Українські радянські меблі. Частина перша.
Cпойлер
Перед меблевою промисловістю молодої Української Радянської держави з перших же днів постало відповідальне завдання — забезпечити дешевими добротними меблями трудящих міста і села. Для цього необхідно було відбудувати зруйновані війною підприємства, механізувати і значно збільшити їх виробничу потужність. На базі кустарних майстерень були організовані кооперативні артілі. З часом деякі з них були перетворені в державні фабрики.
Напередодні Великої Вітчизняної війни на Україні (разом з возз’єднаними в 1939 р. західноукраїнськими областями) налічувалося 60 державних меблевих фабрик і 361 меблеве підприємство промкооперації. Найбільші фабрики діяли в Києві (фабрика ім. Боженка), Дніпропетровську, Житомирі, Львові, Лубнах, Одесі і Прилуках.
Спеціалістів по художньому виробництву меблів в перший період розвитку радянської промисловості ще не було. Проектуванням меблів займалися в основному кращі майстри фабрик і артілей, а згодом і інженери-конструктори. В асортименті виробів фабрик і артілей крім окремих стандартизованих меблів (крісла, шафи, ліжка тощо) були гарнітури для обладнання віталень, спалень чи кабінетів.
Форми меблів того часу мало чим відрізнялися від дореволюційних. Лише деякі з них відзначалися простотою і доцільністю форм, характерних для народних меблів.
В 30-ті роки працівники меблевої промисловості намагалися створити меблі, які більш відповідали б новим умовам і естетичним запитам радянських людей. Спілка радянських архітекторів України оголосила в 1939 р. республіканський конкурс на створення хатнього обладнання масового характеру. Проте напад гітлерівської Німеччини на СРСР перешкодив цьому починанню.
Вітчизняна війна завдала великих руйнувань меблевій промисловості України. Тому в перші післявоєнні роки всі зусилля мебльовиків були спрямовані на її відбудову.
Розвиток будівництва житлового фонду країни, гігантське піднесення радянської промисловості і зв’язаний з цим зріст міського населення викликали гостріший, ніж раніше, попит на предмети хатнього обладнання. Для його задоволення було споруджено ряд нових великих меблевих фабрик і заводів, оснащених найновішою технікою. Досконалі механізми отримали також фабрики та підприємства промкооперації.
Велику роль у збільшенні виробництва меблів відіграла перебудова меблевої промисловості багатих на ліси Закарпатської і Чернівецької областей. Лише на Закарпатті після війни (на базі великих фабрик і кооперативів, які організовано безпосередньо після возз’єднання) споруджено Берегівський і Мукачівський меблеві комбінати. Іршавський комбінат гнутих меблів, Хустську меблеву фабрику та реконструйовано і значно розширено Ужгородський фанерний меблевий комбінат.
У результаті всіх цих заходів продукція українських меблевих підприємств перевищила у 1961 р. довоєнний рівень майже в 6 разів.
Разом з розвитком меблевої промисловості велика увага приділялася підготовці кадрів. Були створені меблеві факультети при лісотехнічних інститутах та відкрито ряд меблевих технікумів. У післявоєнний період розпочато також підготовку фахівців з художнього проектування меблів з середньою і вищою освітою. Було створено меблеві відділи в ряді училищ прикладного мистецтва республіки, відділення проектування меблів і оформлення інтер’єра при Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, меблево-інтер’єрні відділення при архітектурних факультетах деяких політехнічних інститутів.
Важливе значення для розвитку нового радянського художнього виробництва меблів мало відкриття при Інституті художньої промисловості Академії архітектури Української РСР (з 1959 р. Академія будівництва та архітектури) відділу, завданням якого було вивчення і проектування нових типів меблів. Розвитку художнього виробництва меблів сприяли республіканські меблеві виставки, участь меблевих підприємств республіки у всесоюзних виставках радянського прикладного мистецтва у Москві, влаштування виставок меблів закордонних країн, імпорт меблів з країн соціалістичного табору тощо.
Проте всі ці заходи не відразу дали бажані результати. Значною перешкодою були застарілі погляди на художнє виробництво меблів, коли його ознакою вважалися лише різьба, інкрустація та дорога фурнітура.
В українському виробництві меблів післявоєнного періоду виникли і досить довго існували три основних напрямки. Перший із них основувався на адаптації дореволюційних меблевих форм, використаних для потреб сучасного міського побуту. Фабрики найчастіше випускали гарнітур для їдальні, який складався із буфету, стола, крісел і обов’язкової лави-дивана з високим заплічком.
