Про "побіду".
Як це не парадоксально, Росія не має власної тяглої історії.
Історію їм придумували. Спочатку наш Феофан Прокопович, потім Карамзін, потім - Ключевський і тд. Вся "історія Росії" - це фрагменти краденої історії інших націй і народів.
Вони намагалися щось до себе ліпити. Київську Русь, християнство, нашого Володимира Великого і тд. Але воно якось до них не липне, і вони це відчувають підсвідомо.
Друга світова, або "Велика Вітчизняна" - це первородний міф сучасної Росії. Перший свідомий і зафіксований акт національної історії. Як більшість світу веде літочислення від Різдва Христового, російська метрика веде свій лік від побіди. Від 9 травня 1945 року. Вони навіть свідомо виокремили його у "9 травня", хоча акт про капітуляцію Німеччини був підписаний напередодні - 8 травня.
Американський історик Амір Вайнер в книзі "Збагнути війну" пише: "Війна породила міф, що визначив державу сильніше за попередній основоположний міф революції. Він, цей міф перемоги, став сприйматися як надісторичний, позачасовий".
Саме тому вони вже 80 років, у травні ходять в гімнастьорках, саджають дітей в паперові танки, носять дідів на палках, безкінечно штурмують картонний рейхстаг, пишуть на "жигулях": "На Берлін" і "Можем повторіть"... Це - ознаки релігійного культу, язичництва. Міф потребує постійного самовідтворення, інакше він загине. "Вічний вогонь" невідомому солдату - генеральна ознака цього міфу. Вогонь - вічний, а солдат - невідомий...
І саме тому вони так зацікавлені, аби 9-го травня на мавзолеї (що, по-суті, являє собою гроб "прабога" Леніна з доісторичних часів) були присутні іноземці. Міфу потрібні свідки.
Побіда для Росії - це книга буття, біблія. Тільки замість Адама і Єви в райських садах, Єгоров і Кантарія з червоним прапором на даху рейхстагу...
