшість злякалася і грала за правилами активної меншості.
Чим менше конформісти боятимуться ідей з того порядку денного, що був нав’язаний активною меншістю, — тим швидше відбуватиметься реванш минулого…
…Конформізм більшості був вихований жахіттями тоталітарного минулого. Поведінкові стереотипи здатні відтворюватися в поколіннях, які самі не мають досвіду існування в умовах тоталітарного минулого. Але бабусі і дідусі кажуть або «не висовуйся!», або «не бійся, борись!»
Питання української перспективи в майбутньому — це питання вибору 20-літніх та 30-літніх між «не висовувайся!» та «не бійся, борись!».
І попри досвід 2014 року напередодні президентських виборів 2019 року мені здавалося, що маятник вирушив у зворотній бік: вибір був зроблений. Конформна більшість тих, кому «какая разніца», остаточно перемогла проактивну меншість, якій «не все одно».
21 квітня 2019 року я вийшов на поріг рідної 112 школи у Харкові, де я голосую. Поруч – старша жінка голосно сповідалася про Зеленського: «Следущие 5 лет, наконец, проживём нормально!»
Мені стало моторошно.
Через чотири роки, коли я намагаюся зафіксувати усе, що я думав у ці драматичні часи, мушу визнати: протягом цього року не минуло жодного дня, щоб я не згадав її. Як їй там живеться під бомбами і ракетами? Нормально?
Зелені білборди обіцяли: «21 квітня 2019 – КІНЕЦЬ ЕПОХИ БІДНОСТІ».
Курс долара у квітні 2019 року був 27 грн. Через 4 роки став – 37 гривень за долар.
Курс євро у квітні 2019 року був 30 гривень, став – 41 гривню за євро.
Бензин коштував 26-30 грн за літр, став – 46-48 грн. 
Салат цезар в середньому ресторані – коштував 90-120 грн за порцію, став – 200-220.
10 яєць у квітні 2019 року коштували 20-22 грн, 10 яєць у квітні 2023 року коштують 70 гривень.
Літр молока коштував 24 гривні, став – 40 гривень.
Інфляція у 2019 році була 4%, у 2022 – 26%.
Зеленський на теледебатах на стадіоні питав Порошенка: «Чи не хотіли б ви взяти участь в експерименті і спробувати прожити на 1500 гривень пенсії хоча б місяць?»
Мінімальна пенсія «за Порошенка» складала 1497 гривень, через 4 роки «за Зеленського» мінімальна пенсія складає 2093 гривні.   
Чутки про «Кінець епохи бідності» через чотири роки після "кінця" звучать дещо перебільшеними.
Насправді необачні слова, яким виборці повірили у 2019 році, були лише наслідком того, що вони не навчилися критично ставитися до слів, які прозвучали у 2010 році.
Перше речення передвиборчої програми Віктора Януковича кричало капслоком: «БЕЗДАРНА І НЕПРОФЕСІЙНА ВЛАДА ДОВЕЛА КРАЇНУ ДО РУЇНИ!»
Янукович затаврував своїх політичних супротивників на чолі із попереднім президентом Віктором Ющенком: «ВОНИ ЗАБУЛИ ПРО ДЕРЖАВУ, ДОВЕЛИ КРАЇНУ ДО БАНКРУТСТВА, ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ РУЇНИ, принесли в жертву своїм особистим амбіціям майбутнє України, добробут її громадян. ЗМІНА ВЛАДИ – ПЕРШИЙ КРОК НА ШЛЯХУ ДО ОНОВЛЕНОЇ КРАЇНИ»
Правда ж полягала в тому, що «Помаранчеві роки» – це був час найбільш динамічного зростання усіх економічних показників за всю історію України від часів неоліту. 
Таких темпів зростання доходів як звичайних громадян, так і ВВП цілої країни не було ані до ані після.
За твердженням самих громадян їх доходи за перші два роки після Помаранчевої революції зросли у 2 рази.
«До Ющенка», у 2004 році ВВП був десь 65 млрд доларів, а на піку – в 2008 році – став майже 180 млрд. Тобто за 4 роки прибутки виросли майже у три рази. 
Але у 2010 році 12 мільйонів 481 тисяча 266 виборців повірили Януковичу, що найбільші темпи економічного зростання за всю історію України – це «помаранчева руїна»!
Після цього Янукович порозставляв на всі ключові безпекові посади голів Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України колишніх феесбешників, позаяк «колишніми» такі персонажі не бувають. Через 4 роки від української армії залишилися «ріжки і ніжки».
20 лютого 2014 року Путін розпочав агресію проти України. Президент Янукович, прем’єр-міністр Азаров, міністр оборони Лєбєдєв і внутрішніх справ Захарченко, голова СБУ Якименко, кілька десятків ключових державних посадовців втекли з країни, кілька генералів перейшли на бік Росії. 
28 лютого 2014 року зібрався новий склад  Ради національної безпеки та оборони України.
Головував виконувач обов’язків президента, голова Верховної Ради Олександр Турчинов.
Доповідав – новопризначений міністр оборони – Ігор Тенюх: «Буду говорити відверто. Сьогодні у нас немає армії. Вона системно знищувалась Януковичем та його оточенням під керівництвом російських спецслужб. Сьогодні ми зможемо зібрати зі всієї країни військове угрупування чисельністю біля 5 тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойову задачу».
