"Маргіналії"

[Eney ♔]

Один із моїх найулюбленіших фільмів — "Траса 60" 🎥. На самому початку є цікавий момент. Чоловік у костюмі, якого зіграв Майкл Дж. Фокс, потрапляє у неприємну ситуацію: велосипедист врізається у двері його авто 🚴‍♂️, а повз проїжджає інша автівка й оббризкує його костюм брудом. До всього, ця вантажівка ще й чавить його телефон 📱. Роздратований і вже запізнюючись на важливу зустріч, він бажає, щоб усього цього не сталося. Джин (велосипедист, якого чоловік випадково вдарив дверима авто) виконує його бажання, усе відмотується назад... але події змінюються так, що та сама автівка, яка раніше просто забруднила його костюм, тепер збиває героя 🚗.
Мораль: не завжди невдачі чи дрібні незручності — це покарання. Можливо, це спосіб, яким Всесвіт відводить тебе від чогось набагато гіршого 🌌.
Коли ти спізнюєшся на автобус 🚌, довго стоїш на червоному 🚦 чи застряєш у заторі 🚘, замість злитися, подумай: а що, як це саме той шлях, яким ти маєш іти? Іноді перешкоди — це не вороги, а захисники ✨.
Приймай життя таким, яким воно є, і довіряй йому (с)

[Teagan]

Я теж підтримую цей підхід, і не з якоїсь езотеричної перспективи, а з практичної. Підхід "сталося погане щоб не сталося жахливе" робить життя бiльш терпимим а людину функціональною.

[Eney ♔]

Слухайте, а ви часом не помічали на собі, що якщо перестати ініціювати зустріч зі своїми друзями, то в один момент ваше спілкування зведеться на 0?!
Чи може я собі шось накрутив просто..🤷‍♂️, але якось так получаєцця..
Бо тоді зʼявляються питання:
- чи можливо це такий природній процес?
- чи це так відбувається етап дорослішання?
- чи можливо саме ви були тим певним двигуном у вашому спілкуванні і вже не має на нього попиту?
- чи дійсно мають бути всі зацікавлені в таких зустрічах?
- чи це була дружба в односторонньому порядку..?
- чи це можливо рік такий.., або в нас в усіх такий стан..?!
Питань більше ніж відповідей 🤔(с)

[Eney ♔]

Якось у своєму житті письменник Генрі Джеймс написав книгу, але її ніхто не купував.
Минали дні, і письменник, не витримавши, подумав і вирішив подати оголошення в газету, щоб хоч якось зацікавити людей своєю книгою. Він написав лише одну пропозицію:
"Молодий красивий мільйонер хотів би познайомитися з дівчиною, схожою на героїню з книги Генрі Джеймса".
Рівно через добу він повернувся в офіс, і яке ж було його здивування, коли він дізнався, що весь тираж розкупили за цю добу.

[Eney ♔]

Радянські часи. В центр міста привезли бочку квасу. Продавець відчіпляє
її, готується торгувати.
Підходить старий гуцул:
- Скільки коштує вся бочка?
- Ну рахуй: дев'ятсот літрів, по шість копійок за кружку. Сто вісім рублів.
- Ось тобі гроші, йди погуляй. Увечері прийдеш за порожньою бочкою.
- Добре!
Продавець йде. Дід розгортає плакат "Квас безкоштовно".
Народ спочатку здивувався. Потім стали підходити. Потім черга утворилася. Потім
довга черга. Потім натовп. Мат, крики. Хто без черги лізе, комусь не дісталося.
Бійка почалася. Різанина.
Міліція приїхала. Натовп розігнали. Забіяк - в кутузку. Діда туди ж.
Починають його пресувати:
- З якою метою спровокував бійку?
- В думках не мав!
- Незаконною торгівлею займався?
- Безкоштовно людей квасом пригощав. Є свідки.
- Значить квас крадений!
- На свої кровні купив. Маю право.
- Може ти псих?
- Нормальний. У мене і довідка є.
- Гаразд, діду. ми тебе відпустимо. Тільки скажи, навіщо ти це зробив? Навіщо
свої гроші витрачав? У чому фішка?
- Гаразд, так і бути, скажу. Людина я вже не молода. До комунізму точно не доживу.
А так хотілося подивитися, як воно буде ... При комунізмі ...

[Poodle]

Бородатый анекдот, я уже постил, в оригинале была бочка пива

[Poodle]

Автор "Крестного отца", Марио Джанлуиджи Пьюзо, во время адаптации книги для съёмок фильма, понятия не имел, как это делать, поскольку ранее не писал сценариев. После выигрыша двух Оскаров он все же решил купить книгу-учебник по сценарному искусству. В первой главе было сказано: "Изучите сценарий "Крестного отца"...

[invariant]

Бородатый анекдот, я уже постил, в оригинале была бочка пива

В реалі теж була. Але то вже чи то 1989, чи то 1990. Два однокурсники, котрі на той час зайнялися деяким бізнесом (газетку "Анекдот" випускали по рублю за номер;) ), викотили на День фізика. Якось обійшлося без мордобою. 

[Eney ♔]

А ви знали, що дріт який утримує пробку в пляшці шампанського має довжину 52 см. і називається -Мюзле
 А гра пухирців у келиху - Перляж

[marplik]

Я теж підтримую цей підхід, і не з якоїсь езотеричної перспективи, а з практичної. Підхід "сталося погане щоб не сталося жахливе" робить життя бiльш терпимим а людину функціональною.

И когда теряю деньги (ну, штрафы там всякие, или переплачиваю там, где можно было бы пободаться, со страховками, например) всегда говорю: Спасибо, что взял деньгами.

[Солоха]

Спасибо, что взял деньгами.

[Eney ♔]

Не обов"язково для читання

Текст Романа Добро. Дуже познавальний. Багато буде істерик, але маємо бути сильними та сприймати реальність...

