Cпойлер
Вітаю сердечно, друзі! Білорусь змусила й діда вийти із письменницької самоізоляції.
За Білоруссю уважно стежу. Переживаю. Але порад не даю.
Білорусь – не Україна. І не Росія. І не Польща, й не Литва.
Білорусь – то Білорусь.
Повчати білорусів, що їм робити, а чого не робити – то неповага до них. А на неповагу вони точно не заслуговують.
Білоруси історично сформувалися, як дуже сильний народ. Без якого і Велике князівство Литовське ніколи не досягло би своєї могутності. А могутнім ВКЛ стало багато в чому завдяки таким прикметним національним рисам білорусів, як спокійна мужність та відсутність звички бідкатися, хнюпитися і впадати у відчай. Що б не відбувалося, білоруси твердо роблять своє.
Пригадуєте, як у 1382 році князя Вітовта (нашого спільного з білорусами й литовцями історичного діяча), разом із батьком Кейстутом великий князь Ягайло Ольгердович запроторив до буцегарні? І таким чином прибрав їх з політичного поля та з числа претендентів на владу. А старого Кейстута, за чутками, навіть наказав задушити. Така ж доля чекала, судячи з усього, й Вітовта, і він впав духом та вже чекав смерті. Але його дружина, шановна пані Ганна (очевидно, етнічна білоруска) не сіла бідкатися й ридати. А спокійно зібрала кошик смачних харчів та прихопивши служницю понесла чоловікові в тюрму передачу. І домоглася, аби її до нього пропустили. Застала Вітовта у камері похнюпленим, але скомандувала служниці зняти плаття. А Вітовту наказала те плаття вдягти. Невеличкому Вітовту плаття служниці підійшло, словом пані Ганна зухвало висмикнула чоловіка з буцегарні, всадила на коня, дала на дорогу грошей і сказала, що вона в нього вірить. Тільки от нехай покине свою дурну звичку впадати у відчай. Та ще й через усякі дрібниці.
Зрозуміло, що після цього Вітовт уже просто змушений був стати великим князем литовським і видатним історичним діячем, що він і зробив. Але оскільки завжди був нетерплячим холериком, спокусився якось у 1399 році на одну авантюру: одним рипом і Золоту Орду приборкати, і Москву захопити. Однак зазнав на Ворсклі від ординського беклярбека Едигея цілковитого розгрому. Поразка на Ворсклі була для Вітовта катастрофічною, армія вщент розбита, його самого поранили. Пропало все, великий князь впав духом і навіть думав накласти на себе руки. Додому дістався морально зломлений, побитий і ледь живий.
Добре, що шановна пані Ганна якраз була удома і вона зуміла знайти потрібні слова, аби пояснити чоловікові, що у всіх на роботі трапляються неприємності. Нічого дивного. Але ж це не привід хнюпитися.
І що ви думаєте? Вітовт послухався жінки, скоро одужав, став на ноги та сформував нове військо. Іще сильніше. А ударною силою нової армії, за свідченнями істориків, були звичайні хлопці з білоруських, а також українських земель. Приблизно такі, як лицар, зображений на білоруському національному гербі «Пагоня».
Впродовж наступних років Вітовт на чолі того війська домігся усього, про що перед Ворсклою міг лише мріяти: і Москву вгамував та зрештою підкорив, і тевтонців при Грюнвальді розгромив. А в Золотій Орді такий «цирк з конями» влаштував, від якого Орда зрештою й сконала.
До речі, і з беклярбеком Едигеєм, Вітовт теж поквитався. Правда, чужими руками і там також без жіночої участі не обійшлося. Хоча шановна пані Ганна там уже була ні при чому. При чому там була дружина самого Едигея, шановна Джаніке-ханим, але то вже зовсім інша історія.
Так ось, не раз і не два білоруси зазнавали поразок, але щоразу, піднімалися і ставали ще сильнішими. Ну народ такий. А зараз вони формують свою політичну націю. Це справа серйозна, процес непростий, триває десятиліттями. Тепер же в Білорусі настали дні, які варті років.
Дідусь ні на мить не сумнівається, що все у них буде добре.
Жыве Беларусь!
P.S. З точки зору сільської політології інтрига на перспективу одна: хто перший навернеться – Лука, чи Хуйло? По ідеї, першим должен би навернуться Хуйло, а за ним уже Лука. Хотя, возможні варіанти. От було б прикольно, якби обоє одночасно 🙂