Нехай буде nota bene
Більш, ніж галицький діалект, я ненавиджу суржик Сумщини, Полтавщини і Маріуполя. Для мене - як людина говорить, так вона і думає. Той незугарний, недомовний "язик" - це найбільша біда для українськой мови.
Галицький діалект у Львові мене менш дратує, тому що я приїхала до Львова у 19 років. І попервах зовсім не розуміла тутешню українську (а мене розуміли прекрасно, навіть хвалили мою "літературну" мову). Потім я взнала, що з початку 70-х на львівські великі підприємства приймали людей з околиць і області, так званих "доїжджаючих", от вони і привезли той жахливий, незугарний галицький суржик. Поки вчилась в училищі і в інституті, стала відрізняти міський і сільський діалекти. Зрозуміла ритм, колорит і особливості української мови, яка звучить тут. Так, багато слів запозичені з польської, німецької, старослов"янської мов.
Так, я навчилась ставити наголос на передостанньому складі (як у польській мові), вивчила слова накшалт "смердит", "тєгне", і "мармуляда - чоколяда" та "здоровля".
Ми з чоловіком інколи вживаємо ці слова, коли до нас приїїздять родичі з Житомира чи з Ніжина. Спеціяльно.