Якщо хто й досі у "рожевих окулярах".
(позичив у друга Rostislav Karakurt )

Тут буде про весь цей ядерний апокаліпсис, який відбувся в адміністрації Байдена і описується в книзі Боба Вудворда «Війна».

Знаєте, що найбільше вражає в цій книзі? Боб Вудворд – це людина-легенда, відомий американський журналіст-розслідувач «The Washington Post». Ця газета завжди (з 70-х) топила за демократів. Перед всіма президентськими виборами вони підтримували саме кандидата від демократів. Книга вийшла за 20 днів до президентських виборів у США. І вона – ви будете в шоці – мала на меті саме підтримати Байдена і його політичний курс.

Отже, головні вижимки тієї частини, яка описує, як Байден врятував світ від ядерної війни.

Дізнавшись від розвідки про те, що росія імовірно розглядає ядерний удар по Україні, Байден дає завдання Саллівану:
Знайдіть формулювання і поясніть росіянам, що це неприйнятно. Але при цьому не використовуйте надто сильні погрози, бо це може призвести до того, чого ми хочемо уникнути.
Сам Байден телефонує путіну і обіцяє «катастрофічні наслідки».

6 жовтня 2022 на приватному обіді він скаже:
Світ наблизився до страшної ядерної катастрофи. Я знаю цього хлопця, владіміра путіна, я з ним багато спілкувався. Він не жартує, його погрози цілком серйозні. Ми повинні надати путіну вихід із цієї ситуації.
Далі Байден каже, що путін ніколи не віддасть Крим назад Україні, і будь-яке завоювання Криму приведе до ядерної катастрофи. Тому треба, щоб Крим Україна не отримала.

21 жовтня 2022, міністр оборони Ллойд Остін говорить з тодішнім міністром оборони рф Шойгу.

Ми прекрасно знаємо, що ви готові використати тактичну ядерну зброю в Україні. За цим послідують незворотні наслідки, які приведуть наші дві країни до конфлікту, якого ми хочемо уникнути.

Далі йде, по суті, найголовніше в усій книзі. Вдумайтеся в кожне слово, це буквальний переклад. Пряма мова Остіна:

Якщо ви все-таки це зробите, всі добровільно взяті нами обмеження, які ми наклали на Україну, будуть зняті. Ми доклали зусиль (taking care), щоб не відправити деякі види озброєння в Україну, як це могло б бути. Ми доклали зусиль, щоб не надати Україні всю необхідну зброю. І ми наклали на Україну певні обмеження на використання тієї зброї, яку ми їм дали. Якщо станеться ядерний вибух, ми повністю знімемо ці обмеження.

У Пентагоні Марк Міллі, глава начальників штабів США, веде переговори з Герасімовим (начальник російського генштабу).
Герасімов: Якщо буде загроза режиму (путіна), ми використаємо ядерну зброю.

Міллі: Ми не збираємося міняти російський режим.

Герасімов: Якщо буде втрата наших територій або вторгнення на нашу територію, ми використаємо ядерну зброю.

Міллі: Ні, ми не дозволимо Україні вторгатися на російську територію.

Герасімов: Якщо в нас будуть катастрофічні втрати або провал фронту, ми використаємо ядерну зброю.

Міллі: У вас не буде катастрофічних втрат і провалу фронту, ми це вам обіцяємо.

З жовтня 2022 року обсяги поставок американської зброї Україні впали в три рази.

В приватній розмові з одним із джерел, яку наводить Вудворд, Байден сказав, що якщо путін використає ядерну зброю, Байден не буде використовувати ядерку у відповідь. З інших джерел відомо, що вони пообіцяли росіянам у відповідь знищити всі російські військові бази на окупованій території України з допомогою неядерної зброї.

23 жовтня, незважаючи на всі докладені зусилля, росія повідомляє, що Україна готує «брудну бомбу». У Байдена злякалися, що це провокація: росія підірве бомбу від імені України (під чужим прапором) і потім використає це як привід застосувати ядерку. 36 годин ніхто не спав.

Салліван подзвонив Єрмаку і Зеленському і сказав їм НЕГАЙНО запросити МАГАТЕ, щоб вони все перевірили. Приїхала МАГАТЕ і Рафаель Гроссі, все перевірили, ні одної брудної бомби не знайшли, всі чисті. Кому ще дзвонили: в Китай, Індію, Туреччину, Ізраїль та інші «дружні» до росії країни з проханням, щоб вони переконали путіна не робити ядерний вибух в Україні.

Протягом наступних 12 годин всі вони подзвонили путіну.

В цей же самий час – Збройним силам України, які в той час звільняли Херсон і збиралися розхуярити відступаючу російську армію, було сказано НЕ ЧІПАТИ російську армію і дати їм можливість спокійно перебратися через річку Дніпро.
30-тисячна російська армія вийшла з Херсона, не зазнавши втрат.

Тільки після цього, це вже був листопад – американські спецслужби повідомили, що ядерна загроза минула.

Якщо ми не повністю виженемо
росіян з України і дозволимо їм захопити частину території, то будуть непередбачувані наслідки на міжнародній арені. Але якщо ми будемо виганяти росію з України надто швидко – то путін застосує ядерну зброю. І це та стратегічна перспектива, з якою нам доведеться працювати, - Байден.

Тобто, вони помістили себе в ситуацію, в якій їм треба було давати Україні стільки зброї, щоб її не вистачало на нанесення росіянам «значних втрат», і водночас стільки, щоб вистачало тільки на оборону і стримування російського наступу.

«Яка іронія, - казав сам про себе Салліван, - що я тепер став інтендантом української армії». Його батько був затятим пацифістом, який принципово відмовився воювати у В’єтнамі і був судимий за це. Зараз він служить єзуїтським священником. Джейк Салліван виріс під суворою батьківською забороною не гратися з іграшковою зброєю, в дитинстві не мав жодного пістолетика, йому було заборонено грати в відео-ігри зі стрілялками чи будь-якою іншою агресією. І ось ця людина, яка має величезний вплив на Байдена, вирішувала, яку і скільки зброї давати українцям.

