А я тут якось випадково купила незнайому для себе приправу - пажитник, він же фенугрек. Шматочками, в пакетику заводському, у магазині.
Кидала у квасолевий суп, і пахло наче там гриби, мені навіть вдома не вірили, що я ніяких грибів туди не поклала.
А потім пакетик закінчився, я у магазин - а нема. І в інших нема...
Потім знайшла в одному магазині, не запакований, а на вагу. Спитала "Є п
ажитник?" А мені - "Так, тільки паж
итник".
Ну, оскільки в мене
проблеми с говором, особливо із наголосом, то я не стала сперечатися, а купила трохи меленого ее... паж
итнику. До речі, там на йому ще й грузинська назва була, то я тепер знаю, що він - уцхо-сунелі.
Але чи то він не зовсім такий, чи я з кількістью промахнулася, бо той шматками був, а цей мелений, пахло не так сильно.
То я на вже базарі, помітивши прянощі, знов запитала, чи є п
ажитник (за звичкою наголос поставивши). Мені знов - "Так, є, тільки він паж
итник".
Купила тут шматочками, ще не готувала з ним нічого, але хоч не забула вдома в гуглі подивитися. І тут він таки пАжитник. А що ж вони мені... мене.. дурили?

А українською він ще гуньба и буркотина.