Цим 5 тисячам боєздатного війська у одному Криму протистояло угрупування у 38 000 російських солдат… Крим був анексований. Почалася війна України за Незалежність.
Найбільше постраждало життя саме тих регіонів, у яких виборці найбільше підтримували Януковича.
У 2019 році 13 мільйонів 541 тисяча 528 виборців повірили Зеленському, що «війна вигідна «баригам», що війну можна припинити – «головне перестати стріляти» та про те, що можна «домовитися посередині».
Через 4 роки після виборів 2019 року свою ціну за необачні
слова заплатили усі.
Я дивився на руїни Мар’їнки. Її фото облетіли усі світові медія. Це місто перестало існувати. Там не залишилося жодного цілого будинку. У 2023 році Мар’їнка виглядала як Берлін у 1945: руїна. Справжня руїна. Усе було розкатане на дрібні камінчики.
Мені стало цікаво, як голосувала Мар’їнка.
У 2010 році у виборчому окрузі, центром якого було це містечко, повірили у слова Януковича про те, що помаранчева влада довела країну до руїни – майже 89%, 112 325 мешканців цього міста, сусідніх міст та їх околиць.
У 2019 році у Мар’їнці повірили у слова Зеленського про те, що війну можна припинити – головне перестати стріляти 80% виборців – 69 711 мешканців цього містечка та його околиць.
У вересні 2021 року ми знову проводили форсайт. Цього разу – у невеличкому містечку Приморськ, на березі Озову.
Ми обговорювали поточні зміни і намагалися змоделювати можливі сценарії розвитку подій.
За минулі два роки Зеленський почав інтенсивно втрачати підтримку своїх виборців. Вже протягом року недовіра до Зеленського перевищила рівень довіри. Не довіряло Зеленському 53-55% виборців, довіряло – 40-43%. І було ясно, що за динамікою довіри до Зеленського спостерігають не лише українці.
Мене запитали: «Що чекати від Путіна?»
Стояла майже літня погода. Ми сиділи у затінку каштанів. Здалека було чути шум моря. Про погані речі взагалі не хотілося говорити…
– Путін має пунктик щодо «відновлення СРСР». Він патологічно зациклений на символізмі дат. 25 грудня цього 2021 року – рівно 30 років, як СРСР офіційно перестав існувати. Через рік – 100 років як СРСР був створений.
Думаю, що між цими подіями відбудеться щось, що на символічному, чи на практичному рівні буде означати спроби відновити СРСР «до дати» –  до столітнього ювілею його заснування.
Що саме він буде робити: спробує «денонсувати» Біловезькі угоди, остаточно анексує Білорусь – складно сказати напевно…
Про ескалацію на Сході і тут – на Півдні говорити не хотілося, але також було неможливо на сто відсотків заперечити таку імовірність…
Ми тоді не знали, але усі процеси вже були запущені.
Оглядаючись у події 2021 року, тепер стає зрозумілим: Путін спостерігав за подіями в Афганістані. Реакція світу на події в Кабулі стала для Путіна відмашкою: пора! Йому здалося, що США дискредитовані цією ситуацією та не будуть втручатися у події в Україні так само, як у лютому 2014 року.
Отже, Путіну здавалося, що карти склалися. У Києві в головному кабінеті сидить ані нащо не здатний клоун. Його підтримка падає. Стосунки Києва із Вашингтоном після низки скандалів виглядали м’яко кажучи прохолодними: «Ніхто не буде воювати за Данцинґ!» Можна було пускати фігури в хід. Наближався лютий…
У цій історії було сказано багато необачних слів. У січні Зеленський пообіцяв, що на травневі «як завжди – сонце, вихідні, шашлики»! З шашликами не склалося. Почалося те, про що виборці Зеленського глузували перед виборами: Путін напав.   
1 лютого 2021 року Зеленський заявив: «Якби я тоді був президентом, ми б там всі вмерли в Криму, але ми б туди "зелених чоловічків" не пустили!»
Через рік – у лютому 2022 року раптом "віддали" і Херсон, і Маріуполь.
Після 24 лютого 2021 року росіяни окупували територію, яка у три рази перевищувала все те, що було окуповано раніше. Було окуповано 7% території України, стало – 20%.
Ціна необачних слів є страшною: за наступний рік цілі міста перестали існувати, сотні тисяч людей втратили свої хати, будинки, родинні фото, сімейні могили, десятки тисяч наших людей – втратили життя.
Вони не хотіли вірити, що війни прагнули не бариги, а Путін. Вони не хотіли знати, що їх життя перетворять на руїну не Ющенко та Порошенко, а Путін.
Мені досі болить, що тоді 4 роки тому я так і не зміг докричатися. Але тепер – через 4 роки російські ракети позбавили моїх співгромадян небезпечних ілюзій.
Ціна необачних слів – руїни знищених міст. Мар’їнки, Попасної, Вугледара, Бахмута та Маріуполя.   
Я досі не знаю відповіді: як навчити людей передбачати наслідки своїх рішень та усвідомлювати наслідки своїх рішень.
Натомість я знову переконався: за необачність більшості заплатять усі. Незабаром смерть постукала втретє. Щоб нагадати мені про мою необачність.
Так, я теж помилявся...