Літо 2022 року. Держсекретар Ентоні Блінкен вмовляє Байдена почати навчання українських пілотів на винищувачах, бо цього вимагає Конгрес. У Конгресі, де розуміють, що війни виграє авіація (якої в України майже немає), подають законопроект про виділення $100 млн на навчання українських пілотів.

Байден: - Це не потрібно, бо в України все одно немає літаків.
Блінкен: - Давайте їм пізніше потім дамо літаки.
Байден: - Навіщо їм давати літаки, якщо в них немає пілотів, які будуть ними керувати.
Блінкен (сміється): - Ну так на той час, поки ми їм дамо літаки, вже встигнемо й підготувати пілотів.
Байден (теж сміється): - Цього не буде, бо цього не буде ніколи.

Станом на сьогодні США не надали Україні жодного винищувача. Ті F-16, які передають нам європейські країни – це списані літаки старих модифікацій, які вони віддають, щоб оновити свої парки новими F-35. Ці старі F-16 працюють тільки як ППО – можуть збивати КАБи, але не можуть збивати російські бомбардувальники, які ці КАБи запускають.

Початок 2023 року. Байдена вмовляють надати Україні танки. Вмовляє, як не дивно, Олаф Шольц, якого про це попросив Зеленський:

Шольц: - Ми не дамо Україні німецькі танки, поки ви не дасте Україні свої танки.

Байден: - Наші американські танки такі складні, що українці не зможуть ними керувати, там англійську мову треба знати. А вашими, німецькими, танками українці зможуть легко керувати, так шо давайте їх хоч і завтра.

Шольц (зацініть аргумент): - Ми не хочемо, щоб наші «Леопарди» знову з’явилися в українських полях одні.

На його німецьку думку, якщо вони там будуть разом з американськими танками – то геть інша справа. Байден вперся рогами, що танків не дасть. І тут Салліван знаходить класний вихід:

Салліван: - А давайте ми скажемо українцям, що ми їм дамо танки, а насправді не дамо. Створимо спеціальну інформаційну спецоперацію, що нібито даємо танки.

Байден: - Але ж тоді Шольц образиться.

Салліван: - А ми йому про це скажемо.

26 січня 2023 року Байден робить оголошення, що США дають Україні танки Abrams. Потім іде довга тягомотина: то танки неготові, то навчання на них ще не закінчилося. І тільки після проваленого контрнаступу в кінці літа 2023 року, у вересні США прислали 31 танк.

Я нагадую, автор не вважав, що це щось неправильне. Він подав це як правильні дії адміністрації Байдена для порятунку всього світу. Це мали читати американці, захоплюватися мудрістю свого президента і голосувати за демократів. Такі справи.

На долю вбитих українців, знищених українських міст та сотень знедолених людей - в цій історії всім похуй.

*книга видана англійською мовою, тож її переклад та осмислення займає певну кількість часу

Vladimir Dobro

[Eney ♔]

Maxim Uzol  https://www.facebook.com/maxim.uzol/posts/pfbid0Kd3TxiL5ZaEn8nPTGNAeWYoUdP2A6pLabNg5u4UqQPeQ6uU2LeBC254oeujPhJkEl
1 дн.  ·
В ЕЛЕКТРИЧЦІ НА ОДНІ НОЗІ
Коли я вчився в Полтаві, то добратись додому (Гребінка - в іншій частині області) було ще тим випробуванням.
Пʼятниця, як і водиться в кожному студентському місті - то день звільнення міста. Пів другої дня - і платформа на залізничному вокзалі Полтава-Київська забита до відвалу шумною молоддю.
Практично всі - зі схудлими дорожніми сумками - з ними, набитими харчами, повернуться вже в неділю. І одна дівчинка з жовтою валізою. Модна)
Всі щасливі. Бо на вихідних нагуляються з друзями. До того ж, більшість на платформі - втекли з останньої пари, щоб встигнути на електричку. Я один з таких;)
Ось тільки моя сумка - цокотить. Там пусті банки. Мама просила назад привезти. І постіль. Щоб попрати.
