Cпойлер
Від редакції.
У цьому році на Україну чекатимуть нові виклики, пов‘язані із необхідністю протидії громадянського суспільства державним інститутам. Ці виклики стосуватимуться спротиву капітуляції України у війні проти Російської Федерації.
Ми не знаємо достеменно, якій саме набір викликів на нас чекатиме. Можливо, це буде намагання адміністрації Зеленського повернути на українські терени російські соціальні мережі; можливо і вірогідно, виклик стосуватиметься розведення військ і перемовин у Нормандському форматі у Берліні цієї весни; можливо, стосовно відновлення водопостачання у окупований Крим; можливо також, що ці виклики будуть такими, які поки що не можуть бути спрогнозовані. Ми виходимо із того, що ці виклики неминучі, бо нинішня українська влада переповнена агентами впливу Російської Федерації і культивує – внаслідок того, а також як наслідок пострадянської психології – ідею про «мир за будь-яку ціну». А громадянське суспільство України, навпаки, має конкретні червоні лінії, перетин яких вважається капітуляцією, і не хоче миру за будь-яку ціну, а прагне перемоги у війні.
Однак ані громадянське суспільство, яке діє реактивно, тобто реагує на виклики влади; ані нинішня влада, яка діє проактивно, але хаотично і безсистемно; ані політична опозиція, ані інші інститути не мають довгострокової формули виходу України з конфлікту. Інакше кажучи, єдиними формулами, виконання яких хоча б короткостроково змінює перебіг конфлікту, є формули, запропоновані чи висловлені нашими ворогами і нашими західними партнерами. Української формули перемоги над Росією ще не існує.
Ми вирішили викласти для публічного обговорення документ, у якому викладається наше стратегічне бачення російсько-української війни і наших дій у неї. Ми пропонуємо усім охочим долучитися до її публічного обговорення. І врешті-решт ця формула, або інша на базі цих розробок, може стати ключовою для українського громадянського суспільства, відповіддю на запитання влади «А що ви пропонуєте», фундаментом структурних і системних змін української зовнішньої і внутрішньої політики після зміни влади.
Від імені Партії,
Юрій Гудименко.
Зміст:
Засновки
Стратегія конфлікту
Принципи конфлікту
Тактика конфлікту
Висновки
Засновки
Ми виходимо з того, що окуповані території Криму та Донбасу мають різну цінність для Російської Федерації. Крим був прийнятий до складу Росії, внесений до російської Конституції, населення Росії зазнало тривалої пропагандистської обробки на предмет «сакральності» Криму. Тоді як жоден із цих заходів не був застосований для Донбасу, зруйнованого до того ж війною. Території, що входять до складу Донецької та Луганської областей, були окуповані Росією не через їхню сакральність чи економічну привабливість, а виключно через бажання Російської Федерації повернути Україну до своєї зони повного контролю у складі нового імперського проекту. Землям Донбасу у цьому плані відводилася роль виключно інструменту впливу на українську зовнішню та внутрішню політику, а також статус заручника, якого можна віддати Україні за визнання Криму російським де-юре або принаймні де-факто.
Друга умова задачі — відсутність військового паритету між Україною та Росією, якщо розглядати сили України окремо, без союзних сил, тобто в найгіршому (і найбільш реалістичному) варіанті. Сухопутні сили України можуть бути прирівняні з російською армією в обороні (при співвідношенні втрат 3:1 або 4:1 на користь сторони, що обороняється), проте Росія за лічені години може ціною значних втрат досягнути панування в повітрі та вже має панування на морях (Чорному та Азовському), а також має стратегічну перевагу: Україна вже оточена Росією та її сателітами з усіх боків (Придністров'я, Білорусь, сама Росія, окуповані Крим і Донбас). До того ж Росія має ядерне озброєння. У цих умовах, при тотальній війні з Росією на всіх фронтах, гарним результатом для України буде вважатися збереження державності на будь-якій території, що перевищує шість областей від нинішніх 24-х плюс одна окупована автономна республіка.
Третя та остання умова в конфлікті — відсутність у Росії вагомих у військовому та економічному плані союзників, і наявність союзників у України, які можуть надати їй вагому військову та економічну, а також дипломатичну допомогу, проте з величезною імовірностю не будуть вплутуватися через неї в прямий військовий конфлікт з Росією, про що останній відомо.
Стороння умова: ми виходимо з того, що Російська Федерація є внутрішньо нестабільною країною, зі слаборозвиненою економікою змішаного мафіозно-олігархічного типу, яку додатково обтяжують намагання влади з реконструкції чергового імперського проекту; з невирішеними проблемами національного характеру (Якутія, Чечня, Дагестан, Татарстан тощо); сучасна Росія є країною, що має критичні культурні та релігійні відмінності між етнічними групами, а також у окремих регіонах володіє значним ядром потенційно опозиційно налаштованого населення з вищезазначених причин.
