Харківський для мене частина дитинства і мого й дітей моїх, зрозуміло, що треба оновлювати, але спогадів тих вже не буде. Але це звичайно, персональні речі. Він прикольний був ландшафтно, і в принципі там за звірями старалися доглядати, ніколи не чув такої фігні як про київський свого часу (сподіваюсь з цим розібралися зараз).
Найприкольніший спогад - з дітьми ходімо - зима, сніг, людей мало, дішли до частини де взагалі нікого немає (хто пам'ятає - десь поблизу забору універу), і там стоїть клітка з вороном. І той ворон до нас підходить і так поважливо й каже "Карлуша". І ще раз - "Карлуша". Уявіть - нікого навкруги, тільки сніг, ворон, та ми, і він говорить.
Скільки разів після того підходили до нього - ніколи більше нічого не казав. Не було, мабуть, тієї атмосфери.