Через 10 хвилин прибуває електричка, в якій я проведу наступні 5 годин свого життя. Але як саме - то вже лотерея.
На платформі - людей втричі більше, ніж місць у поїзді. Тому все залежить від того, де зупиниться електричка і як близько від мене опиняться двері вагона. Будь-які. Аби тільки напроти мене🤞
І ось з-за моста виглядає голова поїзда з величезним ліхтарем. Натовп оживився, починається боротьба за край платформи.
Електричка насувається, як гігантський монстр. Машиніст переживає, бачу, як встає з крісла, нахиляється до вікна і уважно вдивляється, щоб ніхто на колії раптом не вивалився. Бо народ тисне все сильніше…
Електричка повільно, але масивно пливе повз платформу, і тут чую поруч якийсь звук удару пластмаси... 
Повертаюсь і бачу ту саму дівчинку з жовтою валізою. Вона стала занадто близько. Підніжка вагону раптово вдаряє її гарненьку валізу, розрізає її, і починає тягнути за собою. Футболки, штани, книжки, все випадає з валізи і розсипається по платформі…
Всі вмить повернули туди голови і притихли. Я теж в шоці…
Але з дівчинкою все добре, її не зачепило.
Електричка знижує хід, люди давлять, і я під психологічним пресингом - відчуваю себе наче в казино перед колесом фортуни: намагаюсь вгадати, де ж зупиняться двері…
І ось поїзд починає шипіти, скрипіти, звук гальм і… давай-давай, протягни ще хоч пару метрів… давааай!…
А ні. Чітко посередині. А це значить, що не те, що сидіння мені не бачити. Там хоч би у вагон залізти.
Пробираюсь силою до дверей. Сумка з банками дуже гальмує, бо чіпляється за інших студентів. Хапаюсь за ручку, ставлю ногу на сходинку, підтягуюсь - фуух, заліз. Вже добре.
Та ось тільки проблемка. Вагон вже забитий повністю. Там навіть контролер вже не пройде (ми цим часто користувались;) Можна їхати лише в тамбурі.
Ну це хоч щось. Але люди все заходять і заходять, заходять і заходять: «Посуньтесь ще трохи! Давайте ще! І ще посуньтесь!»
Напресувались так, що машиніст не може зачинити двері. То чиясь сумка, то нога, то рука… З третьої спроби двері з шипінням змії таки захлопуються.
Ну нарешті, ця набита кількою шкарабанка рушає. Всі видихнули. Бо можна обпертись об ті самі двері. Тим, хто біля них. Або на сусіда.
Впираюсь руками в стелю. Бо у плечі давлять сусіди зліва і справа, Переді мною - чиясь потилиця. Мабуть, чує моє дихання? Так само, як я чую чиєсь у свою потилицю…
А їхати 5 годин. Я трохи офігіваю і думаю скільки ж нас тут? Починаю рахувати, скільки ж людей помістилось у нашому маленькому тамборі електрички.
Дораховую і офігіваю ще раз… Тридцять. Рівно тридцять. Якби хтось сказав - точно б не повірив. Але це правда… І як ми тут помістились? Дива.
Починає свербіти нога. Бо стояти непорушно, ще й впершись руками в стелю - навіть для йогів - випробування.
Піднімаю ногу щоб почесати, кайфую, потім вертаю назад… а все! Місце зайняте! Бо коли у тамборі з 30-ма людьми ти піднімаєш ногу - то хтось опускає. Мудрість проста. Тому тут треба не провтикати.
І так їхати - ще мінімум 1,5 години, до Миргорода. Там купа народу вийде - і буде шанс зайти у сам вагон)
А поки чатую, доки хтось підніме ногу🤞
Їдемо далі. В тамборі зʼявляється сторонній запах. Всі переглядаються. Хто це зробив?
І тут голос: «тільки не вступіть».
Хтось примудрився в тамбурі, де стоїть 30 людей накласти купу.
Як? Хто цей Девід Копепфілд?) Еквілібрист і чаклун)
Не уявляю як він це зробив. Але розумію, чому. Бо туалет був зайнятий - там вже їхало троє.
Тому скористатися вбиральнею в поїзді, якого навіть контролери бояться - просто нереально.
І це ж ми лише годинку їдемо. Лишилось ще чотири. Що ж вона для мене підготувала ще.. ця електричка на одній нозі?…

