Автор Тема: Нотатки про насущне
 

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #90 : Липень 13, 2022, 23:17:00 »

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #91 : Липень 13, 2022, 23:17:52 »
Цитувати (виділене)
Фашик Донецький.
Бабушки. Из неопубликованного

Когда ты молод и находишься на оккупированных, у тебя, как бы не звучало, шансов выжить чуть больше, чем у пенсионеров. Вопрос в том лишь, как ты сам выбираешь людей вокруг себя и на сколько ты тупишь.

Да, спору нет - к людям до 40 лет и у макак дыныры, и у кацапов всегда больше вопросов, чем к пожилым людям, но... Но то, что делают Наши пенсионеры на оккупированных, когда-нибудь войдёт в историю. Именно Наши, а не вся эта пиздота, недоносившая пилотки

Сука, хотелось и хочется рассказать очень много, но нельзя - на кону безопасность, а точнее жизни людей, которые уже стали живыми Легендами... Ибо то, что делают эти люди достойно не ордена или медали, а памятника при жизни. На полном серьёзе

Сказать, что наши пенсионеры на оккупированных отмороженные наглухо (в хорошем понятии этого слова) - это ничего не сказать. Более безбашные разве что спецназовцы из голливудских боевиков. Только у спецназа есть и знания, и умение себя защитить, а у этих стариков... Та нихуя у них нет. Смысл врать об этом?

Да, есть у них желание, чтобы их земля очистилась от всей этой пиздоты. Да, есть упорство и терпение, которого нет у более молодых людей. Но больше, если быть откровенным, ни ху я. Именно нихуя - это их бронежилет и супер секретный приём кунг-фу, с помощью которого они с лёгкостью могут вломить пизды десятку вооруженных макак.

Если честно, то я до сих пор в ахуе от того, как эти сердечники, диабетики и гипертоники переживают это все - тут у более у молодых психика не вывозит и они падают с копыт от постоянного нервного напряжения, а эти Люди... Вот хуй знает с чего они сделаны

Сука, у него давление 160, а он лезет туда, куда в принципе лезть нельзя. У него сердце неделю болит, а он знает тупо все передвижения техники, ибо ты хер его отгонишь от его личного наблюдательного пункта. У неё спина болит, ей сидеть долго нельзя, а она часами сидит на лавочке с ватной пиздотой, которую готова душить голыми руками + обижается и матом кроет, когда говоришь, мол вы это...отдохнули бы

Вот хз то, откуда у них силы берутся, это за гранью моего понимания.

Да, они сложные, обидчивые, хотят быть в центре внимания как маленькие дети и требуют внимания, но с хладнокровностью там все нормально - они могут на минном поле семечки пощелкать и даже руки не вспотеют. При чем вышибает напрочь их отношение к смерти и пыткам а принципе:

Два раза не убьют

Я этих пидаров не боюсь

Та срать на те пытки, меня давление заебало уже

Если поймают и убьют, то это хорошо - не хочу валяться в кровати овощем и нахуй никому быть ненужным

Ну и так далее. Самое интересное, кстати то, что когда они озвучивают вслух то, что выше написано, ты вдруг понимаешь, что от этот божий одуванчик перед тем, как его примут, как минимум одного пидара задушит, а другому горло перегрызет вставными зубами. И сделает это настолько быстро и неожиданно, что макаки поверят и в бога, и в розовых единорогов, и в марсиан после увиденного

Бесит иногда то, что они часто обижаются, придумав себе причину вот пррросто их нихуя. Только то, что они уже сделали и делают каждый день - это то, о чем напишут в книгах. Не в русских, а на державній мові.

Епілог. В 2000 - не скажу якому році з Донецька виїхала пара пенсіонерів, один з яких був з особливими потребами. Те, як ця парочка зґвалтувала спецслужби рф - це поезія. Бо вони кожен день, зранку та ввечері, прогулювалися біля однієї з будівель в місті і та бабуся, яка була прикута до інвалідного візка, не тільки запам'ятовувала все, шо бачила, а й фоткала(зараз з ними усе добре, вони виховують вату в одній в одному із обласних центрів на неокупованих).

Мораль. Присвячується всім Нашим пенсіонерам на окупованих. Ви йобнуті(в хорошому сенсі слова), але ну дуже круті. Дякую за те, шо ви є. Тримайтесь.

Кінець

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #92 : Липень 14, 2022, 10:28:52 »
Цитувати (виділене)
Б.Береза
Мне вчера командир одной из рот 95-ки рассказал чудесную историю.

Есть у него боец, позывной Краб. Этот боец, взрослый мужчина, родом из Запорожья. Интеллигентный человек, со всеми на Вы. Когда у бойцов есть свободное время, то он его тратит на чтение книг, а не шароебится. И вот стоит этот боец на позиции. А она у него сложная, граничит с посадкой из которой время от времени рашисты появляются. Там нет стабильной линии фронта. И видит он в бинокль, как из посадки выходит группа в болотной форме с оружием и быстро старается пересечь местность. Краб метнулся к пулемету и открыл по ним огонь. До них метров 600-700. Попал в пятерых. Может и в остальных попал. Но пятеро остались лежать навсегда. Об этом доложили командиру. Тот подходит к Крабу и говорит:
- Андрей, говорят Вы пятерых людей убили?
Надо было видеть реакцию бойца. На его лице проскочили одновременно шок, ужас, непонимание и страх из-за обвинения. Видимо в этот момент он пытался понять, что это за люди и не мог вспомнить. В итоге, на его лице отобразилась растерянность.
- Подождите! Какие люди?! Я в людей не стрелял.
- Как же не стреляли? А те пятеро оккупантов (на самом деле было сказано другое определение, но за него фейсбук блокирует аккаунт), которых Вы сняли?
- Фух, - выдохнул Краб и его лицо посветлело, - Так какие же они люди? Это же... орки.
- И то верно, - согласился командир и поинтересовался, - а что сейчас читаете?
- Второй том "Опытов" Монтеня перечитываю. В свое время его эссе меня крайне впечатлили. И знаете, со временем он не утратил для меня той актуальности и баланса в стремлении к нравственному равновесию и желанию быть счастливым, которым впечатлил меня. А в людей я не стреляю. В людей нельзя стрелять. С людьми все проблемы решаются словами.

И в чем этот боец не прав? Рашисты не люди. А Монтень по-прежнему актуален.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #93 : Липень 15, 2022, 12:44:51 »
Цитувати (виділене)
Маркус про наболіле
Натрапив на огидне відео. В якомусь населеному пункті комендант з озброєними працівниками військкомату заходять в приміщення гральних автоматів і починають виписувати усім повістки. Наскільки я розумію, це не поодинокий випадок виконання працівниками військкомату своїх «функцій».

З цього приводу маю що сказати.

По-перше, я пишаюсь своєю службою, і мене обурює, що мою професію принижують до рівня покарання для якихось хронів. Очевидно, що рівень вимог для вступу на службу сьогодні низький через об’єктивні обставини, але це не значить, що армія має перетворюватись на угрупування алкашів, наркоманів, крадіїв та інших елементів вершин суспільного дна. Такою організацією процесу призову, держава принижує і демотивує бійців, які свідомо пішли на службу жертвуючи своїми інтересами, ба, навіть життям. Військкомати поставили цих людей  в один ряд з тими, кого кинули на службу у вигляді покарання. Це просто принизливо.

По-друге, за такої системи набору рівень якості мобілізованих настільки низький, що від них більше проблем на фронті, ніж користі. Ще не чув від жодного сержанта чи офіцера про задоволеність великою кількістю не вмотивованих та неякісних бійців. З усієї маси, якою військкомати закидують армію, притомних не більше 10-15%. Усе інше – невмотивований натовп, який тільки створює додаткові проблеми і відбирає на себе цінний ресурс часу та зусиль. Це я кажу, як командир.

На додачу, в поточний момент не передбачено ніякої процедури звільнення військовослужбовців за ганебну поведінку. Тобто непоодинокі випадки, коли командир отримує в своє розпорядження відвертий непотріб, який саботує виконання наказів і здатен у будь-який момент перейти у статус дезертирів, залишивши позиції і підставивши інші підрозділи. Нажаль, мені доводилося стикатися з подібними ситуаціями особисто, і це коштувало життя моїм друзям.

При цьому всьому, командир нічого не може з ними зробити! Позбутися їх неможливо, застосувати силу – подадуть в суд.

У якості приклада додам, що на цьому етапі війни вже мав два інциденти, коли в Донецькій області два мобілізованих алко-тіла додумались погрожувати мені зброєю. Перший - мобілізований солдат, а другий- мобілізований КАПІТАН. А місяць тому довелося зірвати сержантський погон з п’яного хрона, у якого навіть по опухлому обличчю видно, що він системно прокисає. Там і без медкомісії видно, що людина – алкаш, але військкомат вирішив, мабуть, що обличчя такого вигляду достойне представляти ЗСУ і підходить для виконання бойових завдань.

Реалізація процесу мобілізації у подібному вигляді закладає у наш фундамент бомбу, яка може вибухнути у найкритичніший момент. Якщо підхід не зміниться - проблеми будуть лише множитись.

Слава Україні!

