Автор Тема: Нотатки про насущне
 

Offline В.И.Лемминг

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 23595
  • Karma: 9417
  • Стать: Чоловіча
  • добрый, но гуманный
Re: Нотатки про насущне
« Reply #30 : Травень 29, 2022, 16:47:40 »
Я так розумію, що зараз ніяких рішень сам Зе не приймає, а лише виступає говорячую головою.
Тю, ля, а шо?

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 26207
  • Karma: 20519
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #31 : Травень 29, 2022, 16:56:46 »
І зараз і раніше і завжди

Offline Фрипп

  • *****
  • Повідомлень: 3862
  • Karma: 2198
Re: Нотатки про насущне
« Reply #32 : Травень 30, 2022, 23:41:51 »


Yaroslaw Bozhko
1h  ·
X
Що, попаялися? Зловили люту папайю?
Джо Байден заявив, що Україні не будуть надаватися ракетні системи модифікацій високої далекобійності (на омріяні 300 км до Білгорода).
Російські війська взяли Лиман і намагаються взяти Сіверодонецьк.
Міністр енергетики ФРН Габек розкритикував санкційну політику США щодо РФ, і вочевидь розраховувати на швидке повне ембарго з боку ЄС на нафту і газ з РФ не доводиться.
Це для вас звучить як три розчарування підряд?
Це могли би бути просто новини, якби наші медійники і уся тусовочка розумних людей які говорять про політику і війну вміли вести слухача-читача консервативним сценарієм. Здебільшого усі розчарування від прочитаних вище новин породжені завищеними і неправомірними, не вповні адекватними очікуваннями, а  не об’єктивно жахливою ситуацією в усіх вимірах для України (вкотре наголошую - 24-25 лютого творився лютий піздєц рівним якому за політичними наслідками більше не буде найближчим часом, що б росіяни не утнули на фронті).
Більше читаєте хуйню, більше очікуєте нереального і більше вірите. Більше розчаровуєтесь як наслідок.
Я не дуже вірив відпочатку у швидке ембарго на російські енергоносії - взагалі, на четвертому місяці війни нам уже пора відмовитися від дитячого очікування що війну зупинять якісь там невоєнні фактори - санкції, погрози, прохання, круглі столи. Чому? Бо вигода від російських енергоносіїв двобічна: ті, хто їх купують в Європі мають зиск не менший за самих росіян які їх продають.
Пов’язувати перемогу України у війні із ембарго - наївно.
Якось зловіть себе на думці: НАТО досі не закрило нам небо, хоч ми так просили і голосили в усі можливі точки. Чому? Це було не досить реально взагалі: Україна величезна, кількість дивізіонів ППО і авіації ППО для цього потрібні просто величезні - і це означало б прямий воєнний конфлікт НАТО із РФ. Тим не менш, зрада щодо того чому небо не закриють таки була - вона, втім, потроху розсіялася. І ми навіть дещо забули. Уявіть! Згодом ми просто перестали про це навіть просити, у нас з’явилося більше озброєння ППО і інших штук, але ніхто нам так і не став закривати небо. Ось ця історія із «закрийте небо» - дуже симптоматична.
Десь так і буде зі значною частиною усіх цих наших медійних топ-тем подібних до ембарго і т.д. Справи вирішаться, але іншим чином.
Заганяти себе у пастку завищених очікувань не можна, принаймні щодо речей реалізація яких відпочатку шалено складна.
Інший фактор негативу, який супроводжує ваші повсякденні оцінки війни - поступові погані новини з Донбасу, ось-ось вторгнення у межі нового міста, ось Рубіжне, ось і Сіверодонецьк. Усе це в голові сплітається в криваву кашу із поганих новин і ще гірших передчуттів.
Скажу таке: армія не має стояти насмерть за кожен кущ, і не треба класти людей бригадами у кожному хуторі. Якщо доведеться вивести війська із якогось населеного пункту, який під загрозою оточення - радійте, а не насичені дурнуватими очікуванннями переживайте. Радійте, бо збережені досвідчені бойові підрозділи - фактор повернення територій у майбутньому. Сучасна війна не ведеться за контроль над землями, сучасна війна ведеться за розгром сил противника, після якого землі можна брати практично голіруч. Саме тому зберегти війська нам зараз кров з носу як треба - попри втрати, росіяни перестали навіть серйозно заїкатися про таку масштабну мету як оточення усіх українських військ в зоні ООС на Донбасі.
Усе в нас буде добре. Ціною людей які сьогодні ризикують життям - але вони навряд чи схвалили б вашу істерику від чергової поганої новини. Справді поганих новин уже не так і багато: просто ми почали повертатися спинним мозком до стандартів мирного життя і оцінювати це з точки зору «блядь та ось вже ж ніби мало закінчитися, чого воно не тойво». Це теж завищені очікування.
Змиріться. Ми живемо у воєнний час. І маємо набагато більше ніж наші предки у воєнний же час. Лише трохи терпіння і ніяких порожніх очікувань, продиктованих розумними людьми.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #33 : Червень 01, 2022, 03:42:38 »
Цитувати (виділене)
Борислав Береза
Определенно димон медведев – один из лучших маркеров дебилизма российской власти. Пока он тихо бухал рассуждая про себя это было незаметно, но вот когда он начал являть миру свое умственное отставание посредством соцсетей (отдельный вопрос – мотивы этого эксгибиционизма), деградация власти заиграла новыми, яркими цветами.

Сегодня мишутка снова испортил воздух своим постом в телеграме (традиционно – ссылку давать не буду). Он написал о том, что санкции, которые введены против россии на самом деле введены, о ужас, не против рашистского руководства, которому, намекает нам димон, насрать. И разражается воплем.

Цитата: “Они нас всех ненавидят! В основе этих решений ненависть к России – к русским, ко всем её жителям. Ненависть к нашей культуре. Отсюда отмена Толстого, Чехова, Чайковского и Шостаковича. Ненависть к нашей религии. Отсюда желание разгромить Русскую православную церковь и ввести санкции против её патриарха. И так было практически всегда. И в период Александра Невского. И в Смутное время. И во время Отечественной войны 1812 года. И конечно, в XX веке, когда СССР постоянно жил под многочисленными санкциями. Я уж не говорю, что западный мир в конце тридцатых желал, чтобы Союз сгинул в схватке с Гитлером”.

Простите за обильное цитирование) дима, дурачок, давай порассуждаем вслух. До 24 февраля вас никто не ненавидел. С вами вели бизнес, открывали предприятия, переносили производства. Вы получали право показывать фильмы и выпускать книги в тот же день, что и во всем мире. Apple, трубку которого тебе, идиоту, подарил в свое время Стив Джобс, открыл в москве представительство, а в Киеве – нет. Вас все ценили, давали деньги, покупали нефть и газ. Но что произошло 24 февраля? димочка, сделай усилие, отодвинь стакан и попытайся найти причинно-следственную связь. Это ведь не сложно, правда? Понять что было "до" и почему происходит то, что происходит с вами сейчас.

Теперь про историю. Видимо ты намекаешь на Мюнхенское соглашение 1938-го. Если так, то да, говнецо, а не соглашение. Но, как ты говоришь, “в конце тридцатых”, было и другое.  23 августа 1939 года между нацистской Германией и социалистическим СССР был подписан договор на 10 лет, позже ставший известным как  “Молотова-Риббентропа”. В секретном протоколе к нему говорилось:

“1. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финляндия, Эстония, Латвия, Литва), северная граница Литвы одновременно является границей сфер интересов Германии и СССР. При этом интересы Литвы по отношению Виленской области признаются обоими сторонами.
2.В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского Государства, граница сфер интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарева, Вислы и Сана. Вопрос, является ли в обоюдных интересах желательным сохранение независимого Польского Государства и каковы будут границы этого государства, может быть окончательно выяснен только в течение дальнейшего политического развития. Во всяком случае, оба Правительства будут решать этот вопрос в порядке дружественного обоюдного согласия”.

Ничего не муляет, дима? Поделить Европу с нациками - все нормально, вписывается в концепцию нынешней войны?

И еще. Поставки зерна. дима, вы сейчас пиздите наше зерно. А ты поинтересуйся у мединского, он же историка из себя корчит, когда по советско-немецкому торговому соглашению предусматривавшее, в частности, поставки нацистам 1 млн. тонн зерна, 900 тыс. тонн нефти, по 500 тыс. тонн фосфатов и железной руды, 300 тысяч тонн чугуна, 100 тысяч тонн хрома, эти самые поставки прекратились? Молчит, не сдается фашист?) Тогда я скажу - 22 июня 1941 года. За один час и 15 минут до нападения Германии на Союз. И это был поезд с зерном. Правда, теперь димон написанное тобой сегодня же – “просто нужно сделать все необходимые выводы на будущее. Помнить о таком отношении к нам. И не прощать тех, кто ненавидит нас. Никогда” – воспринимается совсем иначе.