[Lilьka]

А ви знали, що дріт який утримує пробку в пляшці шампанського має довжину 52 см. і називається -Мюзле
 А гра пухирців у келиху - Перляж

Так я знаю. Я про шампанське багато чого знаю.

[Lilьka]

И когда теряю деньги

Я теж щось таке собі видумую. Ну, купила щось не те, "нє прігаділась". Задонатила янголам на памперси.

[Lilьka]

В 90-ті, коли зовсім не було де взяти грошей, я собі уявляла, що я завагітніла, і тому "дасть бог дітей, дасть і на дітей".

[Lilьka]

Енею, це ти пишеш, чи звідкись тягаєш?

[Eney ♔]

Тягаю, я невтьопний таке написати.

[Teagan]

Ну, купила щось не те, "нє прігаділась".

Бачила цікавий випуск про непотрібні покупки, компульсивні покупки і все з цим повязане https://www.youtube.com/watch?v=sTVefoV39Fc
Взагалі дуже рекомендую цю блогерку, вона професійний психолог і дуже просто і лаконічно розповідає корисні речі.

[Eney ♔]

Кирилл Данильченко
30 хв  ·
Я тебе должен пост, я помню.
Почему я советую завести кота?
Этой могиле 9500 лет. В ней лежит знатный мужчина и его кот.
 Это на Кипре, из тех времен, когда случилась “революция неолита” — первые прирученные животные, первые посевы. 
И первая волна заселения острова, где плюнь и что-то вкусное вырастет, не охотниками и собирателями, а новой волной людей, которые сами брали у земли, что хотели.   
Человеку было 30 лет, мало кто доживал до этого  возраста тогда. Он опытный воин, охотник, ремесленник, земледелец, убийца и вождь. 
Мужчина на то время богат и успешен — его подношения в загробную жизнь больше чем у кого либо 9500 лет назад, кого мы откопали.
Там есть морская раковина, охра и подвеска из камня — был он еще тот модник и стиляга.  Но основное это скребки, наконечники для стрел, топоры, что-то похожее на шило.
Делал сам свои вещи, рубил деревья, жег их и обрабатывал мотыгой поле, стрелял из лука.
Мы не знаем, что с ним случилось. Возможно, аппендицит, возможно пневмония, тромбоз — скелет в порядке. Похоронен сидя, с вещами в дорогу, из которой мы не возвращаемся миллионы лет.
А в ногах могилы лежал кот. 8-месячный котенок. Следов насильственной смерти на нем нет.
Но это ничего, конечно, не означает  — могли чисто заколоть во время жертвоприношения или утопить, мало ли суеверий придумали люди.
Котенок  не жил в пещере или глиняном доме —  домашние коты меняют кости скелета, им уже не нужно так прыгать и бегать. Значит, был приручен, а не одомашнен.
Но похоронен в ногах, рядом со своим хозяином.
Уверен он много раз спал так возле хозяина и при жизни, это не просто так.
Больше котов на острове тех времен не нашли. Это означает, что их завезли с континента. Это не были полосатые шпроты табби, их вывели позже, а степной песчаного цвета котяра.
Уверен, что люди уже имели запасы семенного материала в горшках, и за ними шли крысы, а мы в ответ приручили котов.
Бросали им кишки, остатки молока от коз, не били, брали на воспитание  в период пока работает импринтинг (потом почитаешь, что это) — ну, классика.
Но на то время революционная технология - все собирают, а они в Малой Азии уже растят сами.  И им нужен охотник на мелких вредителей.
Естественно, в волну освоения Кипра их  захватили с собой, защищать зерно между сезонами посевов. Это вещь нужная в загробном  мире, редкая, легко потерять (хищные птицы, собаки, люди)  такому уважаемому человеку положена.
Если бы погибли мужчина и его кот насильственно - обвал, оползень, враги, то это мы бы увидели на скелете.
Поэтому я думаю, что это котенок мужчины. Может от него отказалась мать, может потерялся. И земледелец выкормил кота, дал ему имя, делился жилами и жиром у костра.
Когда человек приходил, намахавшись топором и мотыгой, котенок тыкался лобастой  башкой ему в ногу.
Топтал мех в спальном мешке, пытаясь добыть немного молока, что не допил в детстве.
Пел свои песни у костра, когда стучали зубы зубы после драки или грел воспаленную рану.
Ждал с охоты и с поля. А иногда тенью скользил за своим человеком у реки.
  И земледелец к нему привязался. А как не привяжешься — спишь, ешь, рискуешь жизнью вместе.  Так, что когда человек почувствовал, что это конец попросил в  последний путь с собой кота.
Тогда верили в загробную жизнь, во многих культурах на тысячи лет позже было нормой одолжить зерна или серебра, отдать после смерти.
 Уважаемому земледельцу и охотнику не отказали. Ну мне так кажется, диссер на этом не защитишь, но для поста сгодится.
Почему так вышло с котом? Ну, не в смысле жертвоприношения — животные в последний путь тогда было нормально. Пригодится тебе осел и коза, как пить дать пригодится. Там все понятно, хотя и для нас дико. 
Почему они привязались к друг другу, так что жили рядом, хотя и не обязаны были?
Я думаю, что в конце-концов все мозги во вселенной это процессоры. Просто у одних они мощные в плане языка и долговременной памяти, а кто-то за 100 метров распознает, что ты ел на завтрак и может обрабатывать видеосигнал в условиях низкой освещенности.
Но прошиты  процессоры  всем тем же.
Химией — окситоцином, эндорфинами, кортизолом и т.д. Эмоциями - страх, любовь, любопытство и т.д  И у человека, и у кота, это универсальный код жизни - разные вещества в крови
Так вот, коты или собаки (с оглядкой на их различия - одиночный хищник и стайный)  это такой паренек или девчонка, года 2-3. Вечно любопытные, безумно боящиеся всего и так же безумно любящие.
Когда заходит в комнату  хозяин, это как встает лично для его  зверя персональное солнышко.
Кот просто еще не может показывать это как собака, у нее фора в многие тысячи лет приручения, понимать наши эмоции и реагировать.
Но кот  пулей летит точить когти, чтобы снять фрустрацию. Поднимает трубой хвост. Тыкается и рисует восьмерки у ноги.
Ты. Ты. Ты. Пришел. Пришел. Пришел. Трехцветная   Рада. Рада. Рад.
 Это обоюдный процесс привязка, правда, не забудь. Хороший хозяин беспокоится и любит своего питомца, скучает за ним, заботится о нем.
 Это не животное на колбасу зимой, это  член стаи, семьи, членов семьи люди не едят (не все, не все, я помню).
Но те, о которых мы говорим и мы — нет.  Мы забираем в блиндажи, вывозим из разбитых городов (не все, не все, знаю),  лечим, вывозим в ЕС "беженцами".
Поэтому в свете эпидемии одиночества, погони за успешным успехом,  стресса от, войны и ужаса от приближающейся на всех парах мировой войны, обязательного ухода близких впереди  и смерти (всего того, к чему мы вас не готовили, а оно будет, прости меня, мышка) — я рекомендую кота.
Можно и собаку, она не хуже, но там нужны прогулки, нужна социалка, больше последствия неправильного воспитания, она может и диван съесть, а не кресло подрать,  нужно больше траты на еду (не всегда, но чаще всего).
Собака это для определенного типа людей, даже если компаньон — там улица всегда  в уравнении. А у кота не всегда.
Поэтому кот. Мой номер один в списке. 
При правильном в сосательном возрасте воспитании  понимает команды, носит в подарок  птиц и кротов, бодается и поет песни, дает на пару лет больше жизни, и уменьшает на четверть риск сердечного приступа (снижение стресса и давления у кошатников).
Любит и ждет. Переживает и ночью проверяет - не умерла  ли Большая, не придется ли дежурить до рассвета, патрулировать комнату.
Спит даря тепло и греясь твоим, прижавшись к пояснице.
Заведи и узнаешь, что такое любовь и как пережить неизбежный уход тех, кого любишь.
Ну и мыши, да, получивший обучение от кошки мышеловки кот ловит мышей, а некоторые могут взять крысу. Это полезно. Это то, за что мы их приручили. Но они умеют не только это.
 Назови ее Луна, ты знаешь почему.
Лови, племяшка. Как обещал.