[Volf Ram]

кугутократія

Воно

[Eney ♔]

Victor Tregubov
18 хв  ·
Колись американська нація, що згодом стала стала однією з найвеличніших в світі, почалась з невдоволення режимом оподаткування. З ідеї - чому ми, вільні люди, маємо терпіти податкову політику, що нам нав'язують з-за моря?
Українська нація, на мою думку - і я знаю, що багато хто заперечить - почалася з ідеї козацьких вольностей. З боротьби за релігійну ідентичність, за визнання шляхетських прав воїнів, за право на самоврядування. За право жити так, як ти хочеш, на своїй землі. Так, я знаю, що це надмірне спрощення. Так, я знаю, що зараз в нас багато людей, які вважають що Хмельницький гад, а Вишневецький князь-урбаніст, і я ціную цю думку хоча б за те, що вона корисна як альтернативний усталеному погляд - але будемо чесні, батьки Вишневецького ще були русини, а діти вже були поляки. І те, що один з них став королем Польші, звісно, приємно, але й поглинення Шотландії Англією почалося зі сходження шотландського короля на англійський престол, а не навпаки.
Одна з гілок мого генеалогічного дерева тягнеться до низових козаків. Може, тому для мене Україна завжди була про боротьбу за кордони, за відстоювання свого від чужого - і на національному, і на особистом рівні. А головна відмінність між українцями та росіянами - у властивому фермарам індивідуалізмі. Це росіянин в першу чергу "член племени" та "холоп царя", вбудований у вертикаль влади по пояс. Українець - вільний воїн та вільний землепашець, і вільний він водночас від залісського царя, місцевого пана, братви на районі та власної тещі. Росіянин готовий вмерти, щоб нав'язати свій спосіб життя всім іншим. Українець готовий вмерти, щоб не дати нікому нав'язати йому свій спосіб життя. Саме тому в одній державі нам не жити.
Втім, саме тому для мене завжди були і є абсурдними усі ідеї причосування українців одним гребнем, утворення єдиного стандарту українства. Мені рвали шаблон "українські націоналісти", що виступали проти приватної власності на землю. Адже саме можливість мати ВЛАСНУ землю та на ній працювати - один з наріжних каменів української мрії всю історію нашого народу. Мені рвуть шаблон усі спроби побудувати "українську державу" на основі державного втручання в приватний бізнес чи в приватне життя. В мене смикається око від однакових китайських вишиванок на маленьких діточках, "шкільних лінійок" та "мап України" аж по Тбілісі включно - бо я бачу перед собою щось на зразок повапленого в синьо-жовті кольори Кремля. Все це для мене виглядає, як один міський навіжений, що бігає коментарями і скаржиться на всі сторінки, де бачить в людей такі "неукраїнські елементи зовнішньості", як борода та татуювання.
Мені здається, що будь-яка успішна держава будується на ефективному використанні менталітету народу. От в Сингапурі люди вважають нормальним, коли їх б'ють дрючком по сраці за найменший проступок. Тому в них побудували на цьому ефективну систему. Спроба побудувати на цьому ефективну систему в Швейцарії провалиться, я гарантую це. Точно так само, як спроба побудувати "шведську соціальну державу" за межами Скандинавії - бо вона спирається не на якійсь сверхуспішні політичні моделі, а на сумісність та синергію політичної моделі з національною ментальністю.
Наш індивідуалізм, наше свободолюбство, наша готовність захищати своє - наша сила. Саме це, на мою думку, зробило можливим і Майдани, і українське військове диво.
Саме тому я вірю, що успішну Україну можна побудувати лише на основі потужної приватної власності, потужної приватної ініціативи та мінімального державного втручання в усе, що не стосується оборони від зовнішніх ворогів, інфраструктури та вирішення конфліктів між громадянами.
Ми дуже потужний народ - коли самі собі не заважаємо.

