Якби не сувора правда життя, це міг би бути класний кадр з якогось блокбастеру або хітової комп'ютерної іграшки. Але наше сьогодення - набагато жорсткіший та цинічніший режисер, який не щадить ні акторів, ні знімальну групу. Кров, біль, сльози - все справжнє. І відмовитись від участі у цій виставі ніхто не може. Навіть простий глядач не може встати посеред сеансу і піти зі словами "мені не подобається", "я втомився", "в мене праска вдома", "я йшов на комедію а не це" (пригадується відповідна сцена з "Заводного апельсину").
Ось вона - повна інтерактивність та ефект присутності. І якщо друге сприймається більше як тягар, то, на щастя, перше дає можливість учасникам впливати на розв'язку цієї драми та на її тривалість, писати сценарій майбутнього.
Страшно уявити, що залишиться після сеансу - в державі, в наших містах та селищах, в наших домівках та родинах, в наших душах. І скільки рамок буде в титрах.
Одна з надій, що гріє та підтримує - наступні покоління українців будуть дивитись сонячні, кольорові, розумні та веселі фільми.