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #94 : Липень 15, 2022, 22:28:47 »
Lana Svetlana Lezhneva
  ·
Рассказ Ирины Живолуп записал журналист Павел Вигдорчик.
"24 февраля проснулась от того, что мне в пять утра позвонил ребенок из Харькова: бомбят Харьков. Он живет в сторону Белгорода, это север… Я ему закричала "Беги в подвал!" А на следующий день последней электричкой он приехал в Изюм. К этому времени у нас уже начались взрывы – армия взрывала мосты. Изюм – это ключ к Донбассу, небольшой городок, 40 тысяч населения, очень живописный, но здесь лучшее место, чтобы перейти Северский Донец. Перешел – и ты в 30 км от Славянска. Лес, грибы, клубника, речка, водохранилище… Курортный городок, никаких военных частей. У нас всю жизнь отдыхали москвичи, отдыхал Донбасс.
Я говорила: давайте уезжать. Машина есть, загрузили ее, взяли документы. Но маме 82 года, муж – беженец с Донбасса. Он уже один раз бросил все: бизнес, дом в Горловке. И после того, как он снова наладил жизнь, бежать еще раз он просто не мог. Я не смогла их уговорить.
Вечером 6 марта собака начала визжать. И первый же "Град" попал в наш дом. Мы не успели просто выскочить. И они все погибли одновременно. И мама, и муж… А сын умер на моих руках. Я их всех откопала, с двумя перебитыми ногами – тогда я этого не чувствовала… Не знаю, как я ворочала эти балки. У дома снесло крышу. Когда я поняла, что они погибли, то позвонила своей куме… Понимаете, город разделен речкой на две части, и немцы… Тьфу, рашисты… Не могли перейти реку, потому что мосты были взорваны… В общем, ее муж из Киева поехал меня вытаскивать, но его не пропустили. А потом и в их дом попала фосфорная бомба, за 15 минут дом весь выгорел. Это я потом уже узнала.
Я понимаю, что у меня что-то с ногами: кровь, все. А уже темень, снаряды летают… Над головой созвездие Ориона, самое красивое в северном полушарии. Огромные звезды и мороз минус 10.
Я тоже попала в завал, но смогла вылезти, а потом вытащила ребенка – он был еще живой. А когда он умер, начала откапывать и маму, и мужа, искала собаку, но так ее и не нашла. Я их откопала, пыталась реанимировать, но быстро поняла, что пульса нет, сердце не бьется… В общем, я интуитивно нашла слепой угол в спальне, нашла куртку ребенка, надела ее, залезла под кучу одеял, нашла воду, какие-то витаминки и тревожный рюкзачок сына, там какие-то тоненькие колбаски… И каждые два часа – три глотка воды, раз в день – кусочек колбасы. Так я пролежала восемь дней. На пороге мои родные, круглые сутки бомбежка… Окна выбиты, холод.
В какой-то день было затишье, и я услышала голоса. Ходить я не могла, начала звать на помощь, и меня услышала соседка. Они залезли через окно и вытащили меня на одеяле. Затащили в подъезд соседнего дома, помыли, накормили, хотели спиртное влить, но я отказалась. И они говорят: нужен врач. Под бомбежкой нашли фельдшера, он приехал, тоже говорит, что нужен врач. А больница была уже разбитая… Они бомбили больницы, поликлиники и школы. У нас школа была – две мировые войны пережила, а эту нет. Фельдшер поехал в эту больницу на мотороллере, узнал, что там есть один врач… Нашли машину, погрузили меня и под бомбежками направили туда. И доктор, слава богу, он жив – сегодня узнала. Юрий Евгеньевич Кузнецов. Мне повезло, что он травматолог. Он меня по живому зашил, потому что анестезии не было. Сказал: не вздумай терять сознание, мне тебя реанимировать нечем. Положили в подвал, и 25 дней я лежала в подвале в больнице.
Там было много диабетиков, было много людей с легочными болезнями – подвалы, холод, сырость… Лежишь в подвале, свет от генератора, солярку для которого каждое утро ищут волонтеры. Нам постарались организовать трехразовое питание – там была женщина, ухаживавшая за своей бабушкой. Она повар по профессии. Мне повезло, что я попала в больницу в числе первых, и там были лекарства, была гуманитарка. Меня прокололи по полной программе, чем спасли мне ногу. Капельницу приходилось греть на себе, чтобы не замерзла. Каждый день приходили люди: переломы, осколки. Кузнецов их буквально складывал.
Когда мне уже ничего не делали, только перевязки, я ему говорю: "Юрий Евгеньевич, может меня куда-то?" А он мне: "Куда ты пойдешь? В такой же подвал? Так здесь я тебя хотя бы три раза покормлю, перевязку сделаю. А там кто это сделает?" Я еще не знала, что ноги переломаны. Он мне наложил лангет на более страшную ногу. Света ж нет, ни рентгена, ни CТ не сделать. И там очень тяжелые больные лежали. Все время ж прилетало. Был молодой мужчина, весь переломанный. Его отец погиб, а за ним ухаживала жена.
Мое горе – это капля в море. Там был соседский мальчишка, он мне сказал: "Теть Ир, не переживайте, я похороню ваших". А они там так и лежали, я и скорую вызывала, и МЧС – никому дела нет. А люди хоронили в огородах, на клумбах, где могли. Когда были периоды затишья, начали на кладбище хоронить, так эти сволочи увидели копошение на горе и начали с вертолетов расстреливать кладбище.
В конце марта пришли русские. Перед этим зашел доктор и сказал, что когда они придут, нужно вести себя спокойно. Ему вообще нужно памятник при жизни поставить и Героя Украины дать. Он никому не отказывал в ночевке, кормежке. Там же много домов было разбомбленных, и куда человеку идти ночью… Пришли русские, хорошо экипированные, с рацией. Сказали, что у них есть доктор, начали предлагать лекарства. Они даже документы не смотрели, только у мужчин фамилию имя отчество переписали.
Сказали, что у них есть госпиталь за речкой, самых тяжелораненых забрали, но госпиталя никакого там не было – их сразу в Россию в Белгородскую область. Может, картинку сняли, а куда они делись, никто ничего не знает. Предлагали и другим поехать, но я сказала: нет. Вели себя, правда, очень корректно, автоматы были опущены – ничего не могу сказать. А потом зашли "лугандоны": ЛНР с ДНР. Мало того, что они были одеты… Идет снег, а они в сандалиях с носками, какие-то каски Второй Мировой войны, непонятная одежда – бомжи какие-то. Один поднимает одеяло и начинает автоматом водить по лангете на ноге, а палец на спусковом крючке. Думаю: сейчас выстрелит. Тут подбежал доктор, говорит: "Это женщина, у нее Ахилла нет".
В общем, лежала я 25 дней. Перевязки все меньше и меньше, уже нет мазей, уже нет перекиси, а людей все больше и больше. И тут вмешался случай. Приехал к нам в больницу мужчина, который искал свою жену. Ему показали меня. Он возвращается в свое село и рассказывает родственникам. А в это время там сидят наши с мамой приятельницы и нас всех оплакивают – им сказали, что вся семья погибла. И он говорит: "Так я эту фамилию слышал". Тетя Рая спрашивает: "Она в очках?" "В очках". А самое страшное, у всех очки остались целы, мы все очкарики. И они понимают, что это я. На следующий день она посылает своего сына, тот приезжает и говорит: "Тетя Ира, я вас вытяну".
Это было в ночь с 6 на 7 апреля. Бомбежка была очень сильная – одни стреляют по окрестным деревням, другие по понтонному мосту, который русские пытаются навести рядом с больницей… Все ходуном ходит. И вот приезжает этот Руслан… Там был восстановленный пешеходный мост, с настилом из досок, и он с ДНР-вцами договорился, я так понимаю, за самогон, чтобы меня пропустили. Там проверяли сумки, телефоны, всем сказали почистить телефоны, чтобы никаких фотографий не было. Люди чистили и плакали – это ж фотографии детей, событий. В итоге меня на товарной тележке перетащили на ту сторону и под бомбежкой, по горящему лесу.
Сели в машину, так бедный этот водитель. Там были блокпосты каждые 50 метров, ДНР-вцы, все перерывали. Посмотрели на меня, окровавленную, всю в синяках. Проехали через них, через последний, русский КПП, привезли в это село. Там меня перевязали, в первый раз помыли, покормили, положили в теплую чистую постель. Вокруг весна, воздух такой… А на следующий день русские подошли к селу, начали бомбить. Донец разлился, и там был только деревянный подвесной мостик без перил, ребята-волонтеры переправляли по нему гуманитарную помощь. И Руслан мне говорит: "Мы вас по нему вытащим". Он залез на какую-то гору, позвонил моей подруге Яне в Днепр, та говорит: "Я ее в любом виде приму". И опять – лесными тропами нас привезли к этому мостику и четверо пацанов 20-летних меня на коляске перетащили. Говорят: "Вы не бойтесь, кстати, плавать умеете?" А там бурлящий Донец, у меня лангет, мне только плавать…
После моста сразу всем сказали залечь под деревья – там дроны летали. Детям сказали накрыть яркие курточки, чтобы не было видно. Мы часа два ждали, пока волонтеры приедут, они тоже пережидали бомбежку. Приехали – нас быстро раскидали по машинам, и мы пролесками поехали. Над нами русские самолеты, дроны… Интересно, что волонтерами были люди из хора местной епархии. Они рассказали, что пытались договориться с русскими, и Зеленский, и на международном уровне, чтобы в Изюм доставляли гуманитарную помощь, чтобы дали вывезти раненых, но все бесполезно. Изюм был полностью отрезан, как Мариуполь. Поначалу у местных получалось выходить через какие-то тропы, но потом нашлись люди, которые о них рассказали, тропы начали перекрывать.
Приехали в Днепр, подруга меня встретила. Как увидела, говорю: "Только не плачь". Сразу поехали в больницу Мечникова. Куча раненых: военных, гражданских. В приемном покое спрашивают: "Откуда женщина?" Я говорю: "С Изюма". Наступает мертвая тишина… И без всякой очереди меня в перевязочную, начинают вязать, мыть, делать гипс, рентген сломанной ноги. Что и вторая сломана, только в Израиле обнаружили. Они предложили меня положить, но я решила, что буду жить у подруги и ездить на перевязки. Моя подруга обо мне очень заботилась, организовала день рождения, подарила любимые тюльпаны, у меня стал нормальный цвет лица, я начала ходить, решила постричься.
Теперь пора рассказать, как я оказалась в Израиле. У меня есть две двоюродные сестры по отцу, одна живет в России, вторая – в Торонто. Когда это все случилось, и еще была связь, я ей позвонила, рассказала, почем в стране рубероид. Она такая: "Подожди, еще три дня и вас освободят". Ну, я ей и рассказала, что меня освободили от мамы, от мужа, от сына, и от любимой собаки, от дома, от прошлого, от будущего, от здоровья. Я перестала с ней общаться.
Но ее сестра Оля узнала, что меня ищут. Она связалась с еврейской общиной Торонто, та – с еврейской общиной Днепра. Позвонил мне представитель общины Игорь. А у меня из документов только украинский паспорт, все остальное завалило. Были полностью оригиналы документов – мы подумывали об Израиле. Но знаете, мы там жили хорошо, была машина, дом, у ребенка квартира в Харькове. Я пахала как Папа Карло, но мы могли и за границу поехать. Так что не думаешь…
На мое счастье, и я, и папа родились в Днепропетровской области. И когда мне позвонило переехавшее в Харьков начальство, спросило, чем помочь, я попросила помочь восстановить документы. Они связались с Управлением юстиции Днепра, и мне за день сделали все выписки – ведь документы в электронном виде есть. Потом мы обратились в местный Сохнут, но они как-то не очень отреагировали. Тогда Игорь связал меня с Сохнутом Кривого рога. И там мне организовали медицинскую эвакуацию. Отправили документы в Варшаву, но тут Песах, неделю не было консула. Но потом звонит Игорь: "Готовься, завтра утром едем в Варшаву".
Приехала скорая и в сопровождении медсестры израильской Муси доехали до границы, перевезли меня на кресле через границу, в общем сутки – и я в Варшаве. Меня там встретил Сохнут, дали сопровождающего, коляску. Это была пятница, в понедельник я встретилась с консулом, а уже в среду 11 мая я вылетела в Израиль в сопровождении опекавших меня волонтеров – мы с ними общаемся и сейчас. Так я оказалась в Израиле. Хожу по врачам, зажила нога уже, начинает со мной работать физиотерапевт. Здесь уже обнаружили и осколок во второй ноге, и то, что было два перелома… Но, слава богу, операцию на костях делать не надо Ходить буду.
Вы знаете, я с кем ни говорю из земляков – все хотят вернуться, руками разгребать, отстраивать город. И все очень постарели, прямо сдали. Там ведь газа нет, сейчас стали давать воду, но пить не нельзя – техническая. Колодцы все вычерпали. Люди брали воду с Донца, по которому плавали трупы. Это гуманитарная катастрофа. Туда допускают только российские грузы. Все школы разбомблены. В музыкальной школе уцелел один угол – так они в нем сняли репортаж про то, как школа открылась.
Еще когда я лежала в больнице, они вызвали доктора, приказали разобрать первый этаж и перенести туда больных. Им нужна была картинка. Он говорит: "Я людей спас от осколков, а теперь мне их снова под осколки класть?" Кума моя рассказывает: ее коллега вырвалась и говорит, что если бы не видела, никогда б не поверила: подъезжает "Град", дает выстрел по Славянску, и минут через десять – по Изюму. А потом выдали за украинский обстрел, говорят: "нацисты". Вообще, ощущение, что они повторяют путь немцев. Где немцы переправлялись, там и они.
Каждый реагирует на это по-своему. Кто-то сжимает зубы и живет дальше, кто-то замыкается в себе. Но самое страшное – я даже не знаю, где мои похоронены. Особенно много об этом думаешь здесь, когда вокруг тишина, поют птицы. Я ведь не помнила момент взрыва, а здесь мне его из подсознания вытащило, просыпаюсь от дикой боли в ноге. И если поначалу я думала, что туда вернусь, то теперь понимаю, что нужно устраивать жизнь здесь. Туда не к кому ехать. Двоюродная сестра зовет в Россию. Но как можно поехать к тем, кто убил всё во мне? Это предать всех. Надо выживать.
Учу язык".

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #95 : Липень 17, 2022, 16:13:35 »
Путін - батько нації (Маркус)  :super:
https://t.me/valerii_markus/614

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #96 : Липень 20, 2022, 11:21:59 »
Сергей Фурса

Украина предложила условия реструктуризации. Основная идея – заморозить все выплаты на 2 года. Спустя два года будут проведены дополнительные и детальные переговоры о реструктуризации. При этом, Минфин подает условия в максимально дружественном ключе, делая все, чтобы реструктуризация считалась дружественной и Украина не получила дефолтные рейтинги (получится у него или нет, пока еще вопрос). До ключевых выплат, в сентябре, остается 40 дней, за время которых вполне реально успеть провести переговоры и согласовать с инвесторами принятие заморозки.

Вполне очевидной видится и логика, согласно которой пока идет речь только о заморозке. До окончания войны трудно понять, в каком финансовом положении выйдет Украина ее закончит. А значит сейчас трудно определить и справедливые условия будущего обслуживания долга. А именно – какую часть рыночного долга нужно будет списать (и нужно ли это будет делать в принципе) и какой купон будет у украинских еврооблигаций нового образца.

Реструктуризация в данный момент является логичной. Когда у вас дефицит бюджета каждый месяц достигает 5 млрд долларов, а полностью перекрыть его западной помощью не получается, то платить по долгам «буржуям» как то не принято. И тут не идет речи о недостойном поведении или потере доверия. Скорее бы инвесторы покрутили пальцем у виска если бы Украина в текущей ситуации продолжила обсуживать свои долги как ни в чем не бывало, игнорируя дефицит бюджета и российские ракеты. Более того, получая деньги западных налогоплательщиков Украина сталкивается с ситуацией, когда наши партнеры намекают, что не очень хорошо, если деньги, которые отправляют на поддержку социалки в Украине вдруг пойдут инвесторам из Лондона и Нью-Йорка, у которых нет проблем такого рода. Более того, часто намекают, что все должны заплатить, в том числе и частные инвесторы. А последние, как профессиональные игроки, несут ответственность за то, что 4 месяца игнорировали предупреждения американской разведки и не продали те долги Украины и России, что были у них на балансе.

Условия реструктуризации являются ожидаемыми, особенно после того, как их частично успел засветить Нафтогаз в своем предложении. Таким образом, распродаж (как и особых активных покупок) на рынке после их публикации не происходит. Текущий уровень цен украинского суверенного долга (около 20% от номинала по большей части бумаг) давно включает в себя в цену как эту реструктуризацию, так и продолжение войны и, даже, похоже, падение метеорита. Шутка ли, украинские еврооблигации торгуются дешевле, чем долги Шри-Ланки, которая ушла в жесткий дефолт, а президента ушли на Мальдивы (хоть не в Ростов, и то хорошо). Ниже Украины торгуется нынче только Ливан, где уже пару лет полный коллапс в экономике, воспетый украинскими любителями целительного дефолта.

И да, русские будут кричать о дефолте. Пусть кричат. Может Соловьева или Симоньян хватит удар от экзальтации. Украина делает реструктуризацию, согласовывая условия со своими кредиторами. И кредиторы понимают ситуацию. Более того, кредиторы бы удивились, если бы Украина не провела реструктуризацию на войне агрессивной войны России и падения ВВП на 30%. Так что Россия может такой ситуации только завидовать. Потому что моральный дефолт русским идет параллельно с формальным дефолтом по долгу, а Украина делает все, чтобы сохранить репутацию.

