Майкл Щур в армии - и не только...

[Spot ♔]

Майкл Щур

День 1-й
30.07.2015
У Києві нас зібрали у військоматі. Військом побажав удачі і нас кудись повезли. Виявилось - у інший військомат. Туди звозили багатьох. Там ми чекали автобус.
Десь о 13:00 автобус подали. Автобусом виявилась 212-та маршрутка. Нею доїхали до Рівного.
Десь о 18:00 - розподіл.
Спортзал військової частини. Кілька столів з ноутбуками і військовими за ними. Кожен стіл - інший навчальний батальйон. Біля кожного - по кілька чоловіків у цивільному.
Розмова за одним зі столів:
(Офіцер чоловік)- фамілія?
(Солдат) - Б......ський.
(Офіцер жінка) - у мене на "б" більше немає місця (гортає журнал) можна на "й" писати?
Не знаю, як вони потім вирішили цю проблему.
Нас також розподілили. На скільки я зрозумів- особливий дефіцит - водії категорії С.
Потім видали форму і все інше.
Форма крута. Дуже сподобалась. Видали черевики 43-го розміру. Виявились завеликими. Пішов спитав, чи можна 42-й? Тут же поміняли. Черевики хороші.
Далі поділились на батальйони і поїхали на полігон.
Знову розподіл.
Заповнили анкету і пішли в намети.
Підйом о 6:00. Добраніч.

[Spot ♔]

Майкл Щур

Зібравсі.
Я мовчав-мовчав, але кількість істеричних (перепрошую) постів зашкалила.
Отже.
Розповім всю історію з самого початку.

Які тільки мені прийшла повістка, я подзвонив у прес-службу генштабу. Представився і сказав, що мені прийшла повістка. Також сказав, що я збираюсь йти в армію. Також сказав, що я, впринципі непогано працюю з інформаційов і т. д.
Мені одразу дали контакт Тетяни Попової з МінСтець.
Подзвонив пані Поповій. Ми з нею зустрілись і вона запропонувала варіант, при якому те, що я вмію робити добре, зможе реалізовуватись під час служби найкраще. Працювати в Департаменті інформаційних шось-там. Якось так.
Тобто зрадою це назвати важко. Я, чесно кажучи, вважав, що це не варто афішувати, але після того шуму, що піднявсі, вже нема змісту.
Тепер мені залишилось пройти підготовку у Десні і всьо - готовий приступати до виконання обов'язків.
Тепер щодо "Майклові Щуру прислали повістку! Як вони могли?! Зрада! Дибіли..."
Знаєте, чого ви мене позбавили? Ви всі, хто писав ці істеричні (знову перепрошую) повідомлення? Знаєте, що ви у мене відібрали? Право вибору.
А знаєте чому? Бо:
1) якщо я піду в той департамент інформації, то для тих, хто зараз воює, я буду "сциклом, який підмовив дурналістів, щоб вони підняли крик, щоб відмазатись від армії";
2) якщо я піду воювати, то я буду "жертвов влади, якій заткнули рота".

Дякую, друзі [кланяється] підсобили!
Ви взагалі думали про наслідки перед тим, як то всьо писати. Ви про наслідки взагалі думаєте? Так я розумію - сумно, розхвилювались, не хочеться, щоб хтось йшов туда, де стріляют. Це природньо. Це нормально.
Але ж курча ляґа!!! Це я маю вирішувати, а не ви!
Ви позбавили мене права вибору! От що ви мені залишили? Ви мені залишили тільки один вибір. Той, який ви вважаєте правильним.
А як же я? Може я також маю право вирішувати, куди мені йти і що мені там робити?
Скажу більше - ні у кого з вас немає права вирішувати це замість мене. А ви це зробили. Ви всі, хто писав ці істеричні (ще раз перепрошую, але вони справді такі) тексти, ви дружно позбавили мене права вибору.

І наостанок. Дорогі дурналісти, ви зараз нічим не відрізняєтесі від тих, хто відмазує своїх друзів/синків/чоловіків/однокласників/співробітників.
Ви зараз намагаєтесь створити ще одну касту недоторканих.

P.S. Мабуть, треба для нього окрему гілку заводити. Відчуваю, що то буде надовго і місцями майже дорівнюватиме Швейку

[Spot ♔]

#МайклЩур

Прийняли присягу.

[Spot ♔]

Cпойлер

Хто це мене так "підняв та гепнув переніс"?

Але дякую... 

