Зачекай, поки про втрати стане відомо. Про наші.
Я згадую про втрати в березні... Коли ми відступали, відступали й відступали, коли тільки й надходили звістки: така-то бригада повністю розбита, такого-то бату більше, вважай, нема... Коли безуспішно намагалися хоч щось дізнатися про долю нашого друга... Ні, я не хочу сказати, що сьогоднішні втрати менш болючі. І за тих друзів і знайомих, яким пощастило вийти з того березнево-квітневого аду, все ще страшно щодня, так само як страшно й за тих, хто перебуває на більш спокійних, але все одно небезпечних ділянках. Але тепер я відчуваю вітер надії -- не відчайдушної, а впевненої. Дарма, що йде осінь, сьогодні є відчуття відновленого життя.