Cпойлер
ВСІМ звільненим була запропонована медична та реабілітаційна допомога, а також постізоляційний супровід.
ЗАДАЧІ ДЕРЖАВИ щодо осіб, які перебували у вимушеній ізоляції:
1) Звільнити заручників;
2) Забезпечити всі умови для відновлення їх здоров’я, для чого їм запропонована та надається медична та реабілітаційна допомога;
3) Забезпечити постізоляційний супровід;
4) Забезпечити вирішення комплексу соціальних та юридичних питань, які можуть виникати у звільнених громадян.
ЛІКУВАННЯ. Всі звільнені пройшли медичне обстеження, за результатами якого вони отримали рекомендації щодо необхідності подальшого лікування в умовах стаціонару, в амбулаторних або в санаторно-курортних умовах. Всім звільненим громадянам, хто потребують стаціонарного лікування, було запропоновано його пройти у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий медичний госпіталь» або в Клінічній лікарні «Феофанія» Державного управління справами. Також до «Феофанії» були скеровані всі, чиє постійне місце проживання знаходиться на тимчасово непідконтрольних територіях – назалежно від медичних показань.
Всі, хто виявили бажання продовжувати лікування за місцем постійного проживання, поїхали додому, при цьому всі, хто попросили про ДОПОМОГУ З ТРАНСПОРТОМ, були забезпечені білетами або власне транспортом за рахунок Адміністрації Президента або місцевих органів влади. Разом з тим дехто звернувся до волонтерів, які допомогли звільненим із квитками. Однак підкреслюю, що забезпечення переїзду додому за рахунок держави отримали всі, хто сказав, що йому така допомога потрібна.
Представники офісу Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників АТО Вадима Свириденка щоденно присутні і в шпиталі, і в лікарні, і тримають на контролі всі питання, які потребують невідкладного вирішення. Вирішення цих питань забезпечується у тісній взаємодії з іншими підрозділами Адміністрації Президента України, керівництвом медичних закладів, обласними державними адміністраціями, відомствами сектору безпеки та оборони.
ПОБУТОВІ ПОТРЕБИ звільнених: одяг, іжа, мобільний зв'язок. Ще по дорозі з аеропорту до мене звернулись волонтери та спитали, чи потрібна допомога з одягом. Я щиро відповіла: так, допомога потрібна, і ми будемо щиро вдячні за таку допомогу. Дійсно, волонтерство стало потужною суспільною силою, і ми були раді, що волонтерські традиції можуть дійсно допомогти. Розподіливши функції між державними органами та волонтерськими організаціями, можна набагато ефективніше використовувати в тому числі і людський ресурс, задіяний до допомоги звільненим. Крім того ми нашою командою чітко розуміли, що не можна відмовлятись від допомоги, яка пропонується щиро, адже ми всією країною, всім суспільством чекали на повернення наших громадян. Також, будемо відвертими, маючи власний волонтерський досвід, ми чудово розуміємо, що саме через волонтерські канали можна швидко та ефективно закрити невідкладні побутові потреби наших звільнених. Тож, ми були щиро вдячні нашим волонтерам та готові до взаємодії. Прозріння настало дуже швидко – протягом доби, коли «волонтери», які відвідували наших звільнених в державних медичних закладах в перервах між інтенсивним обстеженням та лікуванням (яке було організоване та забезпечене державою за державний кошт) буквально захлинули соціальні мережі інформацією про те, що «ця держава ніяк не турбується про звільнених», і «вони, нещасні, там голі й босі». Принагідно інформую, що всім, необхідним для перебування в лікарні, наші звільнені були забезпечені одразу по прибутті – від зручних піжам до тапок та зубних щіток. По секрету скажу, що їх навіть годували :-)
ПРО ЖАЛІСТЬ та ГІДНІСТЬ. Жаліти можна слабких та немічних. Люди, які пройшли тортури та ув’язнення є якими завгодно, тільки не слабкими. ЗВІЛЬНЕНІ УКРАЇНЦІ ПОТРЕБУЮТЬ ПОВАГИ, а не жалості. Коли ви бачите фото змореної голодом та жорстокістю людини, подумайте про те, хто несе відповідальність за її стан, за її змореність та виснаження. Подумайте про те, що собою насправді являє наш ворог – той, що анексував Крим, захопив територію на сході України, викрадає та утримує в ізоляції наших громадян. Фото виснажених звільнених є дуже виразним свідченням злочинів, вчинених щодо цих людей під час їх перебування у вимушеній ізоляції, злочинів щодо України та її громадян. І я щиро здивована, що наші соціальні мережі мовчать про це. Натомість вони жаліють тих, кого потрібно поважати.
Настав час МАТИ ТА ДЕМОНСТРУВАТИ ГІДНІСТЬ.
Настав час СПИТАТИ З ВОРОГА ЗА ЗНУЩАННЯ ТА ТОРТУРИ, які він чинить над ув’язненими.