[Eney ♔]

Leonid Sapozhnikov
1 год  · https://www.facebook.com/leonid.sapozhnikov.5/posts/pfbid0xAP1Kk2oR6o1Qb2WsUoCnEtxr54kVrzxhQH8yk8CraiM8cjDRJidUfhmZQrPHZphl
Эту статью я написал почти год назад, но она остаётся актуальной. Повторяю её для моих новых читателей.
     ПОНЯТЬ АМЕРИКУ (четыре вывода для Украины)
     Однажды в «лихие 1990-е» я сказал своему умному коллеге, что устал разочаровываться в людях. «А вы не очаровывайтесь!» – ответил он. Этот добрый совет можно отнести и к странам.
       Украинцы разочарованы пассивностью Америки в борьбе с рашизмом, а какие были надежды! Ведь все мы знаем, что её участие в двух мировых войнах сыграло решающую роль! Нам кажется, что Америка изначально стремилась разгромить кайзеровскую, затем гитлеровскую Германию, а значит, должна была решительно выступить и против путинского рейха. Но даже беглый взгляд в историю показывает, что это заблуждение.
     ***
     Идёт Первая мировая война. США во главе с 28-м президентом Вудро Вильсоном сочувствуют Англии, однако соблюдают нейтралитет. Вильсон, сын пастора, по своей натуре противник войны. Она страшит его не только человеческими жертвами, но и неизбежным ожесточением нравов: «Дух безжалостного зверства заразит всех американцев – от конгрессменов до прохожих на улице». Ещё важнее для него мнение большинства американцев, считающих, что война за океаном их не касается.
     6 мая 1915 года немецкая подводная лодка потопила британский лайнер «Лузитания». Погибли 1200 человек, в том числе 115 граждан США. Для президента это был веский повод обратиться к Конгрессу с призывом объявить Германии войну. Вильсон ограничился нотой протеста. Одной из главных причин были предстоящие через полтора года президентские выборы. Несколько десятков миллионов американских избирателей имели немецкие корни, и демпартия Вильсона не хотела терять электорат.
     Меньше чем через год германская субмарина торпедировала близ берега Англии пароход «Сассекс», среди пассажиров которого были американцы. Последовала новая нота протеста США с угрозой… нет, не войны, а разрыва дипломатических отношений, если Германия не прекратит подводную войну. Одновременно Вильсон потребовал от Англии ограничить морскую блокаду Германии (Лондон был этим возмущён).
     На выборы 1916 года Вильсон шёл под лозунгом «ОН УБЕРЁГ ВАС ОТ ВОЙНЫ!» и выиграл их с небольшим перевесом. В своей речи после инаугурации в январе 1917-го он призвал противоборствующие страны Европы к «миру без победы», то есть, по сути, к замораживанию войны (очень знакомо украинцам, не так ли?)
     Всё изменил успех британской разведки. Она перехватила телеграмму министра иностранных дел Германии Циммермана послу в Мексике. Циммерман сообщал в ней, что в феврале 1917 года Германия возобновит подводную войну, и в связи с этим очень важно «удерживать Соединённые Штаты в нейтралитете». Посол должен от имени кайзера предложить Мексике начать военные действия против США. За это она получит от Германии щедрую финансовую помощь, а после войны ей будут возвращены территории штатов Техас, Нью-Мексико и Аризона… В марте расшифрованная в Лондоне телеграмма была опубликована газетами США, и американцы поняли, что война в Европе очень их касается.
     3 апреля 1917 года Вильсон после нескольких бессонных ночей выступил в Конгрессе. «Мы принимаем вызов враждебной нам силы», – сказал он.
     6 апреля Конгресс объявил войну Германии. Через семнадцать месяцев она капитулировала: к тому времени во Франции против неё воевали почти два миллиона американских солдат.
     ***
     Вторая половина 1940 года. Англия (я употребляю это слово вместо длинного «Великобритания») в одиночестве сражается с Германией, интендантом которой служит СССР. Война идёт в воздухе и на море, но Гитлер готовит вторжение на Британские острова. Америка во главе с 32-м президентом Франклином Рузвельтом сочувствует Англии и – остаётся нейтральной: эта война её не касается.
     Англичане потеряли во Франции, под Дюнкерком, огромное количество оружия: одних только пушек 2300. Воевать на суше им почти нечем. Гитлер, зная это, предлагает Англии перемирие – хочет сначала разделаться с СССР. «Совесть велит мне воззвать к разуму и здравому смыслу Британии, – говорит он. – Я не вижу оснований продолжать эту войну. Мне тяжело думать о жертвах, которых она потребует» (ну прямо папа Франциск!).
     Черчилль не верит ни одному слову фюрера и создаёт отряды местной обороны из мирных граждан – мужчин и даже женщин. Их численность превысила миллион человек, отлично, но чем их вооружить? Он просит Америку: помогите! Та обещает продать полмиллиона винтовок (четверть своего запаса), но сделать это напрямую нельзя, чтобы не втянуться в войну с Гитлером, поэтому US Army сначала продаст оружие для англичан какому-нибудь концерну-посреднику. А тем временем ополченцы патрулировали свою территорию с охотничьими ружьями, пистолетами, переделанными из спортивных, и даже с вилами.
     США начали поставлять британцам оружие по ленд-лизу лишь в марте 1941 года, когда убедились, что Гитлер не сможет захватить Англию.
     7 декабря 1941 года Япония нанесла сокрушительный удар с воздуха и с моря по базе тихоокеанского ВМФ США на Гавайях Пёрл-Харбор. Началась японо-американская война, но в отношении Германии Америка по-прежнему соблюдала нейтралитет. Япония была союзницей Гитлера, и фюрер после четырёхдневных раздумий решил объявить войну Соединённым Штатам. Риббентроп попытался удержать его от этой глупости:
     – Согласно союзническому договору, мы обязаны выступить на стороне Японии, если она подвергнется нападению, но она напала сама!
     Гитлер не захотел его слушать:
     – Мы должны это сделать, иначе Япония никогда нам не простит!..
     Вот так Америка лишилась нейтралитета. Она включила на полную мощность свой ВПК, а затем стала посылать в Cтарый Свет солдат. 8 мая 1945 года, в день Победы, в Европе находились три миллиона американских военных.
     Правильно говорил Черчилль: Соединённые Штаты всегда примут правильное решение после того, как испробуют все остальные…
     ***
     Знать историю не всегда приятно, но всегда полезно. Из рассказанного можно сделать несколько выводов:
     1.Америка не становится на сторону зла, но по-настоящему бороться с ним начинает тогда, когда ей самой угрожает опасность.
     2. Внутренние политические расклады, особенно перед выборами, для неё гораздо важнее событий за океаном.
     3. Украина в схватке с агрессором должна рассчитывать прежде всего на себя, как Англия в 1940 году. Англичане не пали духом, хотя у них, в отличие от нас, в Европе были не союзники, а враги.
     4. Раньше или позже Соединённые Штаты начнут участвовать в войне не только поставками оружия и деньгами. И это произойдёт тем быстрее, чем громче в России будут звучать крики типа «Пора вернуть Аляску!» (смотрите пункт 1). 