Одновременно, Украина проводит и реструктуризацию пресловутых варрантов. Убирая при этом наиболее неоднозначные моменты, которые активно обсуждались украинскими политиками после реструктуризации 2015 года. Когда многие кричали, что варранты обанкротят страну, ведь выплаты по ним будут сумасшедшими. С тех пор, правда, инвесторы так ничего и не получили, но это не мешало кричать украинским политикам. Тем не менее, судя по всему, чтобы минимизировать такие риски Украина просит у инвесторов предоставить право на досрочный выкуп по номиналу этих инструментов. Идея – если вдруг после войны у нас начнется стремительный рост и мы будем превращаться в восточно-европейского тигра, удваивающего ВВП каждые три года, правительство предупредит сильные затраты выкупом бумаг на упреждение. Плюс, уменьшается потенциальная сумма выплат в ближайшие годы после войны, когда естественное восстановление после падения на 30% может привести к большому росту ВВП.

Итог – ожидаемое рабочее предложение. Абсолютно адекватное текущей ситуации.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #97 : Липень 21, 2022, 12:41:27 »
Цитувати (виділене)
Тем, кто форсит путинский ядерный шантаж или утверждает, что РФ невозможно расчленить несмотря на ядерное оружие, я напомню, что:

У СССР было ядерное оружие. Это не остановило его от развала. И, да, его развал тоже казался немыслимым и невероятным.

У США есть ядерное оружие. Это не помешало вьетнамцам изгнать их из страны или, скажем, это не остановило Талибан изгнать их из Афганистана.

У Израиля, конечно же, нет ядерного оружия, но он таки может его использовать, когда захочет. Это не остановило Египет и Сирию от попытки вернуть свои территории, а затем Египту вернуть обратно захваченный Израилем Синайский полуостров в обмен на его демилитаризацию и мир с еврейским государством.

У Франции есть ядерное оружие. Его появление в руках Парижа не остановило алжирцев в своей доколониальной борьбе за независимость вплоть до отделения Алжира от Франции.

У Турции нет ядерного оружия, но она состоит в НАТО, у которого это оружие есть. Плюс на территории Турции есть ядерное оружие США. Это не остановило курдов-апочистов начать провалившееся восстание в самой Турции в 16-17 годах.

У Великобритании есть ядерное оружие. Это никак не помешало империи потерять территории и остановить образование разных Сомали и Нигерий.

Ну и т.д.

Не нужно вестись на ядерные шантажи Кремля. Путин хорошо знает, что против упреждающего ядерного удара НАТО у него нет ни козыря, ни шансов, а про подготовку к ядерному удару со стороны РФ (если удар не ответный, а первый, то там есть процедуры и цепочки действий) западная разведка узнает сразу же.

И это, конечно же, будет объявлено публично и станет главной новостью во всех СМИ.

Ядерный шантаж это один из инструментов кровавого маньяка в его попытке запугать украинцев и мир, не более.

— Игаль Левин

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #98 : Липень 22, 2022, 15:46:06 »
Цитувати (виділене)
Костянтин Машовець (https://www.facebook.com/ahmenid/posts/pfbid0o9wctVGiFqpbam1ZGWkUMKHX3j33anPKYuaVvP8K94G5VYKXQ8UheUu1yzyH9oxzl):

Я так розумію всі продовжують очікувати на якісь міфічний "контр-наступ" Сил оборони України із потужною артподготовкою по передовим позиціям та найближчим тактичним тилам противника, массованними танковими атаками та звільненням чергової "Іванівки" чи "Киселівки"?

Так ось, розчарую вас, всього цього ви найближчим часом не побачите.

Ніхто нікуди особливо прориватися з боку ЗСУ не буде і навіть не планує, принаймні, зараз. А будуть УДАРИ дальнобійними та високоточними засобами ураження, впродовж достатньо тривалого часу по цілям та об'єктам в тактичному та оперативно-тактичному тилу ворога, а також ведення активної оборони на визначених напрямках та ділянках.

Судячи зі всього, українське військове командування, нарешті, відійшло від концепцій "радянської військової школи"  з її "ударними угрупуваннями" та "концентрацією переважаючих сил" на напрямках "головного удару" та намагається реалізувати на практиці принципи так званої "війни нового типу".

Цей метод ведення війни не передбачає "масованих атак" наземних військ у стилі Першої чи Другої світових війн, пов'язаних з необхідністю нести суттєві втрати у живій силі та ОВТ. Точніше кажучи, передбачає обмежаний наземний наступ на кінцевому етапі і базується на принципі так званого "поступового розм'ягчення" угрупувань військ протвника, за рахунок переваги у засобах розвідки та вогневого ураження.

Головним сенсом такого принципу  є примушення противника  до відходу, або капітуляції переважно "дистанційним" методом.

Так, ви цілком вірно подумали у зв'язку з цим про  зброю, яку нам зараз передають західні партнери та союзники. Саме для цієї війни "нового типу" вона й призначена та підходить більше всього... так як переважає за своїми ТТХ відповідні зразки противника.

Тому, у кого вже "припікає" на рахунок... "коли вже, коли звільнять Херсон" (або інший окупований н.п., потрібне підставить...), ДУЖЕ НАПОЛЕГЛИВО рекомендую набратися терпіння та витримки. Звільнять, але не "прямо зараз" і "чічас".

Вкладити свій цвіт нації у чернозем в "масованих атаках" на позиції ворога, щоб звільнити пару херсонських сіл ми не будемо. Це не наш принцип, це принципи якими зараз керується саме російське військове командування. Захопити за будь-яку ціну, та утримувати також, за будь-яку ціну.

ЗСУ воюють в зовсім іншій парадігмі й за іншими приниципами. Принаймні, намагаються.

Так, зважаючи на перевагу противника у силах та засобах, а також через наявність у нього значних обсягів резервів, ЗСУ були вимушені у рамках Стратегічної оборонної операції вести активну МОБІІЛЬНУ, а потім й цілком "класичну" оборону саме на тих принципах, яке нав'язувало російське командування. Тим більше в умовах, коли військово-технічних передумов для переходу до війни "нового типу" у ЗСУ просто не було, а ворог суттєво переважав, безпосередньо українське військо, у засобах ведення війни.

Тобто, це були "класичний" фронт... маси піхоти і бронетанкової техніки + арта, та час від часу... ракетні удари по нашим глибоким тилам. Зовсім недаремно генерал Залужний нещодавно акцентував увагу нашого суспільства, а також наших світових партнерів на географічних умовах (щодо протяжності лінії фронту, наприклад) ведення ЗСУ нинішньої війни.

Так, завдяки мужності та професійності нашего війська, ворога на сьогоднішній день вдалося пригальмувати... Сталося це для нашої країни та народу, дуже дорогою ціною... але це зовсім не означає, що її треба й далі підвищувати, відтепер у непродуманому та безграмотному "контр-наступі" у класично-расеянському стилі, як це практикує ворог.

Тим більше, якщо... тепер, образно кажучи, із Заходу в Україну  "поїхали відповідні стволи та боєприпаси до них".

Навіщо битися головою у браму, коли можна "відкрити фіртку" в ній й спокіно зайти у двір без гучного проламування...?

Думаю, що найближчим часом... на одному з операційних напрямків ми побачимо, так би мовити... "пілотну серію" майбутнього українського, так званого "контр-наступу". Але я впевнений, це не буде серія поспіхом підготовленних наземних атак та наступів. Це буде у зовсім іншому стилі та методиці.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #99 : Липень 24, 2022, 04:03:59 »
Цитувати (виділене)
Алексей Копьітко (МО України)
Рамштайн-4. Итоги.

(начал писать три дня назад, но сейчас такой ритм, что получается только урывками, а букв требуется очень много)

Невероятно сложно рассказывать о системных вещах в таком калейдоскопе событий. Особенно, когда Россия убивает в Харькове детей. Тем не менее, у всех должна быть ясная картина: закончить этот кошмар, вышвырнуть оккупантов с наших территорий получится именно благодаря не очень наглядным процессам, частью которых является Рамштайн.

Контекст вот такой (в описании много повторов и ссылок на официоз, но для улавливания сути они важны).

1.В феврале-марте мы были в сложнейшей ситуации. У всех, кто владеет данными о соотношении оборонных потенциалов Украины и России, было понимание, что при всём героизме и стойкости украинского народа украинская армия закончится.

Просто технически закончится. Потеряет способность вести организованное сопротивление регулярным силам противника. Это был вопрос 1,5-2 месяцев конфликта высокой интенсивности.

Россияне были прекрасно осведомлены, какими силами и средствами мы располагали после уничтожения наших арсеналов в предыдущие годы. Также они наверняка представляли, какой ресурс в виде советских вооружений мы теоретически можем привлечь (купить со складов, получить из действующих армий, заказать производство и получить в сжатые сроки).

Отступление из северных регионов было для них неприятным, но рациональным решением. У них сохранялось тотальное преимущество на короткий и средний срок.

2. Несмотря на то, что существовала инерция, которая загоняла нас в этот тупик (многие и в Украине, и за рубежом настаивали на привлечении исключительно советских вооружений и отвергали тот же 155-мм калибр), Минобороны всеми силами убеждало, что нам необходим срочный переход на тяжелые вооружения западного образца. Было оооооочень тяжело убеждать.

Это сейчас всем очевидно, что данный подход был единственно правильным. А каких-то 4 месяца назад никто не знал, что из этого выйдет. Было сопротивление и упор на то, что надо больше оружия, из которого украинская армия уже умеет стрелять.

Это сегодня у нас полно экспертов по разным типам артиллерии 155-мм калибра. И всяким хаймарсам. Отлистайте свои ленты в начало марта и посмотрите, что было тогда.

Условный перелом случился во время/сразу после визита министра обороны Алексея Резникова в Лондон. Наш министр уже отмечал, что британцы сыграли важную роль в том, чтобы открыть это окно возможностей, обеспечить сдвиг в сознании наших партнёров. Когда звучат благодарности Бену Воллесу – это не ритуальные фразы. Это за дело.

3. Сегодня мы знаем, что в мае была драматичная ситуация. Когда поставки снарядов советских образцов снизились до критических показателей, а поток иностранных вооружений только набирал ход. Я тогда писал, что начались условные 30 критических дней.

Массовый героизм наших воинов позволил выиграть это время. Защитники Мариуполя, Изюма, Попасной и других городов дорогой ценой купили нам всем шанс.

Дожить до мая и пережить май в техническом плане удалось благодаря тому, что Минобороны правдами и неправдами покупало все снаряды и технику, до которых могло дотянуться. Этот процесс вообще за кадром. Что плохо с т.з. коммуникаций – у людей нет понимания, чем там бездельники в МО занимаются? Но хорошо с т.з. результата. Поэтому так и будет.

Т.е., по расчётам россиян всё должно было закончиться, но не заканчивалось. Было недостаточно – но было.

В конце марта начался процесс, благодаря которому сегодня трещит мост в Херсоне. Удалось вырваться из тупиковой колеи. Россияне этого точно не ожидали. Поэтому истерят.

4.  Но чтобы системный переход сработал – нужен был постоянно действующий системный механизм поддержки. И вот тут в полной мере проявилась лидерская роль США. Они собрали клуб стран, в основе которого – готовность действовать.

Министр Алексей Резников на платформе Atlantic Council 19.07 отметил, что Рамштайн де-факто является прообразом нового механизма, с помощью которого свободный мир реагирует на вызовы.

Старые механизмы (ООН, ОБСЕ…) либо сломались (боязнь ООН указать в заявлении, кто обстрелял Одессу – предельно красноречива), либо в реальной ситуации не могут решить задачу (НАТО).

Поэтому неправильно воспринимать Рамштайн только как ежемесячную встречу, где страны скидываются Украине оружием и другими полезностями. Это видимая часть большого процесса, который либо станет успешным, либо нет. Пока оценить сложно. Но сам факт его появления – это огромная победа.

Снова-таки. Когда мы благодарим США и персонально Ллойда Остина за лидерство – это не ритуальные фразы. Мы сейчас вполне могли бы обсуждать наши проблемы исключительно в ООН и на разных уровнях НАТО. И получать заверения в обеспокоенности и всемерной поддержке.

Плюс упираться в широкий спектр двусторонних контактов, при которых шансов получить немецко-голландский комплект панцергаубиц или многосторонний комплект для стрельбы «гарпунами» было бы значительно меньше. А в сжатые сроки – вообще ноль. К счастью, это не так. Ибо есть ритм «Рамштайна».

5. Чтобы системный механизм работал, недостаточно просто увеличивать объём просьб. Должен быть какой-то критерий для оценки движения.

Поэтому Минобороны положило в основу наших предложений саморазвивающуюся логику, привязанную к тому, что военные называют capabilities (спроможності). Мы сделали уже четыре шага по этому пути.

Первый шаг – мы просили «платформы», единицы техники. Убеждая, что тот или иной тип вооружений нам нужен и его можно нам доверить. Кстати, по некоторым типам оружия подготовка специалистов началась раньше, чем были приняты политические решения.

Второй шаг – мы предложили скорректировать формат помощи, рассортировать все программы на кратко-, средне- и долгосрочные, а также рассмотреть возможность перейти к оказанию помощи не в виде платформ, а в виде organic unit’ов.