[Eney ♔]

Олена Добровольська.
Перечитала зараз свої дописи за минулі роки про 2 травня в Одесі.
Минулоріч навесні у Львові, таксист що підвозив мене на вокзал, не міг пригадати, а що ж такого сталося в Одесі 2 травня 2014. Прямо так і спитав. Я злегка прифігіла, бо не знала як зреагувати. Потім вдруге прифігіла, бо не знала з чого почати, щоб відповісти.

З якого моменту починати. З того, коли декілька місяців поспіль моїм містом ходили оці страшні і небезпечні кодла з триколорними ганчірками.
Чи може з 19 лютого 2014, коли під будівлею ОДА сталося побиття людей, що опинились фактично у пастці, організованими групами тітушні, яких привезли автобусами з південної частини Одещини.
Чи може почати з 3 березня 2014, коли купка відчайдушних людей відстояла український прапор на щоглі перед державною установою, де в цей час мала відбутись сесія облради, на якій зрадники зробили спробу «проголосувати» за «онр» (до речі, є похвилинний часопис тих подій).
Чи може почати з маршу футбольних фанів, які 2 травня зібралися на Соборній площі, беззбройні, лише з жовто-блакитними прапорами. Вдягнені не для вуличних боїв. І натомість організовані колони проросійських бойовиків, екіпійованих, готових до бійок, в супроводі продажних міліціантів (це вже потім вони стали називатись поліцією, велика частина з них пізніше не пройшла переатестацію, але поновилася через суд). І у проросійських бойовиків, і у міліції тоді був червоний скотч на рукаві, як ідентифікація «своїх».

Чи може почати з Ігоря Іванова, хлопчини з Правого Сектору, який загинув першим в тому замісі, що став кульмінаційним в цьому протистоянні. Чи може з дівчат та жінок, які носили бруківку в прапорах, передаючи цю нехитру зброю захисникам української Одеси. Та майстрували коктейлі Молотова в пляшках з-під пива.

Я не знала з чого почати. Моя відповідь була не такою стройною, як колони російських бойовиків в центрі міста в той день. Моя відповідь не могла передати всю важливість того що сталося, коли звичайні хлопці, серед яких була купа моїх знайомих, поставили крапку на сторінці під назвою «рская вєсна».

Але щороку це фантомні болі.
Щороку доводиться пояснювати одне і те ж, як робот, тим, хто гундить про трагєдію, в якій «пагіблі люді» (маються на увазі ті, хто декілька місяців на куликовому полі намагався підірвати державний устрій).
Ви відверто заколібали.
І ті, хто плаче за «пагібшими», і ті, хто типу за Україну, але не можуть без спроб вигуляти свої білі пальта. Відверті та латентні ідеологічні інваліди.
Бо щороку одне і те саме - тема так званих «вшанувань».
Та давайте вже в кожному місті влаштуємо «вшанування» колаборантів *табличка «сарказм», які так хотіли померти в раші (їх мрія здійснилась, але є нюанс).