Закусывать надо, дима.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #34 : Червень 01, 2022, 09:07:43 »
Цитувати (виділене)
Олексій Голобуцький
Кілька днів тому у Великій Британії почали поширювати матеріали про ймовірну смерть Путіна (можливо, від раку крові) - що в такому випадку його оточення все би приховало, щоб не втратити владу. Саме тому є шанс, що на всі останні публічні виходи Путіна випускали двійника.

Так, це рівень чуток - але коли чутки офіційно поширюють як припущення старші керівники МІ-6, це таки щось значить. Можливо, це створення неофіційного приводу для відмови контактувати - "ми не певні, з ким саме нам пропонують контактувати - чи з Путіним, чи з двійником". Можливо, це створення приводу для відмови в переговорах, коли ЗСУ після отримання потужної зброї для контрнаступу посуне окупантів на початкові позиції і Кремль шукатиме домовленостей.

Можливо, це стосується фінансів, нерухомості або навіть заповітів - "ми не можемо бути впевнені, хто ви є, хто укладав угоди, вносив гроші, купував нерухомість, писав заповіт, пробує розпорядитись фінансами і маєтками".

В будь-якому випадку це знущання і примус Кремля шукати способи відновити легітимність "Путіна-не Путіна". Зарубіжні лобісти інтересів Кремля також муситимуть відволіктись для виконання цієї задачі. А домовленості з політичними лідерами, яких не контролює Кремль, стають взагалі неможливі: "я би розглянув можливість цієї угоди, але з ким саме я домовляюсь, вибачте?".

Тонкий англійський гумор, перепрошую...

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #35 : Червень 01, 2022, 10:15:34 »
Аркадий Бабченко.
У победы может быть только один отец. И этот отец должен быть безгрешен. Все косяки должны быть повешены на всех других. Кого угодно других, но - других. Поэтому увольняют начальника СБУ Харькова, и он в ответ охуевает - за что?? Поэтому увольняют Денисову - и в ответ охуевают уже депутаты Европарламента: за что?? Поэтому генерал Марченко под подпиской о невыезде защищает Николаев - и так же тихо и незаметно пропадает с радаров обратно куда-то там под подписку. Поэтому заведены уголовные дела на Турчинова, Пашинського и Черновол. Которых прямо из окопов вызывают в суд.
Интересно, Залужный понимает, что с ним будет примерно то же самое?
Что он потом тихо и незаметно будет оттеснен в тень.
На трибуне должен остаться только один полководец.
Наивеличайший Лидер Современности.
Ну и вокруг него, конечно, новые герои-патриоты.
Вилкул. Подоляк. Корбан. Овсянникова.
Какой-то пиздец, блядь, опять начался.

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #36 : Червень 01, 2022, 14:56:41 »
вже не так страшно і стрьомно і почали виповзати "уставшие ат вайни",
а це бляха капець як страшно  :mad:

Offline В.И.Лемминг

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 23595
  • Karma: 9417
  • Стать: Чоловіча
  • добрый, но гуманный
Re: Нотатки про насущне
« Reply #37 : Червень 01, 2022, 16:42:36 »
Ось коли Портнова складавшего списки на винищення для кацапів теж нагородять буде дуже патріотично.
Тю, ля, а шо?

Offline Shana

  • *****
  • Повідомлень: 12603
  • Karma: 6439
  • Стать: Жіноча
  • Київ/Чернігівщина
Re: Нотатки про насущне
« Reply #38 : Червень 01, 2022, 18:08:28 »
Цитувати (виділене)
Березовый сок
Вы будете смеяться, но злые языки с Банковой говорят о том, что в ближайшее время нас ждет снятие трех руководителей важных ведомств. В темных коридорах ОП уже многие знают и громко обговаривают то, что в ближайшее время в отставку должны отправить министра МВД Монастырского, Генпрокурора Венедиктову и... Главу СБУ лейтенанта Баканова. Вместо Венедиктовой возможными кандидатами называют Сергея Кизя, Олега Кипера и... лейтенанта Баканова, если его никуда не удастся пристроить. Кто же заменит глав МВД и СБУ точно пока не известно. На мой вопрос, а как это сделать во время войны, ведь это будет нарушением закона, мне напомнили ситуацию со снятием Денисовой. А на вопрос, зачем проводить подобные ротации, ответили, что об этом лучше спрашивать Ермака. Ну, что ж, посмотрим насколько правдивы злые языки с Банковой и как быстро реализуется их предсказания. Пока они не ошибались. Ни разу.
То, что гусеница называет концом света, Мастер назовет бабочкой (с)

Offline Volf Ram

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 26207
  • Karma: 20519
  • Стать: Чоловіча
  • Russia delenda est.
Re: Нотатки про насущне
« Reply #39 : Червень 01, 2022, 21:10:10 »
Цитувати (виділене)
Какой-то пиздец, блядь, опять начался.
В смысле "начался"? А предыдущий что, кончился? Я как-то не успеваю видимо.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #40 : Червень 02, 2022, 21:30:46 »
Моралізаторське.
Цитувати (виділене)
Victor Tregubov
4 хв  ·
Інколи хочеться подарувати людям фліску, щоб не змерзли на вершинах своїх моральних устоїв.
Коли солдатам дорікають за не таку культуру мовлення.
Коли під час війни закочуюють очі - о, вони матюкаються.
А ще бодішеймлять ворогів та зрадників, ржуть із померлих, об'єктивізують жінок, розвішуючі пікап-плакати, виявляють ксенофобію щодо росіян, расизм щодо бурятських танкістів і ейблізм, коли називають когось дауном.
Жах.
Та йобані ж ви в очі безсмислені ханжі, як сказав би Катулл, класик римської літератури.
Людино! Якщо ти вважаєш, що правила поведінки не знають контекстів та виключень, ти є тупий голуб! Тобі стачило пам'яті запам'ятати, коли мамка казала, що щось робити не можна, але не стачило мізків зрозуміти, чому. Тому коли виникає ситуація, коли щось зазвичай негарне робити можна, а ще й інколи ситуація, коли це робити треба, то ти стоїш, кліпаєш щелепою та роздаєш оцінки. Які насправді є значно менш доречними, ніж те, що ти критикуєш.
Не роби так.
По-перше, це негарно.
По-друге, можуть дати пизди.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #41 : Червень 02, 2022, 21:59:06 »
Нюанси лен-лізу.
Цитувати (виділене)
Колись, на початку ІІ Світової війни Президент Франклін Рузвельт переконав американську націю у необхідності ленд-лізу, щоб зупинити "одержимих дияволом диктаторів" словами:
«Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусіду, поки не спалахнув твій будинок. Коли пожежа буде загашена, сусід поверне тобі шланг, а якщо вфн виявиться пошкодженим, то заплатить за неї, коли назбирає грошенят...»

Геніальні слова що пояснюють все. Вільна американська нація підтримала свого Президента. Рузвельт на небі аплодує!

Він навіть із розумінням киває головою, коли на сімейній раді ретельно вибирають шланг для передачі, доки сусідський будинок розгорається. Тим більше, що сусідська сім'я невтомно гасить пожежу відрами, незважаючи на важкі опіки і те, що вода в пожежній криниці закінчується.

Але коли Рузвельт чує, як його сім'я каже: "А давайте не даватимемо їм товстий шланг, щоб вони швидко загасили будинок? А раптом вогонь розсердиться, і перекинеться на нас? Давайте дамо шланг тонший?" - він плаче.

Він не вірить, що його народ забув просту істину: Пожежу можна перемогти лише загасивши її. Апетити пожежі зростають пропорційно тому, що вона змогла поглинути. Домовитися з пожежею не можна. Задобрити або заспокоїти її не можна. Пожежі байдужі будь-які зусилля, крім хорошого струменя води - вона просто хоче жерти.

Україні потрібні найпотужніші види озброєнь, у великій кількості і зараз. Ми увійшли до вирішальної фази війни і платимо величезну ціну за всіх. Ми виграли величезний час для правильних рішень решти світу.
Просто постарайтеся, щоб ці рішення не пропали даремно.
Нам потрібна наша перемога. Вам потрібна наша перемога. Давайте поставимо останню крапку у плані, і зробимо це разом.
Пожежа має бути згашена повністю та остаточно. Вогонь повинен бути знищений.
Росія має зазнати повної поразки.
Або просто завтра пожежа буде сильнішою, але вже беспосередньо вашою проблемою.