Настав час ПРИПИНИТИ ЖАЛІТИСЬ ТА ЖАЛІТИ й ПОЧАТИ ДІЯТИ – і починати хоча б з того, що виключити емоції та включити розум й почати аналізувати, замість того, щоб вестись в кращому випадку на чужі емоції, а в гіршому на безвідповідальність та провокації.
ПРО БЕЗПЕКУ. Благими намірами викладена дорога до пекла ОРДЛО. Кожний, хто постить персональні дані звільнених, їх прямі телефони, адреси, контакти родичів, може розраховувати на велику вдячність збоку бойовиків. Хлопцям вже телефонують з погрозами, вже кажуть, що вони мусять прибути до Донецьку та дати покази. Прошу кожного волонтера, який мав необережність поширити персональні та контактні дані звільнених громадян, прямо зараз кинути все та прибрати будь-яку інформацію, яка може допомогти ворогу вийти з ними на прямий зв'язок та продовжити їх кривдити. Помилки краще виправляти пізно, ніж ніколи.
ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИННОСТІ передбачає, що будь-яке звинувачення до рішення суду є протизаконним та порушує права людини, щодо якої такі звинувачення формулюються. Інформаційна хвиля щодо злочинів, які ніби-то (і можливо дійсно) вчинялись людьми з числа звільнених заручників, є чим завгодно, тільки не відновленням об’єктивності. І це однозначно порушує їх права як громадян. Кожна людина, яка поширює таку інформацію, в тому числі репостить її, має бути готова нести відповідальність за безпідставні звинувачення та порушення презумпції невинності громадянина України. Якщо ви маєте інформацію про правопорушення, вчинені звільненими – ваш обов’язок та ваше право повідомити таку інформацію компетентним органам. Однак ніхто не має жодної законної підстави звинувачувати публічно людну до рішення суду. Дотримання саме цієї норми відрізняє правову державу від неправової, а порядну людину від непорядної.
ПРО ДЕЛІКАТНІСТЬ та ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Умови перебування людини в полоні подібні до умов перебування важкого водолаза: постійний великий тиск, темрява, залежність від зовнішнього забезпечення. Піднімати його на поверхню потрібно поступово. Чим довше він був на глибині, і чим на більшій глибині він був, тим повільнішим має бути підняття. Якщо це правило порушити, він захворіє на кесонну (кисневу) хворобу.
Те саме відбувається з людиною, яка перебувала у вимушеній ізоляції: постійні фізичний (побиття, тортури) та психологічний тиск (від простої неможливості самостійно розпоряджатись собою та своїм життям до спеціальних технологій психологічного впливу), інформаційна темрява, залежність від зовнішніх умов. Вижити може тільки той, хто зможе до них пристосуватись, хто не пристосувався – гине. Після повернення потрібний час, щоб людина дійсно відчула себе вільною, щоб її організм та психіка сприйняли нові обставини та відмовились від звичок та рефлексів, які допомогли вижити в ізоляції.
Якщо бути об’єктивними, «підняття на поверхню» наших звільнених буде починатись тільки зараз, адже одразу після звільнення з ізоляції вони потрапили під інший тиск – тиск медіа та волонтерів, готових «замучити увагою». Кілька людей відмовились від лікування, якого вони дуже потребували та потребують, оскільки вони хотіли позбутись тиску репортерів та журналістів.
ВАЖЛИВО розуміти, що почуття тиску у звільненого заручника особливе. Те, що звичайна людина сприймає цілком нормально, людину, щойно звільнену з вимушеної ізоляції, може сильно поранити. При цьому в більшості випадків вона не буде прямо про це казати, адже вона тривалий час була позбавлена свого приватного простору. Кожний репортер або журналіст, який звертається з проханням про інтерв’ю на території лікарні, або безпосередньо у відділенні, може бути сприйнятий як наглядач на зоні, якому «краще не відмовляти, щоб не було ускладнень». Людина може цього не усвідомлювати, але буде діяти так, бо її задача – вижити, тепер уже вижити під тиском медіа.
ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ є базовою потребою кожної людини. Саме це право порушується першим з моменту потрапляння людини в полон або в заручники. Маючи бажання допомогти, задайте собі в першу чергу питання, чи не порушуєте ви право звільненої людини на приватність? Чи не втручаєтесь ви в її особистий простір? Чи ви певні, що питання, які ви хочете їй задати, її не травмують?
ДОПОМОГА звільненим потребує окремої підготовки та спеціального досвіду. Вона настільки складна та специфічна, що навіть немає сенсу пробувати це висловити одним реченням. Одним реченням можна висловити побажання проявляти ПОВАГУ, ДЕЛІКАТНІСТЬ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЛЮДЯНІСТЬ. Дайте можливість нашим звільненим громадянам відновити здоров’я, пройти реабілітацію, отримати постізоляційну допомогу, а після цього запросіть до себе в студію, пригостіть чаєм та поспілкуйтесь в ефірі та просто особисто. Це справді буде важливо та корисно і людині, яка звільнилась, і всьому суспільству, і вам особисто.
ЛЮДЯНІСТЬ є тим, чого вони потребують більше за все.
