30 лет Чернобылю.
Дід Панас
2 hrs ·
#Чорнобиль
Я пам'ятаю, як першого травня 1986 року партійні бонзи віддали наказ виводити піонерів на святкову демонстрацію у Києві, а ще - зустрічати Велогонку миру. Як до того момента по школах розповсюджували "закритий" наказ: не відпускати дітей по заявах батьків достроково, і як вчителі, порушуючи всі заборони, все-таки відпускали. Як ці керівні гниди стояли на трибунах і було видно, що їм кортіло бігти на всі чотири сторони одночасно - і на кожного вже чекав, відповідно посаді, квиток на літака або ж до потягу у безпечному напрямку, а їх сім'ї з дітьми вже давно перебували у безпеці - на "закритих" курортах чи за кордоном. І тільки юрба голоногих дітлахів, чиї батьки не могли відбитися від начальства, зустрічала ту кляту велогонку...
Я пам'ятаю, як містом стали розповсюджуватись з рук до рук самопальні дозиметри - якісь білі дрючки, обгорнуті ізоляцією, з якимись циферблатами - вони шурхотіли, клацали, а деякі свистіли. Були ще контрабандні військові дозиметри - вони просто клацали та деренчали. Пам'ятаю потоки "гумору з шибениці", які заповнили мій Київ: "Результат аналізу крові - у вашому каберне лейкоцитів не виявлено", "Най жиє КПРС на Чорнобильській АЕС", "Київ - місто веселих та кмітливих: веселі анекдоти розповідають, а кмітливі вже зметикували, куди гайнути".
Вщент переповнений Центральний залізничний вокзал, де матері похапцем запихували своїх дітей до рук чужих людей, аби ті забрали їх з собою у безпеку. Знімальну групу Київської студії хронікально-документальних фільмів, яку "за тривогою" доправили до району катастрофи, аби вона терміново відзняла фільм про те, як там все добре - і як вони знімали паралельно дві стрічки: одну замовлену, іншу - правдиву. Про солдатів, які лопатами скидали з даху радіоактивне сміття, про розвалини, про пожежників у брезенті, які горіли від радіації за години, за хвилини, заливали радіацію водою з брандспойтів... Картину якимось дивом, з конспірацією, пронесли, здається, до французького посольства і в дипломатичній пошті передали на Захід: жахливі кадрі з Народичеського району - з двоголовими та восьминогими телятами, з комісією, яка приїхала освідчити сільські криниці і здаля писала, що там все добре, а сама пила воду із заздалегідь припасених в дорогу термосів... Режисер згодом помер від лейкемії, члени групи, хто живий ще - хворіють...
Чорт забирай, я все це пам'ятаю... А ще я пам'ятаю, що сьогодні ті дітлахи, яких батьки-начальники повипихали у безпеку, поки їх однокласники з "простих" сімей червоними краваточками демонстрували першотравневий ентузіазм на вулицях хутко порожніючого Києва, у великій кількості сидять нині у керівничих структурах, а деякі навіть світять посвідченнями ліквідаторів. І розпатякують про "нову Україну", і навіть гасають до Європи - просити чергових грошей "на саркофаг". "А я старый пионээээр... Уууу, много знаааю..." frown emoticon
1 Comment6 Shares
