Піквікський Форум

Може якось допоможе оце?

https://my.gov.uz/ru/service/221

К сожалению, это только для жителей Узбекистана.


 А по второй ссылке я  прочла такое: "Пенсійний фонд допомагає громадянам шляхом заповнення «формулярів зв'язку» та надсиланням до компетентного органу відповідної держави."

Надо идти в Пенсионный. Пусть разъясняют и помогают.

Спасибо. 

З позитивного.

Чому «джонсонівський проєкт» ширший за «сенатський».

 1. ATACMS . Побудову пункту зроблено так: «У найкоротший термін після набрання чинності президент повинен передати армійські тактичні ракетні комплекси системи великої дальності ATACMS».

 Тобто сам пункт побудований як «зобов'язання», що дозволяє Пентагону діяти. Президент може зупинити передачу, окремим рішенням, але: це рішення буде публічним, бо копію й обґрунтування рішення (наприклад у відмові та призупиненні передачі) Президент має направити в перелік оборонних Комітетів Конгресу, де в Палаті їх контролюють республіканці.

Майк Тернер (голова комітету з розвідки), Майк МакКол (голова Комітету із закордонних справ) та Майк Роджерс  (голова Комітету із питання збройних сил). І як «не дивно» всі троє голів автори «плану перемоги України» в якому вимагали від Байдена у рази збільшити якість та кількість підтримки України.

 Тому, якщо Байден зупиняє «процес передачі ATACMS, а цей процес буде йти як «зобов’язання», тобто його не потрібно ініціювати, воно вже прописане, то треба окреме рішення  та обґрунтування Президента.

 Тобто Байден має взяти персональну відповідальність за блокування, обґрунтування чого надати по суті республіканцям в руки (Тернер/МакКол/Роджерс), які його з цим обґрунтуванням медійно з’їдять. Тому Байдену вигідніше передавати ніж розгрібати медійні наслідки, які створять республіканці.

 2. Вперше в офіційних документах США зафіксована фраза, яка є метою «перемога України над російськими силами вторгнення». І на основі цього від Білого Дому та Пентагона вимагають «покрокової стратегії».

 Звіти щодо цієї стратегії будуть вимагати щоквартально з оцінкою, наскільки дії США наближають «перемогу України» та «задоволення національних інтересів США». Ключове, що мова не про «завершення війни», а саме «перемогу». І тут знову стирчать вуха Тернера, МакКола та Роджерса, бо саме вони пів року тому вимагали від Білого Дому представити чітку стратегію перемоги України. До речі цю стратегію та квартальні звіти дублюють знову ж таки на їх Комітети.

 3. Рішення щодо об’ємів та видів постачання озброєння Україні частково переходить від Білого Дому до Пентагона. Щоквартально Командувач Європейського командування Збройних сил США має надавати власну оцінку, які оборонні матеріали та послуги, що ще не були надані Україні, необхідні для перемоги на полі бою.

І якщо Голова об’єднаного комітету начальників штабів США зазначає, що передача не підриває обороноздатність США, то ці матеріали та послуги мають бути надані Україні. Тобто, Білий Дім частково відстороняють від процесів погоджень.

 Тому нашими друзями мають стати генерал Крістофер Каволі та генерал Чарльз Браун, важливість та повноваження яких мають у рази посилитись. До речі, Браун у свої вихідні возив республіканців по військових заводах, щоб переконати підтримати Україну, бо це вигідно США.

 4. Списання боргів . Перше списання можливе від 15 листопада, тобто після виборів президента США (5 листопада). Правильно зауважили, що інавгурація пізніше і Байден теоретично «красиво може піти чи залишитись», списавши Україні борг. Але це буде не просто. Не просто в тому плані, що списання боргу має бути погоджене Конгресом США за поданням Президента. Тобто, якщо Байден 5-го програє вибори, а 16-го поки президент ініціює «списання», то воно з великою ймовірністю не пройде Конгрес з набору очевидних причин. Тому на практиці списати борги зможе тільки той президент, що переможе 5 листопада на виборах.

 5. Використання заморожених активів

Має вийти окремий закон. Він важливий тим, що створює міжнародний прецедент, що має «трохи заспокоїти ЄС» щодо ризиків та іміджевих втрат.

 Тому, якщо приймають таки цей проєкт, то він ширший за «сенатський» в глибинних змістах, і, можна обережно сказати, кращий, бо суттєво ставить «деескалаторів» у незручне політичне та функціональне положення.

Власне дуже сильно простежується робота Тернера, МакКола і Роджерса, які в цей проєкт вписали пункти зі свого «плану перемоги України».

Але це не матиме значення якшо це не проголосують у Палаті чи Сенаті.

Ось тут питання до демократів.

Там таке було мабуть короткострокове злорадство. У конкуруючій партії проблеми - їм радість. Подумати кого оберуть на заміну то якось занадто складно і альтруїстично.

І в мене стійке враження, що мі маємо справу з двохпартійним ліцемірством. Все богато і правильно говорять, а ось щось зробити завжди щось заважає.

У нас тут постят этот пляж в Дир аль-Балахе (Газа). Ну пляж и пляж, бог с ним.

https://twitter.com/Israel/status/1780962656733569300

Мне же это вдруг напомнило о похожем фоторепортаже с пляжа в Газе, на который я натолкнулся несколько лет назад в Washington Post. Ничего интересного - молодые люди плещутся в воде. Ну и, конечно, соответствующий идеологически выверенный, бодрый сквозь слезы текст в том духе, что несмотря на то, что Газа стонет под оккупацией, давно, впрочем, закончившейся, жизнь продолжается. И комментарии под статьей тоже были вполне сознательные, как и принято в этой уважаемой газете - апартеид, концлагерь под открытым небом, оккупация, вот это вот все. Это благолепие в комментах было временно и незначительно нарушено только каким-то случайным прохожим, который поинтересовался - а почему на этом пляже нет женщин? Этот невинный вопрос почему-то вызвал сильнейшее раздражение более сознательных и идеологически подкованных граждан. "Ты что, на сиськи сюда смотреть пришел? Мы тут о серьезных вещах говорим. Ну вот, вот тебе женщина на фото [фигура, с ног до головы замотанная в черные тряпки]. Доволен теперь?" После чего прохожий удалился, видимо, глубоко пристыженный, а разговор о преступлениях сионистского режима мирно потек далее.