Досить з мене поганих новин...
Надоїло все - вимкну, забуду!
В суєті світових плутанин
Так багато безглуздя і бруду.
Я втомилася. Стану під дощ,
Нехай зливою змиється смуток.
Промину тисячі огорож,
Піду в трави, нарву незабудок.
Там, де обрій не має кінця,
Милуватимусь небом ночами.
Адже є ще красиві місця,
Які варті, щоб їх помічали.
Більш не прийму до серця сумне,
Чужий гнів не впущу через себе.
Бо життя в мене тільки одне...
Так багато ще встигнути треба.
О. Сапріянчук-Маротчак