Т.е., если говорить об артиллерии, это не просто 18 орудий. А дивизион, куда входят управленческие единицы, единицы обеспечения, БПЛА, радары контрбатарейной борьбы и т.д.
И этот поход уже несколько раз реализован.

Нюанс в том, что дивизион условных цезарей будет иметь штатную структуру, которая не совпадает с принятой у нас. Я уже писал, что изменение штатной структуры в армии – это как изменение таблицы Менделеева. Оно вызывает шок по всей командной вертикали.

Но такой переход осуществляется. Что стирает границы между нашей армией и ведущими армиями НАТО. Наши структуры становятся более адаптивными. А некоторые наши подразделения уже могут быть имплементированы в натовское соединение вообще без усилий.

Прикиньте на глаз, сколько наших частей уже охвачены этим переходом. Всё ещё бесконечно далеко от идеала, но это уже не точечная, а системная история.

Третий шаг – мы предложили структурировать программы содействия Украине, положив в основу mission oriented approach.

Деблокада портов – это миссия, которая включает целый ряд составляющих. Начиная от разведки и заканчивая средствами поражения. Чтобы совершить миссию, нужны вот те самые «спроможности». Их легко измерить, военным эта логика понятна, для политиков она прозрачна.

Легче обосновать наши потребности, ибо для обороны нужен один набор средств, а для наступления – другой.

Четвёртый шаг (собственно, Рамштайн-4 был этому посвящен) – это расширение и углубление mission oriented approach, а также – что очень важно – перевод на системную основу ремонта и обслуживания техники.

У нас уже сотни единиц тяжелого вооружения из разных стран. Далеко не все армии Европы имеют тот арсенал, который мы уже получили. Чтобы не возник колосс на глиняных ногах, который обрушится в какой-то момент из-за отсутствия ЗИПов, масла и подготовленных техников, эти процессы нужно скоординировать.

Эта тему мы поднимали и раньше, в частности – о получении стволов на замену (уже). Теперь это выходит на новый уровень.
 
Ремонт – это первый шаг к системному вовлечению ОПК.
 
Т.о., де-факто Рамштайн превращается в механизм, который выращивает нам армию другого типа. Мы пересобираем горящий автомобиль на ходу. Это невозможно сделать одним волевым усилием.

Это структурирующий процесс. Который и оценивать следует именно как процесс, а не набор единичных актов. Если всё распадётся на единичные акты, мы окажемся в тупике, но чуть позже.

Заявления на самом «Рамштайне» не следует рассматривать в отрыве от всего остального. Потому что основная работа - как раз между «рамштайнами». И ведётся она на разных уровнях.

Снова повторю. Когда министр обороны Алексей Резников подчёркивает, что прогресс в сфере получения оборонной помощи – это результат коллективного труда, где на своих уровнях работают Президент Украины, премьер-министр, глава ОП, глава МИД и дипломаты, подключается глава ВРУ и другие лица – это не политический реверанс. Оно так работает. Нравится это кому-то или нет.
 
Есть уровень принятия политического решения, есть уровни формирования политического решения политическими и военными аргументами, есть реализация. Выиграть войну можно только организацией на всех уровнях. 

6. Как оценивать результаты Рамштайна-4.

На слуху 4 хаймарса, +дроны, +несколько цезарей, +несколько десятков единиц артиллерии 155 и 105 от Британии, + снаряды, +ракеты, +обучение и т.д. Следует учесть, что не всё озвучивается.

Поскольку накануне случился ряд наглядных успехов от хаймарсов, было меньше криков о «провальном» Рамштайне, чем в прошлый раз.

Естественно, мы хотим всего больше и быстрее. Но для понимания можно присмотреться к логике, которую публично озвучивают лидеры процесса – США.

Чуть больше месяца назад было заявлено, что нам дадут первые 4 хаймарса. Начались коллективные обмороки «почему так мало», из-за чего многие не услышали фразу генерала Милли: «для хаймарсов подготовлено 60 человек персонала». Мы уже тогда намекали особо припадочным деятелям, что 60 человек экипажа для 4 хаймарсов – это чуть-чуть много.

Теперь уже все знают, что 12 установок М142 переданы, гарантированы ещё 4 (итого 16), не считая М270 и аналогов. Плюс генерал Милли опять заявил, что подготовлено 200 человек экипажа…

Я не готов сказать, какой будет динамика по хаймарсам, могу лишь описать факторы.

Когда в стране целые толпы деятелей предлагают сходу вжарить по Белгороду, это не помогает. Это контрпродуктивно.

Американцы прекрасно понимают, что у нас в избытке мотивов перепахать, например, Мозырский НПЗ, или базу в Клинцах или кучу другой инфраструктуры. Но мы пообещали этого не делать. И мы держим обещание.

Мы показали, что хорошо стреляем из хаймарсов и 155-мм. Самое главное (на это, как всегда, не обратили внимание): партнёры отметили, что мы не просто хорошо стреляем, но и за эти месяцы потеряли в боях незначительное количество западной техники. Мы бережливы и эффективны.

Министр обороны Резников обозначил на примере хаймарсов: для обороны – нам надо 50, для контрнаступления – надо 100+. Но тут возникает вопрос ракет, о котором сказал генерал Милли. Их нужны тысячи, они стоят денег. Сейчас американцы видят, что мы используем ракеты осмысленно, не палим беспорядочно. И более нежную ствольную артиллерию мы быстро учимся правильно использовать.

Всё это в целом демонстрирует партнёрам, что мы вменяемы и действуем адекватно. Есть аргументы увеличивать число и повышать сложность.

Скажем, нам впервые дадут высокоточные снаряды, которых раньше не было. А это именно то, что позволит крошить врагов, не разрушая наши города и сёла. Российская тактика нам не походит. Мы заинтересованы в максимально сложных системах. Что означает максимальную степень ответственности.

Не устаю повторять: в каждой стране своя политическая атмосфера. Свежий пример – Италия. Мы уже получаем на осень выборы в США, в Италии, смену правительства в Британии. И ещё пару сюрпризов, которые сейчас вызревают. Хорошо, если, как в Эстонии, существует проукраинский консенсус. Там наши друзья. Но так далеко не везде.

Сейчас нашим приоритетом будет запредельная эффективность в использовании ресурсов. Война уничтожает нашу экономику. Безлимитного потока помощи не будет. В этих условиях нам предстоит не только выжить, но и сформировать резервы.

Т.е., Рамштайн-4 дал ряд прикладных результатов в рамках правильной логики. Это не эйфория, но позитив.

Не эйфория, потому что август во многом выпадет. Важным событием будет донорская конференция в Копенгагене. Но в целом это месяц отпусков, что уже сказывается на динамике.

Итого. Примите как факт, что есть прогресс. Никто публично не скажет, что там внутри. Все оценки будут только по видимой части, это как оценивать слона по хоботу. Избегайте категоричных оценок в любую сторону. Мы получаем далеко не всё, что хотим. Но очень многое получаем.

Есть несколько приоритетов, по которым идёт тонкая работа. ПВО/ПРО, танки, авиация, дальнобойное оружие и ряд других.

Как только политически открывается новый тип вооружений – появляется возможность его масштабировать. Я бы рекомендовал следить за этим.

Когда/если нам таки поставят Iris-T и NASAMSы – это будет очередной шажок и новый экзамен на эффективность и адекватность. А за ними – новые спроможности.

Так и живём.

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7043
  • Karma: 12861
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #100 : Липень 25, 2022, 10:35:53 »
Цитувати (виділене)
«Іду з міста на захід. Десь сьома година вечора. Одна на весь вагон. Ну і кіт. Провідниця в традиціях Вєри Сердючки - гумор, харизма. Вагон блищить. Перекинулись поки стояли, хто, що, куди іду, про війну….
Заходить в купе. «Так. Давайте, мабуть кавусі вип’єте? Молоко є ще». Я кажу, що вже запізно для кави, потім до Тернопіля не засну.
«А скільки того життя, он у вас книжка цікава, ви ж її у відпустці не відкриєте, так ото собі і почитаєте. А хочете, я вас о сьомій ранку збужу, як раз перевал буде, кіно у вікно подивитесь, шо ви доброго бачили с лютого?».
«А скільки того життя, що ви доброго бачили з лютого»…..
«їду в поїзді на Київ, сідаю в Сваляві, в купе дубак, аж светра вділа. Заходить провідниця: «як у вас справи? Паспорт будьласка покажіть. Ага. Все добре». Я питаю, а чого так холодно? Дує так, що з носа капає. Вона каже: « дивіться, то кондиціонер, стояли, сильно нагрілися,зараз 15 хвилин проїдемо, я вимкну, увімкну вентиляцію, бо потім тунелі, там смердить. Але. Якщо вам буде холодно і з вентиляцією, бо вона нова, і дуже добре працює, а у вас кіт у майці, лисий чи що, то ви кажіть, головне - не терпіть. Терпіти нам зараз не можна.» і пішла.
Я завмерла на пів години.
«Головне не терпіть. Терпіти нам зараз не можна»…..
«Заїхала в гудвайн за пундиками, є там такі, з опіуму вони чи що, не можливо спинитись їсти. Стою, чекаю таксі. Дві панянки років під 70 десь, красуні, як з Парижу. Тихенько фоткаю мештики одної, бо ну дуже круті. Йдуть два хлопчика, десь 7 і 10 років. Подерті, брудні руки, але вдягнуті нормально.  Розумію, що не безхатьки. Підходять до панянок.
«Драстэ, дайте денег на еду, гривен 20 или 50». Панянки: « для початку - добрий день, а не «драстє». Звідки ви. Це ж вам на пиво і куриво гроші».
Пацани: «нєєєє. Сосисок возьмьом там нижче і картошки напечемо, ну і на суху мівіну, а ще батарейки треба у фонарик»
Панянки: «Та говоріть вже російською. Ви звідки? А. Зрозуміло. Мабуть батьки пьють? А ви вештаєтесь?»
Пацани: « та нєт. Мама моет пол в больнице. Двое суток там. Папа сантехник. Но его мужик в жеке брать не хочет. Хочет, чтобы тот делился и все отдавал. Ещё он варит бочки для воды. Ну эти. Что под потолком. Но мало работы. Папа пьёт пиво вечером. Но одну пластиковую. Мама плачет. У нас 8 коров было, кролики, утки красные, папа бусы варил и бочки, и ещё маслобойка. А ми тоже зарабатываем. Батарейки собираем и бутылки.  Нас в квартире 7 человек. В одной. Мы две семьи сбежали»
Панянки: «а ви вчитесь десь? Скоро ж школа»
Пацани: Да. У нас один планшет на двоих. Один день Егор, один день я»
Панянки: «в тебе ж э мобілка? Нема? А мами номер?»
Пацани: « а шо жаловаться будете»?
Панянки: «ні, дай номер».
Пацан протягує папірець із номером. Пані набирає номер. Весь діалог не чую, чую питання: «а де ви працюєте? А де до цього працювали? Бухгалтер? А що вмієте по дому? Робота треба ? Завтра до вас подзвонить мій водій і приїдете познайомимось, мені в будинок потрібна помічниця, якщо все добре буде, зарплата така ….» і називає цифру, яка вирішить багато питань.
«Дітям треба вчитись, а вам перестати плакати».
Пацани в шоці. Я плачу в окуляри.
«дітям треба вчитись, а вам перестати плакати»
«Двірник у домі. Суворий такий дядько. Не вітається ніколи. Такий собі сам на розумі. Сваритися часто на малих дітей і тих хто сигналить під шлагбаумом. Не з ким не говорить. Іду з двору, бачу стоїть з косаркою біля кущів, дивиться в траву. Присів. Я, ідучи повз, ризикнула звернутись, бо завжди - «нікому нє здрастє».
Кажу: щось згубили? Посвітити фонариком?
Та нє каже, тут шкаралупка від яйця когось маленького. Голубенька. Ідіть гляньте. Цікаво хто ж з неї виріс. Я ще вчора косив у дворі одному. Так там дика польова орхідея росла. Ледь не зрізав. Скільки ж того, красивого, що не видно нам». І включив косарку. З огляду на кількість слів, що він сказав, це річний запас його спілкування із світом.
«Скільки того красивого, що не видно нам».
«Сиджу в ресторані, чекаю колегу. За сусіднім столиком пьють віскі два гарних мужчини.
«Слушай, а ты в погреб спускаешься когда сирены?
Да. Только ради кота.
В смысле? Только ради кота? У тебя же Вика и Аня ( я так поняла, что женщины его), за что же они жить без тебя будут, (и смеётся), сотрудников 200 человек ещё…
А я как представлю, что его убьёт, а я выживу, я не переживу. По сути, только ему я и нужен. Знаешь, как он меня встречает вечером и никогда не ест, пока я не сяду. И в целом, я больше не хочу чтобы кто-то страдал…. Любовь оказалась другая и в другом.  Я понял, что мне очень мало надо, чтобы быть счастливым, я знаю, что я буду делать, когда весь это пиздец закончится. Больше дети страдать не будут.»
«Любовь оказалась другая и в другом. Больше дети страдать не будут».
«Дзвоню банкіру. Треба вирішити три дуже складних питання. Все вирішується за 30 хвилин, з підключенням всіх ланок. Ведуть кожен крок, відкриваємо, закриваємо, відновлюємо картки, розблокуємо те, що я напартачила, щось скануємо, якісь коди, верифікації трьом відділам…. Я в шоці, що взагалі це все можна зробити за такий короткий проміжок часу. Уявила цей процес, наприклад, в Німеччині. Пишу кожному велику дяку за терпіння та швидкість. Отримую три відповіді: 1. Вам дякую, ви жартами підняли мені настрій; 2. Нам приємно те, що ви посміхаєтесь. 3. Бережіть себе. Це найменше, що можна зробити.»
«Купляю каву у вуличній кав’ярні. Забираю. Продавець дає решту і каже - чекайте. Бобіг у закуток на манюсю кухоньку. Стою. Бачу, що решта вся. Що сталось, думаю. Виходить і дає щось у серветці.
Це вам коржик- каже. Мама напекла цілих два тазики. Він вівсяний. Казала роздавати всім хто каву бере - солодке робить нас трошки щасливішими. Нам треба зараз деколи посміхатись. Ми з Волині. Там сміх - то ліки.
Я знову із сльозами. Кажу - та не солодке робить нас щасливими, а такі люди, як ваша мама. Мамі великий уклін.
« Нам зараз треба посміхатись. Ось коржик».
І я зрозуміла. Що серед тієї кількості ненависті, гніву, розпачу, що ми носимо в собі, бачимо в постах та світлинах, в коментарях - у всьому цьому і стоїть задача тої пітьми, лишити нас добра, любові, затопити нас ненавістю, яка проникне в кожну частинку нашого серця.
А десь,непомітно, пробуджується величезна кількість доброти. Любові. Світла. І я буду дивитись в їх бік. Це єдиний існуючий шлях до нашого нового життя - зараз і після….
Давайте берегти ту частку, яка має залишатись вільною та світлою, як би скрутно нам не було, як би ми не хотіли, щоб вони всі повиздихали, давайте берегти любов до світу, до себе, до кожного з нас. Бо перемога темряви не в розбитих хатах і понівечених життях, а тоді, коли вона з нас робить собі подібних. Тоді - вони вже перемогли.
Я розумію, як це важко, я сама працюю з нею постійно, вона навалює як дев’ятий вал, можна задихнутись. Я знаходжусь в тому ж самому інформаційному потоці, що і всі, я українка до найменшого свого атома, ще із надмірним відчуттям справедливості. Мені так само буває дуже нестерпно боляче і безпорадно. Але. Ці крихітні миті, зцілюють страшенні рани мого сердя і відвертають пітьму. Добро. Любов. Не якесь там хмаринне кохання до всього. А саме конкретні явища і дії. Вишукуйте їх. Видивляйтесь. Зберігайте. Нас не відвернути.»
Є.Птица

