Наталка Діденко.
Балада про пєрнік.
Я дуже принципово захотіла спекти пєрнік (чи перник).
Просто до якоїсь затятості. Ось якраз у темні часи блекаутів та морозів.
Ну, до морозів пєрнік має теплі почуття, бо це саме пиріг, корж, здоровенний пряник, кажіть як завгодно, що готується якраз у новорічно-різдвяні часи. Коли й бути морозам логічно.
А ось у блекаути - таке собі бажання.
Cпойлер
Бо при відсутності електроенергії по 20 годин, як у нас ось було, наприклад, і маючи плиту та духовку електричні, хотіти щось взагалі пекти - чи банальну картоплю чи святковий пєрнік, це літати у мрійливих хмарах теплих та солодких бажань.
Але людина така істота, яка без мрії не хоче і не може жити.
Як сказав наш чудовий поет Микола Сом:
"Без вітру не родить жито,
Без вітру вода не шумить.
Без мрії не можна жити,
Не можна нікого любить". Люблю цю пісню, до речі))
І тому, коли три дні тому рано-вранці дали світло, я підскочила, як ошпарена, і без жодного конструктивного здорового глузду, з неймовірною швидкістю, як в старому кіно, схопила всі необхідні інгредієнти, все збила, змішала, додала і потовкла горіхи. Одночасно.
І швидко поставила в духовку.
Але все ж про здоровий глузд я не дарма написала. Світло раптово вимкнули, воно побуло буквально трохи. І це можна було передбачити.
Але що ж?..
Пєрнік залишився у духовці, як бакалавр, не дотягнувши до магістра.
Краї, вершечок запеклися, проте середина, зрозуміло, залишилася сирою, як казала бабуся, глизявою.
У цій ситуації було важко щось вирішити.
Викинути - взяти на себе гріх, залишити, як є - ризик, що ця глизявість опанує поступово усім пєрніком і тоді його точно треба буде викинути.
Я згадала про Скарлет О`Хару і вирішила, що я про це подумаю завтра.
Бо марно в наших реаліях ускладнювати собі життя ще й рівнями готовності пєрніка.
Проте пєрнік стояв на столі і кидав на мене докірливі, сповнені
смутку й печалі, чорнобриві погляди.
Душа боліла за нього, але я виду не подавала.
Коли на наступний день з'явилося світло, я вивіркою кинулася до пирога і знову поставила його в духовку.
Він розігрівся, розімлів і з'явилася надія, що він допечеться більш-менш нормально, з незначним ґанджем.
Але тут раптом світло знову несподівано зникло.
Я вже навіть не розізлилася, а зрозуміла, що пєрнік має на мене свої якісь види.
Тобто, на цей другий раз я вже не переживала, чи вийде він смачним, чи випечеться, чи пересохне, чи взагалі почорніє, це вже не мало того сенсу, задля якого він, пєрнік, задумувався - сісти ввечері у пледи, з чаєм та шматочком пирога і підсолоджувати та гріти гірку холодну темряву.
Учора пізно ввечері ввімкнули світло і я вже інстинктивно спершу поставила пєрнік у духовку. На третій етап.
Поки я займала усі кружечки плити кашею, індичкою, млинцями і картоплею на салат, пєрнік усміхався до мене з духовки, поступово поширюючи запаморочливі запахи по всій квартирі.
Спочатку попіднімали голови коти і почали смішно водити носами, намагаючись розібрати, чи це так якась консерва пахне, а потім несподівано почулися кроки із спальні і прийшов Сергій, який би вже мав добрячу годину спати.
Його розбудив запах.
Я не стала ще витягати пєрнік із духовки, але млинці були вже готові, якраз тепленькі. Сергій з`їв пару штук і знову пішов спати. У хмаринках духмяного пєрніка.
Коли я вже витягла нарешті пиріг, він, зрозуміло, був явно темнішого кольору, ніж зазвичай. Практично чорний.
Вже пОночі я не стала його турбувати, нарізаючи чи зазираючи йому в його тістову душу, а також пішла спати.
А сьогодні вранці світло було довго, можна було б два пєрніка спекти і не лише, але вже як сталося.
І я нарешті приступила до чорнявого красеня із ножем і відрізала шматочок.
Що ж, він був, звісно, пересушений, чорніший, ніж належить, але все одно смачний.
Я загалом люблю більше коржики, сухарики, вівсяне печиво, таке твердіше тісто, ніж креми чи щось типу бісквіта.
А тоді я із своїм пєрніком 3D залізла у пледи, зробила чай і нарешті отримала те, чого хотіла - літала у мрійливих хмарах теплих та солодких бажань.
Які, якщо справді хочеш, здійснюються.
Останні повідомлення