[Spot ♔]

День 5-й
Сьогодні були стрільби.
З самого ранку. Поснідали - і в поле. Там на вогневі рубежі і давай стріляти по мішенях. Лежачи, з коліна, стоячи.
Потім - перебіжками назад в табір. Це дуже вимотало. Навіть почуття голоду минуло. Тому гречку - не доїв. Вперше.
Після обіду - поспав. Був відпочинок. Бо після вечері - вечірні стрільби.
Але це було пізніше. Спрчатку нам влаштували прохід з розвідгрупою. Наше (розвідгрупи) завдання було - виявити диверсантів по дорозі до стрільбища.
Виявили. Нам пощастило у нас у групі був Сергій - розвідник.
А потім - стрільби до темряви. І ще трохи в темряві. Вистріляв 4 ріжка. Це було круто!
Добраніч

Cпойлер

"на фото - дуло Ручного кулемета Калашникова зсередини "

[Spot ♔]

Збираємо і розбираємо. І чистимо.

[Spot ♔]

https://www.facebook.com/michael.shchur.3/posts/584235388385614:1

День 7-й.
6:00 ми в Києві. Поспав до 8:00. Спитав, коли нас повезуть на Десну. Сказали не раніше 2-ї дня. Вирішив заїхати додому. Нас було кілька хлопців таких. Ми вийшли з вагону і пішли в бік метро викликати таксі. Дорогою нас зупинив військовий патруль. Сказали, що у них команда "нікого не випускати". Ми питаємо чому? Відповідь - щоб не понапивались і щоб не загубились. Ми попросили поговорити з офіцером. Поговорили. Подивився на нас, що ми не сильно до того, щоб напитись і загубитись і відпустив.
Вдома поставив форму пратись і пішов у душ. Вода на дні ванни була реально брудною. Я не думав, що стільки бруду може бути на мені. У нас був душ у Рівному на полігоні, але я так і не наважився у нього піти. Втирався щодня вологими серветками. Але щоб стільки бруду!? Я не думав. У Рівному було дуже багато пилюки і піску. І я нарешті це все змив.
13:30 А далі по нас почали видзвонювати супроводжуючі з вокзалу. Викликав таксі, заїхав по хлопців і ми поїхали на вокзал.
14:08 Стали в стрій.
Нас повантажили в вантажівки. Наша вантажівка виявилась останньою і чомусь відправилась найпізніше. В Десну приїхали десь о 17-й.
Тут зробили перекличку. Виявилось що більш ніж з сотні не було десь із 20 людей. Де вони ділись - не зрозуміло.
Потім нас поділили за віком. Потім - за ступенем сп'яніння (так. Кілька справді п'яних було). А потім спитали, хто куди хоче. Вибір був - снайпери, розвідка, танки.
Я вибрав розвідку. Разом нас виявилось 11 тих, хто обра розвідку. І повели у казарму. Місця мало. В казармі нас поселили в тренажерну залу. Ми винесли тренажери. Розклали ліжка. До нас додали ще 11 новоприбулих. І тепер нас 22-є новачків тут у Десні.
Перший конфлікт стався коли розставляли в кімнаті ліжка і тумбочки. Я посварився з п'яним "розвідником". Погавкались. Потім я перепросив його. Все таки нам тут жити разом 44 дні.
Потім нас повели на вечерю в бідівлю їдальні. Будівлю!!! Стіни, сидячі столи, підноси, тарілки - цього всього у нас не було у Рівному. Шкодую, що не встиг сфотографувати у Рівному нашу кухню, їдальню і спальню. В Десні є стіни, вікна, коридори, двері, умивальники, ліжка, вода в крані, а не в пляшці чи бутлі. Це вже плюс 2-3 зірки. Ми зараз у тризірковому навчальному центрі.
Коли стояли під їдальнею, відчув себе наче в якомусь фільмі. Тут і там сновигали снайпери зі своєми СВДівками. Потім вони пошикувались у стрій і кудись пішли. Тут більшість солдатів - як на підбір. Здорові, підтягнуті. Принаймні мені худорлявому тут було навіть трохи соромно за свою фізичну форму. Тре терміново за ці 44 дні себе покращити. З'явилось відчуття, що у Рівному з нами цяцькались, як з малими дітьми. А тут все доросліше.
Щойно (це десь о 22:45) у нашу кімнату привели діда. Сказали, що він наш. Його загубили і знайшли в танкістів у казармі. Він зараз лежить на ліжку і сміється сам до себе. Говорить щось про "брат на брата" і "я ніколи не думав". Тут у нас менше несповна розуму, ніж було у Рівному. Хоча ті, хто тут давно кажуть, що з цією хвилею в армію потрапило дуже багато людей, яким не те що збиою, будь-яку просту роботу ніхто б не довірив.
Зараз буду спати.
Добраніч. Перше враження від Десни - тут все якось жорсткіше. Але мені це подобається.