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #101 : Липень 26, 2022, 00:02:47 »
Елена Маленкова
5h
  ·
Моей прабабушке было 90+ лет, когда она умерла.
Если говорил о ней, то почему-то всегда добавлял: "прикинь, она прожила революцию, гражданскую, вторую мировую и все последующие здецы, включая девяностые".
Еще помню, как смотрел черно-белые записи жизни в том же Лондоне, когда бомбежки и еда по талонам.
И думал "какой же это ппц, КАК там вообще можно было вывезти все это?"
Сирийские беженцы в 13ом - да как такое вообще возможно в 21ом веке!
А теперь...
Теперь о нас наши внуки будут рассказывать что-то подобное.
МЫ стали теми, о ком они будут говорить "жил(а) под прилетами, уехал(а) начинать все с нуля, воевал(а), потерял(а)..."
Отсюда и дальше теперь МЫ персонажи таких историй
"Мой дед воевал и сбил два самолета"
"Моя бабушка была снайпером, прикинь!"
"А моя уехала во Францию, потом в Германию, там встретила деда, ну и понеслось..."
"А мой дед потерял всю семью, он еще маленький был, его усыновила семья из Киева..."
"А мой волонтерил, потерял бизнес, жена ушла, после Победы бухал, а потом снова сошлись с бабушкой - они до этого встречались, до его жены еще. Перестал бухать, открыл мастерскую..."
"А моя бабушка в подвалах сидела несколько месяцев, воду из луж, вот это все... Мариуполь..."
"А моя медсестрой была, в госпитале с дедом и познакомились, он еще в бинтах был, сделал ей предложение через несколько недель, так и прожили всю жизнь..."
"А моего деда русские расстреляли, он еще в 14ом волонтерил, кто-то сдал его..."
"А у моего медали есть!"
"И у моих, у бабушки тоже, они на фронте поженились!"
Знакомые истории? Слышал(а) подобные, говорил(а) что-то такое же своим сверстникам?
МЫ будем теми, кто будет в день Победы поднимать тост не чокаясь и глубоко молчать о чем-то своем, пока мелкие будут с нетерпением ждать, "быстрее бы уже, картоха стынет, старики о5 за свое"
И говорить "лишь бы не было войны" с очень буквальным пониманием смысла этой фразы.
А на вопросы малявок "Расскажи про войну" отмахиваться, иногда скупо делиться тем, как это было.
Как жили
Как прощались
Как воевали
Как ждали воюющих
Как надеялись
Как уезжали.
Как возвращались.
Или оставались.
Как отстраивали страну
Как дергались от сирен, а потом перестали. Только по телу волна от любого громкого звука на годы.
Как ссорились, мирились, сходились и расходились.
Как говорили себе и другим "Путин, сука, мне страшно, но я отказываюсь тебя бояться, я над тобой смеюсь!"
Как мы справлялись. И справились.
Подойди сегодня к кому-то рядом, положи руку на плечо и скажи: "Ты справишься. И я справлюсь."
Мы справимся
Чтобы нам было что рассказать нашим внукам.
Яр Громов.

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7043
  • Karma: 12861
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #102 : Липень 26, 2022, 11:42:49 »
Цитувати (виділене)
ДУМА ПРО КОЗАКА ГОЛОТУ
Він кладе автомата, дістає телефона , хтось дає йому свою каву, чи недопитий чай.
Він сідає в траву, спирається об акацію, набирає мене й говорить:
- Ти уже вибачай!
Але в мене тут ніч, випали одночасно роса і нагода потерендіти.
Як там воно - життя, робота, що там у тебе ще?.. Про все розкажи. Як діти?
Розказати про те, як ми? Стволи ще гарячі, ми - ледве теплі.
То му, що літо, жнива у розпалі, жнивуємо тут у пеклі.
В полі було чотири комбайни, три розрахунки арти і нас дві роти їх прикривали.
Не ойкай! Комбайни цілі, вороги дохлі, зерно зібрали.
Потім, правда, приблудний танк - один із кількох, до села прорвався,
Встиг наробити лиха, убив собаку, але так у селі й зостався.
В селі є люди, артою ризиковано, ми три гранати йому під дишло!
Останню, що за собаку, закинув Кіт, новобранець. І в нього вийшло!
Собаку шкода... такий хороший... вибіг обгавкав танка...
А той  переїхав його. У хлопців зірвало планку.
Витягли тих косорилих... Мале, зелене, затуркане, шмарклі під носом - друга армія світу...
Та ну їх ! Давай розказуй: як там робота, діти?
Та ми що? Тим шмаркатим вломили з нервів. Усе по плану.
Собаку ховали, як і належиться, він же герой, із капеланом.
Капелан сказав:
- Спочивай, Рябко, чи як там тебе називали, біля Господа одесную!
А ми помстимося. Ми цю Москву розтрощимо й і нановоне не заснуєм.
Хай там будуть болота, жаби і чаплі.
Але ніякого людського зброду, ніяких лаптів.
 Хай там виють вовки і голосно крячуть круки.
Але ніякого княжества, ніяких щоб довгоруких,
Грозних, темних, великих... Тьху ти! Аж курям смішно: які великі?
Вся їхня історія лукавими писана й шита ликом.
Брехня на брехні, ще й брехун брехункою поганяє.
Ти це, зрештою, і без мене чудово знаєш.
Але я не про те. Ми ж з тобою зібралися потриндіти,
То, нарешті, розказуй: як там життя і діти?
А я вмощуся під акацію, степ - під голову, небом укриюся.
Арта їм так насипала, що ніч буде тихою. Вранці я, може, вмиюся...
Вісім годин ми поля тримали, щоб комбайни віджнивували.
Один підірвавсь...Ні, хлопець цілий...Всі наші цілі. Нікому нічого не відірвало.
Не віриш - спитай капелана вранці, зараз  він дрихне на верхній полиці акацієвого купе.
Ой! Лінь вставати. Ти б тільки чула як піп уночі хропе!
Лежить в гамаку між деревами, закутався в якісь лахи
І гучить, наче два органи. Слухай! От що надихало Баха?
Ну, Баха, котрий оце хропіння вкладав у ноти й мелодії для органу...
А ми тут по інших бахах спеціалісти... Слухай-но, щось я в'яну.
Ось тобі ще алегорія: я - то козак Голота,
Що не має жінки, хати, млинка, садочка і плота.
Як там воно в тій думі: шапка-бирка, що зверху дірка? Дірка - вона від чого?
Від "калаша", чи снайперки?.. Ну, що ти! Заради Бога!
Травою підбита - то ж про канабіс? Вітром підшита... Вітер
Сьогодні теплий, зорі високі, місяць яскраво світить.
Козак Голота лежить в акаціях поряд із капеланом.
Усе, як в раю, хоч і в пеклі. Але усе за планом.
І каже козак Голота... Що він далі за текстом каже?
Здохни, мордо твоя московська! Ти, бусурманине-враже,
Завтра відхопиш за комбайнера, Дюка, Бусола...і за собаку...
Бери ноги в руки і, поки я сплю, то тікай до сраки!
За Рябка. Його так охрестив капелан і поховав по чину...
Собака обгавкав танка, собака героєм загинув.
А ти, бусурмане, здохнеш. Так каже козак Голота, що спить під акацією,
Що не має жінки, ні хати, зате має зброю і волонтерську рацію...
Ти ще не спиш? А я ось уже дрімаю.
Це ти мені, а чи я тобі щось казати маю?
Так ось: по війні ми з тобою підемо на Бону.
Pink Floyd, Dipurple, A-Ha, всі діла...відро кави. Ну, а по тому
Заспіваєш мені (уже вчи слова) тієї думи про козака Голоту,
Що вміє цеглу вкладати,  ставити плитку, робити меблі...всяку знає роботу...
Але не має хати в Попасній, не має жінки, дітей. Тепер і Рябка немає...
Сука війна. Сука Москва. Суки танкісти...Всіх уб'ю. Засинаю.
Іди і вчи оту думу! І ні про що не думай.
Війна - то козацька справа. На жаль, тут багато суму.
Рябка пом'яни. Добрий пес, він  охрещений капеланом.
Ніч глибока, зорі високі, з байраку тягне туманом.
Степ під голову, автомат при боці, капелан хропе, наче Бах, органом.
У нас усе 4.5.0. В нас усе за планом.
153 лютого 2022р
Дзвінка Торохтушко

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #103 : Липень 27, 2022, 14:46:17 »
Olesya Prosvitlyk
З сьогоднішнього.
Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому ,,Груз 200‘‘,а за ним стара камуфльована ємєлька,вся посічена осколками,черга в середині завмерла.С буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою,з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців.Зайшовши в середину,капітан хтів стати в чергу,працювало дві каси,черга автоматично із двух перейшла в одну,кєп смутивсі,та подякув людям.
-6 кави,6 води без газів півтарачки,2 Вінстона будь-ласка.
-кава та вода без денег-сказала молода,гарна продавщиця.
Капітан смутився ще більше-я оплачу.
-нет,це від закладу,в мене брат та тато під Ізюмом зараз.Їм може тоже хтось води дасть.
В мене десь там всередині защемило просто піздец,у кожного в черзі чувства були подібні,це було видно.Вийшовши на вулицю,хлопці покуривши,посідали по машинам та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.
Ви тільки живіть,пацани,-думав я,витираючи ті грьобані сльози,які йшли реально самі по собі.Синтементальним я ніколи не був,поміняло.До дому лишалося десь 300 км…
©Дмитро Корнєй

Offline Фрейя

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 1484
  • Karma: 2511
Re: Нотатки про насущне
« Reply #104 : Липень 27, 2022, 21:52:15 »
Цитувати (виділене)
Олена Монова
Я не знаю, як стається перелам у війні. Знаю лише, що це точно не баннер на узбіччі "увага! перелам у війні!"
І не якась одна окрема подія, навіть найвизначніша.
Це стається непомітно, поступово, крок за кроком, коли незчувся — а вже змістилися акценти, змінилась тональність, вже майже не бачиш розпальцовку гопника, не чуєш звідусіль, як в перші місяці, "што ви рипаєтєсь, нє рипайтєсь, нє дьоргайтєсь, сдавайтєсь, вам осталось ...дцать днєй!"
Натомість все частіше бачиш розгублені очі, криву вимучену посмішку, ніби прорублену ножем щілину в глевкому тісті, і одразу вскукарєк "ага, ага, нам нє больна, куріца давольна!"
Вже ніхто не вимагає здатись, вже всі зосередились на тому, як би так зняти Антонівський міст, з якого вигідного ракурсу, щоб не було видно пошкоджень, і щоб напиздіти своїм зомбакам про то, що все під контролем, все йде по плану, в той час коли все вже давно пішло в глибоку чорну безпросвітну сраку.
Коли кремлівські гнилороті пропагандисти якось так в один момент починають обговорювати рускіх багатирєй виключно в контексті того, що їм зовсім нє больна, коли їх їбуть ЗСУ.
Так тільки, трохи труси обгоріли і шерсть на дупі.
І Херсон не дуже й то був потрібний,  тим більше, такі всі там негостинні, помідорів не допросишся, тільки вибухівку під капот.
Ви так і не вловили момент, рскіє, коли ще можна було відкотитись назад, і навіть, можливо, зберегти покерфейс.
А тепер для вас немає назад. Ніде. Ніколи.
Бо всюди, куди б ви не пішли, на вас чекає свій Антонівський міст.
Під ним Стікс.
На ньому Харон із ЗСУ.
За ним небуття.
Так буде.
Так вже є.

