Вот сидят, люди, сидят, жалуются на скуку.
А тем временем в мире один срач только закончился, два срача в разгаре.
А они все сидят в одном треде.
де?
Приведи нас на ту землю обітованну, Моісей.
Де у вас срач? Життя. Сміх, кров і сльози.
Де є не кастровне, не вихолощене ристаліще, де коні, лицарі, дами, слуги, королі і кардинали?
Де шум, музика, крики і стогін?
Де ми з Вєнькою можемо вступити і бій проти тисячі суперників одночасно, захищаючи один одному спину?
Де ми зможемо розправити крила і злетіти потім над полем битви, залитим кров"ю і закиданим горою пошматованих нами трупів?
Злетіти і радісно заклекотати, озираючи горизонт?
Де те благословенне місце, де не саджають в клітку, не прив"язують за когтисту лапу, не нап"ялюють клобук і не годують соєвими котлетами замість свіжого м"яса своєї здобичі?
Де можна розтоптати змію, відірвати їй голову і злетіти з нею в лапах аж за хмари, щоб звідти кинути її мерзенне тіло на скелі?
Де є місця вільного мисливства?