[dimoto]

Похождения бравого солдата Щура 

Майкл Щур added 2 new photos.
1 hr · Edited ·
МЕДОГЛЯД
Військомат Шевченківського району.
Все почалось з квесту.
- Я вам дам оці папери на проходження лікарів. Але вам спочатку треба здати аналізи у поліклініці на Щербакова. Ось направлення. Кров і сеча. Не так і складно - подумав я і пішов у поліклініку.
Зайшов у обшарпану стару поліклініку на Щербакова. Спитав у реєстратурі номер кабінету, де можна здати аналізи. Мені сказали:
- Третий этаж
...і показали напрям руху. Я перепитав:
- а номер кабінету?
- Молодой человек, что вам непонятно? Третий этаж - подымаетесь по лестнице.
Коли я піднявся на тертій поверх, то зрозумів - номерів кабінетів немає. Там табличка "аналізи".
Зайшов на аналіз крові.
Обшарпаний старий кабінет. Я навіть подумав, що за санітарією і чистотою це більше схоже на якийсь підпільний кабінет тату. Замість здорового майстра тату з підсобки вийшла мила бабця в окулярах і одноразових гумових перчатках багаторазового використання. Вона одразу пропонує мені сісти і дати палець. Я їй одразу пропоную купити нові одноразові перчатки. Вона погоджується. Я встаю. Вона здивовано:
- Я так может ви купите после того, как я сделаю работу?
- Я б хотів, щоб ви цю роботу зробили у нових перчатках.
- Ну хорошо.
Я в цей момент відчув себе надмірно гидливим снобом-перфекціоністом, який безпідставно замахує медичний колектив районної поліклініки. Спустивсі по перчатки. Купив. Приніс. Вона одягла.
Кольнула мене в палець. Надушила крові у пробірочку і поставила мою пробірочку у таку дерев'янну підсавку з круглими вирізаними дірочками за розміром пробірки. Там вже стояло повно інших пробірочок.
- А як ви відрізняєте, де чия кров? - шокований питаю я. - Там же немає жодного підпису.
- Все просто, - каже вона - ви сьогодні третій і ваша пробірка - третя справа.
- Круто, - думаю я.
Якщо вам коли-небуть у київській районній поліклініці на Щербакова поставлять діагноз СНІД, знайте - існує досить висока ймовірніть того, що це не ваш діагноз.
Сечу здаю швидше. Мені просто показують пальцем на один із пластикових стаканів з кришечками, які стоять у коридорі. Я беру один і йду в туалет. Звідти виходжу зі стаканчиком з матеріалом для аналізів. Ставлю його на той самий столик.
- Тільки поставте стакан на ваше направлення! - строго наказує медсестра, яка стоїть до мене спиною і займається своїми справами.
В цей момент у мене в голові вже визрів план диверсії - переставити стаканчики місцями, поки медсестра не бачить. Шкода, що план так і залишився нездійсненним. Крім мого стаканчика на столику, всі інші були порожніми.
Зате квест я виконав. І у військоматі мені вручили складені А4 з назвами лікарів у табличці. Їх усіх треба пройти. В цей момент це вже почало нагадувати комп'ютерну гру. Я навіть подумав - а хто у них тут Бос?
ПСИХІАТР
Шукаю кабінет там, де найменша черга. Психіатр. Там стоїт 2-є хлопців. Спитав, хто крайній. Став. Чекаємо. Ніхто не заходит і не виходит. Двері в кабінет відчинені назовні. Заглядаю. Два стола. За одним - лікар, за іншим - медсестра. Питаю:
- а лікар буде приймати?
Лікар підіймається з-за столу йде в напрямку виходу і, порівнявшись зі мною, говорить:
- Доктор вышел.
І виходит.
Пауза. Я трохи розгубився. Думаю - ну напевно він не лікар. А просто зайшов. Питаю у медсестри:
- А лікар буде?
А вона:
- Так. Він щойно вийшо.
Ого! - подумав я. - Оце так психіатр!
Через кілька хвилин цей психіатр повернувся. Сів за стіл. Витягнув телефон і почав розмовляти з кимось у стилі "привет... как дела... чо там... как там..."
Я кажу:
- Лікарю, я перепрошую, але тут вас чекає троє людей. Може ви відкладете телефон і почнете робити свою роботу?
Він перервав розмову з телефоном подивився на мене і так в телефон:
- ...подожди секунду...
І тут він сказав те, що зробило цю медкомісію особливою. Він сказав те, що переросло у більше, ніж просто медогляд.
- Дверь закрой!
"Дверь закрой"!!! Розумієте? Він отак зкомандував. Так, ніби я його раб, і я замість плантації цукрової тростини наважився зайти в його покої (дивно, як він мене не висік).
- Я не ваш підлеглий. Хочете закрити двері - йдіть і самі зачиніть.
Він підіймаєсі з-за столу. Мовчки йде до дверей і тягне двері на себе. Вони впирають в мою ногу.
- Отойди.
- А чому ви ставитесь до нас, як до бидла? Ви чимось кращі за мене? Ми ж з вами однакові.
Тягне на себе двері і намагається мене відштовхнути.
- Ага. Ви ще мене тут поштовхайте... - кажу я.
Лікар забирає руку і так сердито:
- Я не буду вас принимать!
- Чудово! - кажу я і відходжу. Він зачиняє двері.
Я бачу в коридорі солдата. Підходжу до нього. Питаю, хто головний у цього лікаря і кому він підпорядковується. Солдат каже, що не знає і що краще йти до комісара поверхом нижче. (До речі солдати у воєнкоматі дуже професійні і чітко роблять свою роботу). Я йду до комісара. Розповідаю ситуацію. Він телефонує до головного у медкомісії. Після кількох слів каже мені:
- йдіть до головного лікаря