Росія гірша за пожежу. Вона вважає знищення – єдиною формою існування

Нам дуже потрібний ваш садовий шланг. Але потрібної довжини, товщини та вчасно.
Бо щира допомога надана лише наполовину – обнулюється зі зникненням об'єкта допомоги.

З сторінки Facebook Гліба Бабича

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #42 : Червень 04, 2022, 07:40:59 »
Цитувати (виділене)
Мирослава Барчук.У мене є власне припущення щодо надання Нєвзорову громадянства за «видатні заслуги перед Україною». І воно трохи складніше ніж просто вторинність чи психозалежність від метрополії.

Уявіть собі.  Ви росли у суто радянсько-російській культурній рамці, знаєте і доречно цитуєте Пєлєвіна/Сорокіна/Єрофєєва, бачите культурний світ через лінзу умовного Дудя/Латыниной/Д.Быкова/Сноба/Дождя, сприймаєте українсько-російську війну як непорозуміння, ну або, наприклад,  як умовний Б.Шефір («війну затіяли, щоб підзаробити грошенят з того й іншого боку»), що можна все порішать, бо росіяни -- нормальні, понятійні пацани, зрозумілі люди, на відміну від місцевих упоротих з нав’язливими ідеями про мовні квоти , ідентичність, декомунізацію, армовір та інший чьос.

Словом, вірите, що ми домовимося з росіянами  на «добре освітленій вулиці»(с). З часом ви починаєте розуміти, що ваша версія світу не робоча, щось не так.  Але іншого базису, окрім совкового, у вас нема.  Тому ви далі шукаєте опертя у «великій культурі»  і в «хороших рускіх».

І тут 24-го лютого приходять росіяни і починають проти вас повномасштабну  варварську, геноцидальну війну.

Я можу помилятись, але мені здається,  що є велика імовірність, що  після такого ляпаса від пушкіністів, ви не захочете, щоб ті люди, яких ви вважали упоротими – як казав мені один народний депутат – «национально обоспокоенными», стали свідками вашого провалу, вашої ганьби. Свідками того, як рушиться ваш світ. Вам ціннісно ближчими будуть «новопрозрівші».

Саме тому у відповідь на звернення  журналістів Медіаруху МКІП відповіло, що ведучі каналів Медведчука, які  «перейшли на бік України», цілодобово боряться з ворогом. А от «частина медіаспільноти», яка і була на боці України, а тому  вважає, що проросійським ведучим не місце в ефірі, «сіє конфлікти всередині суспільства» і «робить щілину в нашій обороні перед росією».

Саме тому «прозрівший» Нєвзоров, автор серії репортажів про  радянсько-російських солдат і ОМОН у гарячих точках в 90-х (Вільнюс, Придністров’я, Нагорний Карабах), колишній депутат Держдуми 4 скликань, радник гендиректора «Первого канала» К.Ернста,  довірена особа Путіна 2012, якому заборонений в’їзд до Литви як воєнному злочинцю, раптом відкриває прямо під час війни білий список «хороших рускіх» і блискавично отримує громадянство «за визначні заслуги». Ну а шо?  Перейшов на бік України.

Саме тому Інтерфакс на голубом глазу анонсував пресконференцію ще однієї  «прозрівшої» пропагандистки Овсяннікової. Ну перейшла ж, нє? Готова була навіть  разоблачіть роспропаганду прямо на пресконференції.

 Я б промовчала, бо з усіх сил стараюся не робити «щілину в обороні країни». Але є важливий момент. Ми ж розуміємо, що вся ця російська ліберальна діаспора, яка мовчки сидить зараз в Грузії, Ізраїлі, Сербії, на низькому старті і готова до переїзду сюди в Україну, як тільки перестануть стріляти чи намітиться перелам?  Вони в курсі, що в РФ шансів нема на десятиліття, а жити в чужомовних маленьких країнах, в незрозумілому статусі, нікому не хочеться. Вони готові їхати сюди, формувати нам тут «смысловые облака», будувати тут затишну, дружню, демократичну Росію. Словом, все як Латиніна у березні мєчтала.

Тільки плз, не треба мені розповідати, що "прозрівші" не заглядатимуть їй до рота. Для цього треба хоча б кілька поколінь санітарної зони.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #43 : Червень 04, 2022, 10:06:16 »
Цитувати (виділене)
Олександр Дєдюхін (священик ПЦУ)
Мені вчора у коментах захисники одного депутата держдури намагалися довести, мовляв, ми повинні до всіх ставитися по-християнськи.
Ну по-перше, жодному росіянину ми нічого не винні.
А по-друге, "християнське ставлення" - це не єлейно-благочестиве ложне смирення, приправлене "спаси Господи" у сенсі "чего ізволітє".
Християнське ставлення - це свобода, здобута Кров'ю Христа. Немає ніякого сенсу у боротьбі за свободу,  бо свобода  - це даність. Її можна або прийняти, або зневажити. І от коли мені кажуть: "Ви, отче, повинні приймати людей такими, які вони є" - я не можу це сприймати інакше,  як посягання на мою свободу, даровану Ісусом Христом. Нагадаю,  що єдине місце, де нас приймають такими, як ми є, - це пекло.
Так от, справжній християнин будує свої стосунки з іншими через призму свободи, котра починається зі слова "ні", а не навпаки. Тому якщо людина відкидає Христа, чому я, як вільна людина,  котра сугубо поважає свободу інших, маю обмежувати цих інших. Вони у своєму праві, вони у своєму добровільному пеклі, де їх з  радістю приймають такими, які вони є - прихожанами МП, путіноїдами, "асвабадітєлямі", нєвзоровимі та іншими кадировцами.
Писання нам каже, що ми маємо до інших ставитися так, як хочемо, щоби вони ставилися до нас. Чудово. Я хочу, щоби інші ставилися до мене як до свободної та відповідальної людини. Так само як і я до них ставлюся. Ніяк інакше.
Да, і про прощення. Господь,  як і справжній християнин усіх вже простив. Тут без варіантів. Господь навіть готовий всіх прийняти.  Але тут справа в іншому. Лише вільний може прийняти Самого Господа. Господь відкрив Своє Царство та запрошує туди кожного, але не кожен готовий прийняти свободу як даність, бо набагато зручніше приймати як даність свою власну обмежену правду та своїх тарганів.
Ну і останнє. На хресті біля Ісуса було два розбійника. Один звільнився, змінив свідомість та сподобився раю, інший вирішив залишитися таким, який є.

Offline Фрейя

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 1454
  • Karma: 2497
Re: Нотатки про насущне
« Reply #44 : Червень 04, 2022, 14:26:00 »
Цитувати (виділене)
Vitalii Chepynoga
Якісь такі, прості, банальні речі…
Ото дивишся так, надвір…
Шпаки клюють черешню, лелеки ремонтують гніздо, квасоля посходила, якийсь чоловік пішов повз двір з косою, кіт сидить в грядках та їсть бур’ян, зозуля десь озивається, бузина цвіте наввипередки з акацією…
І в цей самий час якийсь чувак бомбить міста і села, кидає ракети, посилає на вірну смерть цілі табуни башкірів і бурятів… Невідомо навіщо, невідомо чого…
Та й думаєш так: йобаний довбойоб!!!…

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #45 : Червень 04, 2022, 15:19:26 »
Цитувати (виділене)
Тарас Стадницький:
На кухні почав текти кран. Я пішов на базар, купив сім ключів. Почав ремонтувати, відірвав шланг. Пішов на базар. Кажу:
- Мені потрібен шланг
- Мамка-мамка? Мамка-папка?
- Ну… у нас традиційна сім’я, є мамка і є папка.
- Ти ІТ-ішник? Ось тобі номер Гріші.
Прийшов Гріша з газовим ключем і мотком паклі. Подивився на шланг, який я купив, поцокав язиком. І газовим ключем та паклею з мамки зробив папку. За 10 хв все поремонтував. Я запитую:
- Що з мене?
- Давай мені оті сім ключів і наступного разу просто передзвони
Іншого разу щось сталося з електропроводкою. Телефоную:
- Гріша, може Ви знаєте якогось електрика?
- Щас порішаємо
Через пару хвилин дзвінок в двері. Там стоїть Гріша… з газовим ключем і мотком паклі. Зайшов в хату, подивися, каже:
- Ну я тут нічого не зроблю… хіба в тебе була б отвьортка.
Я пішов на базар, купив отвьортку. За той час Гріша, газовим ключем і паклею, поремонтував електропроводку. Запитую:
- Що з мене?
- Давай отвьортку. Якщо шось - дзвони
Десь минулого тижня почалися проблеми з каналізацією. Дзвоню:
- Гріша, тут така ситуація
- Чекай. Я не знаю коли зможу прийти, бо тут з гавном розбираюсь
- В когось каналізація потекла?
- Нє. Я зараз в ЗСУ, воюю з орками
І якщо він, з газовим ключем і паклею, зробив ото всьо, то я собі уявляю Грішу з автоматом. І я впевнений, що в нас все буде добре. Дякую ЗСУ.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #46 : Червень 04, 2022, 20:10:56 »
Іван Костенко.
Коли країна в небезпеці, вони кличуть Бога і солдата. Коли небезпека минає, про Бога забувають, а солдата засуджують.
Авґусто Піночет.