Для мене це день, коли я вшановую памʼять незламних одеситів, які довели всьому світові, що Одеса - це українське місто.

На випадок, якщо і цей пост видалять, він буде в моєму телеграмі, посилання в коментарях

https://www.facebook.com/olena.dobrovolchik/posts/pfbid0qWwdiGYbkG2QWqjppFcpjbSHnVm2B96kPHHb9oQHeAvQAYviAFsGYyseBPfQzeJvl

[Eney ♔]

Аркадій Бабченко

Хробаки

Пришел ко мне в комменты как-то один человек. Так, мол, и так, говорит. Я вот живу в Канаде уже тридцать лет как. Уехал еще из СССР. Российского паспорта никогда не было. Предельно поддерживаю Украину. Доначу на ЗСУ постоянно.
И к нам тут приезжает «Океан Эльзы». Очень хочу сходить.
Но боюсь, что меня там нахуй пошлют — я же русский.
- Как Ваша фамилия, — спрашиваю.
- Кауфман.
- Вы где родились?
- В Ереване. 

Плять… Ну, так, скажи что ты армянин, бро. Скажи, что ты курд. Вавилонянин. Дэлавер. В чем проблема?
Нет, ну, как же, я ж вот по-русски говорю.
Ты в Канаде сколько лет живешь?
Тридцать.
Английский так и не выучил?
Что вы, как родной!
Ну, так говори по-английски!

Нет, ну как же. Я ж все-таки Пушкина читал. Вдруг нахуй пошлют?
Плять… Ты еврей, родился в Армении, живешь в Канаде, говоришь на английском, как на родном — ну, так говори всем, что читаешь Байрона!
Нет, ну, как же, а вот…

Короче, мужик — причем, человек откровенно хороший, это сразу видно — часов двадцать клевал всем у меня в комментах мозг, не пошлют ли его на «Океане» нахуй как русского.
В итоге его послали нахуй прям у меня в комментах, не дожидаясь концерта.
Как русского.
Заебал.

Вот, казалось бы. Жизнь вырвала тебя из кучи ебанутого говна и дала уникальный шанс — превратиться из навозного червя в бабочку. Живи на пальме, кушай финики с бананами. Наслаждайся морем.

Если вы к живущему в Европе или США иранскому оппозиционеру — именно оппозиционеру, а не тому, кто своих женщин, даже переехав, укутывает в хиджаб — обратитесь «Б'Эсм Илляху Рахман Рахим» — он посмотрит на вас, как на полоумного. И скажет: не для того я из ебанатория вырвался, чтобы и здесь его еще продолжать. Я европеец. Я живу в нормальном мире. По его правилам. И не позволю ассоциировать себя с ебнутыми.

Наибольшая диаспора в США — немцы. В двух третях штатов немцы являются доминирующей национальностью среди эмигрантов. После прихода в Германии фашизма они до такой степени не хотели ассоциировать себя не то, что с Германией — с немцами!! — что повально начали менять фамилии.
Известная на весь мир пивоварня «Миллер» основана Фредериком Мюллером.
Он не Миллер. Мюллер. Немец.
Его потомки нахуй послали и Верхнюю Швабию, и Германию, и немецкую фамилию.

Нельзя не отдать навозным червям должного — на пальме они живут с удовольствием. С бананасами и морем.
Но, каждый раз, когда их кто-то нечаянно вдруг спутает с бабочкой, они начинают бить себя в грудь и орать: я червь навозный! Я в говне родился! Говно — моя Родина! Я люблю мою говно! Навозные черви — мои мальчики! Это — мои «наши»! Прекрасное говно без коррупции!
Но живет при этом на пальме.
Но — червь.

Рустэм Адагамов. Рустэм. Адагамов. Живет в Праге. ВНЖ в Норвегии. Русский!
Максим Кац. Не знаю, где он там живет. Русский. Кац. Карл.
Анна Ведута. Живет в США. Русская.
Тихон Дзядко. Нидерланды. Русский.
Катерина Котрикадзе. Гражданка Грузии. Русская.
Алексей Навальный (блядь, может, им сказать уже, что ли?) Живет на Колыме. Русский. Ну, тут хотя бы наполовину все органично.
Виктор Шендерович. Гражданин Израиля. Живет в Варшаве. Русский.
Пархоменко. Вашингтон. Русский.
Сотник. Словакия. Русский.
Кара-Мурза. Русский.