Я знову підіймаюсь на третій поверх і заходжу до головного лікаря. Вона вже говорить по телефону з комісаром. Ставить трубку і домене:
- Це у вас - з психіатром?
- Так.
- Що там у вас сталось?
Розповідаю все по-порядку.
- Йдем зі мною. - Каже вона і ми йдемо крізь кілька черг призовників до кабінету психіатра.
Головний лікар відчиняє його двері і каже:
- Ви приймете цього призовника?
- Так. - Каже психіатр.
- Завіса. - подумав я.
- Ще рано - подумала завіса.
Психіатр, схоже, хотів, щоб хтось його вислухав. І тому, коли я сів перед ним, дочекавшись своєї черги, він зарядив:
- Ты доброволец? Патриот? Или тебя принудительно притянули?
При чому він чомусь сказав не "доброволец-патриот?", а "доброволец? Патриот?"
Я кажу:
- яка різниця, як я сюди потрапив. Кінець - один і той самий - я йду в армію.
- Просто вы (інколи він переходив "на ви") так провокативно себя ведете, как будто вас сюда насильно приволокли.
- За вашою логікою, вас також сюди відправили насильно.
- Да. У нас в стране ничего так и не поменялось после прихода новой власти! В медицине ничего не поменялось! Руководят все те же.
- Стоп. Як вас сюди могли насильно відправити. Ви ж могли відмовитись.
- Не мог. Меня бы уволили. В стране ничего не поменялось после революции. Все та же коррупция.
- Ну я також так можу сказати після відвідування вашого кабінету - "нічого не змінилось лікарі поводять себе, як бидло"
Він якось перевів тему розмови і продовжив:
- Суицидальные мысли были?
- Так.
Дивиться на мене ошелешено
- Я вас должен отправить на принудительное лечение.
- Чому?
- Потому что это отклонение и т.д.
- А хіба думати про те, що таке суіцид, для чого його роблять, хто його робить, що змушує людей це робити - це відхилення?
- Это ненормально.
Потім ми довго з'ясовуємо, що таке "суіцидальні думки", який зміст у це вкладав кожен з нас і він таки передумує мене госпіталізовувати.
- Вы кто по професии? - раптом питає лікар.
- Журналіст.
- А где работаете?
- Ну моя програма виходит на Першім національнім, на Громадськім і на 24-м каналі.
- Как хорошо, что я эти каналы не смотрю. Про меня программу снимите?
- Ну програму - ні, але пост у фейсбуці ви заслуговуєте.
- А что такое "пост у фейсбуцы"?
Витратив зусилля на те, щоб змусити свої щоки не відвиснути нижче, ніж вони є, щоб мій погляд не став надто втомленим.
- Це таке, як програма. Тільки маленьке.
- А. Понятно.
- А як вас звати?
- А зачем вам?
- Для моєї програми "Пост у фейсбуці"
- Не скажу.
- Так я ж все рівно дізнаюсь.
- Не скажу.
Пише щось у моїх документах. Пересуває папери до мене. Там у таблиці навпроти комірки з назвою "психіатр" написано абзац тексту (див фото.). Текст приблизно такий:
"Вел себя провокаторски, заблокировал дверь ногой, представился журналистом."
Виходжу в коридор. Дивлюсь на прізвище психіатра, написане його рукою у моїх документах і бачу - Стахівський Я.А.
Починаю гуглити. Знаходжу його резюме на сайті роботи. "Стахівський Ярослав Анатолійович. Досвід роботи у Павлівській Лікарні на Фрунзе у Києві. Брав участь у семінарах і практиках... відповідальний, сумлінний, старанний..."
Гуглю далі. Знаходжу сюжет програми "Гроші". В цьому сюжеті лікар Стахівський Я.А. на приховану камеру каже, що готовий за гроші закрити на примусове лікування абсолютно здорову людину.
Я підіймаю голову від телефону і у мене на обличчі з'являється хитра посмішка. Я хитро посміхаюся. Я дивлюся на поле в табличці над підписом психіатра. У комірці, де має писати "придатний/непридатний" нічого немає. Я хитро посміхаюся.
Всіх інших лікарів проходжу без проблем. І дуже швидко. Я стояв повністю голий у кабінеті з трьома лікарями, куди треба заходити босим і куди періодично заходить 4-й лікар. Мені то у спину, то у рот, то у вухо, то у око, то у ногу, то у стопу говорять "придатний" і я йду далі. І хитро посміхаюся. Всі кажут "нічого не бачу" і пишуть "придатний". Крім окуліста (він ще сказав "міопія" і далі написав "придатний") і хірурга-травматолога (він сказав "плоскостопість ІІ-го ступеню" і написав "придатний"). Я все ще хитро посміхаюся.
Я заходжу в кабінет до головного лікаря здавати йому картки. У дверях чомусь стоїть міліціонер. А всередині кабінету - психіатр. Я кажу до психіатра:
- Ярославе Анатолійовичу, то ви - телезірка!
- Что вы от меня хотите?! Вам мало?! Вы провокатор! Что вам еще нужно!? - мало не кричить він мені.
- Нічого. Мені дуже приємно, що саме ви мене оглядали. Ви ж зірка.
- Я вас оглянул! Что вам от меня нужно?
- Ви не написали придатний я чи ні.
- Я еще не определился.
Головний лікар бере у мене мої документи. Я прощаюся з усіма і з Ярославом Анатолійовичем і йду додому. Я хитро посміхаюся. Бо я ж знаю, що я зніму про це все програму "пост у фейсбуці". І ось вона - прем'єра.
- Завіса - сказала завіса.
Продовження цієї епопеї буде завтра. Бо вде пальці болять стукати.
Добраніч.
Прочитано офіцером по роботі з особовим складом (прізвище приховано) Деснянського гарнізону. До друку дозволено.