Це я коментарів начитався, де всі такі набожні стали, прям немає де свічку поставити.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #47 : Червень 05, 2022, 23:00:29 »
Цитувати (виділене)
Guy Crouchback
Цікаво.
Світова культура так довго вибудовувала образ Інтелектуального Зла - Зла неоднозначного, в чомусь, навіть, привабливого, Зла, яке намагаєшся і можеш зрозуміти, Зла, якому багато в чому навіть співчуваєш…
І тут на сцену виліз московит, витер рукавом слюняву скривавлену пащу і написав на стіні гімном слово «Расія».

Offline Elsewhere

  • Administrator
  • *****
  • Повідомлень: 18159
  • Karma: 12187
  • Стать: Жіноча
  • Київ, столиця Гобітону
Re: Нотатки про насущне
« Reply #48 : Червень 06, 2022, 08:28:43 »
Це точно, з москалями весь постмодернізм пішов нафіг.
палимо танки з ночі до ранку

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #49 : Червень 07, 2022, 21:37:35 »
 Стрім Сержа Марко.

Online Teagan

  • *****
  • Повідомлень: 4633
  • Karma: 2787
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #50 : Червень 08, 2022, 13:55:53 »
Юрій Гудименко
Я все ж таки хочу розкрити думку глибше, бо бачу, що не всі зрозуміли до кінця.
Якщо дивитися на війну з точки зору фізики та анатомії, то війна – це просто змагання з метання шматків металу у людські тіла.
Але зрозуміло, що війна – це щось більше за шматки металу. Це щось більше за фізику, за історію, за анатомію і біологію, це більше за підручники стратегії і більше за всі науки разом узяті. Війна – це сплав всього вивченого і невивченого, це найскладніший екзамен для нації, це те, що відбувається на всіх рівнях буття одночасно.
І зрозуміло, що є велика спокуса зв‘язати війну з часом і сказати – собі або людям – приблизно такі слова: «Ось є лінія часу, ось у цій точці почалася війна, а раз є точка, в якій почалася війна, то має бути точка, в якій війна завершиться, і все буде так, як було раніше, до тої, першої точки. Все повернеться і стане, як було до.»
Але воно не повернеться. В якомусь сенсі з війни не повертається ніхто, навіть ті, хто був в тилу. Бо війна – це не тільки про те, щоб потрапити шматком металу у чиєсь тіло і не дозволити, щоб метал потрапив у твоє. Війна це про інше. Війна – це про все.
Тому люди, які думають, що все буде, як було «до» – помиляються. Не буде. Всі «до» зметені, зпалені, знищені, зтерті.
Тому що війна – це не про метал в тілі. Це про метал в очах.
Тому краще зрозуміти це зараз. Те, що ніхто з нас вже ніколи не зможе остаточно повернутися з війни. Повернутися у «до». Повернути того себе, що був тоді. Все змінилося. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це – дурість.
Навіть коли шматки металу перестануть вражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви будете знати, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає.
Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі.

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #51 : Червень 08, 2022, 14:31:49 »


Cпойлер
Дивлюсь я на нас з вами, вельмишановне товариство, і диву дивуюсь:
- Яка ж ми, виявляється, колективна сволота!
Ви ж тільки подивіться на нас!
Увесь "прогресивний", "вільний", курва, світ, затамувавши подих слідкував, як ми здохнемо за 72 години. Здохнемо як нація, як держава, а багато хто просто здохне, як живий фізичний організм.
А ми - потвориська - вижили!
Тоді "гуманний світ" почав очікувати, що ми повиздихаємо за два, ну, максимум, - три тижні. І пильно так за нами спостерігав, втираючи мереживними хусточками "братську" скупу сльозу.
А ми не просто вижили, а добряче наваляли у 12 разів сильнішому за нас ворогові.
Зціпили зуби й бились. Ще й реготали інколи крізь стиснуті щелепи.
Світ очікував, що ми впадемо на коліна, здійнявши вгору руки перед лицем Бучанської трагедії.
І здамось, нарешті. Й все буде, як раніше. У них.
Ми лютували, ридали, у нас розривалось серце. Але ми ставали ще сильніші у нашому, бачить Бог, праведному гніві.
Найбільш совістливі у світі схаменулись і почали давати нам зброю. Безсовісні теж обіцяли...
Але той таки толерантний і "гуманний" світ, який рятує їжачків на дорогах і касаток в океані, здивовано дивився на нас і знову дивувався:
- Коли ж вони здохнуть?
І ось, нарешті, він висловився устами Хедлі Гембл - журналістки телеканалу CNBC:
- Чи має світ платити продовольчою кризою та зростанням цін на енергоносії за те, що Україна не хоче поступитись своїми територіями?
Ви думаєте, вони за голодних переживають? Ой, не смішіть! Якби переживали, то вже давно й натяку на голод у світі не було.
Ні! Грубо кажучи, нас запитали:
- Чому ви не хочете здохнути, аби ми наїлись, напились і не відчули дискомфорту у наших оселях від зниження температури повітря?
І стало зрозуміло... як же їм страшно!
Що ми можемо протиставити їх страху, щоб і надалі не здохнути?
Тільки любов. Якщо будемо любити й приймати одне одного у всьому різнобарв'ї наших поглядів, уподобань, принципів, характерів і вірувань, - житимемо. Бо там, де любов, - там Бог. А там, де чвари і розбрат - там бал сатани.
У нас, на мою щиру думку, вибору немає:
- Або обіймаємось, або здохнемо.
Для мене в цьому яскравий приклад - Польща. Це ж треба так відкинути всі історичні претензії і сварки і відкрити нам обійми! Якщо вони змогли, то й ми зможемо.
Я так скажу. Нехай переляканий світ пере й провітрює свої злегка запісяні трусики.
А ми NEVSEREMOS!
Я в нас вірю.

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #52 : Червень 08, 2022, 15:28:30 »

Цитувати (виділене)
Мільйони людей можуть померти через голод, якщо Росія не зніме блокаду українських портів на Чорному морі. На цьому наголосив міністр закордонних справ Італії Луїджі Ді Майо.

Як передає Цензор.НЕТ, про це повідомляє Еспресо із посиланням на BBC.

"Блокування експорту зерна – це тримати в заручниках і засуджувати на смерть мільйони дітей, жінок і чоловіків", – сказав Ді Майо після зустрічі з представниками середземноморських країн та Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН. Він додав, що визначальними стануть кілька наступних тижнів. Джерело: https://censor.net/ua/n3346697
А ще багато-багато тисяч африканськіх мігранітв можуть осісти в Італії і Франції. Як же мені їх шкода. Повний, самий повний діпконсьерн. 