Русский здесь используется не как национальность, естественно, а как принадлежность к политической нации.
Скажите Ходорковскому, что он еврей. С ним истерика будет.
Он русский!

Лучшее, что со мной произошло — это переезд из кучи говна на пальму. Но нет. И здесь с каждого банана просто толпами лезут эти хробакi — ты наш, ты червь, люби нас, люби наше говно, мы твоя родня и твоя родина!!!
Да пошли вы нахуй.

И, вот, казалось бы. Но нет. Они все — все! — годами, десятилетиями уже, живя в Штатах, Прагах, Вашингтонах — сидят, и десятилетиями мечтают вернуться в родную кучу говна.
Думаете, идиоты?
Неа.

Четко просчитанная политическая конъюнктура. На пальме среди бананов они ждут, что украинцы, умирая в залитых по колено ледяной жижей траншеях, уничтожат им путина. На этом повороте они сойдут.
Американцы построят им внешнее управление и посадят их на трон. Ну или около трона, в ногах у Навального.
Европейцы выделят им многомиллиардные транши и гуманитарную помощь.
Немцы отстроят им нефтегазовую отрасль и возобновят импорт.
А они вернутся на белом коне, и снова начнут строить свою недоразъебаную недоимперию.
Без коррупции, с сильной армией и ядерным оружием.

Ок. Ты не выбирал, где родиться. Не выбирал, кем. Нет вопросов.
СЕЙЧАС ТЫ БЛЯДЬ КТО ДОЛБОЁБ??

Каждый. Каждый, кто ассоциирует себя с Россией — враг.
Каждый.
Хробакi.
Митец — гений.
Ваш Дед.

[Minime]

Я к Бабченко отношусь неплохо.
Но иногда его заносит.
Иногда его заносит очень сильно и, казалось бы, безвозваратно.
Но я, все равно, отношусь к нему  неплохо.
Не знаю, где он таких собеседников себе понаходил. Ну, фрики, конечно разные бывают и, может, у него на них особое "везение".
Я вспоминаю войну в Югославии - если человек говорит, что он "серб", то в моей голове, что "он должен быть за сербов в той войне".

Я говорю, что я из "Беларуси", даже на вопрос "из какого языка мой акцент" 
Потом, читаю им лекцию по географии, что "Беларус - это между россией и Польшей".
Про роль "Беларус" в войне они не знают и подозреваю, что не подозревали о ее существовании до нашего разговора.
Поделился соображениями с дядей, который тут с 1980-го.
Он смеется, говорит: "а я им так игриво: "Я из страны, которой уже нет!" - "Они, наверное, смотрят на тебя внимательно и спрашивают: "из Иудеи?"  .

Ах, да, забыл, когда спрашивают: "вы из Украины" - "говорю - да" (было один раз) 

[Eney ♔]