Другий напрям черпав взірці з історичних стилів, зокрема з класицизму кінця XVIII — початку XIX ст. Деякі архітектори і художники старшого покоління вважали їх найбільш відповідними для використання в наш час. Такі гарнітури, що являли собою досить слабкі переспіви старих форм, проектувалися Київським меблево-конструкторським бюро і виготовлялися різними заводами республіки. Гарнітур вітальні, наприклад, що випускали львівські фабрики, був заснований на традиціях класицизму початку XIX ст. Трудомісткий у виробництві через складну форму вигнутих деталей, накладних розет, інтарсії з білого дерева і т. п., він був разом з тим невигідний у користуванні, неестетичний.
Третій тип меблевої продукції відзначався простотою силуету. Він виник у зв’язку з застосуванням нової технології виробництва меблів, необхідної для отримання великих гладких площин, і був зв’язаний з формуванням нових рис інтер’єра. Основними елементами в конструкції цих меблів служили так звані столярні плити, що складалися з внутрішнього каркаса і облицювання клеєною фанерою. Для зовнішнього облицювання залюбки вживали листи струганої фанери із коштовних порід дерева, характерних складною мальовничою і досить контрастною текстурою. Накладання таких листів фанери на великій площині в тій послідовності, в якій її зістругали з одного куска дерева, створювало своєрідний ритмічний орнамент, мотивами якого служив натуральний рисунок деревини. Однак надмірне вживання цього методу приводило до невиразності контуру і затушовування форми предмета.
Хоча мебльові підприємства і далі випускали гарнітури для окремих кімнат — їдалень, спалень тощо, проте кількість предметів у гарнітурі значно зменшувалася у зв’язку з тим, що деякі кімнати (наприклад, їдальні чи вітальні і жилі кімнати) функціонально об’єднувалися. Таким чином, уже чітко намічався характер загальної жилої кімнати. Це вимагало також сполучення функцій окремих предметів. Вигідні для сидіння м’які тапчани, дивани чи крісла перетворилися в ліжка, столики робилися розкладними, шафки-буфети пристосовувалися для писання тощо. В результаті виник новий тип комбінованих меблів, призначених для двох або більше побутових функцій.
Досить різноманітною була львівська продукція меблів згаданого типу. Кращі зразки шаф, ліжок, тапчанів тощо відзначалися гармонією пропорцій і дбайливим підбором струганої фанери з досить спокійним рисунком.
Закарпатські меблі в основному не відрізнялися від львівських. Проте для них характерна більша деталізація форми та облицьовування струганою фанерою з дуже чітким і контрастним рисунком, який надавав фасаду строкатості. Прагнення до диференціації форм предметів спричинило виникнення на Закарпатті другого типу меблів з надзвичайно роздрібненим фасадом.
В Ужгороді більш, ніж у Львові, помітний інтерес до комбінованих меблів. На Закарпатті поширені м’які розкладні фотелі і лави (дивани) різних форм простої щитової конструкції. Останні знайшли особливо широкий попит завдяки застосуванню гармонійного в кольорі оббивного матеріалу. Закарпатські конструктори проектують також багатофункційні предмети. Зокрема, Ужгородські експериментальні майстерні виготовляють бібліотечну шафу-секретер, яка легко перетворюється у ліжко з нічною шафкою.
І. В. Сенів 1969 р.
Українські радянські меблі. Частина друга.
Cпойлер
На республіканській виставці, влаштованій Міністерством меблевої промисловості у 1957 р. у Києві, поряд з старими типами меблів появилася значна кількість гарнітурів щитової конструкції, зроблених фабриками, що до того додержували старих зразків. Незважаючи на деякі недоліки (дещо сухуватий рисунок паралельних шарів деревини), ці вироби в цілому заслуговують позитивної оцінки.
На наступній виставці 1958 р. демонструвалися уже меблі виключно щитової конструкції. Це було доказом повної перемоги нових простих форм меблів, позбавлених карнизів і важких цоколів, точених і різьблених елементів. Правда, в деяких гарнітурах ще траплялися різьблені мотиви, що виникли внаслідок неправильного розуміння їх авторами традицій українського народного мистецтва.
Поширення по всій Україні нових форм меблів відкрило новий етап у виробництві меблів. Введення в обладнання кімнат деяких комбінованих меблів, зокрема тапчанів та лав-диванів чи бібліотечних шаф-секретерів тощо, давало змогу більш економно використовувати приміщення. Прості гладкі форми обладнання вносили в інтер’єр нові декоративні елементи, які значно змінювали його вигляд.