Offline Galuska

  • *****
  • Повідомлень: 755
  • Karma: 753
  • Стать: Жіноча
  • Вена-Будапешт
Re: Нотатки про насущне
« Reply #105 : Липень 28, 2022, 16:16:52 »
Inna Romenska, 23/07/2022

Жінка сідає до компа, ретельно готується:
Серветки, навушники, знеболювальне, заспокійливе, снодійне.
Передивитись нині новини – це як в Харкові вийти на вулицю.
Келих вина, якщо все перелічене не подіє.

Жінка перевіряє знайомі сторінки, читає вірші,
Знімає блискучий шолом, дістає щітку та починає чистити пір’я.
Вона б, звичайно, хотіла й далі жити так, як раніше,
Але в лютому вранці прокинулася валькірією.

У валькірії важкі й такі здоровезні крила,
З ними стільки мороки – почистить, змастити, пройти техогляд.
Ними легко можна було б піднімати душі та нести у вирій,
Але вона тягає ними дітей, аптечки та іноді навіть авто, бл...ь.

Короче, гарні крила, робочі, тіки побиті.
Вони не завжди працюють, хоч вона постійно ними когось закриває.
Жаль, що не можна на них присобачить броньовані плити…
Жінка бере голку, нитку, трохи морщиться та зашиває.

Тихо брякає месенджер – нове повідомлення.
Босс дуже гнівається на невиконання плану та щось подібне. 
Так, чортів ас, я знов тебе підвела, і я дуже втомлена.
Вибач, Рагнарьок у нас тут і зараз, вони нам живі потрібні.

Що їм робити в Вальхаллі твоїй – бухати?
Та кожен з наших там все рознесе по камінчику, сам же знаєш. 
Чи стануть мовчки дивитись на мертвих дітей, посічені поля та спалені хати? 
Можеш мене звільнять, але ти їх іще почекаєш.

Жінка приймає запрос від Мавки, пише подрузі.
Та нещодавно посіла місце Горгони та отримує корисні навички.
Обоє мріють сформувати вже свій підрозділ
Та ви...издить з України усю ту наволоч.

Ту Медузу до згвалтування звали Цирцеєю,
Тепер в неї кам'яний погляд, а замість волосся - отруйні гадюки.
І поки вона веде за рахунком в змаганні з типу Персеями,
Хоч ті кожен день й намагаються вбити її, падлюки.

Жінка фіксує потреби, закриває файли.
Прийшло вже п’ятнадцять замовлень з Асгарду, і що їй із цим робити?
Думає, як добре, що з лютого скинула аж сім кілограмів –
Завтра можна піднятися вище, ще більше своїх закрити.
аватар взяла поносить у http://gapchinska.livejournal.com/

Offline Milena

  • *****
  • Повідомлень: 8281
  • Karma: 3325
Re: Нотатки про насущне
« Reply #106 : Липень 28, 2022, 20:53:37 »
Inna Romenska, вау как здорово!

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #107 : Липень 29, 2022, 19:20:34 »
Yaroslaw Bozhko
X
Хвилинка етнічного реалізму
Ідея розвалу РФ час від часу виринає у публічному просторі українського політичного середовища. Нещодавно у Празі пройшов Форум присвячений деколонізації РФ - як і майже в усьому, що створено досі на цю тему сквозить неприкритий ідеалізм і прометеїзм - ідея звільнення поневолених народів, розроблена десь між штаб-квартирою ЦРУ і офісом Антибільшовицького блоку народів у США знайшла нібияк нову рецепцію із 1950х. Втім тоді була більш чітка ідея розвалу СРСР, де сурогатно чи повноцінно існувало щонайменше 15 націй, яким були придані нацреспубліки в межах яких можна було різати майже точно із вірогідністю успіху. Сучасна ж РФ хоча і має 21 національну республіку, по суті не є такою строкатою державою, а за малим винятком ці республіки нагадують собою інституалізовані у квазідержавність індіанські резервації в складі Росії. Тема розвалу РФ придатна для того, аби осмислити її більш реалістично. 
По-перше. Поділ РФ на різні сегменти - реальний. Але ті бажані опції, які приписують цьому процесові прихильники теми визволення народів РФ відверто нереалістичні. По-перше, фокус на поневолених народах - це гра яка має сенс лише відносно татар та частини народів Північного Кавказу, де етнічності уже стали відчутним фактором політичного життя. Підняти будь-кого на антиколоніальну боротьбу проти росіян - справа практично нереальна, якщо в їх регіонах проживає російська етнічна більшість (а це майже усі суб’єкти РФ, за винятком Північного Кавказу). І, знову таки, не забуваймо що політика - справа еліт і великих міст. Якщо у місті Йошкар-Ола проживає лише 25% марійців, навряд чи політична боротьба за незалежність Марій Ел може бути драйвером руйнування РФ. Попри це, марійці існують як народ, але їх потуги - спроба зберегти національну культуру, стрибати ж вище голови заради розвалу РФ є об’єктивна сила лише у трьох народів: чеченців, татар і росіян. Усі решта досить «нішеві» і сконцентровані навколо проблем збереження власної етнічності, а не тиску на центр в політиці.
Ідея розпаду РФ заснована на визволенні етнічностей нереалістична від слова взагалі - саме тому що у більшості регіонів реально етнічно домінують саме росіяни. Говорячи про «поневолені народи» ми робимо велику хибу - ставлячи в один ряд абсолютно реальних чеченців, татар із вигаданими чи реконструйованими інгерманландцями, поморами і тд. 
Набагато більш притомним залишається фактор територіального сепаратизму, в якому регіон як потужна соціально-економічна реальність буде визначати характер стосунків із центром аж до можливості відділення. У більшості випадків потужні регіональні еліти мало звертають уваги на етнічний фактор, однак у разі потреби можуть створити із регіональних етнічностей символи своєї прагматичної незалежності від центру. Новозеландці - здебільшого нащадки англійців, але традиції виконувати танець корінних маорі у їх навчальних закладах присутні, і навіть кітчево перебільшені. Здебільшого помори, козаки і інші субетноси росіян уже відійшли в минуле - однак може повернутися романтизація цих явищ, «конструювання» символів із регіональних історичних артефактів, подій, взагалі романтизація регіональної історії. Для усього цього потрібен запит регіональних еліт, які мислять не категоріями романтичного націоналізму (ох, ця солодка ідея звільнення народів, це солодке 19 століття), а прагматичним інтересом і його захистом.
Етнічність - здебільшого хибна ставка, а ось тема політизації конфліктів окремих регіонів РФ із центром обов’язково зіграє - зовсім не тому, що різні люди в різних суб’єктах РФ мають різні національності, а тому що у них наявний вакуум комунікації і довіри до метрополії, подібний до стосунків 13 колоній із Лондоном незадовго до початку війни США за незалежність. Окремої американської етнічності це не стосувалося, а ось регіональну специфіку метрополія реально проґавила - це і дало підставу для конфлікту з Центром, в який вдало долучилися треті сторони (Франція передусім). Щось подібне необхідно опрацьовувати щодо Уралу, Сибіру і Далекого Сходу - найбільш стратегічно значимих регіонів РФ. У відділенні якоїсь Чувашії або Марій Ел немає такого серйозного ефекту як навіть у темі автономії Сибіру або Уралу, не кажучи вже про Далекий Схід. В усіх випадках тут економіка і політика будуть первинні щодо етнічностей, національностей, ідей і культури. Відрізка десятку дотаційних нацокраїн від РФ нічого істотно не змінить і це варто усвідомлювати, закладаючи цілі. Поки це схоже більше на хибне цілепокладання.
По-друге. Хибне саме думання, що РФ є якоюсь аж надто клаптиковою ковдрою із різнобарвних шматків, на яку варто лише подути і ось-ось вона розповзеться. Абстрагуйтесь від думки про те що Росія є неприродним утворенням (бо усі держави виникли як результат насилля, маніпуляцій, вигадування, воєн, примусу, боїв без правил і династичних шлюбів - нічого позалюдського в них не було). Вам варто зрозуміти конкретну причину чому це «звільнення» народів не відбулося досі: здебільшого, усі хто був достатньо розвинений як національна спільнота із сприятливими для державності факторами встигли в 1990х проголосити суверенітет і створити зачатки державності (Татарстан), або і взагалі взяли участь в міжетнічних конфліктах - Ічкерія, Інгушетія, Дагестан. Однак набагато важливішими для справи розвалу РФ залишаються саме російські регіони - Урал, Сибір, Дон-Кубань-Терек, Далекий Схід. Що ми пропонуємо їм? Стати чувашами і татарами? Цього не відбудеться. Ніякого розвалу РФ не буде, поки ми не пропрацюємо реалістичну лінію розрізу між цими стратегічними регіонами і Москвою - на чому вона буде базуватися? Без відповідей не буде нічого.
Треба дискутувати. Однак ця нацбілдингова творчість по малюванню карт і будуванню планів, яку у нас сприймають за майже здійснену реальність - не більше ніж анекдот. Під час Форуму поневолених народів презентували карту деколонізованої РФ: уже самі ідеї про те, аби помістити осетинів і інгушів в одну державу, або ж створити на теренах Смоленської області державу під назвою Смоленд пахнуть щонайменше поганим ррозумінням предмету.
Шановні розвалювачі РФ, так справи не робляться, а воювати з московитами за вигадані нами Грифіндори ніхто не буде. Ніякого Смоленду в головах у жителів Смоленська не з’явиться, просто тому що блять це не анекдот, а політика.
Треба шукати реальні протиріччя, яких більш ніж дохуя в сучасній РФ. Ми ж зі своєю старою ОУНівською традицією малювати нові карти і вигадувати нові поневолені народи цікаві хіба що самі собі: в підсумку ефективний розвал РФ має базуватися на росіянах, які становлять в РФ етнічну більшість у більшості регіонів. Все решта - фантазерство.

https://m.facebook.com/YaroslawBozhko/posts/pfbid02kX3vQeVyfbp1W52FRXXhQmuWczZjop1UvP1peHZCD7eNgHuaFpu2ZmaNaEitq6W2l

Offline Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 4662
  • Karma: 2793
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #108 : Липень 29, 2022, 23:13:40 »
Цитувати (виділене)
Здавалося б: ми заслужили. Після всіх голодоморів, воєн, розстрілів і депортацій, ми заслужили на просту мрію — панувати у своїй сторонці. Будувати, заробляти, мандрувати, плекати культуру і виховувати нове покоління. Жити у власній демократичній заможній державі.
Але ні.

В української малечі знову забрали дитинство.
В української молоді знову забрали найкращі роки.
В українських дорослих знову забрали накопичене й зароблене.
В українських старих знову забрали спокійну старість.

Щодня забирають житті. Військові та цивільні. Люди, яких ми ніколи не знали, дивляться з усміхнених фото, і здаються до болю близькими: на їхньому місці міг бути кожен із нас.
Щодня забирають здоровʼя. Не тільки фізичне: моральне виснаження перетвориться на психічні травми. Але під час війни мало хто на це зважає.
Щодня забирають час, який мусимо витрачати на відновлення зруйнованого. На розмінування. Замість будівництва нового.
Щодня забирають зерно. Овочі, фрукти, техніка, люди — росіяни все крадуть і вивозять. Лише книжки спалюють.

Ми хотіли жити в мирі й спокої. Проте виродки з імперськими комплексами вирішили, що ми не маємо на це права.
Нація-гній, нація-непотріб, що здатна лише нищити, калічити, ґвалтувати і красти.
Ненавиджу. Нехай ця ненависть, наче смолоскип, допоможе нам пережити найтемніші часи.
Вони здохнуть. Ми переможемо.

P.S. Закиньте грошей волонтерам.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #109 : Липень 30, 2022, 16:16:41 »
Цитувати (виділене)
Валде Хан
Головна риса і головна сила образу мислення росіян, це амбівалентність їх сприйняття себе і своїх вчинків. В їх свідомості Буча не є вчинком "темним", не проявом нижчої форми зла, але звитяжним актом воїнського духу, благородним виявом волі захисника отєчєства. (с) це я написав ще у квітні.

На фото, що прикріплене до цього допису, класичне ороче кокетство. Оммаж на “ту саму кувалду”. Якщо ви не вкурсі - в Сирії росіяни забили кувалдою місцевого до смерті, по черзі ламаючи йому кінцівки. Зняли це на відео, бо без доказів “акт воїнського духу” (див. абзац вище) не такий звитяжний. Після розголосу їх ніби як “покарали”, але потім кувалду наче ненароком показали у пропагандистскому кіні про вагнерівців “Турист”.

