Юмор та гумор

[Марика]

Serhii Marchenko
5 godz.
Україні вдалося те, що не вдавалося нікому за всю історію людства. Ми на 2 дні заткнули Трампа. Такого ніколи не було і ніколи не буде

[Minime]

 
https://twitter.com/rydercc64/status/1929914718904266918

[Eney]

  Фурам насміх?

[RedCat]

Покоління 50+
- останні справжні сталеві нерви.
Не чіпай людей після п’ятдесяти. Серйозно. Це не просто покоління - це окрема форма виживання. Міцні, як тижневий хліб, і швидкі, як бабусині капці, що летять у твій бік із точністю бумеранга.
До п'яти років вони вже читали настрій матері по звуку каструлі на плиті. У сім - мали ключ на шнурку та інструкцію: «Обід у холодильнику, розігрій, але не спали». У дев'ять - варили борщ без рецепта, у десять - знали, як закрутити кран і втекти від сусідського пса з відром на голові.
Літо? З ранку до ночі на вулиці.
Без телефонів. Замість вай-фаю - точний маршрут: турнік, річка, кришки від пляшок, і додому в темряві з колінами, схожими на карту бойових дій.
І якось вижили.
Коліна латали слиною й листком подорожника. А як боліло - то чули: «Не відірвалося - значить, не болить». Їли хліб із цукром, пили воду з садового шланга - з таким мікробіомом, якому позаздрив би будь-який йогурт. Алергії не мали. А якщо й мали - то мовчали.
Знають п’ятнадцять способів виведення плям від трави, мастила, крові, болота й чорнила - бо треба було прийти додому «чистим».
І це ще не все. Вони пройшли крізь:
– транзисторне радіо,
– чорно-білий телевізор,
– програвач для вінілів,
– магнітофони з котушками і касетами,
– CD-диски й дискмени,
а тепер - тримають тисячі пісень у кишені… й сумують за тріском касети, перемотаної олівцем.
А отримавши водійське посвідчення, їхали на таврії через усю країну - без готелів, кондиціонера й GPS. Лише дорожній атлас, де вся Україна - на двох сторінках. І доїжджали. Без Google Translate. З усмішкою. І бутербродом з яйцем у багажнику.
Це останнє покоління, що пам’ятає світ без інтернету, без зв’язку, без постійної тривоги за заряд батареї. Вони знають різницю між стаціонарним телефоном і тим, що висів на шнурі в коридорі. У них були зошити з рецептами, а не додатки. А про дні народження пам’ятали самі. Або... не приходили.
Це люди, які:
– ремонтують усе ізоляційною стрічкою, скріпкою і плоскогубцями,
– мали один канал по телевізору - і не нудьгували,
– знали, що «гортати» - це не стрічку, а телефонний довідник,
– і вірили: якщо не береш слухавку - значить, живий, перетелефонуєш.
Вони - інші. Вони мають емоційний азбест, імунітет з епохи дефіциту й рефлекси, відточені на турніку. Останні справжні ніндзя буденності.
Не чіпай п’ятдесятирічного. Він бачив більше, прожив глибше і має в кишені м’ятні цукерки, старші за твою дитину. Він пережив дитинство без автокрісла, без шолома і без сонцезахисного крему. Школу - без ноутбука. Молодість - без скролінгу. І не шукає відповідей у Google - бо має інстинкт.
І попри все - в нього більше спогадів, ніж у тебе - фотографій у хмарі.

[Milena]

Cпойлер

Не відчуваю себе героїнею, але це про мене, і в тому + багатенько років.

[Mike123]

Форум старперів .

[Shana]

Форум покоління бумерів звучить краще. 

[В.И.Лемминг]

Форум - це за визначенням тусовка тих кому за 40.

[Кристобаль Хозевич Хунта]

А я сумую за книгами, за бібліотекою на заводі, де працювали батьки (три автобусні зупинки від дому), й куди мене записали "по знайомству". Й я приходив туди відразу після школи, починав вибирати книги - й застрягав, "вибірковим читанням" вибраючи - що саме з набраного взяти щоб укластися в "ліміт". Звідки мене витягували вже по занінченні робочого дня батьки.
(запах бібліотечний солодкуватий ще пам'ятаю... ще пам'ятаю, що там фантастика - улюблений жанр відтоді й назавжди - була "чомусь" переважно українською)