[Spot ♔]

Вечеря



Що лишилось з вечері. Те, що виглядало м'ясом, виявилось кісткою. Каша - горохово-пшонна. Печеньки - відсиріли

[Spot ♔]

День 10-й
Їдальня
Багато-хто питав мене про одноразовий поастиковий посуд. Так от- сьогодні говорив з жіночкою на кухні (точніше я підійшов за добавкою чаю, і до мене підійшла їх старша і ми розговорились). Вона сказала, що одноразові тільки прибори і тарілочки для салату. А тарілки, миски і стакани миють. Двічі. Про якість миття нічого не можу сказати - зверну увагу. А ще вона питала мене, як мені їжа. Я поїсти люблю. Їжі достатньо. Правда можна було б різноманітнішу. Вона сказала, що їдальня лише готує, а меню складають вище - в дивізії. Ну ок. Зара принаймні м'ясо з'явилось. Хоча що це я? Я ж тут всього кілька днів. Може воно до мене і було?)
Зранку, як ви бачили, була черга на сніданок. Зате на обід і вечерю ми вже не стояли ні секунди. Прийшли до їдальні і одразу зайшли. Думав, може це тільки у нас така перемога, попитав у іншій роті - те саме - перестали чекати. Перемога. Хочу принагідно подякувати тим, хто придумав, що треба зробити для того, щоб черг не було. І врешті зробивли це. Це круто!
День
9:00-13:00 (приблизно) ми вийшли на тактичне поле.
Там інструктори показували нам, як перевіряти авто перед блокпостом. Як працювати 3-ками і 4-ками. Але головне. Ми самі це пробували і нам пояснювали, що ми робимо так, що - не так. І це було реально цікаво.
Далі ми евакуйовували пораненого з "червоної зони". Тягнули чи несли.
А потім ми вчились перекочуватись через голову без зброі зі зброєю.
Набив собі пару синяків, бо я перекочувався (як би це так толерантно написати?) як рахіт. А потім ще й зачепив дулом автомата землю. А автомат не мій... Короче це був мій останній кувирок на сьогодні. Ще тут напишу: "вибач, братик, що тобі довелось чистити автомат після мене".
15:55 - відпочинок. Можна спати. Ліг спати.
18:30 прокинувся. Якби ви знали, як це добре поспати вдень!)
Всередині роти розгоряється конфлікт між двома світами. Між світом, який все життя ходив у туалет бЕз бачка з водою, і між світом, який звик ходити в туалет З бачком. Тому сьогодні (чи вчора) в коридорі було чути розпачливий солдатський крик "Хто бл..ь насрав у четвертій кабінці і не змив, с.ка?!!" А потім риторичне "Коли ви вже навчитесь змивати за собою?!!" І це ще пошастило, що в місцевих туалетах немає біде. Бо баталії були б ще запеклішими. Ну але варто відзначити, що ті, хто знає, як змивати, поки що перемагають набагато частіше. Хоча, як бачите, "засідки" ДРГ (ДРистальних Груп), періодично таки трапляються.
Після вечері нас зібрав полковник на загальне шикування. Там було рот до 10. Не знаю точно. Багато короче. Спускання прапору, співали гімн. Всьо офіційно. А потім полковник звернувся до солдатів.
Він говорив про недоліки, які треба усунути. Про проблеми з гігієною - деякі солдати ходять неголені (мушу зізнатись - я теж. Триває моє дослідження. Шукаю відповідь на питання - чи є у мене борода?). Також пан полковник сказав, що причиною проблеми з чергою є те, що солдати затримуються на роздачі. І сьогодні, коли солдатів просили не затримуватись на роздачі, то черги не було.
Про черги вобід і ввечері я вже писав.
Всі вимоги полковника абсолютно справедливі. Дисципліна, гігієна, порядок. Все правильно. Але це - неповна картина.
А повна картина виглядає так:
- з кранів періодично тече ржава вода. І важко зрозумітичи ти зараз змиваєш бруд з себе чи наносиш. Полковник каже, що він за це не відповідає. Ну ок.
- продовжу про повну картину. У солдатів, немає частини необхідної екіпіровки - ременів, дощовиків. Полковник каже, що як тільки на складі щось з'являється, він одразу роздає це солдатам. Тому зараз нічим допомогти не може. Може навіть склад відкрити і показати. Може і справді склад порожній.
- і ще дещо для повноти картини. Всі оці десять чи скільки-там рот, вишикувані перед паном полковником, слухали його уважно. Але інколи пана полковника не було чути. Через кашель. Я точно не можу сказати, але таке враження, що кашляють у кожній роті.
Але і це ще не повна картина. Щоб побачити всю, треба згадати, що півтора роки тому навчальний центр Десна майде припинив своє існування. Частина корпусів занедбана, частина - забита дошками. І лише рік тому з першою хвилею мобілізації, його запустили знову. Щось зремонтували (у нас металопластикові вікна), щось ще ремонтують Тому зрозуміло, що проблеми є і будуть. Головне - щоб їх вирішували. А простий приклад з чергою показав, що тут проблеми можуть вирішувати.
А завтра у нас вихідний. Можна довше поспати. Підйом о 7-й.
Добраніч.