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #53 : Червень 09, 2022, 09:32:45 »
Цю жінку вони побачили несподівано біля напівзруйнованого будинку. Вона стояла в чорному провалі колишнього будинкового під'їзду та дивилися кудись в сторону. Здається. вона когось звала чи чекала.
–Глянь, какая телка! – штовхнув командира Лисий.
Жінка ніби-то почула, що про неї говорять та озирнулась. Єдине, що вона могла побачити – це броньовану машину, яка належала до військ російської федерації. Вона не могла бачити чотирьох чоловіків, що були всередині. Але вони її бачили та жадібно вирячились на привабливу постать та яскраві очі під рівними та темними бровами.
– Пошли знакомиться, – хіхотнув Ваньок, самий молодий із них та самий гарячий до дівок.
Жінка нагнулась, підняла з землі якусь тварину, здається, кота, та розчинилася в розтрощенном під'їзді. Перш ніж зникнути, вона подивилась через плече на машину.
– Глянь, приглашает! – хтиво посміхнувся Лисий та ще раз запитально подивися на Батю. Той кивнув головою.
– Пошли. Нужно проверить, нет ли там бешеных укров. Засады, к примеру.
– Проверить, допросить местных аборигенов как следует, – зареготав Бобр, що отримав призвисько за великі передні зуби та звичку постійно щось гризти.
Батя не заперечував. Війна його доволі достала – цей бруд, шум та постійна напруга. Солдат просто зобов'язаний мати деякі приємні моменти на війні –  і жінки були одним з найприємніших пунктиків. Особливо, коли вони плакали та благали їх не чіпати. Чи без суперечок погоджувались задовільнити будь-які примхи – аби щоб не чипали їхніх маленьких паскудьонишей. Такої безперчної влади над цими сучками в мирному звичайному житті не знайдеш. А тут – на кожному кроці. На війні – ти бог та господар. Береш що хочеш та кого хочеш. Головне – не попасти під раздачу та не загинути.
Під'їзд їх зустрів грудою скла. Двері квартир теж були розтрощені,  лише на третьому поверсі в одній квартирі вони були причиненіі, як буває, коли господарі вдома. Саме в ці двері вони й зайшли.
У квартирі все було прибрано та охайно. Ніби-то не було ніякої руйнації навколо, що вчинили дії “освободителей”. Звідкись лунала тиха музика. Вони попрямували на звук.
В просторій кімнаті за круглим столом сиділа доволі стара жінка та розкладала карти по поверхні. Здається, то був пасьянс. На колінах в неї мурчав чорний кіт.
– Эй, бабка, кто здесь еще есть кроме тебя? – спитав Батя по праву старшого.
– Кроме меня, милок, тут есть еще мой котик, – не відриваючи погляду від карт відповіла стара.
Батя, мовчки витяг зброю, навів на стару та клацнув затвором.
Та, навіть, не ворухнулась і продовжувала перекладати карти із купки до купки.
– Нельзя обижать старую женщину, милок, – пробурмотіла жінка, закривая бубнового короля дамою пік, –  у тебе ж самого есть мама, которая к тому же тяжко болеет.
Це була правда – у командира вдома дійсно залишилась хвора мати. Єдина жінка, яку він любив – всі решта жінок у світі були хтивими жадібними потворами. Але заради матері він був спроможний на все, навіть підписати контракт та піти на цю довбану війну. Звідки вона знає про матір? Мабуть, просто ляпнула, щоб викликати жаль.
Батя недобре примружив очі, але відвів зброю та коротко наказав:
– Проверить все. Кого найдете – тащите сюда.
Його команда зухвало кинулися на пошуки. Ваньок перш за все чкурнув до іншої кімнати та радісно заволав звідти:
– Нашел!
Він з'явився на порозі, тримаючи в руках велику пляшку. Батя прийняв, покрутив у руці, посміхнувся.
– Богато живешь, бабка. Хеннесси, да еще акцизный. Откуда взяла?
– А это мне, милок, поклонники подарили, – посміхнулася стара та підвела на нього очі. Вони були темними і якимись аж ні разу ні старечими.
Ваньок між тим хазяйнував – знайшов красиві фужери в шафі, зірвав з пляшки акцизну стрічку та разлив віскарь.
– Закусь есть? – спитав він у жінки.
– Какая закусь, милок, – фиркнула та, – война на дворе, или не заметил? Иди на балкон, там прошлогодние яблочки есть.
Ваньок спочатку перерив на кухні всі шафи, потім прийшлось йти за яблуками. Між тим повернулися Бобр з Лисим.
– Никого, – коротко отрапортовали вони.
Той знов розвернувся до старої.
– Куда девку прячешь, старая?
– Тут никого кроме нас с котом нет, – спокійно відповіла та.
– Хватит брехать. Мы видели, как в этот подъезд телка молодая заходила. Вот с этим самым котом! – гаркнув Лисий.
Стара глузливо розвела руки:
– Ищите, соколики, может, найдете.
– Слушай, а, может, и бабку тоже, того! – запропонував Ваньок. Він вже спорожнив свій фужер і хрумтів соковитим яблуком.
Стара з цікавістю подивилась на нього.
– Что, милок, так сильно женщин любишь? – спитала вона.
– Конечно, – осклабился Ваньок, – особенно, когда они кричат. Вы, хохлушки, так сладко кричите. Наверное, вам нравится? Чтобы втроем или вчетвером?
– Спроси у сестры, понравилось ли ей? Если, конечно, успеешь, –- відповіла стара.
Ваньок  кинув огризок яблука старій в обличчя. У нього, дійсно, була молодша сестра – їй було лише чотирнадцять і він вбив би любого, хто б сказав в її сторону криве слово. Зараз він укокошить цю стару мавпу, що наважилась згадувати його дівчинку.
Але у нього задзвонив телефон. Він витяг його, ті відійшов побалакати.
Його колеги між тим теж випили та взяли по яблуку. Алкоголь був добрий, швидко та гаряче розливався по всьому тілу.
– Че то я не понимаю, Батя, куда же делась та телка? Она, блять, точно сюда заходила. Через чердак что ли ушла? Так чердака нет! Видно же, что пол крыши снесено. Хороший прилет был.
– А подвал?
– Там все завалено.
– Не ищи чужую женщину. Поищи лучше своего сына, – знов пробурмотіла стара. Лисий хотів вже добряче врізати її, але тут роздався відчайдушний крик. Волав Ваньок.
– Как умерла?!
Всі повернулись до нього. У пацана обличчя було білим, немов сніг. Він дослухав те, що йому казав хтось в трубці, потім повільно поклав її на стіл.
– Мою малую изнасиловали. Она шла домой. И не поздно было. Ее затащили на стройку. Нашли утром. Умерла в больнице.
Вони повернулись до старої. Але за столом вже нікого не було. Лише чотири розірвані карти з зображенням королів.
У Лисого теж задзвонив телефон. Телефонувала дружина.
– Да! – сказав він у слухавку та почув істеричні ридання своєї жінки. З уривків слів стало зрозуміло, що їхній чотирирічний син пропав і його ніхто не може знайти вже декілька годин.
Бобр, почувши його телефонну розмову, дістав свого телефона та почав набирати номер. Він телефонував дуже довго, але абонент чомусь не відповів.
– Все эта старая дрянь! Это она что-то сделала, – бурмотів він, роблячи відчайдушні спроби додзвонитися до когось, мабуть, дуже важливого для нього.
– Хватит орать, – скривився Батя, з усіх сил стримуючи себе, щоб не почати телефонувати матусі. – Бабку мы встретили только что. А все это произошло либо вчера, либо несколько часов назад.
Раптом Ваньок, що тупцював десь у кутку, намагаючись змиритись з жахливою новиною, голосно закричав. Він зігнувся навпіл та охопив руками живота.
– Больно! – простогнав він. – Так больно!
Вони підбігли до нього, але відсахнулися. Ваньок качався по підлозі та горлав так, немов у нього в животі палало полум'я. На роті у нього виступила слина, що пінилась та лопалась міхурами.
– Похоже на отравление, – прошепотів Бобр. – Что он пил?
– То же, что и мы, – мрачно відповів Батя. – Бабка нам что-то подсунула.
– Но мы же еще не катаемся по полу?
Батя ногою распахнув двері, через які вони увійшли до квартири. Сходи та провали квартир дивились на нього вороже.
– Там кто-то есть, – прошепотіл йому на вухо Бобр. Батя озирнувся. Його солдат стояв поруч, на лобі зібрались крапельки поту.
– Тебе тоже херово? – спитав Батя. Сам він нічого такого не відчував.
– Скорее страшно. Ваньок там катается и так орет, что невозможно слушать.
З квартири, дійсно, доносились відчайдушні крики малого.
– А Лысый?
– Ему не до этого. Он там своим корешам названивает, чтобы они малого помогли найти.
– А ты?
– Я не дозвонился.
– И не дозвонишься, милок, – пролунав голос старої. Вона стояла в отворі  квартири на прикінці корідору та глузливо дивилася на них. На плечі у неї сидів кіт.– Твою барышню случайно переехал пьяный мудила. Жаль, красивая была девушка.
Бобр загорлав й кинувся на стару. Та навіть не сіпнулася, щоб відійти -  хлопець майже добіг до неї.
Але тут нявкнув кіт й зверху на Бобра впав величезний шматок стелі, прямо на голову. Бобр звалився та щез під хмарою пилу. З-під кам'яної плити потекла цівка крові. Батя побачив, як ноги його товариша смикнулися наостанок та обм'якнули.
Стара зазирнула в діру, що утворилася.
– Хорошо ваша артиллерия поработала, – глузливо сказала вона. – бомбили пару дней назад, а последствия ударов происходят сегодня.
– Ты кто такая? – він намагався кричати, щоб сховати страх. Ще ніколи йому не було так страшно.
– Я живу тут. Вернее жила, пока вы не пришли. Хорошо жила. Теперь буду жить в другом месте. А вы не будете.
Десь позаду пролунав крик. Кричав Лисий. Батя обернувся та побачив, що з-під дверей квартири, яку він щойно зачинив, валить чорний дим.
– Окурок, наверное, не туда бросил. Разволновался, бедняга, узнав, что с его сыном случилось, вот и покурил. Неудачно.
Чоловік з усього розмаху плечем ударив у двері. Потім ще раз й ще. Марно. Двері стояли, немов кам'яні.
– Не старайся, дверь хорошая, бронированная, перед войной ставили.
Чоловік спробував ще раз штовхнути двері, але раптом відчув, що не може зробити й кроку. Ноги, ніби приросли до брудної, засипаної кам'яною крихтою й склом підлоги. Він повільно осів на неї.
З-за дверей продовжували лунати відчайдушні волання Лисого. Стара з котом повільно пройшла повз чоловіка, що лежав на підлозі, гидливо відсмикнувши поділ сукні, щоб не дай боже не торкнутися.
– Ты ведьма?
– Ведьма, милок, еще та ведьма, – буркнула стара під ніс.
– Моя мать? Что с ней? – просипів чоловік. – Она тоже умерла?
– Нет, твоя мать жива. Ей еще долго жить. Довольно мучительно. Особенно, когда она узнает про твою гибель. Помочь ей будет некому – ведь больше родных у нее нет. Доживать будет в нищете. Не переживай, она сама будет звать к себе скорую смерть, после того, как узнает, что ее сын – насильник и убийца.
– Я выполнял приказ… – відчайдушно прошепотів чоловік. – За что?
Відьма різко обернулася. Риси її обличчя попливли та крізь них проступили знайомі риси молодої жінки.
– За что? А ты вспомни, за что!
І він згадав.
…Темна розкурочена квартира. По кутах валяється кілька неживих тіл. Ваньок  застібає штани та посміхається. Лисий з байдужим виглядом палить цигарки – він своє вже отримав. Бобр ще зайнятий кимось у кутку – звідти лунають його задовільнене сопіння та чиїсь здавлений стогін. Йому, командиру, це все не цікаво. Він зайнятий оглядом речей, відбираючи найцінніше.
Несподівано роздерта жінка, що лежить біля ніг, розплющує очі та шепоче:
– Скільки в святу землю впало зерен жита – Стільки разів буде, тебе, враже. вбито…
М'якнув кіт. Молода статна жінка переклала його з плеча на руки й наостанок глянула на чоловіка, що лежав біля її ніг.
– Не нужно тебе было приходить к нам. Не нужно было обижать женщин. Любая из нас может оказаться ведьмой. И лежать тебе в собственном говне и думать о том, как ты нехорошо поступил. Ну прощай, милок.
– Ведьма, – прошепотів чоловік. Це єдине, що він міг зробити. Дим, що валив з-за дверей, уже наповнював його легені, а розпечені двері пихали жаром. Незабаром вогонь прорветься й дістанеться до його знерухомленого тіла. Криків Лисого вже не було чути. Щасливчик…
Відьма востаннє глянула на нього і глузливо посміхнулася:
– Буде тобі, враже, так як відьма скаже…
Їхній БТР знайшли за пару годин.
– Не понял. А где команда? – запитав один із тих, хто прийшов у зруйноване ними місто.
– По бабам пошли, – реготнув другий.
– Что, тут еще бабы остались?
– Да воон одна, смотри.
Серед руїн будинків, серед куп цегляного та залізного сміття брела жінка. Красива молода жінка у якої на плечах сидів чорний як ніч кіт.
Завойовники, що прийшли до  міста, переглянулися й одночасно посміхнулися.
– Ну пошли, пообщаемся, –  висловив один з них спільну думку.
Десь над головою глузливо прокричала сойка.
Десь серед каміння темною стрічкою прослизнула змія.
Десь далеко прогримів грім.
Українська земля зустрічала тих, що прийшли та принесли смерть.
Отрутою. Вогнем. Сталлю.
Зустрічала смертю.
©Ірина Подгурська