Зростання міського населення викликало необхідність у найкоротший термін забезпечити його вигідною жилою площею. Це привело до наполегливих шукань нових будівельних матеріалів, швидкісних методів індустріального будівництва. Разом з тим постала проблема найбільш раціонального використання жилої площі помешкання.
В результаті виникли нові принципи планування економних і комфортабельних квартир. Вони лягли в основу проектування жилих будинків нового типу і мали значний вплив на формування рис сучасної архітектури.
Аналіз раціонального використання жилої площі в свою чергу концентрував увагу на проблемі розміщення хатнього обладнання. Дослідження виявили незручність старої організації кімнатного простору, основаної на розміщенні меблів навколо одного центра. В їдальні старого типу посередині кімнати ставили досить великий стіл в оточенні стільців, а під стінами — сервант, шафу на посуд і допоміжні предмети. Така кімната була зручною лише для сімейних свят, але не для щоденного вжитку. У зв’язку з цим виникла необхідність об’єднання меблів в одній кімнаті в окремі групи, призначені для різноманітних щоденних побутових потреб мешканців. Так появилися зони для споживання їжі (з столом і сервантом-буфетом), для відпочинку (з диваном, м’якими кріслами, телевізором чи радіоприймачем), місце для розумової праці (з книжковою шафою-секрете-ром) і т. п. Склад меблів окремої ділянки, звичайно, залежить від потреб і бажань мешканців, а кількість меблевих груп завжди продиктована величиною і кількістю кімнат, кількістю мешканців, їх побутовими потребами та інтересами, зумовленими віком, професією чи уподобаннями. Такий принцип групування хатнього обладнання вніс радикальні зміни в оформлення кімнат, став першим кроком у формуванні нового інтер’єра.
Проте найбільші зміни стосувалися самих меблів. Перш за все зональний принцип їх групування примушував ввести в інтер’єр деяку кількість комбінованих меблів для максимальної економії місця. Виникло два типи комбінованих меблів. Перший тип — речі, які використовуються протягом цілої доби, причому деякі з них можуть міняти свою функцію (тапчани, дивани-ліжка, фотелі-ліжка, серванти-секретери, письмові столики-туалети тощо). До другого типу належать предмети, що виконують лише одну функцію. Із них найбільш вживані складані столи і відкидні ліжка.
Новий принцип групування меблів в інтер’єрі не вимагає повної ліквідації кімнат окремого призначення. Зокрема, це стосується спалень у помешканнях, де для них є відповідне місце. Але і в спальні нового типу виділяються зони для використання з іншою метою, наприклад туалетні столи, які можна комбінувати з письмовим, тощо.
Груповий принцип розміщення хатнього обладнання вплинув на форму меблів. Навіть меблі щитової конструкції були надто громіздкі для створення функціональних груп у кімнаті. Це примусило далі вивчати утилітарні якості предметів хатнього обладнання. В основу габаритів нових меблів було покладено нормальний зріст людини, а не розміри приміщень. Це значно зменшило і полегшило меблі.
Принцип групового розміщення меблів змінив характер деяких предметів. Так, традиційні нічні шафки не використовуються тепер навіть у спальних кімнатах. їх функцію виконують предмети нових форм. Часом це лише поличка, безпосередньо зв’язана з ліжком чи тапчаном або підвішена на стіні. Іноді нічною шафкою є коробка для зберігання постелі, яка разом з цим служить місцем для лампи, книжки, годинника тощо. Нерідко замість нічної шафки ставлять біля тапчана-ліжка комод невеликих розмірів. У сполученні з підвішеним на стіні дзеркалом він стає одночасно вигідним туалетним столиком. Те саме можна сказати й про такі предмети, як буфети, серванти і подекуди бібліотечні шафи. Вони здебільшого втратили свою назву і зв’язану з нею традиційну форму, а їхнє місце зайняв комплект коробок, звичайно закритих внизу і осклених зверху. Кожна з них може однаково добре служити буфетом, сервантом чи бібліотечною шафою, розрахованою на невелике навантаження посудом чи книжками. Верхні коробки робляться накладними. їх можна переставляти відповідно до композиції стіни.
Новий тип меблів характерний спрощенням силуету і форми деталей. Це однаково стосується коробкових меблів, м’яких лав-ліжок, крісел тощо. Спрощений силует і гармонія пропорцій нових меблів лягли в основу формування їх художніх якостей. До найважливіших із них належить широке вживання кольору.
Використанням в одному предметі комбінації натуральних і підмальованих (бейцованих) площин чи деталей підкреслюють особливості архітектурного і конструктивного розв’язання предмета.
Колір у сучасному виробництві меблів застосовується дуже широко. Замість недавніх оббивних тканин з пишними узористими композиціями нині вживаються пом’якшені в тоні, спокійні тканини простих рисунків і гладкі матеріали.
