Як ми вчора намагалися потрапити до готелю -- це щось.

Він нібито недалеко, але нічого не видно, міста ми не знаємо, та ще й навігація не працює. Виїхали кудись від шпиталю, знайшли назву проспекту, але не розуміємо, в який бік нам треба рухатися. Спймали якихось людей, хоч вияснили, що ми їдемо від центру, а не до нього, як треба. Потім вирішили подзвонити знайомій волонтерці з Харкова, що зазвичай таксує, щоб вона нас телефоном супроводжувала.
-- Добре, а де ви зараз?
-- Ми не знаємо!
-- Що ви бачите навколо?
-- Нічого! А, ось якийсь пам'ятник!
-- Який?
-- Та біс його зна, він затягнутий тканиною повністю!
Так кружляли центром хвилин 15, поки нас не врятував Держпром. Ми його впізнали, і вона нарешті зрозуміла, де саме ми їдемо.
-- Чудово, тепер їдьте весь час прямо, а на третьому світлофорі поверніть праворуч.
-- ВОНИ ВИМКНЕНІ! Ми їх не бачимо!
Ще отак хвилин 20 їхали, але нарешті дісталися того провулка, що був нам потрібний. Назви на готелю нема, ледве знайшли той маленький будиночок. Заїхали, зайшли -- а там п'ятий вимір! Як у НІІЧАВО. Вже вранці, коли вийшли, виявилось, що це доволі велика, як для провулка, триповерхова будівля.
