З мережі
Хоча Михайло, змінивши статус у соціальних мережах на політика, ним так і не став, він пішов зовсім іншим шляхом, інвестувавши у власне майбутнє не свої знання. Тепер він радник міністра оборони Італії, і окрім того, що це призначення стало грандіозним інформаційним надбанням для іноземного уряду, сама Україна з цього не отримає абсолютно нічого. Поки суспільство раділо зручним додаткам та красивим презентаціям, головний діджиталізатор країни методично, байт за байтом, акумулював найцінніший ресурс сучасності, а саме фундаментальну базу даних нашої війни. Йдеться не про типові електронні документи, а про терабайти безцінної інформації з грифом цілком таємно.
Алгоритми роботи безпілотних систем, аналітика ефективності засобів радіоелектронної боротьби, архітектура військового зв'язку, нейромережі розпізнавання ворожих цілей та детальний аналіз слабких місць російської армії. Усе це тепер запаковано в одну дуже цинічну голову, яка змінила київські сирени на римські пейзажі та ідеальні європейські кабінети.
А вже далі на цій базі вибудовується наступний етап, де створення Федоровим власної оборонної компанії, в яку щедро влив фінанси власник корпорації Палантір, виглядає як цинічна, але геніальна схема монетизації чужого болю. Як відомо, комусь війна, а комусь мати рідна, і це саме той класичний випадок, коли відкривається унікальна можливість зробити захмарні статки буквально на крові українських патріотів.
Досвід сучасної війни, який виборювався надзусиллями десятків тисяч життів у промерзлих окопах, раптом став приватною інтелектуальною власністю однієї людини. Це грандіозний стартовий капітал для особистого збагачення Міші, де розірвана українська піхота холоднокровно конвертується у венчурні інвестиції та акції.
Транснаціональні гіганти отримують наші унікальні технології виживання навіть не за безцінь, а просто через працевлаштування одного колишнього міністра. Тут виникає надзвичайно іронічне запитання до СБУ.
Відомство, яке зазвичай миттєво бачить загрозу в будь-якому емоційному дописі, чомусь виявилося абсолютно сліпим, коли за кордон легально витікає фундаментальна база вітчизняного оборонного сектору. Силовики здатні влаштувати маски-шоу на будь-якому підприємстві, але стають паралізованими статистами, яким суворо заборонили дивитися вгору, коли йдеться про вищий політичний ешелон.
Де зараз ті гучні пафосні заяви Зеленського про те, що Україні є що запропонувати західним партнерам, бо ми маємо передовий та унікальний бойовий досвід. Виявляється, пропонувати цей вистражданий досвід буде вже не держава Україна, а приватна компанія колишнього урядовця, і надприбутки від цих безцінних знань підуть куди завгодно, але не в наш дірявий бюджет.
Найбільший жах ситуації полягає в тому, що Федорова не вивезли таємно в багажнику дипломатичного авто під покровом ночі, його особисто випустив з країни президент, надавши повне зелене світло виключно заради власної політичної гри. Це був класичний візантійський спосіб тихо позбутися колись ключового гравця своєї команди та уникнути внутрішніх конфліктів, абсолютно проігнорувавши державні інтереси. Національна безпека стала просто розмінною монетою в кулуарних домовленостях на Банковій.
Ця історія безжально підсвічує значно глибшу і страшнішу проблему нашого сьогодення, а саме катастрофічну безвідповідальність у допуску до державної таємниці. Якщо людина, яка акумулювала весь технологічний оборонний потенціал воюючої країни, може просто звільнитися і поїхати працювати на іноземний уряд, то скільки ще таких випадкових людей президент привів до найвищих секретів. Скільки ще фотографів, рестораторів, телепродюсерів та друзів дитинства, які отримали неконтрольований доступ до стратегічної інформації, завтра опиняться у радах директорів західних корпорацій, експортуючи гігабайти наших стратегій виживання як свої блискучі особисті портфоліо.
Ми втрачаємо не просто окремих посадовців, ми добровільно віддаємо ключі від своєї обороноздатності, дозволяючи перетворювати національну трагедію на чийсь надзвичайно успішний іноземний бізнес-проєкт
