Cпойлер
Серед «винуватців» називають як окремих генералів, так і президента країни з його командою.
Насправді, відповідь на запитання «Хто розмінував південь?» проста і коротка: «Ніхто».
Одразу три поінформовані джерела в військовому керівництві держави запевнили NV, що перед повномасштабним вторгненням жодних розмінувань мостів, перешийків чи територій на межі з півостровом Крим не відбувалося. Проте питання полягає в іншому. Південь і не мав бути замінований.
Це абсурдне, на перший погляд, твердження має логічне пояснення. Воно ґрунтується на аналізі тих помилок, що існували в підготовці України до великої війни.
«Без мобілізації ніяких шансів на утримання не було»
Точна кількість російських військ перед вторгненням в Україні невідома. Але за тиждень до початку повномасштабної війни, 15 лютого 2022 року, президент США Джо Байден у своєму спеціальному зверненні казав про «більше як 150 тисяч». За оцінками ж Йоганна Мішеля, аналітика Міжнародного інституту стратегічних досліджень, в Росії на початок вторгнення було 200 тис. військовослужбовців. Така кількість військ еквівалентна приблизно 40−50 сухопутним бригадам.
Станом на 24 лютого 2022-го в розпорядженні українського Генштабу було 24 піхотні бригади. 12 з них тримали оборону в зоні Операції Об'єднаних сил (ООС), тобто в Луганській та Донецькій областях: п’ять — у північному секторі ООС (плюс одна — в резерві), теж саме було і в південному секторі ООС (5+1).
Решта бригад перебували на відновленні по всій території України. Паралельно вони прикривали потенційно небезпечні ділянки. Додаткових підрозділів для відбиття нападу з півдня і півночі створено не було.
Так, на північному кордоні, згідно з зібраними NV даними, стояли сім бригад.
14-та мехбригада з Волині контролювала кордон з Білорусі. Розміщена східніше 10-а гірсько-штурмова також прикривала кордон.
У сфері відповідальності 72-ої мехбригади з Білої Церкви був Київ.
Чернігів прикривала 1-ша танкова. На сумському напрямку перебувала 58-ма мотопіхотна з Конотопа. Її сфера відповідальності - по Глухів.
Далі на схід — Суми і Харків — захищали 93-тя та 92-га механізовані бригади.
Поруч із Дніпром, на Новомосковському полігоні, розташовувалася 128-ма гірсько-штурмова. Вона була як резерв, котрий мав висунутися або на схід, або на південь, до Запоріжжя.
Ще одна бригада резерву — 80-та десантно-штурмова, перебувала під Миколаєвом, на полігоні «Широкий лан». Згодом цей підрозділ відіграв значну роль під час оборони Миколаєва.
Одесу прикривали від можливого російського десанту ще дві бригади — 28-ма механізована та 35-та морпіхів.
А ось на все лівобережжя Херсонщини та на напрямку Мелітополя була лише одна бригада — 59-та окрема мотопіхотна. Вона розташовувалася на полігоні «Олешківські піски». А 137-й батальйон морської піхоти перебував безпосередньо на адмінмежі з окупованим Кримом.
В умовах мирного часу всі ці тилові підрозділи були укомплектовані, за даними NV, в середньому на 60%. Без мобілізації та запровадження воєнного стану збільшити їх штат було неможливо. Тому та ж 59-а бригада налічувала близько 1,5 тис. військовослужбовців.
«Артилерія мала неповний склад, бо два дивізіони перебували на навчанні у „Дівичках“ на Київщині, група інженерного забезпечення — це сапери — також знаходилась на навчанні в Кам’янці-Подільському. Плюс ще було десь 250 осіб у 137-му батальйоні морської піхоти, який був укомплектований на 50%. З них частина — це строковики, які вели стабілізаційні дії на межі з Кримом», — так про сили, які були в його розпорядженні, розповідав у інтерв'ю Українській правді (УП) генерал-майор Андрій Соколов. На момент повномасштабного вторгнення він був командувачем Оперативного командування «Південь».
Тож виходить, що зі сторони Криму росіяни, які атакували українські війська, мали чисельну перевагу у співвідношенні, як мінімум, 12 до 1. За оцінкою Соколова, 20−25 тис. російських військових виступили проти 1750 українських солдатів.
Однієї бригади для утримання півдня було вкрай мало. «З оперативної доцільності на цьому напрямку необхідно було мати не менше 4 бойових бригад», — розповіли NV у Генштабі. «З урахуванням ситуації, що була станом на 24 лютого 2022 року, не існувало можливості переміщення додаткових сил ЗСУ з числа наявних для оборони південного регіону без суттєвого ризику послаблення оборонних можливостей на інших напрямках вторгнення, насамперед, з півночі на Київ», — уточнили там.
