Сашко Лірник
Шо ви всі чомусь про якусь суботу пишете? Я мабуть із життя випав. От вам про дні тижня.
Спогад для тих, хто розуміє.
Львів. 2000 рік.
Фестиваль пісні «Срібна підкова»
Музикантів поселили в гуртожитку якогось скромного «кулінарного технікуму».
Затишні чемні львівські порядки.
Тихенько, чистенько, дисципліновано.
Лідерів гуртів «Кому Вниз» і «Вій», Андрія Середу і Дмитра Доброго Вечора, поселили в одну кімнату разом.
Перший день фестивалю закінчився.
Організатори попередили щоб музиканти повернулися до гуртожитку до 22:00, бо після цієї години в гуртожиток не пускають. Всі сказали Ок! , і порозлазилися по Львову.
Старенька бабуся-вахтер о 22:00 зачиняє вхідні двері із скляним віконечком на великий гачок і сідає читати Біблію під абажуром настільної лампи.
Стемніло, на місяць хмарка насунула…
Коло вікон ходить сон, а коло плоту- дрімота.
Північ.
Раптом двері смикаються, грюкають, тоненьке скло розбивається і у віконце просовується велика лиса голова в круглих чорних окулярах і татуйована рука в срібних перснях із черепами і пробує намацати гачок.
Бабця вахтер ціпеніє від жаху з розкритим ротом.
Нарешті гачок відкинуто, велетенський чоловік в чорному шкіряному плащі заходить, грюкаючи важкими кутими черевиками, і нависає над столиком.
Зелене мертвене світло абажуру підсвічує знизу чорну цапину борідку.
Голова нічного привида нахиляється і намагається розгледіти бабусю , яка скоцюрбилася на своєму стільчику.
Скельця чорних окулярів кидають моторошні відблиски на заціпенілі пальці вахтерші.
Німа сцена.
І тут голова запитує страшним низьким басом з розкішними хрипкими обертонами: « Я Середа! Де Добрий Вечір?!»
Бабця плачучи сповзає під стіл і затуляє голову Святим Письмом.
