Мій син пішов у школу в 1995 р. Це вже був не срср, а глибока молодість української незалежності, і всякі нові ідеї плодились у головах незалежних вчителів. Школа, доречі, була однією з найпрестижніших (такою і є на даний час) у Львові - №53, з поглибленим вивченням англійської мови.
Вчителька молодших класів була дуже хорошою, але занадто релігійною. Нам задавали писати твори "Як ми проводимо Різдво", "Користь від великого посту", "Ісус Христос -
Суперстар" і т.ін. Між тим, в класі були євреї, християни різних конфесій, атеїсти і свідки Єгови. І в школі був такий предмет як "християнська етика".
Ми писали ті твори всією сім"єю, щоб донести до вчительки думку про те, що світське життя та освіта володіють свободою совісті. Кілька разів мене виклакала вчителька на "особливі розмови", де вговорювала мене бути уважнішою до виховання сина
Та я і ще кілька батьків висловили думку, що якщо "християнську етику" замінять на історію релігії в контексті історії Львова, та будуть викладати англійською мовою, - ми ваще порвемся від зусиль для допомоги своїм дітям. У 2-му класі вся ця дурня припинилася, хоча дітей продовжували водити по храмах Львова, вже в рамках вивчення його історії (тут вже ми не заперечували). Дуже успішно порозумілися.