«Без мобілізації ніяких шансів на утримання не було. Без прихованої або явної мобілізації наростити кількість армії неможливо. На яких правових підставах ви „підтягнете“ кількість військ до необхідного?», — пояснив NV Віктор Чумак, генерал-майор юстиції запасу і поки що останній головний військовий прокурор України (нині посаду ліквідовано). «Та й що було перекидувати на Південь? Звідки? Зі Сходу? Там був точно так само небезпечний напрямок», — додав він.
Насправді за умов завчасної мобілізації ЗСУ наситилися б військами дуже швидко. Адже з 1 січня 2022 року набув чинності Закон «Про основи національного спротиву», — ним створювалося 25 бригад Територіальної оборони (ТрО).
ТрО зіграло важливу роль, наприклад, при обороні Києва, Чернігова та Харкова. Херсонські ж тероборонівці у перші дні війни навіть не встигли розгорнутися, перш ніж потрапили в російське оточення.
Південь і не мав бути замінований
Окрім достатності військ, проблемою також була відсутність воєнного стану. Його ввели з 5:30 ранку 24 лютого по всій території України, коли вже летіли російські ракети, ворожі літаки бомбили міста, а колони техніки окупантів перетинали держкордон.
За законом воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, а також небезпеки державній незалежності країни, її територіальній цілісності.
Що він дає? Військові отримують владу. Створюються військові адміністрації, проводиться евакуація населення з районів можливих бойових дій, застосовуються обмеження по пересуванню. А найголовніше — допускається примусове відчуження майна або користування ним задля потреб оборони.
Останній пункт — вирішальний для облаштування територій для оборони.
«Що значить замінувати землі? Чиї землі? Прийти на городи і замінувати? Там же поля, фермери працюють. Як військові можуть це зробити?», — каже Чумак, пояснюючи, що без воєнного стану мінувати щось без окремих на те повноважень заборонено.
Те ж саме стосується і побудови оборонних укріплень та траншей: не можна просто прийти та викопати окоп на приватній землі, не маючи на це правових підстав.
«Кабмін мав би подбати про вилучення необхідних для облаштування оборони земель. Якби це були землі державної власності або землі запасу, то Кабмін міг би тимчасово передати їх Міністерству оборони. Або викупити їх і передати Міноборони. По іншому — ніяк», — стверджує Чумак.
Тому перешийки з Кримом, напрямок Білорусі, район Чорнобиля, Чернігова, Сум чи Харкова не могли бути заміновані і там не могли бути облаштовані оборонні укріплення. Адже всі ці перелічені території юридично були абсолютно такими ж мирними, як, наприклад, Вінницька чи Закарпатська області.
Відтак за всі 8 років від початку окупації Криму на півдні не було ані достатніх сил, ані юридичних підстав, ані умов для оборони від повномасштабного вторгнення.
Починаючи з 2014 року в України було три Верховні Головнокомандувачі - це в.о президента Олександр Турчинов, президент Петро Порошенко та його наступник Володимир Зеленський. І статус Херсонської як мирної області залишався незмінним при кожному з них.
NV звернувся за поясненнями до всіх трьох згаданих керівників держави.
Турчинов виконував обов’язки президента після втечі Януковича з лютого по червень 2014 року. Саме в цей період розпочалася окупація півострова Крим та воєнні дії на Донбасі. Він пояснив редакції, що у 2014 році за погодженим ним Стратегічним планом Застосування ЗСУ було створено оборонні рубежі та мінні загородження «перед вузькою горловиною виходу з Криму». Відповідні документи не були призначенні для публічного користування.
Незапровадження воєнного стану у той час Турчинов пояснив небажанням обмежувати права громадян. «Для побудови надійних оборонних рубежів немає потреби в обмеженні прав і свобод громадян (свободи слова, масових заходів, конфіскації майна, скасування виборів тощо), що передбачає режим воєнного стану», — уточнив він.
Схожа мотивація була, як з’ясував NV, і в Петра Порошенка. «Такий крайній захід як впровадження воєнного стану не є обов’язковим для зведення оборонних споруд, але він руйнує економіку», — пояснив п’ятий президент України в коментарі виданню.
«Рішення щодо будівництва тих чи інших оборонних рубежів ухвалюється на підставі Стратегічного плану застосування Збройних Сил, який Генеральний штаб подає Верховному Головнокомандувачу. У цьому документі зазначаються напрямки найбільшої небезпеки і потенційних атак супротивника. Саме на цих напрямках згідно з Планом посилюються оборонні рубежі», — так пояснив свої рішення Порошенко.
В офісі чинного президента NV у коментарях відмовили.
У приватних бесідах військові скаржились представникам редакції: жоден з Верховних Головнокомандувачів з початку і до великого вторгнення не брав на себе повної відповідальності за облаштування повноцінної оборони південного напрямку. З достатньою кількістю військ, правових підстав для риття окопів та мінувань територій на зразок того, як росіяни замінувалися нині на окупованих територіях.
«Забезпечити стійку оборону на Кримському напрямку було практично неможливо без завчасного введення правового режиму воєнного стану і прийняття рішення на застосування ЗСУ», — відповіли на запит NV у Генштабі.