Стратегія конфлікту
На цей момент ми виходимо з того, що окуповані території Донбасу та (меншою мірою) Криму для Росії можна порівняти з валізою без ручки: «Нести важко, викинути шкода». З огляду на військову та економічну перевагу Росії над Україною ми повинні, образно кажучи, набити цю валізу цеглою, щоб рішення «викинути» її стало для Росії не тільки очовидним, а і єдиним можливим варіантом.
З огляду на відсутність військового паритету та укладені українською стороною домовленості, вирішення конфлікту на користь України може бути досягнуте виключно економіко-дипломатичним шляхом при повністю заблокованій для Росії можливості поглинути Україну військовими методами.
Ми вважаємо, що Україна зобов'язана дотримуватися довгострокової стратегії вирішення наступних завдань:
• Росія повинна бути зруйнована або серйозно послаблена внутрішнім конфліктом будь-якого характеру;
• Економіка та постачання окупованих Росією територій повинні стати критично непідйомними для окупанта;
• Українська армія повинна бути достатньо сильною, щоб Росія в будь-який момент часу не мала можливості обрати варіант тотальної війни проти України.
Принципи конфлікту
Принцип перший: час має працювати на нас. Україна не форсує вирішення конфлікту, не йде на будь-які компроміси без критичної загрози власній безпеці. Всі документи, що підписані або які можуть бути підписані, не повинні виконуватись без виконання Росією умов щодо виведення військ та передачі контролю за кордонами Україні.
Принцип другий: окупований Крим завжди розглядається в нерозривному зв‘язку з окупованим Донбасом.
Принцип третій: Україна повинна вживати всіх можливих заходів, щоб погіршити економічну ситуацію в Російській Федерації та на окупованих територіях зокрема.
Принцип четвертий, який випливає з попереднього: тотальна блокада, зокрема ресурсна і енергетична, всіх окупованих територій.
Принцип п’ятий: Україна всебічно підтримує розвиток в Росії демократії та прав народів Російської Федерації на самовизначення, одночасно підтримуючи курс на інтенсифікацію всіх ключових дискусій щодо майбутнього розвитку Росії всередині країни-агресора.
Принцип шостий: Росія платить за все. Репарації від Російської Федерації після закінчення конфлікту повинні перекрити матеріальну, економічну та моральну шкоду Україні в цій війні, включаючи розмінування територій та відновлення промисловості.
Принцип сьомий: українські громадяни, в тому числі кримські татари, що залишилися на окупованих українських територіях, залишаються українськими громадянами для всіх цивілізованих країн світу.
Тактика конфлікту
Посилення армії, флоту та авіації. Україна зобов'язана за допомогою союзників і своїми силами розвивати й посилювати свої збройні сили, модернізувати систему захисту країни, в тому числі сили самооборони та резервну армію, переслідуючи дві мети: по-перше, підвищити для Росії ціну тотальної війни з Україною до найвищої позначки, і по-друге, для готовності в момент ослаблення Росії (смерть Путіна та боротьба за владу серед його спадкоємців, економічна криза, виступи опозиції, повстання національностей всередині країни-окупанта тощо) зайняти окуповані території або їх частину.
Пошук і закріплення домовленостей з іншими країнами. Україна повинна вступити в НАТО та ЄС, підвищуючи свій статус і різко збільшуючи свою значущість в конфлікті. Україна може та повинна отримати союзників, яким загрожує напад Росії в перспективі (Польща, Естонія, Латвія, Литва), та в ідеалі оформити з ними військово-економічний союз («Інтермаріум»). Україна повинна допомогти демократичним силам в Молдові та Білорусі обрати проєвропейський і антиросійський вектор. За можливості, ці дії повинні призвести до ліквідації російської військової присутності в цих країнах і на їхніх окупованих територіях, що зменшить протяжність кордону, яку повинні обороняти українські війська в потенційному тотальному військовому конфлікті з Росією.
Перекладання всієї відповідальності за утримання населення окупованих територій на Російську Федерацію, а саме утримання цього населення — на бюджет Російської Федерації. Україна повинна оголосити термін (1-2 роки), після якого будь-які виплати населенню, що проживає на окупованих територіях припиняються, а люди, що залишилися там жити після встановленого терміну, втрачають право на ці виплати (крім недержавної зарплати) та позбавляються деяких громадянських прав, зокрема виборчих, протягом п'ятирічного терміну, який вони зобов'язані прожити на підконтрольній Києву території.