[Eney ♔]

ИИ проанализировал исход битвы котов и ворон при подавляющем вороньем превосходстве.

Битва 10 000 котов против 1 000 000 ворон

Место сражения: Национальный ботанический сад им. Гришка, Киев
Время: весна, рассвет

Силы сторон

Коты (10 000 бойцов)
 • Средний вес: 4-6 кг
 • Основное оружие: когти, зубы, ловкость, интеллект
 • Тактика: охотничьи рефлексы, партизанская война, засады
 • Боевой дух: высокий, так как территория им знакома
 • Особые бойцы:
 • Уличные коты: опытные бойцы, знают местность, закалены в боях
 • Домашние коты: могут бояться, но агрессия возрастает в стрессовых ситуациях
 • Мейн-куны и норвежские лесные коты: тяжелая кавалерия, мощные когти и челюсти
 • Сфинксы и ориенталы: разведчики, быстрые и ловкие

Вороны (1 000 000 бойцов)
 • Средний вес: 0,5-1,5 кг
 • Основное оружие: клювы, когти, численное преимущество
 • Тактика: стаи, налеты с воздуха, осада
 • Боевой дух: фанатичный, склонны к стратегическим маневрам
 • Особые бойцы:
 • Старые вороны: ветераны, умные и злопамятные
 • Молодняк: быстрые, но неопытные
 • Вожди стаи: командиры, координируют атаки

Хроника битвы

Рассвет – Первая атака ворон
 • Миллион ворон выстраивается черной тучей над ботсадом, их крики разрывают утреннюю тишину.
 • Первая волна пикирует с высоты на котов, используя тактику «клевок и отход».
 • Коты разделяются: часть прячется в кустах и листве, часть дает отпор.
 • Первая кровь: одиночные коты, застигнутые в открытой местности, получают удары клювами. Потери среди котов – 500 бойцов.

Утренняя контратака котов
 • Опытные коты понимают, что открытый бой невыгоден, и начинают партизанскую тактику.
 • Используя рельеф, коты прячутся в теплицах, зарослях, деревьях.
 • Коты из засады хватают отдельных ворон и уничтожают их. Потери среди ворон – 20 000.

Полдень – Коты переходят в нападение
 • Крупные коты (мейн-куны, сибирские) устраивают рейды на скопления ворон.
 • Вороны понимают, что коты смертельно опасны в ближнем бою, и меняют тактику.
 • Они начинают «бомбардировку» – сбрасывают камни, ветки, пытаются ослепить котов.
 • Однако коты проявляют невероятную живучесть: потери есть, но незначительные.

Вечер – Война на истощение
 • Вороны начинают осаду. Они не дают котам выйти к открытым водоемам.
 • Коты, привыкшие к одиночной охоте, испытывают трудности с постоянным давлением.
 • Однако вороны тоже истощены – их атаки становятся менее организованными.
 • Потери среди котов – 3000, среди ворон – 200 000.

Ночь – Решающая фаза битвы
 • Коты используют темноту в свою пользу: их зрение адаптировано к ночному бою.
 • Вороны становятся менее агрессивными – они уязвимы в темноте.
 • Коты переходят в активное нападение, атакуют спящих ворон.
 • Под утро вороны начинают массовый отлет – потеряв 400 000 бойцов, они признают поражение.

Итог битвы
 • Победа за котами
 • Потери среди котов: 4500 убитых, 2000 раненых
 • Потери среди ворон: 600 000 убитых, 200 000 тяжелораненых, остальные разбегаются
 • Причины победы котов:
 • Высокий уровень индивидуального боя
 • Тактическое мышление
 • Партизанская война
 • Преимущество в темноте

Последствия
 • Коты закрепляют власть в ботсаду, устанавливая свой порядок.
 • Вороны, потеряв огромное количество бойцов, навсегда покидают Киев.
 • История запомнит этот день как «Великую битву за ботсад».

Нейронка также написала песню, посвященную этим эпохальным событиям. Правда, кто такой крылатый страшный грек, ИИшка решила не уточнять.

@yigal_levin

[Eney ♔]