У сучасному інтер’єрі поєднуються такі різні за характером елементи обладнання і декору, як меблі, тканина, лампи тощо. Це приводить до більш гармонійної взаємодії окремих речей та меблевих груп. Крім того, в ансамбль сучасного інтер'єра входять інші компоненти: лагідне в тонах розфарбування стін, гармонійні тканини, контрастні, але згармонізовані в кольорі декоративні предмети (скло, кераміка тощо).
Меблева промисловість Української РСР в цілому ще відстає від вимог часу. Досить багато підприємств різного підпорядкування випускають меблі виключно для сіл і містечок. Здебільшого вони старих форм і конструкцій і не можуть претендувати на мистецькі якості. XXIII з’їзд КПРС поставив завдання — ширше розгорнути житлове і культурно-побутове будівництво на селі. Тому перебудова українського виробництва меблів, яке покликане задовольняти також вимоги сільського споживача, набуває нині особливого значення.
Продукція деяких підприємств меблевої промисловості країни займає проміжне місце між старими і новими формами. Це стосується, зокрема, Львівської фабрики по виробництву і ремонту меблів обласного управління побутового обслуговування населення та експериментальної фабрики Мукачівського філіалу інституту «Укрдіпромеблі». Не позбавлені недоліків і вироби Мукачівського проектно-конструкторського бюро, хоча воно і перейшло повністю на проектування і випуск меблів нового типу. Буфети і шафи-секретери надто високі і важкі, не гармонійні в пропорціях. Навіть речі незначної висоти (комод-туалет) залишаються громіздкими, так само як і незграбні за композицією та незручні крісла, банкетки, лави-ліжка тощо.
Інші меблеві фабрики Української РСР випускають меблі найновішого типу, але не цілими наборами чи хоч би групами, а лише окремими предметами. Ці вироби вже появляються в продажу. За формою, утилітарними і декоративними якостями вони цілком відповідають сучасним вимогам.
До таких підприємств належить Львівська меблева фірма «Карпати», що випускає до сить приємні серванти-буфети і книжкові шафи. Вони прості за силуетом, легкі, мають спокійне облицювання і чітку тектоніку. Пофарбування деяких деталей білою фарбою відмежовує окремі частини предмета, підкреслюючи їх форму. Меблевий комбінат тресту «Прикарпаття» (Івано-Франківська область) випускає дуже легкі і прості за формою і конструкцією крісла. Чорний колір ніжок-підлокітників, виконаних із одного куска гнутої пресованої фанери, творить гармонійний контраст з теракотовим м’яким сидінням і заплічком.
Значну роль у пропаганді сучасних меблевих форм відіграють учбові і наукові заклади республіки.
Слід відзначити Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, який проектує широкий асортимент кімнатного обладнання — від затишних віталень до сучасних кухонь. Студенти меблево-інтер’єрного факультету виконують курсові і дипломні проекти в галузі художнього виробництва меблів. В майстерні інституту вони створюють добре обдумані групи з низькими і накладними коробковими меблями, придатними до вільного компонування окремих зон інтер’єра. Гарні за формою і утилітарні за призначенням м’які крісла і фотелі та ціла низка інших меблів — столів, столиків і розкладних лав-ліжок, в яких залюбки вживається контрастний оббивний матеріал для окремих частин предмета.
Значні досягнення має Київський інститут «Діпрамеблі», який підтримує контакт з проектно-творчими організаціями інших республік. Він займається проектуванням меблевих наборів для одно-, дво-, і трикімнатних помешкань залежно від кількості і віку членів сім’ї, їх потреб і уподобань. У комплект входять, наприклад, такі вироби: блок (складається із шафи на посуд, книжкової шафи і підвісної секції — підставки під телевізор та секції секретера), розсувний стіл для їдальні з кріслами, письмовий стіл, столик для відпочинку з м’яким диваном і фотелем, туалетна група (з дзеркалом), скриньки для постелі і ряд дрібних речей (вішак, банкетка, меблі дитячого сектору). Набір доповнюється вбудованими меблями.
Недоліком усіх організацій, що займаються проектуванням та виготовленням меблів, є недостатня увага до вивчення та використання багатих традицій українського народного виробництва меблів. Лаконічність, простота форм, утилітарна доцільність, національна своєрідність — це риси народних меблів, які з успіхом можуть бути використані в творчості українських радянських мебльовиків. їх відсутність не можуть замінити ні народні тканини, ні кераміка та інші речі, які прикрашають сучасний інтер’єр.
І. В. Сенів 1969 р.