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #54 : Червень 11, 2022, 08:11:59 »
Цитувати (виділене)
Пилип Духлій.
Мені подобається ідея об'єднання українців. Але об'єднання заради спільної мети, навколо спільних цінностей, а не навколо особистостей, тим більше - навколо влади.

Наші воїни воюють на фронті не за Зеленського, не за Колю Титана, не за Гетьманцева, не за Ковальова, Кузьміних, Трухіна, Арестовича чи Арахамію. Вони воюють за майбутнє і добробут своїх сімей, за існування нації українців і держави Україна.

Спроба об'єднати українців навколо найвеличніших постатей сучасності призводить до протилежного ефекту - культу особистості, намаганнях запровадити авторитарний режим, де всі незгодні будуть цькуватись, а свобода слова буде обмежуватись. В таких умовах внутрішня соціальна напруженість, невдоволення буде тільки зростати.

Останній приклад - заклик Зеленського до виходу економіки з тіні. Не питання. Давайте працювати чесно. І перше питання - що там з офшорами і податками самого Зеленського, його оточення? Що там зі сплатою податків, офшорами Гетьманцева та народних депутатів, міністрів?

Ви хочете чесності і прозорості в бізнесі? Покажіть приклад. Давайте ми всі разом подивимось як ви працюєте при теперішньому податковому навантаженні в умовах війни. Давайте поговоримо про застарілий трудовий кодекс, про навантаження на фонд заробітної плати, про систему адміністрування ПДВ, про свавілля митниці, податкової та контролюючих органів. Про згортання ідеї децентралізації і забирання грошей у місцевих громад. Про конкурс на голову САП, про газові схеми і чомусь раптом збитковий Нафтогаз, про суди навколо Привату і про судову систему взагалі. Про небажання західних партнерів давати нам напряму гроші. Чого це вони раптом?

Можемо ще поговорити про прозорий ринок палива. Коли на заправках дизелю нема, а у бариг - є. Ви ж самі створили умови для чорного ринку, чи не так?

У нас же усе прозоро в державі, тільки кляті бізнесмени, яких Гетьманцева пропонує ощіпувати як гусей, непрозорі. От падлюки!

Я тільки за об'єднання. Але об'єднання не навколо їдеї як би так нам в'їбати людей та економіку на гроші і нові сумнівні нарцистичні мега-проекти чи побудову диктатури, а об'єднання навколо чогось спільного для всіх нас.

Offline Фрейя

  • Hero Member
  • ******
  • Повідомлень: 1454
  • Karma: 2497
Re: Нотатки про насущне
« Reply #55 : Червень 11, 2022, 18:12:12 »
Цитувати (виділене)
Сергій Марченко
Я думаю, Україна могла би об'єднатися навколо ідеї не робити х#йні.
Ініціативні групи людей могли б висувати із свого середовища представників, які раніше не були помічені ні в якій х#йні. Ці представники мали би увійти до влади і стати променем світла в темному царстві х#йні, яка твориться там спокон віків.
Ще треба видати і роздати всім громадянам брошури "Як не робити х#йні" і проводити практикуми та розбирати кращі кейси людей, що втрималися від якоїсь х#йні.
На селі провести семінари для підвищення врожаїв "Як не садить якоїсь х#йні із непонятних пакетиків".
Домовитися з Цукербергом, щоб перед відправкою посту в українському сегменті з'являлося попередження "Шановний користувач! Будь ласка, перевірте, чи не написали ви, бува, якоїсь х#йні? Дякуємо за дотримання Правил Спільноти!"
І Мілованова, нарешті, на якісь хороші курси по цьому предмету відправити. Бо немає вже сили більше то читать