Питання запровадження в Україні воєнного стану та проведення мобілізації розглядалося з початку 2022-го на парламентському комітеті з питань нацбезпеки, оборони та розвідки. Про це стверджує його секретар народний депутат Роман Костенко.
«Ми говорили про мобілізацію, про резервістів та збільшення коштів для фінансування армії. На початках, десь у січні 2022-го, на комітет приходив [головнокомандувач ЗСУ Валерій] Залужний. Казав, що мобілізації поки не треба», — заявив NV представник партії Голоc.
Ближче до вторгнення риторика головнокомандувача змінювалася: Залужний казав, що підтримує збільшення кількості армії. «Мені чим більше військ — тим краще», — цитує його Костенко.
«Приходив і [керівник ГУР Кирило] Буданов. Він казав: „Війна, війна“. Я його запитував: „А ви в Офіс [президента] доповідаєте? Чого ви не даєте їм пропозицій, що треба мобілізовувати, підтягувати людей, рити окопи?“ Він казав, що так, доповідає», — згадує про передвоєнні засідання парламентського комітету з нацбезпеки його секретар.
З початком повномасштабного вторгнення Костенко, кадровий військовий, став одним із захисників Миколаєва.
Президент Володимир Зеленський підписав Наказ про призов резервістів в особливий період лише 22 лютого 2022 року, а його дія розпочалась з 00:00 годин 23 лютого. За добу по тому почалася велика війна і деякі резервісти навіть не встигли дістатися до «військкоматів».
Ось слова президента, сказані у зверненні ввечері 22 лютого, коли глава держави й оголосив про призов резервістів.
«Зараз, коли я пишу це відео, за київським часом 22 година. Як і обіцяв, відкрито розповідаю про всі наші дії, аби ви точно розуміли, що відбувається в Україні та за її межами… На сьогоднішній день немає потреби у загальній мобілізації. Нам необхідно оперативно доукомплектувати українську армію та інші військові формування. Мною як Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України видано Наказ про призов резервістів в особливий період».
NV звернувся до прес-секретаря президента Сергія Нікіфорова з проханням, аби Володимир Зеленський пояснив, чому рішення про призов резервістів він ухвалив лише за півтори доби до вторгнення. Нікіфоров у коментарі редакції відмовив.
А що на сході?
На момент повномасштабного вторгнення війна в ООС тривала 8 років. На Донбасі українські війська мали обладнані позиції, деякі з них стоять і по сьогодні.
На сході ЗСУ мали право окопуватися, заміновувати території та проводити всі необхідні дії завдяки ухваленню в січні 2018-го Закону про реінтеграцію Донбасу.
Саме ним антитерористичну операцію (АТО), очолювану СБУ, було трансформовано на Операцію Об'єднаних сил, коли все керівництво віддали військовим.
Цим же Законом було запроваджено особливий режим (подібний до воєнного стану), утворено військово-цивільні адміністрації, діяльність яких координувалася військовим командуванням. Відтак і проблем з виділенням земельних ділянок для будівництва укріплень або встановлення мінних загороджень у військових на Донбасі не було.
Крім цього, прикінцевими положеннями Закону було схвалене рішення президента України про використання ЗСУ для відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях.
Саме використання, або ж застосування Збройних Сил є третім важливим елементом законної діяльності війська.
Запобіжник, який прибрали запізно?
В Україні є профільний закон «Про оборону». Він регламентує чіткий порядок дій у випадку агресії або ж її загрози.
Зі статті 4 цього закону випливає, що в разі агресії Верховний Головнокомандувач (президент) має виконати чотири дії: почати загальну або часткову мобілізацію; ввести воєнний стан; ухвалити рішення про застосування Збройних Сил; зробити подання до Верховної Ради про оголошення стану війни.
Перші два пункти розглянуті вище. Четвертий — «стан війни», національним законодавством не врегульований. Залишився третій — «застосування Збройних Сил».
Указ про застосування ЗСУ президент Зеленський підписав 24 лютого 2022 року. Це означало, що з цієї дати військові командири отримали право віддавати підрозділам бойові накази щодо відсічі агресії на всій території держави.
Норма про «застосування Збройних Сил» є запобіжником невтручання армії у внутрішні конфлікти. Іншими словами: армія не може бути використана для розгону мітингів чи придушення протестів. Армія — це про зовнішню загрозу. У випадку ж збройної зовнішньої агресії Верховний Головнокомандувач і наказує - застосувати Збройні Сили.
У законі «Про оборону» йдеться і про те, що військові, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. Тому, вочевидь, стрімку втрату півдня, як наголошують опитані NV експерти, слід розглядати у комплексі причин та оцінювати дії як політичного, так і військового керівництва. Так само, до речі, як і дії та бездіяльність спецслужб, уряду та інших учасників оборони України.
(далі буде)
У другій частині матеріалу щодо подій на півдні NV розповість про те, як все ж таки був замінований цей регіон, хоча цього і не мало бути за законом, як військові готували там оборону, як її перевіряли і чому врешті нічого не вийшло.