[Spot ♔]

[Spot ♔]

[Spot ♔]

День 18-й.
6:00 - ліг спати. Вся ніч минула в наряді. Ліг на лідко і навіть не роззувався, бо о 7-й підйом. Але попросився поспати до 8-ї. Мене підмінили хлопці з наряду.
Потім почались буденні клопоти. Хтось - у санчастину, хтось - на КПП, бо до нього приїхали.
А потім - прибирання. Я вирішив відчистити умивальники від "100-літнього нальоту". Купив порошок, ганчірку - дві години роботи - вуаля. Вони знову білі. Реально білі.
Тепер у нашої роти (можу побитись об заклад з будь-ким на кавун) - найчистіші умивальники в Десні!
Потім - прибирання всього іншого в казармі.
Виносили сміття.
Коли здали наряд, то впав на ліжко з таким полегшенням! Нарешті роззувся. Вперше за добу. Ви собі не уявляєте, яке це було задоволення роззутись. Потім - холодний душ.
А потім нам привезли літературу почитати. Дякую Соні Сотник. Написав їй, чи може вона з літературою допомогти - солдати хочуть читати. І вона допомогла. Привезли літературу. І стільки, що частина досі лежить на КПП.
Не змогли винести. Журнали "Шо", книги. Це все ще треба перебрати. Можна між різними ротами поділити.
Тепер з полегшенням можна заснути.
Надобраніч!

[Spot ♔]

День 21-й
На сніданок не ходив. Відпросився виспатись. Сьогодні у деяких людей з нашого взводу - окрема програма. Тести, переселення і т. д. Тому можна було встати о 8:00.
Тестів було багато. Складали довго.
Потім - переселення. Тепер я живу у новому місці.
Що затести і чому переселення:
Зараз триває відбір людей у кілька експериментальних груп. Моя функція - описувати, як триває підготовка цих експериментальних груп тут у Десні. Експериментальних з різних боків. І з точки зору фізпідготовки і з точки зору тактики і т.д. Принаймні так нам про них говорили.
Зараз нас переселили з нашого попереднього місця. Через деякий час, можливо відселять взагалі окремо від усіх.
Оце все.
Завтра підйом зранку, і - на рукопаш.
А і ще - сьогодні йшов дощ) і похолодало.
Надобраніч

[Spot ♔]