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #56 : Червень 14, 2022, 12:21:36 »
Цитувати (виділене)
Serg Marco
57 хв  ·
Уже не впервые наблюдаю от бойцов хейт на тему "мирного Киева что живет своей жизнью."
И в чем то я их понимаю.
Потому что приезжая в Киев, я как правило стараюсь сидеть дома. Потому что все вокруг раздражает.
Раздражает девочка на мерседесе едущая 40 км/ч в левом ряду паралельно набирающая на телефоне сообщение.
Раздражает Panamera втупую припершая машину у подьезда без номера телефона, и ты потом смотришь как собственник "панамы" обтекает под матами четырех бойцов у которых выезд запланирован на время, которое у нормальных людей называется ночью.
Раздражают парни в бронежилетах и с автоматами, что замечая пистолет у человека одетого в кэжуал сначала придалбываются, а потом получив ответ на вопросы "подразделение/сектор" обтекают перед встречными вопросами:- А ви тут хлопці, у який напрямок воюєте? Такі нафільмовані, шо яєбу. Красиві, ого, це ж глушник на калаші? І як? Допомогає?
Киев раздражает, ты сам понимаешь что несешь угрозу для мирного общества. И эта угроза в тебе- это концентрация имен, что остались у тебя в телефоне, но туда уже не позвонить. Это контузии, что периодически делают странные вывороты в твоем сознании и восприятии. Это усталость, это банальная усталость, которая требует от тебя чтоб ты просто забился в своей квартире, как в норе, и не брал трубку. Ни от кого. Вообще. Просто сон, фильмы, домашняя еда.
Потому приехав в Киев я сижу дома, и встречаюсь только с определенным кругом людей. Но уже через двое суток хочется назад, где все понятно, знакомо, где люди говорят на твоем языке и задачи просты и понятны.
Я понимаю киевлян, что опасаются бойцов. Еще когда я своим парням искал квартиры в Киеве, в период активной фазы, люди не особо горели желанием сдавать квартиры своим защитникам. Это как пустить бультерьера играть на детскую площадку. Даже если по всем признакам- это добрый и воспитанный бультерьер.
Нет, когда он вцепился в пах насильнику, что пытался девушку прямо там оприходовать- то да, конечно мы ему поможем и поддержим. А в другое время- ну как то лучше чтоб подальше от нас был этот защитник.
И воины видят и чувствуют на себе аналогичное отношение гражданских. Так было и так будет.
Но все же это не причина требовать чтоб мирные люди жили в военном прессинге. Я например не хочу. Потому что где то там живут мои мать и отец. И другие, очень близкие люди. И много неблизких. И я не хочу чтоб они жили в терроре войны.
Я не хочу чтоб людей которые не хотят или не могут, заставляли соответствовать образу военного времени. Этому нельзя заставить. Есть вещи которые должны идти от сердца.
А иначе- ну это гиперкомпенсация, мне тут херово- пусть и там всем будет так де херово. Но это не вариант. Потому что всем нам надо будет когда то вернуться в мирные города и стать их частью, растя семьи, развивая бизнес.
Потому этот пост закончу словами Вадима "Барсука" Сухаревского.
"-Если у них там все хорошо, то это лишь значит что мы хорошо делаем свою работу. Просто пусть об этом помнят. Большего мы и не требуем".

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #57 : Червень 14, 2022, 13:49:58 »
Цитувати (виділене)
Я не під кулями і не під ракетними ударами.

Я можу ходити в кафе. І у нас на пляжах засмагають люди. Деякі навіть в морі купаються. Безстрашні. Кажуть, що «не розуміють тупих заборон».

Я маю гарячу воду і на базарах є майже все те, що було там і до війни.

Я іноді стою в черзі, щоб залити пальне в свою машину, тому я стараюсь раціонально використовувати бензин. Це, практично, єдине вагоме обмеження. Якщо не рахувати обмеження на наші життя.

У мене є електрика, тому жара за вікнами майже не відчувається.

Моє місто все ще мирне. Повітряні тривоги формують звичку і байдужість. Вибухи були. Тепер немає. Мозок хоче, щоб все так і залишалось.

Загиблих мого міста оплакують рідні. Невідворотність слова «ніколи» набула страшнішого змісту.

Інші думають, що хтось там, відомо де, вирішив нас зберегти. І у нас «все буде добре», «Одесу любить бог».

Красиві одеські жінки на червоних джипах (я так називаю їх умовно) добре почали розбиратися в тактичній медицині і тепер правильно формують фронтові аптечки. І ще знають, де терміново взяти теплики, як завезти автомобілі,  і чому вже зараз треба перейматися амуніцією на зиму.

Періодично я відчуваю приступи гострої любові до свого міста. Тригером спрацьовує одна фраза. Якийсь епізод. Зустріч з давнім другом. Діалог на вулиці. Графіті на паркані.

Діти мого міста граються у війну. Спочатку співають «Червону калину», потім діляться на тероборону і ЗСУ. Потім сваряться і плачуть. Бо ніхто не хоче бути м**ями. А яка війна без мо**ів?

Знову з’явилось багато жовто-блакитних прапорців на авто. Знову, як 8 років тому, такий прапорець – ознака свого, своїх.

Знову, як і колись, тобі допомагають із замовленнями дронів чи тепловізорів під чесне слово. Бо гроші ще треба знайти, назбирати, попросити… «У мене трохи є, я оплачу, надішлеш, як будуть».

Я сплю у своєму ліжку і тільки зараз усвідомила, що це справді розкіш. Елементарна і недосяжна для багатьох.

Я часто прокидаюсь серед ночі. Іноді від далеких вибухів. Іноді просто так. Тягнусь за телефоном. Читаю: не хвилюйтеся, то наші. Або: збили ворожий безпілотник. Є ті, хто не прокидається. Тому що не спить.

Я знала, що буде війна. Мій товариш до останнього запевняв, що ні, не може такого бути. Потім, після перших днів, ми з ним розмовляли. «Як так, що ти знала і не готова?! А я не думав навіть, але я готовий».

Я не знаю, якою я уявляла війну. Точно не такою, якою вона є. Буча. Ірпінь. Херсон. Мелітополь. Азовсталь. Харків.

Мені не жаль жодного росіянина. Навіть немовлят. Немовлята 20-річної давнини ґвалтують наших дітей...
 
Моє серце зараз теж б’ється на сході. Саме на сході ми  отримуємо свою власну індульгенцію. На гарячу воду. На власне ліжко. На солодкі черешні. На стиглий горох. На гаряче літо з квітучими трояндами.

Я не знаю, як буде далі. Мій настрій в ці місяці коливається від глибокого суму до неперевершеного оптимізму. Як і ваш настрій. Моя ненависть випалює мене зсередини. «Заміни слово ненависть на слово лють, так легше», - радить мені знайомий.

Я кожного дня намагаюсь підмітати свою планету. Краще б було, якби на ній не смітили. Але поки що смітять, поки смітять…

Я хочу жити тут. У своєму, дуже непростому, але рідному місті. Я не хочу європейських грошей, безкоштовного житла і міні-подорожей на вихідні мальовничими місцями. І ви не хочете. І мені хочеться обійняти всіх тих, хто поїхав, рятуючи своїх дітей. Хто не знаходить собі місця і плаче ночами в м’яку і пахучу чужу подушку.

Я не знаю, як буде далі. Знаю лише, що ми маємо вирішальну війну. За право жити українцями на своїй землі. Саджати квіти і картоплю. Цілувати дітей. Обіймати коханих. Ходити в кіно. Пити каву і вино.  Варити борщ - з квасолею і без. Влаштовувати срачі в Інтернеті. Обирати президентів і мерів.

Ми зараз маємо дуже важкий період. З втратами і горем. З відчаєм і болем. З пітьмою і безнадійністю.

Ми маємо вистояти. Розумієте?.. (с)Зоя Казанжи

Offline Eney

  • *****
  • Повідомлень: 35515
  • Karma: 23418
  • Стать: Чоловіча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #58 : Червень 16, 2022, 17:52:12 »
Цитувати (виділене)
​​Про халфтраки, бонус и когда ты один

Разгоняется зрада с темой тяжелого оружия. Сгруппирую все свои тезисы, раскиданные по разным текстам и интервью в один блок (плюс немного истории и очевидных истин):

Сопротивление Украины происходит вопреки. Это ключевое для понимания вообще всего происходящего.

То есть нет никакого плана. Все действуют реактивно.

Запад не монолитен. Многие не хотят победы Украины. Кто-то просто это делает громко, а кто-то тихо и поставляя "Цезари".

Оружие надо было давать еще до войны, а не во время.

Нет цифры нужного количества. Любое оружие в войне такого масштаба должно идти потоком.

Воины выигрываются не оружием, а людьми.

Современное оружие только позволяет минимизировать жертвы.

Центральная и Западная Европа боится разгрома, и ослабления России.

Поставки напрямую связаны с успехами Украины на поле боя.

Эти успехи ожидаются от украинцев через мастерство и смекалку и через жертвы (как бы горько это не звучало), а не через оружие.

Именно поэтому американцы так пристально следят за эффективностью военной машины Украины.

То есть логика следующая - сначала добейтесь успеха, тогда дадим. А не наоборот.

ВСУ должны воевать так, словно не то, что 10% оружия пришло, а словно 0% оружия пришло.

Потому что ни 23 февраля, ни 25 февраля никто не обещал никакого тяжелого оружия Украине. Ни танков, ни гаубиц.

К чему это я? К тому, что Генштаб должен планировать операции так, словно он воюет с теми возможностями, которые у него было на 24 февраля этого года.

Ленд-лиз является же помощью, то есть бонусом, который никто не ожидал.

Иными словами Генштаб планирует операцию так словно у него 0% поставок, но как только появляются эти самые 10% (или больше) он просто усиливает и дополняет план.