Наш ворог дуже гарно вміє використовувати ІПСО. Вони за всі роки не змогли побудувати нормальної системи психотерапії, але психо травмування вивчили, проаналізували та поставили на потік. Мордор як він є.

ІПСО ворога двонаправленні. Перша ціль для них це самі орки, та розвиток в них того самого амбівалентного сприйняття себе, про яке я й писав у квітні. Друга ціль це вочевидь ми. Все українське суспільство. Ми не можемо сховатися від цих атак в інформаційно психологічному бункері, але можемо зменшити, або навіть нівелювати руйнівну дію ворожих ІПСО. Якщо ж казати про катування полонених, та вихваляння цим на широкий загал, то у цьому є декілька тактичних і стратегічних цілей. Ось деякі із них:

Змусити нас до симетричної відповіді - катувати їх полонених.

Неможливо подивитися відео із азовцями і не хотіти помсти. Помсти ще більш кривавої та жорстокої. Пишучи це, я намагаюся не думати, що серед тих, хто потрапив у полон в Маріуполі є мій друг. Страх за нього природньо перетворюється на гнів, а той у ненависть. Хочется дивитися відео, як мамі псковского орчика показали ролик де її синочку оскопили якісь люди в масках під гімн росії.

Це саме те, чого хочуть майстри російського ІПСО. Така наша відповідь, реакція їм дуже вигідна. Тому, попри те, що вся наша природа вимагає помсти і болю для цих катів, нам цього робити не можна.

Перша причина чисто утилітарна. Нам треба обмінний фонд. Треба щоб був хтось за рахунок кого ми зможемо вирвати із полону своїх. Паштет із людського (себто орчого) м’яса, що ледь дихає на ношах це козир ворогу. Доречі, треба розуміти, що цілком в їх стилі самим замучити пару тройку своїх солдатів, щоб приписати це нам. І якби я був на місці тих, хто займається нашим ІПСО то я б поширював чутки, що ФСБ калічить російських військових задля фальсифікації військових злочинів з нашого боку.

Друга причина не піддаватися на провокацію вже лежить у площині психології. Наша війна, це класична для літератури війна Світла й Темряви. Таких війн в історії не так вже й багато насправді, тому люди й придумали фентезі…

Те, що ми знаходимося на стороні Світла є величезним нашим козирем. Образ маленької але яскравої іскри світал перед величезною хмарою темряви, що зараз має Україна, дав нам змогу отримати підтримку по всьому світу. Якщо ми й надалі будемо розвивати цей наратив, - іскри світла що бореться із великою пітьмою, - ми зможемо збільшувати обсяги цієї підтримки (бо є куди збільшувати).

Толкін написав для нас Володаря Перснів, щоб ми зараз використовували його сенси, що з дитинства осіли в головах західних людей. Відео, де хтось із наших катує орка, хоча і викличе відчуття справедливої відплати, знищить нарратив - ми світло, що стоїть проти темряви. Тому нам це категорично не вигідно.

Росіяни хочуть звести нашу максимально контрастну війну, до відтінків сірого. Де у кожного своя правда, пропаганда з обох сторін і вся ця баженовщина. Саме для цього вони активно форсять сенс - мы никогда не узнаем, кто убивал людей в Буче. Та бляха все всім відомо! Вони нагороджують орків, що були там (що знову працює на ту саму психологічну амбівалентність)!

На жаль, у багатьох людей, якщо вони побачать як ми катуємо орків, моментально спрацює психологічний механізм - людина що робить “злі” речі апріорі стає в їх свідомості “злою”. З цим хочеться сперечатися, але це психологічний факт. Тож якщо ми почнемо мститися полоненим за своїх закатованих, то самі вколотимо клин між силами оборони України та обивателем і завтра потік волонтерки стане меньшим.

Це - якщо коротко, адже про силу наративу нашої війни Світла і Темряви треба писати багато. Але є і друга мета ІПСО із катуваннями.

Переконати нас, що таких садистів в них багато. Що будь-хто з нас якщо (а вони працюють на слово КОЛИ) опиниться в полоні пройде через таке саме жахіття. Ціль ІПСО посилити наш страх перед ворогом.

Страх може стати мотивацією лише до певної міри. Розумна пересторожкість. Тривога що змушує тебе працювати більш наполегливо. Певний рівень страху перед ворогом корисний, щоб не робити самовпевнених помилок. Проте, коли страх стає жахом, він позбавляє нас сил до спротиву. Паніка це відсутність змоги притомно впливати на ситуацію, лише тваринний потяг бігти світ за очі. Тому я погоджуюсь з тими, хто каже, що нормальним людям дивитися те відео не треба.

Не треба впускати у свій світ той образ. Треба знати про них. Використовуючи це знання для мотивації робити задля перемоги більше. Але бачити це вам мабуть не треба, бо все одно більшість буде прагнути це потім забути (не факт, що вийде).

Для деякого, образ війни це запилений танк із гордим українським прапором на вудці, горіла ороча броня під пісню Тінь Сонця. З таким образом в голові набагато легче піти по мобілізації. Росіяни хочуть замінити цей образ на те, що коїться на відео, бо знають - з таким образом піти буде набагато складніше, і чекати когось з війни теж.

Вочевидь, це не про те, щоб робити вигляд наче нічого не було. НІчого такого не сталося. Ні. Просто треба бути готовим, треба зробити багато внутрішньої роботи, щоб не стати жертвою орчих ІПСО, щоб не дозволити їм зіграти на наших почуттях.

Психологія це, насправді тонка наука. В ній дуже багато де працює принцип “попереджений значить готовий”. Якщо знати на які струни твоєї душі намагаються вплинути, то опиратися впливу стає набагато легче, а іноді це можна використати і проти того, хто на цю душу націлився.

P.S. Що важливо знати - той хто катував наших солдат помре, помре не своєю смертю. Це не ілюзія справедливого світу, це факт що ґрунтується на статистиці великих воєн з часів Югославії. Я про це якось окремо напишу. Іронія в тому, що смерть цього людського сміття російським військовим теж буде вигідна, бо вони знають, що садист то продукт із строком придатності і доволі швидко його треба утилізувати. Цю роботу за них зробимо ми, але вони можуть навіть не дякувати.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #110 : Липень 30, 2022, 17:19:53 »
Цитувати (виділене)
Борис Куріцин
Зеленський і Єрмак.

Я цей механізм вже бачив в житті, і не раз. Спробую описати.

Уявіть собі, що ви попали в середовище, в якому майже не розбираєтеся. Тобто, йшли ви туди, і думали, що треба просто злодіїв прибрати, і все стане супер, а виявилося - ні.

Політика ця, якісь тьорки весь час, всі щось хочуть, незрозумілі дипломатичні правила, "погані" люди, захищені законом, і "хороші" люди, обмежені по закону, незрозумілі цифри економічних звітів. Нудно, ніякого натхнення. Там не скажи, так не зроби, нєт, чтоби "по-душєвному".

І прийшли ви сюди самі, ніхто вас не гнав, ну крім Валерійовича, і обіцяли гори звернути, і зробити все сонячно, красиво і чудово для вашої аудиторії.

Але не виходить. хочеш забрати поганих людей і поставити хороших - по закону так не можна, а міняєш - так чомусь всі кажуть, що хороші стали поганими.

Коротше, система складна, підводних течій - мільйон, а ви просто тонете в цій системі.

Ви думали, що для того, щоб все було добре, треба просто прибрати поганих людей і поставити хороших - і аплодисменти публіки забезпечені. Але чомусь не виходить. І публіці щось, що не пропонуй - все комусь не так.

І ви відчуваєте, що тонете. Не контролюєте нічого, не розумієте, який буде ефект від ваших конкретних дій.

А ви давно вже і на все життя склалися як людина, яка опирається на аплодисменти публіки, тобто на схвалення деякої широкої аудиторії.

І визнати, що ви "вилізли" на самий верх, і не змогли - найгірше, що можна уявити, бо це означає впасти в очах опорної аудиторії, втратити своє лице, лютий стид. Як після такого жити - взагалі не зрозуміло.

І ви шукаєте опору в людях. В таких людях, які кажуть, що знають як, які підстрахують, які зможуть незрозуміле пояснити простими словами, які дають відчуття впевненості, порядку, острова опори серед суспільно-політичного моря.

Чи Єрмак, чи Богдан, чи десяток інших, хто завгодно, але той, хто дає можливість зрозуміти, опертися, контролювати, вірити, що зможеш, зменшує невизначеність і тривогу.

І коли вам приносять інформацію, що ваш острів, який ви з такими зусиллями створили - ваш ворог, і ворог країни, і від нього треба відмовитися і знову пірнути в це хаотичне море політичного життя, і знову відчути себе безпорадним, одиноким і нікчемним - то ви скоріше відвернетеся від принесеної інформації. І якось заспокоїте себе, що справитеся і з ворогом, і ще й на свою сторону переманите. І це не дивно, і закономірно.

І крім цих проблем, навалюються інші.

Місяцями приходять повідомлення: буде війна, всі від вас чогось хочуть, бюджети, закупки, і ви з війною себе от ніяк не асоціюєте, от взагалі - ви прийшли принести мир, літо і сонце.

І тому що? - правильно - від ігноруєте повідомлення про війну, як можете, в тій мірі, в якій виходить, плекаючи надію, що все якось мине нас. Бо вся ваша концепція презентації себе, весь ваш посил іншим - ніяк не корелює з війною. Ви - це світле майбутнє, шашлички, весна, будівництво і т.п. Ну яка тут війна може бути. 

А ваш "острів" вас у цьому підтримує.

Але війна вас не минає.

І стає зрозуміло, що все серйозно, жарти скінчилися, і інформація, що ви - в розстрільних списках у ворога, зразу звучить по іншому.

І це якось міняє концепцію.

І ви могли б утекти, і вам навіть пропонують, але, знову ж таки - ваша опорна аудиторія!  Втекти - назавжди впасти в її очах, да й аудиторії, в принципі вже не буде ніколи. Це - те саме, що морально померти.

І тому ви залишаєтеся, і ведете себе досить... притомно.

Але, разом з том, до вас доходить...

Що ваші дії прямо чи непрямо привели якщо не до війни, так до того, в якому саме стані країна ввійшла в неї. І ви згадуєте, як Чонгар був розмінований. Можливо, ви навіть зрозуміли, що під вашим керівництвом було зупинене переоснащення армії і багато інших моментів, які тоді здавалися такими нудними і незначними.

А ви це робили не один. І часто, давайте чесно, просто не розуміли наслідки ваших дій, бо для них завжди можна знайти красиве світле пояснення.

А тут знову вимоги - звільнити Єрмака. І тут ситація виходить ну зовсім патова.

Звільнити - добити свій острів опори, який і так вже почав тонути, бо друг дитинства і генпрокурор не змогли бути опорою.

Звільнити - знову залишитися сам на сам з незрозумілими дорослими людьми, які здатні продумувати наслідки своїх дій на 2-3 кроки в перед.

Звільнити - дати Єрмаку привід почати говорити, а він ну точно знає багато неприємних речей з "кухні" прийняття рішень.

Звільнити - визнати, що сильно помилявся і тебе надурили, а це ой як неприємно показувати тій же д аудиторії.

І так далі, і тому подібне.

Тому щоб Зеленський звільнив Єрмака, в нього або має з'явитися новий, абсолютно неформальний, острів опори, або Єрмак має зробити щось таке, що Зеленський сприйме як персональну, саме персональну зраду. Зраду Зеленського, не України. Або щось інше, що зробить неможливим спиратися на нього.

Тоді Єрмак за секунду з довіреного друга стане першим ворогом. За секунду і беззаперечно.  Але ніякого розслідування не буде - бо випливе забагато інтересного.

Приблизно так. Це схоже на те, як чоловік закриває очі на зраду жінки, бо визнати зраду - означає дії, до яких не готовий, і визнання занадто неприємних речей про себе і про неї.

Це схоже на власника фірми, який ігнорує інформацію від давнього друга про те, що новий менеджер розкрадає бюджет.

Це схоже на аспіранта, який вважає, що навкруги всі брешуть, коли кажуть, що він не зможе захиститися в конкретного наукового керівника, бо він приклав багато зусиль, щоб стати його аспірантом і розраховує на конкретний результат.

І так далі.

Offline Зрада

  • ***
  • Повідомлень: 103
  • Karma: 41
Re: Нотатки про насущне
« Reply #111 : Липень 30, 2022, 17:44:10 »
+1, я саме так собі все це бачу. Тільки я думаю воно не думало, що все буде легко, коли йшло, а йому пообіцяли, що не залишать на самоті, всім допоможуть, ось і людинка вправна є, все знає і порішає, а воно буде тільки купатись в оваціях. Я таких сотні зустрічала в житті, комірники, які підмахують всі документи не дивлячись, а потім опа - треба платити за нестачу, директори, у яких ключі від онлайнбанкінгу у бухгалтера, і звіти навіть не дивляться, а потім опа - кримінальна відповідальність, а як же так, це ж власник давав вказівки, а бухгалтер рахував, мене за що. За то, ласкаво просимо в доросле життя. Яким жеж треба було бути придурком, щоб на це погодитись, навіть якщо сам не вірив, що вийде.