День 22

5:30 підйом.
Біг і зарядка. Ті, хто кашляє, можуть не йти.
Я не йду. Соромно трохи. Але я ще кашляю.
Завтра побіжу.
Ті, хто не біжать, прибирають в кубрику.
Сніданок.
Збираємось у спортзал.
Знімаю окуляри. Ставлю лінзи.
8:30 - спортзал. З вигляду - звичайний шкільний. Мати. Роздягалка.
Вчимось падіння, перекочуватись вперед-назад.
9:40 - фільм. Про дії розвідроти в Афганістані. Про українця, який був у складі тієї розвідроти. Ім'я - Едуард Яременко (Єрьоменко).
Десь о 10-й - знову фіз. заняття.
11:10 - фільм про російську зброю. Снайперський комплекс, АГС і якийсь кулемет - спаткоємець Утьоса.
11:35 - продовження фіз. занять.
12:00 (плюс мінус) - кінець. Йдемо в казарму.
Так хочеться денного сну!)
Я не знав, що можу так довго фізично працювати. Впринципі там нічого важкого. Але якщо 20 разів по дошках перекоиишсч туди і назад. А потім ще щось, то вже нічого не хочеться)
Поспав перед обідом.
Обід
Потім похід на спортмайданчик. Турніки, бруси і т. д.
Потім - основи рукопашу.
На це пішло ще півтори години.
Знаєте, що найстрашніше у цьому всьому? Коли мене обирають тим, на кому показують вразливі місця, куди треба бити. От коли показують на мені спереду - це ще не так страшно. Бо видно, куди інструктор тягне руку чи ногу. А от коли я стою до всіх спиною і він каже "... ну або копчик...", оце вже внша справа. Ви не повірите, але сідничні м'язи стиснулися самі, щоб захистити цей самий копчик. На копчикове щастя йому нічого не прилетіло. Сідничні м'язи розслабились.
Якщо я коли-небудь буду робити мультфільм про це, то момент мого повернення в казарму я б зобразив так:
Ноги ледве переставляються, шаркаючи, по землі. Руки волочаться за мною. Рот відкритий і з нього вивалився язик (пити на тренуванні не бажано - також тренують).
Далі - вечеря. Піднос ще не був таким важким.
Сьогодні давали ячмінну каву - не пам'ятаю на сніданок, обід чи вечерю. Але здивували. Дякую.
Про вчорашнє.
Вчора я писав, що ми здавали тести. Так от - хочу розповісти трохи про бланк тих тестів. Внизу бланку відповідей я помітив компанію, яка ці тести придумала. НПЦ ДИП. Російська компанія. Подивився у них на сайті їхніх замовників. Там всі російські силові структури (див скрін). Це не те, щоб зрада, це швидше сигнал українським науковцям - ей! Де ви є?! Міністерство оборони вас не чує! Де ваші руки!?
Короче тре, щоб такі тести були щонайменше української компанії і українською мовою. Бо якось не солідно виходить. У нас що - фахівців нема?

Отаке
Надобраніч.

Cпойлер

[Spot ♔]

День 23

Підйом, як завжди. Ранкова пробіжка. Чесно зізнаюсь - я знову не пішов. Горло боліло. (Заатра і післязавтра теж не піду, бо буду в Києві на культурно-просвітницькій екскурсії).
Сніданок. Не сфотографував. Був сонним.
Спортзал 8:30-12:30. О 8:31 - прокинувся. Крім фізвправ - фільми і медицина.
Якщо вчора ми відтискались, качали прес по 10 разів, то сьогодні - по 15. Плюс додались вправи. І це ми робили для відпочинку від основних вправ. Тобто отак - серія основних вправ (доооовга серія) і коли піт вже просто пече в очах - відпочинок у вигляді 15 відтискань, 15 - прес і 15 - ноги за голову.
Щоб ви розуміли, у мене зараз крепатура мене. Я не знаю чи є якийсь м'яз, який або не гудить, або не болить?
Особливо сильно гудуть ноги. Ну і прес. А все решта - просто гуде. Виявив, що у мене є м'язи з двох боків грудної клітини там, де ребра. Я думав - там просто ребра. А ні. Там у мене - крепатура. Значить і м'язи є.
Після тренування зустрівся з пластунами.
Приїжджали в Десну на екскурсію. Перекинулись парою слів. Пофотографувались.

Обід.
Ложка в руках трусилась. Руки втомлені. Але в рот поцілював.

Вечеря.
Потім - шикування на честь дня прапора України. Офіційна промова виконувача обов'язків начальника частини. В армії все має бути однаково рівним, наче по шаблону. Промови теж. Вона такою і була. Єдине, що вирізнялось - це слово "цілісності". Воно трохи невдавалось панові підполковнику. Але з третьої чи четвертої спроби він його переміг. Правда з деякими втратами для слова. Склад "но" безжалісно знищено. "Ціліс-сті". Тим не менше всі зрозуміли пана пана підполковника.
Далі були нагороди і грамоти. Подяки і підвищення у званнях. І чергові аплодисменти.

А потім було нагородження орденом за мужність. Посмертно. Орден вручали сім'ї. І ось ці оплески були чесними. І тиша була чесною. І все одразу стало справжнім і близьким. Без пафосу. Просто таким, яким воно є.

Добраніч

Cпойлер

[Spot ♔]

День 26-й День незалежності
(24-й і 25-й - вихідні)

У мене - гострий бронхіт. Це погана новина. Хороша - він вже лікується. Порскалка в горло, інша - у ніс. Сироп, таблетки. Ще 5 днів курс лікування.
Кашель майже минув.
Також оскільки у нас фіз навантаження, то прапорщик порадив нам пити вітаміни, риб'ячий жир, кальцій, вітамін С і для печінки таблетки. Почав пити.