Вимивання працездатного населення з окупованих територій. Україна зобов'язана скласти виразну та адекватну програму, яка буде стимулювати працездатне населення залишати окуповані території й переїжджати на підконтрольну Києву територію країни. Як батіг у цій концепції Україна розробляє та приймає закон про колабораціонізм з відповідними змінами до Кримінального кодексу.
Політична та інформаційна деокупація. Україна не може визнати рівність участі в державних справах людей, які постійно проживають на підконтрольних Києву територіях і людей, які проживають на окупованих територіях і роками піддаються руйнівній російській пропаганді. Як наслідок цього неприйняття, Україна розробляє єдиний комплекс заходів із політичної та інформаційної деокупації населення звільнених територій і осіб, які потрапили на підконтрольну Києву територію після тривалого проживання на окупованій території. Цей комплекс буде містити список виконаних робіт і наданих послуг для окупаційної влади, за які особа зазнає кримінальної відповідальності за українським законодавством, в тому числі за законом про колабораціонізм. У цей комплекс також входить втрата виборчого права на певний термін (п'ять років), який ця особа повинна прожити в Україні на території, позбавленій впливу російської пропаганди, після чого виборчі права й право займати виборні та/або державні посади можуть бути повернуті автоматично або в судовому порядку. З огляду на особливості європейського та світового комплексу заходів щодо захисту прав людини, робота в цьому напрямку з узгодженням дій з міжнародними партнерами повинна розпочинатися завчасно.
Інформаційна політика. Україна зобов'язана блокувати всі можливі канали поширення російської пропаганди на своїй території. Починаючи від безперервного блокування російських соціальних мереж, та закінчуючи максимально чітким і зрозумілим юридичним розмежуванням між свободою слова та ворожою пропагандою, з відповідною реакцією державного апарату на медіа, які прямо або опосередковано працюють у інтересах країни-агресора в межах України. Поза межами країни ми зобов'язані транслювати українську точку зору як населенню союзних країн, так і населенню окупованих територій і країни-агресора, в тому числі підтримуючи демократичні починання в Російській Федерації та прагнення народів Росії до самовизначення. Міністерство інформаційної політики має бути перезапущене з іншими функціональними обов'язками й значущими, для вирішення поставлених завдань, бюджетами.
Всебічний розгляд тактики «Все продавати, нічого не купувати» у відносинах з окупованими територіями. Ідея полягає у тому, щоб продавати до окупованих територій продукцію, яка не є продукцію військового або подвійного призначення та не може бути використана для розвитку окупованих територій Росією, зокрема постачати продукцію продовольчого сектору виключно за гривню. Така політика відносно окупаційних територій повинна призвести до дисбалансу між співвідношенням гривні та рубля на окупованих територіях, бо гривня буде вимиватися з окупованих територій назад до підконтрольних територій. Це дозволить українським підприємствам зберегти ринок окупованих територій, що зіграє важливу роль після деокупації, і дозволить повернути частину грошей, що попадають туди зараз через пенсійну систему. При правильному підході у середньостроковій перспективі цей план може зробити гривню більш цінною для населення окупованих територій та створити штучний баланс курсів рубля до гривні на окупованих територіях. При цьому купувати нічого з окупованих територій не можна взагалі. Однак цей план надзвичайно чутливий до детальної покрокової і злагодженої реалізації різними державними структурами і як наслідок цього повинен бути реалізований тільки після створення всіх запобіжників та адекватної системи контролю.
Блокада. Незалежно від реалізації чи не реалізації тактики «Продавати все, не купувати нічого» Україна зобов'язана блокувати будь-які постачання, в першу чергу стратегічно важливих ресурсів (води) і енергії, на окуповані території, бо це може призвести до зменшення витрат Росії на утримання окупованих територій. У рамках принципу максимального економічного тиску на країну-окупанта України зобов'язана максимально ускладнити в'їзд до Криму для громадян будь-яких країн (наприклад, встановити правило, при якому в'їзд до Криму можливий тільки після отримання особливої довідки короткого терміну дії, яка потребує завчасного та тривалого перебування особи на території України для отримання цієї довідки. Це не стане непосильним завданням для осіб, які проживають на підконтрольній Україні території, проте різко збільшить складність і як наслідок зменшить кількість поїздок туристів в Крим, а отже і збільшить навантаження на економіку країни-окупанта.)
Візовий режим з Російською Федерацією. Україна повинна ввести в односторонньому порядку візовий режим з Російською Федерацією, що призведе до відповідного кроку Москви й змінить відразу кілька балансів у конфлікті. Повинна зменшитись кількість українців, які працюють в Російській Федерації, і як наслідок відбудеться поступовий розрив зв'язків значної кількості українців з Росією. Також можна спрогнозувати зменшення кількості українських заручників і падіння кількості українців, що піддається російській пропаганді. Також це незначним чином ускладнить проникнення російської агентури в Україну та значно сприятиме подальшому ментальному відокремленню України від Росії у стратегічній перспективі. Україна також зобов'язана зберегти принцип єдиного громадянства.