Offline Milena

  • *****
  • Повідомлень: 8281
  • Karma: 3325
Re: Нотатки про насущне
« Reply #112 : Липень 30, 2022, 20:05:41 »
Яким жеж треба було бути придурком, щоб на це погодитись, навіть якщо сам не вірив, що вийде.
НІ, він вірив, що вийде, і кіно про "як  він буде діяти" зняв. І зараз він впевнений, що усе головне тримається на ньму, тільки тили (буденне і повсякденне існування країни) йому має прикривати хтось інший.
Імхо, звісно.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #113 : Липень 31, 2022, 14:40:45 »
Цитувати (виділене)

Олександр Тищенко.

— Ти у Польщі?
— Так, вже ходжу тут до школи. В мене всі уроки польською, уявляєте?
— Тобі подобається?
— Спочатку було страшно. Бо я ніколи не вчив польської. Але ж дітям потрібно до школи ходити?
— Звісно, потрібно.
— Ну ось. Значить, треба вивчити польську. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк.
— Ніяк...

***
— Зараз дуже скрутно матеріально. Але за три місяці буде легше, я знаю.
— Чому саме за три?
— Тому що зараз інтенсивно вчимо іспанську. Я дуже старанна учениця, і дітям своїм кажу вчити мову з усіх сил. Бо тоді тут в Іспанії буде більше шансів мені роботу знайти, а їм гарну освіту здобути. Ну це ж логічно, що ми не дамо собі ради в іншій країні без знання мови. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк.
— Ніяк...

***
— Готуюся до виїзду на інший континент. Чекаю на результати тесту рівня мови. Він — обов'язкова умова працевлаштування в фірмі, куди мене беруть.
— На які результати сподіваєтесь?
— Думаю, тест успішний. Я пів року ще до війни витрачав щоденно по 4 години на заняття з репетитором. Бо то дуже складна мова, але не зможу працювати, не знаючи її. Це ж їхня рідна мова. А як інакше? Ніяк.
— Ніяк...

***
— Рєбьонку трудна в школє. Он же учілся в рускай. У нас била многа украінских, но ми же в сємьє па рускі разгаваріваєм. Єму трудна била в украінской. Да і я нічєво би нє паняла в етіх учєбниках, хатя живу в Украінє многа лєт.
— Думаю, він прекрасно усе розуміє. З часом буде легше писати й висловлювати думки нашою милозвучною мовою. Однокласники йому допоможуть — він же чутиме від них щодня українську. І ви говорiть з ним вдома українською...
— Да нєт, зачєм? Нам тяжело. І ета далжни панять в мєснай школє. Зачєм рєбьонку  учіть украінській, єслі всю жизнь он на рускам разгаваріваєт? Ета далжни учітивать! А как іначє? Нікак!

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35594
  • Karma: 23486
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #114 : Липень 31, 2022, 21:15:52 »
Дуже цікаве інтерв"ю, а більше монолог від Жукова. Кому не подобається Гордон, просто не звертайте на нього уваги, він там статист.
Цитувати (виділене)
Глава патрульной полиции "киборг" Маршал. Кадыровцы, зверства бурятов, раздача оружия населению
 Интервью Дмитрия Гордона с украинским военным, "киборгом", начальником департамента патрульной полиции Евгением Жуковым.


Offline wounded_zmey

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 2614
  • Karma: 2099
  • Стать: Чоловіча
  • Киев, он родина змиев
Re: Нотатки про насущне
« Reply #115 : Липень 31, 2022, 21:49:45 »
@Eney, три доби

Offline Ксеня

  • Global Moderator
  • *****
  • Повідомлень: 16063
  • Karma: 15388
  • Стать: Жіноча
  • Одеса
Re: Нотатки про насущне
« Reply #116 : Серпень 02, 2022, 18:41:08 »
Тривалу діскусію щодо мови перенесено в відповідний тред.
Жизнь идет себе, как она и должна идти, то есть, хуже некуда. (с)

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #117 : Серпень 02, 2022, 23:21:48 »
Vitaly Portnikov
X
Коли українці сьогодні журяться з того, що популярні західні інтелектуали підтримують Путіна, мене це просто смішить. По-перше, інтелектуал не буває популярним. Популярним буває продавець повітря – добре підібраних пропозицій, за якими ховається відсталість та обмеженість, зрозуміла обмеженим людям, які не вміють так талановито складати слова у «правильні» речення. По-друге, після того, як Гамсун писав розпачливий некролог Гітлеру, а Сартр захоплювався Сталіним, журитися з приводу дитячих хитрощів Ноама Хомського або політичного дилетантизму Джордана Пітерсона може тільки та людина, для якої світ почався у XXI столітті.
А так було завжди і так буде – до того часу, поки люди, що претендують на вміння вигадувати складні речення, але не здатні до реальних дій та відповідальності за вчинки, а не за слова, не перестануть захоплюватися рішучими людожерами і заздрити їм.

https://zbruc.eu/node/112674

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #118 : Серпень 04, 2022, 17:33:23 »
Oleksii Osypenko
 
Текст буде російською через розмір та складність.
После опубликованного видео пыток и казни нашего бойца россиянами и массового убийства защитников Азовстали, украинский сегмент Фейсбука (и не только) разразился тоннами постов со всевозможными обвинениями в адрес и руководства страны, и русскоязычных граждан и много кого еще.
Я хотел бы разложить некоторые вещи по полочкам, и подвести своего рода итог этого забега специальной олимпиады. Сначала простые вещи: виновата Россия и воспитанные и вооруженные ею социопаты. Они - корень и источник зла. С простым разобрались, теперь к сложному.
Почему Россия напала? Ответ "потому, что могла", безусловно, правильный, но он упускает логику и мотивацию агрессора. Ведь сколько бы безумной ни была логика Кремля, это, все же, логика, а потому в ней должно быть некое рацио, совокупность причинно-следственных связей, которая в итоге породила решение развязать войну открыто.
Чтобы понять, почему Россия решила напасть сейчас, необходимо копнуть глубже, чем "разминированный Чонгар", или "Путин ненавидит Украину". Факторов принятия решений было много, и я даже не берусь утверждать, что я понимаю хотя бы половину, но те, что есть постараюсь изложить. Очередность изложенного не базируется на важности, я вообще не думаю, что факторы, влиявшие на принятие решений можно однозначно ранжировать по весомости.
Отдельно подчеркну: речь будет идти не о том, что и как сложилось исторчиески, а о том, какие события и обстоятельства дали РФ понять, что "час пробил".
Фактор первый: мнимая (а местами реальная) слабость Запада. Это не секрет, что россияне в массе своей Европу презирают, и считают слабой и продажной (спасибо Орбану и Германии). Америку и Британию, с другой стороны, ненавидят и боятся. Когда грянул Брекзит, РФ торжествовала: ЕС окончательно оказался в руках немцев, которых Россия держала за горло с помощью газа. И расчет был, в целом, верен: европейцы до последнего не хотели помогать ни деньгами ни оружием. Но вот где они крупно просчитались - так это с США и Британией. Уход США из Афганистана и катастрофически быстрый коллапс "западной" администрации, я уверен, сыграл огромную роль в аналитике на тему "стоит ли напасть на Украину".
Дело в том, что россияне рассматривают и Порошенко и Зеленского как марионеток Запада, и я более чем уверен, что увидев как драпают афганские "марионетки", они убедили себя что в Украине будет так же - чуть они поднажмут, как народ либо массово будет бездействовать, либо вообще поможет им снести "ставленников Запада". Вялая же реакция США на коллапс "своих парней в Кабуле" убедила РФ в том, что Байден - мямля, или вообще недееспособен, и США если не обезглавлены, то, как минимум, слишком заняты своими внутренними проблемами для того, чтобы обращать внимание на остальной мир. Британию, полагаю, просто сбросили со счетов, ведь фигли там той Британии (ну или решили, что водиночку все равно они ничего поделать не смогут).
Фактор второй: внутрення политика в Украине, выборы 2019. Нет, я не буду тут ругать кого-либо из кандидатов или нынешних керманычей, я укажу на другое: 75% протестного электората. Для Москвы это был сигнал, что "майданная власть" - чужда для украинцев, что они в массе своей ее не любят, не хотят, и стремятся от нее избавиться. Они не слишком глубоко копали, да и соцопросы им Медведчук рисовал "какие надо", и потому не поняли, что разочарование было не в выбранном векторе движения, а в личностях, которые этот вектор должны были реализовать. Проще говоря, персональную ненависть к Порошенко перепутали с ненавистью к "западным марионеткам" в целом.
Учитывая "афганский сценарий", ожидания были искренними, очень амбиционными... и вполне логичными, учитывая то, что им рисовали всякие медведчуки и гужвы в своих соц опросах. Для россиян все выглядело точь-в-точь как в Афганистане: посталвенное "из вне" правительство, которое народ не паддерживает и при случае будет рад выгнать на мороз.
Фактор третий: личностные качества украинского руководства. Скажем прямо: Зеленскому ставят в заслугу "бо не втік" менно потому, что все ожидали противоположного. Заподозрить Вову в героичности, мужестве и самоотверженности причин особо не было. И я зуб даю: россияне считали так же. Полагаю, что сначала его просто хотели прогнуть под себя, но, похоже, улицы Зеленский боялся больше, чем Кремля, и потому не срослось (что Кремль однозначно интерпретировал как сигнал "Зеленским управляет Запад"). К счастью для россиян, он, впрочем, всюду, включая армию и СБУ расставил людей, которые занялись тем, что Зеленский, похоже, считал своей главной задачей: разрушить все, что мешает ему "навести паорядок" или что построил Порошенко - плохое ли, хорошее ли - не важно (во избежание срача: я вообще не даю оценки деятельности Пороха или Зели - речь идет исключительно о том, как это выглядело с точки зрения россиян). Партия "Слуг" от главслуги не отставала, и никаких подозрений в интеллекте, мужестве или патриотизме не вызывала (наглядно продемонстрировано Колей Митболом Тищенко и Безуглой).
Все это тоже положили на чаши весов несколько весомых "за", особенно важных с учетом того, что россияне убедили себя, что все будет как в Афганистане - чуть толкнуть, и все само развалится, а мир будет молча смотреть на облепленные людьми самолеты.
Фактор четвертый: состояние ЗСУ и силовых структур. Хомчак и Таран постарались на славу за те пару лет, что были у руля. Программы вооружений сворачивались, реформы откатывались, закупки тормозились потому, что два жадных мудака не могли поделить бабло. Еще монетка в "афганскую" копилку: там руководство тоже занималось в основном воровством и очковтирательством, и целые подразделения существовали только на бумаге. С учетом того, что бои на Донбассе с 15го года интенсивно не велись, россияне "умозаключили", что там в основном воюют радикальные маргиналы, а ЗСУ - это просто потешные войска без особого опыта, нормального снаряжения (по сути, такое же "народное ополчение", какое они сами сколотили в ЛДНР) и - самое главное - без особой мотивации сражаться за чуждых народу западных марионеток.
Отсюда, кстати, все эти нелепые байки про "бандеромобили" с легким вооружением и "незначительное сопротивление". Сводки заранее готовились так же как и "триумфальная статья" от 27го февраля. В рамках той логики, в которой действовал Кремль, это все были вполне оправданные ожидания.
Фактор пятый: неверное представление о собственных силах. Россия слишком долго почивала на лаврах второй армии мира и воевала с козопасами в какой-нибдуь Африке или Сирии, и к столкновению с системным противником оказалась подготовлена из рук вон плохо. Собственно, ВС РФ и не планировались для таких столкновений: вся доктрина гибридной войны сводится к через спецопераций информационного и экономического рода, и роль военных в основном состоит в том, чтобы добить дезорганизованного и малочисленного противника. И руководство РФ было уверено, что именно с таким противником оно столкнется в Украине - парамилитарные формирования националистов с легким оружием. Несерьезный противник для такого монстра как ВС РФ, да и к тому же, противник, с которым Россия давно практикуется воевать в Сирии.
Таким образом, мы можем уверенно назвать целых пять очень веских причин, по которым Россия решилась на открытое вторжение. Все, что они видели вокруг себя буквально кричало им: ПОРА. Они очень рассчитывали на афганский сценарий, и очень очень круто с ним просчитались (отдельный вопрос - почему, но это не особо важно в контексте поста).
В заключение я хотел бы заметить, что как вы видите, язык на котором кто-то где-то говорил или церковь в которой кто-либо где-либо ставил свечку вообще никак не влияет на приведенные факторы. Это было систематическое решение, принятое в рамках вполне понятной и простой логики. Да, оказалось, что практически ВСЕ сигналы, которые видел перед собой Кремль он истолковал ложно, но это уже не наши, а их проблемы.
Ну и подписывайтесь на мой ТГ https://t.me/new_yozh_times или sl8 https://sl8.online/@the.yozh .

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 26271
  • Karma: 20575
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #119 : Серпень 04, 2022, 17:47:01 »
Фактор четвертый: состояние ЗСУ и силовых структур. Хомчак и Таран постарались на славу за те пару лет, что были у руля. Программы вооружений сворачивались, реформы откатывались, закупки тормозились потому, что два жадных мудака не могли поделить бабло.
Ось то що я ніколи не прощу ні главсциклу ні його виборцям. Вибрали "абинепорошенка" - гаразд. Дозволили грати вас в різних позах каломою та іншим зеленим покидькам - чудово, лохи на то і потрібні шоб їх грали пройдисвіти. Але спроба роззброїти страну під час війни та здати її хуйлу це вже трохи інша справа.
« Останнє редагування: Серпень 04, 2022, 18:11:39 від Volf Ram »

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.