Які бувають історії у житті, хто б сказав - не повірив би.
Років з 25 тому, а може навіть більше, був я молодим викладачем в українському виші, тільки-но почав читати лекції, і був в мене один студент, дуже здібний, з тих, хто запам'ятовується. Потім він поіхав в рамках сумісного проекту в іншу країну (Австрію), я теж в тому брав участь, тож ми постійно перетикалися по роботі. Далі вийшло так, що він в якийсь момент знайшов там місце на фірмі (при чому здається, вже після завершення проекта, тобто це проекту вже не заважало взагалі). На жаль, кафедра наша (а точніше окремі особи на неї) до таких речей не ставилася схвально, в результаті чого (я про це дізнався значно пізніше) йому не далі можливості захистити в Україні диплом. Але фірма на це не зважила, і він там залишився працювати. Потім до нього приїхала дружина (теж моя студентка), в них народилися там діти, кінець кінцем вони отримали громадянство.
Пройшли роки. Врешті-решт в те ж саме місто приїхав працювати в місцевому універі я (теж врешті-решт зі кафедральним скандалом, але це не важливо). Ми зустрілися, було дуже приємно спілкуватись, він був на тій самій фірмі, але вже на якійсь вищій позиції. Саме тоді я взнав, що в нього досі немає диплому, він ще казав, що фірма кінець-кінцем почала йому натякати, що для подальшого зрісту диплом вже б не завадив би. І вже тоді він почав думати - а чи не піти йому в місцевий універ отримати той диплом.
Пройшли ще роки. Ми спілкувалися час від часу, але останній рік якось детально не говорили, тож я не знав про його плани. І вчора я відкриваю список студентів, що зареєструвалися на мій курс у цьому семестрі, і бачу там його.
Це 25+ років і інша країна, один студент і один викладач, цікаво, чи були ще такі прецеденти?
(а мені між іншим дещо й стрьомно - як його вчитиму?)