Я уверен, что Генштаб это понимает.

Дипломатическая чехарда с цифрами и процентами - это не более, чем игра в вышибание этого самого "бонуса". Просим 1000, получаем 200, просим 2000, получаем 500. Такая логика.

Как-то так.

Я понимаю то, насколько мерзко это все звучит. Мне самому тошно. Но я это хорошо знаю, так как Израилю США стали помогать только после ряда войн, когда Израиль считай голыми руками доказал, что может очень эффективно бить врагов. Только к началу 70х США начали помогать государству евреев.

Смотрите на это фото. Знаете, что на нем? Это израильское наступление во время Шестидневной войны в 1967 году. Да-да, той самой. Смотрите, что у нас тут, халфтраки со Второй мировой, немецкий болтовой Маузер прямиком с конца XIX века, и старички, танки Шерман, которые еще во время все той же Второй мировой уже были кормом для Пантер.

Против них был враг, который намного более многочисленный и у которого Т-54/55 и автоматы Калашникова. Но все равно победил Израиль. Почему? Потому что воюют люди, а не Маузеры или Калашниковы.

Арабы не хотели и не умели воевать, а евреи хотели и умели.

И да, это фото не какого-то вторичного боевого участка. Это острие атаки.

Как это так получилось у евреев?

Концентрация сил. На точках прорыва группировалось 80%-90% всех сил АОИ, тем самым добиваясь перевеса сил именно на этом участке. После разгрома и закрепления, силы перебрасывались уже на другой участок. То есть да, весь остальной фронт держали остальные 10%-20%.

Потому что 100 Шерманов пережмут 10 Т-54/55 (просто обойдут их и расстреляют), а батальон с Мазерами и Узи, но желающий убивать и умеющий воевать разобьет роту бойцов с АК-47, которые не хотят и не умеют.

Война это кровавый микс абстрактного духа и конкретной арифметики.

Рискованно? Несомненно. Туман войны. Война - это вообще сплошной риск и никаких точных и научных просчетов. Именно поэтому военное ремесло или искусство, - это именно ремесло и искусство, а не наука.

Нет и не может быть никаких точных цифр нужного количества Хаймарсов, эМэЛаРэСов, гаубиц и танков.

Это расходник и хорошо, когда оно есть. И оно должно быть. Оружие должно продолжать идти в Украину. Плохо, когда его нет. Но я подчеркну, именно плохо, а не не то, что определяет победите вы или нет.

Победите вы или нет, определяете всегда только вы.

— Игаль Левин

Offline RedCat

  • *****
  • Повідомлень: 7025
  • Karma: 12819
  • Стать: Жіноча
Re: Нотатки про насущне
« Reply #59 : Червень 19, 2022, 20:45:32 »
З ФБ
🌊 І сказав Господь Ною:
— Буде потоп, 40 днів і ночів буде іти дощ, знищить все живе. Тому будуй ковчег, збери сім’ю і скотиняк всяких, детальний перелік голубом пришлю.
— Мені здаєтсься, ти перебільшуєш загрозу. — відповів Ной — Он подивись, на небі жодної хмаринки.
— Блін, це зараз жодної! Але скоро буде дощ. І треба до нього всім готуватись!
— Ти просто нагнітаєш паніку — продовжував стверджувати Ной.
Та їх розмову почув його син Хам, він і почав будувати ковчег.
— Що ти робиш? — спитав його Ной
— Готуюсь до потопу.
— Не буде потопу, — відповів Ной. — А ти ж хорошу деревину переводиш. Ми б дороги могли б з неї робити. Отдай!
— Не віддам — сказав Хам і продовжив будувати ковчег.
А Ной в той час будував собі баньку і дерев’яну доріжку до неї.
Через деякий час Хам прийшов до свого батька Ноя:
— Господь прислав перелік скотиняк. І я от зібрав 7 баранів і 7 бараниць, як і наказав Господь. Я прив’язав їх коло ковчегу. Ти їх випадково не бачив?
— Та кого ти взагалі слухаєш, — відповів Ной, — Я ж кажу, заспокойся, не панікуй.
— Так, а барани де?
— Нічо не знаю, я готуюсь до шашликів.
Через певний час Хам закінчив ковчег. Почався дощ. Ной забіг до ковчегу та виліз на палубу. Звідти він почав кричати своєму сімейству, що це Потоп про який йому сказав Господь. Це не навчальна тривога. Всі мають евакуюватись. В тому числі домашні тварини. І більшість із сім'ї Ноя пішли на ковчег, але не всі. Далекі родичі сказали, що краще пересидять вдома. Бо через 3 дні все скінчиться і вони там якось з тим потопом домовляться.
Рівень води почав підніматись. Ковчег поплив. Та зразу в борту з’явилась пробоїна.
— Бляха, тату, хтось дошки спиляв! — закричав Хам — У нас всі динозаври потонули!
— Не час розбиратись хто то зробив — швидше давай залатаємо діру.
І вони залатали діру. Ковчег плив уже тиждень. Закінчувалась їжа.
— Хаме, що ж ти їжею не запасся? — спитав його Ной, — ти що не знав, що потоп буде?
— А ти ж чого не запасався? Це тобі Господь про потоп казав. А ти мені що? Шашлики!
— Не час з’ясовувати стосунки. Господь цю кашу замутив, хай і рішає.
Ной впав на коліна і почав молитись Господу. Господь почув його молитву:
— Що треба? — спитав він.
— Їжі нема. Нам треба дофіга м’яса, бажано кита — попросив Ной.
— Офігеть! — здивувався Господь. — Ну я подивлюсь що я можу зробити.
Через пару днів ангел господній привіз їм пакунок повний риби.
— Це що таке? — здивувався Ной. — Цього недостатньо.
— Ми поки не можемо надати вам китів — відповів ангел.
— Ми ж тут помремо тут без їжі! Ми за все людство тут віддуваємось! Господь що, хоче заново всю еволюцію перепроходити? В нього що сейви там є? Ми ж за всю планету страждаємо! Дуй за китом!
І знову повернувся ангел господній з мішком риби:
— Господь каже, що ви поки не готові переходити на китовий калібр. Це небезпечно.
— Афігеть, — відповів Ной, — а без їжі нам типу безпечно.
— Я ж знову риби вам приніс — відповів ангел.
— То іди сами тією рибою левів годувати. Вони якщо рибу їдять то разом з руками. І взагалі, де твоє начальство?
— Господь не хоче говорити з тобою, він сказав, що ти не готувався до потопу належним чином.
— От жеж він ображена ковбаса якась. Ну ладно, проживемо якось.
Хам почав сам ловити рибу та тюленів. А Ной сильно і сильно далі молився. Але ангел більше не прилітав. Через певний час дощ скінчився. Коли дощ скінчився, Ной випустив худючого байрактара. Той літав-літав і повернувся. Тоді Ной почекав ще тиждень і знов запустив байрактара. Байрактар повернувся з пакетиком Армії росії. І так Ной узнав, що нарешті земля справді очистилась. Коли Ной знову відпустив байрактара — той більше не повернувся.
І обсохла земля. І покинули люди і звірі ковчег. Ной вирішив відпочити і почав розпилювати ковчег, щоб зробити з нього баньку. Він виростив урожай винограда. І наробив вина. І ось сиділи вони якось з Хамом в бані, пили вино. І щось вино вдарило Хаму в голову і він спитав:
— То невже ти думаєш я забув? Ти скажи, як це так получилось, що борт ковчега був розпиляний?
— Ну що сказать… Проєбалі — відповів Ной.
— Всмислі? А розібратись як це сталось не треба?
— Не на часі, нам ще економіку відновлювати треба.
— Так, а винних покарати?
— На що ти натякаєш? Ти на себе подивись! Я людство врятував. А ти ваще хто, мальчик?
Ной вже і сам був п’яний і поліз з кулаками на Хама. Але Хам відбився і сам випадково вдарив батька. Той упав на лавку і вирубився. І тут до баньки зайшов Господь. В руках він тримав дві пляшки Козацької Ради.
— От це я блін зайшов — спохмурнів Господь. — Посвяткували, блін.
— Так це Ной… — хотів виправдатись Хам.
— Що Ной? Що Ной? Він найвидатніший лідер сучасності! Він людство від потопу врятував. А ти його оце по п’яні отпиздив. Нормально ж сиділи, нащо ти зраду почав піднімати!
І прогнав Господь Хама і прокляв його. А Ною він приклав льоду до голови. І потім вони сіли випити. Господь пообіцяв більше ніколи не влаштовувати потопи. Бо люди — довбойоби, а сейва в нього дійсно нема.

0 Користувачів і 1 Гість дивляться цю тему.