Svetlana Panina разом з Viktorika Art. https://www.facebook.com/svetlana.panina.92/posts/pfbid02atsMMGGTJzbVjtKMUjjbWSiAXSYfxurW2a9cVaD3UUfjwM5NckJRCP5KEVib2fDsl
2 березня о 13:55  ·
За три роки во Франції тільки-но бордюрна каменюка не розповіла мені, що французів неможливо нагодувати брощем.
- Бортшь? Варені овочи, що плавають в окропі кольору бордо  великими шматками? Не перебиті бландером до стану  крем-суп? Хоча б, з додаванням вершків? Кислих?! О-ля-ля!  Мерсі. Це дуже цікаво.
Коли ви чуєте від французів "Мерсі", тільки в одному випадку з 500 це може дійсно  значити "дякую". В 499 інших випадків це спектр значень від "ні, будь ласка, давайте ніколи більше не не будемо про це говорити, бо це робить мені боляче" до "суворо заборонено планувати зробити це на теріторії нашої країни".
Так ось, "Мерсі, се тре антересан" - це випадок номер 501.  Точне значення  цього виразу: "Абсолютно заборонено навіть  думати про це в присутності будь-якого француза в радіусі 1000 км на планеті Земля".  Бо коли французи дізнаються, що цей так званий "суп" треба їсти ще й вдень, тобто на обід, в них стає серце.
Справа в тому, що кожна французька дитина народжується з генетично вбудованим годинником, на якому виставлен час споживання овочевого крем-супу. Це 19.00.  Крапка. Інший час просто неможливий - це знущання над біорітмами людини з Франції і може коштувати ії  здоровʼю дуже, дуже дорого!
Голова місцевої екологічної асоціації, до якого ми звернулися із пропозицією нагодувати її членів всесвітньо відомою  спадщіною ЮНЕСКО, дуже намагався запобігти катастрофі:
- Я ціную вашу пропозицію нагодувати нас обідом під час зібрання. Але, знаєте, бортшь - це мʼясна страва. А в нас є люди - вегани. Може, краще гороховий суп?
- Український пісний борщ  може бути неперевершено веганським, - Відповіли горді  нащадки українських бабусь.
- Але в нас є суворі вегани. Дуже суворі! А ви додаєте до бортшью сметану!
- Я власноруч зроблю найсуворищу веганську сметану з горіхів. На додачу до звичайної смітани для тих, кто не є вегетаріанець, або не настільки суворий.
- Але, може, краще рогаліки?
- Поки ви не скуштуєте борщ,  ніяких рогаліків не отримуєте!  - Дипломатично пообіцяли ми пану промовцю. 
Голова асоціації під тиском погроз залишитися без десерту погодився, але попросив зробити невеличкі порціі, грамів по 100 на людину, суто, щоб вони змогли трошки "дегустасьон" заради підтримки нашого бажання співпраці та щоб обережно ознайомитися з "цікавою українською культурою споживання варених овочів, що втопилися від відчаю в червоної воді ".
Добре, що я його не дослухалася, коли розраховувала кількисть продуктів на 50 людей. Я зухвало збільшила розмір порції в чотирі рази, але страшенно прорахувалася.
Сподівання були покладени на те, що  борщ будемо подавати саме в обід.  В цей час люди вже  чемно поласували смачними сирами, кішами, багетами і взагалі тим, що принесли з собою на збір членів асоціації. Але на запах борщу, що тільки готувався на колективної кухні просто неба, збиралося все більше та більше людей.
- Як смачно пахне! - Почалися обережні коментарі.
- Як красиво виглядає! - Дивувалися ті, хто підібрався до борщу бліжче.
- Почекайте ще трошки, і ви дізнаєтеся що борщ - це не те, чого ви могли очікувати від овочів. Це яскраве, але гармонійне поєднання смаків, ароматів, текстур, температур різних інгредієнтів з акомпанементом збалансованих соусів та чесночних пампушок. Справжній український борщ - це свято для смакових рецепторів, фестіваль для очей, які спостерігають різнобарвʼя овочів, що зберегли природній колір, це торжество здоровʼя в кожної ложці зігріваючого, поживного, досконало корисного витвору українського кулінарного мистецтва!
Знаєте, загартовану українську жінку в останні три роки мало що може довести до сліз. Але коли французи, що цінують власну кухню як справжній шедевр світової кулінарії, вишукуються в чергу за другою порцією українського червоного брощу - це те, що змушує нас витирати сльози хусткою.
Після того, як зʼясувалося, що два десятилитрових баняка  страви випарувалися за лічені хвилини до останьої краплини, на адресу борщу пролунали оплески. В цей момент я із жалем зрозуміла, що треба було готувати не 20 літрів борщу, а  всі 50. Бо французи аплодували цього разу не тільки нам, чотирьом українкам і однієї французької пані, що готували страву. Вони вшановували в цей момент весь український народ, що створив унікальну, але добре зрозумілу іншим європейцям культуру в минулому, яку ми попри всі перешкоди зберігаємо в сьогоденні та відчайдушно захищаємо на полі бою заради майбутнього.
І якщо до першої ложки страви люди, які прийшли  зовсім не для того, щоб дізнатися про Україну, майже не задавали нам питань, то після гарного гарячого борщу з пампушками з чесноком (та без чеснока), зі сметаною (справжньою та веганською), вони почали збиратися по декілька людей біля кожної з нас, звичайних дівчат, що зварили борщ.  Їм було цікаво про Україну все. І ця цікавість була щірою, теплою та підтримуючею.
Ми обманули добрих, милих, довірливих французів. Вони не отримали рогаліків після борщу.
Бо серед нас була справжня пані кухар, що зробила на десерт величезний, неймовірно смачнющий Київський торт з лісовими горіхами.
І ми розмовляли і розмовляли, розповідали людям, що радо чекали на наши розповіди, про історію цього смачного торту, про радянське минуле і боротьбу україни за те, щоб відстояти власну ідентичність попри шалений тиск з боку будь-яких імперій. Але те, чим ми ділилися, не було історією страждань. Це була історія долання перешкод та перемог над обставинами, які, мʼяко кажучи,  не завжди сприяли розвітку. 
А ще це була історія постійного та складного вибору на користь національного розвітку та щастя попри все. Бо українці вміють створювати умови для щастя та щедро ділитися радістю з друзями. І чим більше друзів зʼявляється в України за кордоном, тим в більших обсягах ми можемо експортувати щастя.
На прикінці обіду французи вивчили українською слово "Дякую".
І повторювали його так часто, що ми зрозуміли - у французів народилося нове, пʼятьсот друге значення французького слова "мерсі".  Дуже справжнє та неймовірно щире.

[Eney ♔]

Maksym Maiorov
16 год  · https://www.facebook.com/maksym.maiorov/posts/pfbid0XH5TtPxfBj6hunGFVMmSpL248dpsYbaaMj8sjuLAPiJSwDN5971sX4hyjvhjuyt1l
Антиколоніалізм мовою Шевченка.
У "Кавказі" він веде оповідь не від імені борців за свободу, а ніби з позиції їх поневолювачів. Бо ж сам належав до суспільства імперії, яка тоді займалася підкоренням адигів, вайнахів, дагестанців.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек і сакля — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Рівень осмислення майже недоступний для більшості сучасних імперських підданих.