Збереження ГТС і транзиту російського газу українською територією. Україна зобов‘язана розглядати транзит російського газу українською газотранспортною системою не тільки як один з важливих економічних факторів для наповнення бюджету, але як один із ключових безпекових факторів. Загроза знищення української ГТС, що транспортує критично значущі для Росії обсяги газу є надважливим запобіжником, що утримує Російську Федерацію від тотальної війни з Україною.
Санкції. Україна повинна сприяти розвитку міжнародних економічних санкцій для Росії за кожну ворожу дію Російської Федерації. Однак ми вважаємо за потрібне загострювати увагу наших західних партнерів на тому факті, що режим санкцій проти Росії може та повинен наступати в тому числі внаслідок придушення демократичних і національних рухів всередині Російської Федерації, а не лише через її дії за кордоном.
Міжнародні суди. Україна повинна максимально активізувати юридичну роботу з міжнародними судами по всіх випадках агресії та дискримінації населення на окупованих територіях, а також і в розрізі військових злочинів російської армії та її поплічників. Фінальною крапкою має стати міжнародне визнання Російської Федерації країною-агресором і вироки архітекторам цього конфлікту як військовим злочинцям.
Гібридність конфлікту. Українське керівництво має всебічно усвідомити гібридний характер конфлікту та перейти від реактивної позиції реагування до проактивної, створюючи для Російської Федерації нові виклики як у світі, так і на її власних територіях. Це потребуватиме глибокої реконструкції українських розвідувальних структур. Російські військові злочинці повинні розуміти, що в українській захисній доктрині кожен ворог української нації не може себе почувати в безпеці в жодній точці земної кулі.
Висновки
Ми вважаємо за необхідне дати зрозуміти всій українській нації, а також і західним партнерам, що російський проект в тому вигляді, в якому він існує зараз, в будь-який момент буде становити загрозу для України та всіх менших за військовим потенціалом країн по сусідству. Деконструкція російського імперського проекту неможлива без деконструкції всього російського проекту в цілому, що доведено історією в першій половині ХХ століття: і царський, і демократичний, і комуністичний російські режими виходили тільки й виключно з імперської моделі поведінки щодо сусідніх народів, виключаючи їхнє право на самовизначення, окрім як внаслідок результатів війни. Це приводить нас до висновку, що конфлікт Росії та України базується на принципових відмінностях і не може бути вирішений, поки обидві країни існують одночасно.
Ми вважаємо, що Україна повинна вводити в дію комплекс дипломатичних, економічних, соціальних і військових заходів, що зазначені вище, для повернення всіх окупованих територій в довгостроковій перспективі та їх значних частин — в середньостроковій. Щодо порядку дій: Україна повинна зосередитися на проблемі повернення Донбасу, не розмінюючи та не забуваючи проблему Криму в частині дипломатичних методів, щоб, повернувши у середньостроковій перспективі окуповані території Донбасу, повністю, всім доступним інструментарієм сфокусуватися на поверненні Криму. Після повернення Криму, що є можливим у довгостроковій перспективі, Україні слід зосередитися на геополітичних завданнях, ключовим з яких ми вважаємо стримання Росії від можливості вести агресивні війни шляхом внутрішнього розколу нинішньої федерації та оточення себе союзниками й буферними державами, в тому числі з територій, що входять в нинішню Російську Федерацію.
Ми декларуємо пріоритет стратегії над тактикою. Жоден тактичний крок влади, жодні «розведення військ», жодні зміни в українське законодавство, жодні заяви державних діячів, жодні підписання будь-яких зобов’язуючих документів із країною-агресором не можуть відбутись, якщо вони протирічать загальній стратегії української держави у конфлікті із ворогом – Російською Федерацією.
Ми вважаємо цей комплекс заходів мінімально достатнім, але не остаточним, набором стратегічних і тактичних ходів, які повинні бути реалізовані в найкоротші терміни для того, щоб дати врожай через роки й десятиліття. Ми змушені визнати, що простих рішень в збройному конфлікті проти найбільшої держави у світі немає і бути не може. Як наслідок цього Україна повинна розвиватися, намагаючись загальмувати розвиток противника.
«Ворог повинен впасти раніше» – короткий, але максимально місткий витяг з цієї формули та водночас інтуїтивно зрозуміла стратегія української держави на роки та десятиліття вперед.