Сніданок. Черга.
Вчора вночі приїхали ще люди. І як наслідок - черга.
Потім - святкове шикування. Підйом прапора. Звернення командира полка до полка періодично перекривалось звуками, які видавав полк:
- шановні солд...
- каки-кахи
- ... Україн...
- апчхи
- ...завдяки сміливості і відд...
- [звук шмаркання]
- ... на солдата покладен...
- [звук телефона нокії]
- ...обов'язок кож..,
- апчхи
І так - по колу. Короче основна ідея - вітаю вас з Дем незалежності.

У нас в кімнаті з'явилась кварцова лампа. Дякую волонтерам - боремось з інфекцією і вірусами в приміщеннях (до речі - укр. виробник).

Далі пауза - можна подивитись парад, послухати Порошенка. Слухєм.

Потім - тренування у спортзалі. Фото нема, бо схожі, як були минулого разу. Тільки більше спотів. Піт взагалі просто водоспадом. Мокре все - штани, футболка. Мокре реально. Не вологе, а мокре.
Руки трясуться після тренування.

Обід
14:50 прийшли. Черга - зовні, черга - всередині. 15:18 - сів за обід.
Дуже смачно. Справді смачно. Дівчатка з їдальні, дякую. Цього разу - постарались.

Далі порція таблеток. Різні справи. Нам нині поміняли постіль. Туди-сюди і хоп - вже треба йти на спорт-містечко. Ще не встигли відпочити від ранкових занять.

Вечеря. Мегачерга. Мегачержисько!
Потім - шикування, перекличка і відбій

Вибачте, що схематично. Але втомлений + завтра підйом о 4:30. Буде полігон. Будуть фото.

Вітаю всіх з Днем Незалежності України!
Думаю вам за весь день достатньо написали розумних текстів пов'язаних з цим святом )

Добраніч.

Cпойлер

[Spot ♔]

День 28-й
4:30 підйом
Шукаю причину, щоб не піти. Але почуваюся ок. Причини нема. Боюсь, щоб не йшли пішки. Підходимо до вокзалу. Зараз все вирішиться. Повернемо наліво - йдемо пішки. Прямо - на потязі. Підходимо до цього повороту і ... Хуууууух... На потязі. Таке полегшення!!!

Коли приїхали, то на полігон йдемо лісом. Щось типу патруля. Спрчатку шукали засідку. А потім самі влаштовували. Пили каву натуральну. Розвели вогонь. Заварили каву. Мені налили в моє горнятко. Я з'їв мураху і запив кавою. Смачно, до речі. Кисленька хрумка мураха і солодка міцна кава.
Головне, щоб вона не вкусила за язик.

Інструктор.
У нас той же інструктор, що і вчора. Шалений мужик. Що не слово - то перл. Ось пару:
1. Якщо вас вб'ють - шкода, але впринципі мені по₴&й (про те, що ми маємо навчитись за 1 секунду робити прицільний постріл, інакше - всьо).
2. На кожен пряник знайдеться свій вазелін.
3. Одягайте гетри. Вони високі і виводять вологу. Правда коли ви знімете штани, ви виглядаєте, як під₴&@ас в траурі.

Приїхала знімальна група. Знімали, як ми стріляємо. Приїхали з квадрокоптером.

Одна з сьогоднішніх вправ - стріляння по мішені і йти вперед. Відстань до мішені - 15 м. Я вкурсі, що звучить не дуже вражаюче. "15 м - тю. Та я з такої відстані сходу і т. д." Але ви якось самі спробуйте йти і стріляти. Навіть з 10 м.
Перша спроба - мій розліт куль на мішені - на площі десь 20 на 20 см. Пару годин роботи, крутих підказок від інструктора - ось це відчуття блаженства - і кулі вміщаються на площі 5 на 5 см. П'ять на п'ять!!! І це з моїм то зором!!!
Як казав інструктор "ви буде йти і крила не буть складась". Десь так воно і було.

З полігону повертались вантажівкою. Мали йти пішки знову, але добрий товариш прапорщик дозволив просто відтиснутись від землі по 150 разів. Тепер я йому винен. Сьогодні має бути 50 разів. Втомлений страшно. На вечерю не ходив. Якось не хочеться. Надто втомлений.

Добраніч

‪#‎щоденник_солдата_Щура‬

Якщо у вас раптом з'явилось бажання відчути, що таке оцей армійський екстрим - пишіть. Прапорщик, коли дивиться, як я пишу ці пости, каже - так скажи їм (вам), що якщо хочуть, я їм також влаштую. От я і передаю ) якщо хочете - пишіт.

Cпойлер

[dimoto]