Leonid Sapozhnikov
1 год  ·
ВЫШЕ ПОЯСА ПРОФЕССОР, НИЖЕ – «ГЕНЕРАЛ»
     #Леонид_Сапожников
     Есть в Ютубе и в Телеграм так называемый Генерал СВР, который возник пару лет назад с подачи профессора Соловья и с тех пор вещает якобы самостоятельно. По легенде, он бежавший из России генерал-лейтенант Службы внешней разведки ФСБ. При этом не называет свою фамилию, никогда не показал личико, а первое время даже изменял голос. Вся эта «конспирация» смехотворна, т.к. чекисты его отлично знают и однажды, по его словам, пытались отравить вместе с детьми… угарным газом (что-то новое в их арсенале!). То есть конспирируется он не от ФСБ, а от своих читателей и зрителей. Таинственность нагоняет! Словом, дешёвый балаган.
     А вот задача у него совсем не смешная. Она такая же, как у его партнёра, бывшего профессора МГИМО Соловья: вкладывать в головы российской и зарубежной аудитории нужные ФСБ тезисы. Ради этого им позволено жёстко критиковать российскую власть и сообщать интересные сведения якобы прямо из Кремля.
     У профессора эти сведения, так сказать, выше пояса, на то он и профессор. Зато у «генерала» они намного ниже, но публике это нравится. Например, 30 апреля он рассказал, как сотрудники ФСО «издевались над практически невменяемым, пьяным и предварительно раздетым наголо Дмитрием Медведевым: засунули ему в … (многоточие моё. – ЛС) верхнюю часть недопитой бывшим президентом России бутылки коньяка и, перевернув Дмитрия Анатольевича вниз головой, пытались влить в него остатки спиртного нетрадиционном способом».
     Видеозапись описанной процедуры была отправлена Путину.  «Президент остался очень доволен, – продолжает «генерал», – и передал людям, проводившим экзекуцию и насилие над Медведевым, слова поддержки и благодарности. Путин, несомненно, испытывает извращённое удовольствие от просмотра подобных материалов».     
     Верю, что всё так и было. И что ФСБ передал эту информацию «генералу». Но зачем? А чтобы показать его осведомлённость! Он, дескать, знает все тайны кремлёвской кухни, и можно ему верить.
     Аналогично работает профессор Соловей, не опускаясь, конечно, до физиологических подробностей. Но лейтмотив у них одинаковый: Путин смертельно болен, и вот-вот умрёт! У Соловья это «вот-вот» длится уже более десяти лет. Недавно он психанул в эфире, когда ему привели слова беглого сотрудника ФСО: «Путин для своего возраста достаточно здоров».
     Кого же профессор и «генерал» – а точнее, их хозяева с Лубянки – хотят уверить, что дни Путина сочтены?
     Главный адресат – Запад. Мол, потерпите немного, господа, не спешите с санкциями, – скоро всё само образуется. И это работало, судя по тому, что ещё в 2021 году Запад занимал по отношению к России выжидательно-аморфную позицию.
      Второй адресат – те 10-15 процентов россиян, которые не поддерживают Путина. Если у него рак, и он скоро окочурится, то нет смысла выходить на митинги! А если уж вам невмоготу, то выражайте свой протест в виде группового… кормления голубей на площади (настойчивое предложение профессора Соловья).
     Похоже, что и в Украине профессор с «генералом» имеют успех. Так, начальник ГУР Минобороны Буданов заявил в интервью каналу ABC News, что Путин «болен долго, очень долго» и что у него рак… Да, Путин дёргает ногой и, сидя, держится за край стола, но такое бывает при обычном геморрое и при травме позвоночника (а он когда-то упал с лошади, на которой красовался для фотосессии).
     Все нормальные люди хотели бы, чтобы главный преступник нашего века как можно скорее отправился в ад, но принимать желаемое за действительное – значит клевать на удочку ФСБ. Обычные граждане могут это себе позволить без тяжких последствий, но политики и разведчики не имеют права.
     P.S. Подозреваю, что «Генерал СВР» – вторая роль профессора Соловья. Для себя я присвоил ему звание «генерал-профессор».

[Milena]

Я к Бабченко отношусь неплохо. Но иногда его заносит.

Как по мне, то с Бабченко в его "Хробаках" все ОК, не занесло его в них никуда.

[BigSister]

Не знаю, где он таких собеседников себе понаходил.

Аркадій Бабченко

...Пришел ко мне в комменты как-то один человек.

Я говорю, что я из "Беларуси", даже на вопрос "из какого языка мой акцент" 

Ах, да, забыл, когда спрашивают: "вы из Украины" - "говорю - да" (было один раз) 

А тепер зізнавайся, звідкіля ти насправді?

[BigSister]

Как по мне, то с Бабченко в его "Хробаках" все ОК, не занесло его в них никуда.

Його занесло з німцями. Німці почали емігрувати до Америки вже в 17-му сторіччі i пристосовували свої призвища да англійської мови задовго до встановлення нацизму в Німеччині. Англійський алфавіт не має умляутів. Тому чисельні Мüller-и перетворилися на Miller-ів (так само як ті німці, що емігрували до російській імперії і перетворился на Міллерів), включно  згаданого Бабченком Фредеріка Міллера, що приїхав до Америки у середині 19-го сторіччя.

[Roman_V_M]

ВЫШЕ ПОЯСА ПРОФЕССОР, НИЖЕ – «ГЕНЕРАЛ»

Моя думка, що цей проект жодного стосунку до ФСБ чи інших кацапських спецслужб не має. Чисто комерційний проект - художня брехня для просування агресивної інфоциганщини.

[Milena]

Його занесло з німцями.

Помилився з історичним фактом - ну, помилився, дякую, що виправила помилку, але суть того, проти чого Бабченко націлився, від цього не змінилася.