Нарешті доробив. Про наше кіно.
Дякую, це вже щось.
Ти розбираєшся в тій термінології? Не збагну, що таке "екран". Це один умовний показ?
Відповідно збори з екрану — каса з одного показу?
Екран - це власне екран у кінозалі
Одночасно в кінозалі можуть демонструвати один фільм. "Кінотеатр" змінили на "екран", тому що зараз переважно будують мультиплекси та ТЦ з декількома кінозалами. Власне, показник корисний у порівнянні з іншими фільмами, аби визначити, наскільки більше глядачів ходять на один фільм, ніж інший.
Зазвичай Value chain фільму складається з:
1) виробництва (продакшени): пре-продакшен (підбор акторів, написання сценарію, тренування, підготовка локацій, декорацій тощо), безпосередньо зйомки, пост-продакшен (монтаж, озвучення, спецефекти). Вихід цього блоку - затверджена фінальна копія фільму, готова до розповсюдження.
2) дистрибуція - доведення копії фільму до кінцевого споживача. Виготовлення та транспортування копій фільмів до кінотеатрів, виготовлення та доведення копій фільмів на фізичних носіях до прилавків рітейлів.
3) Показ. Власне, демонстрація фільмів у кінотеатрах, на ТБ та нового хазяїна домашнього відео - стримінгових сервісів.
Із побічних процесів найважливіший та часто найзатратніший - розкрутка. Це виготовлення афіш, показ трейлерів та рекламних роликів на ТБ, сервісах онлайн-відео тощо; статті в журналах, різноманітні акції та івенти.
На найбільшому кіноринку - США - ключові гравці в кінобізнесі це дистриб'ютори. У них всі гроші, не дивлячись на порівняно низьку долю дистрибуції в кінопроцесі. Саме їхні заставки ми бачимо першими - фанфари Фокс, чарівний замок Дісней, гори Парамаунт, жінку з факелом Коламбії Пікчерс. Вони саме дистриб'ютори. Так склалося історично, тому що вони беззаперечно панували до середини 20 сторіччя, тому що вони ж володіли кінотеатрами, тому повністю диктували умови творчим командам (прообразам продакшенів), значну частину творчих команд власне тримали на з/п та знімали фільми на своїх потужностях (студіях). Після 10 років спроб розбити цю монополію влада досягла свого та в 1949 році змусила студії відокремити мережі кінотеатрів. Це був захід "студійної системи" та кінець Золотої Ери Голлівуду. Проте, хоч студійні "мейджори" і втратили монопольний вплив, вони все рівно залишилися провідними гравцями. Але й продакшени набрали значну вагу. Кіномани впізнають
стрибаючу лампу Піксар, інтро
Orion чи
Carolco,
хлопчика на вєлікє повз Луни Amblin / Спілберга. Зазвичай продакшени тісно пов'язані з дистриб'юторами довгостроковими контрактами на виробництво серій фільмів, франчайзів, певної кількості нішового кіно. Часто продакшени засновують колишні топи "мейджорів" або зіркові актори. Є продакшени, що на кожен фільм самостійно шукають гроші, вони не мають довгострокових угод із мейджорами. Вони їздять на кіноринки (Канни, Торонто) та продають права на показ фільмів тим же американським мейджорам.
Про бізнес-модель. Бюджет фільмів традиційно складають із двох великих частин: затрати на виробництво та на розкрутку (маркетинг), та однією порівняно невеликою: дистрибуція. Власне, це вже описав у ЦДС, які затрати до чого відносяться. Звичайно, що межі не до кінця чіткі, але можна розділити: виготовлення трейлеру до фільму це виробничі затрати, плата за показ трейлеру на телебаченні чи сервісах онлайн-відео в інтернеті - маркетингові. Є декілька варіантів економії бюджету:
1) Знімати кіно в країнах / адм. одиницях з податковими пільгами. Індустріальні ЗМІ завжди так і пишуть: виробництво фільму коштувало 100 $млн., проте $10 млн. відбили за рахунок компенсації податків.
2) Продакт-плейсмент.
3) Мерчандайз. Ця стаття зазвичай є істотною лише в кінопродукції на базі відомих брендів, насамперед, іграшок.
4) Партнерські угоди. Дозволяють скоротити маркетингові витрати. Наприклад, Turkish Airlines з Warner/DC
об'єднали бренди під час промо "Бетмен проти Супермена".
Основний потік кешу дистриб'ютори отримують від кінопрокату. Дуже важливо, аби гроші, отримані від прокату в кінотеатрах, дозволили відбити виробничі затрати. За великим рахунком фільми - проекти довжиною 2-3 роки, де основні затрати йдуть 2-3 місяці приблизно через рік після старту проекту, під час зйомок, а більшість прибутку надходить за один місяць під час кінопрокату десь через місяць після "здачі" проекту замовнику. Під ці строки розраховані кредити та їх повернення. Під це розрахована квартальна звітність дистриб’юторів.
На розвинених ринках кінотеатри відраховують дистриб’юторам приблизно 50% від касової виручки. На ринках, що розвиваються може бути по різному, наприклад, у Росії років 15 тому кіномережі залишали собі дві третини виручки. Але зараз таких майже не залишилось, у нас теж 50/50, тому що десь на початку 10-х почали розвиватися конкуренти найбільшої мережі Multiplex. Окремо, як завжди, стоїть Китай, в якому кінотеатри віддають прокатникам іноземних фільмів лише 25% каси.
Незалежні продакшени намагаються відбити гроші вже на етапі продажу прав на світовий прокат фільму, тому що в них, часто-густо 1-3 фільми в портфоліо проектів, тому вони не можуть, як мейджори, в разі чого перекрити нестачу одного фільму прибутком іншого. Є сегмент фільмів, які оминають широкий прокат у кінотеатрах. Там модель, що з крихіток купка виходить: раніше були відеокасети та DVD, зараз VOD-сервіси, проте це далеко не все. Виробники намагаються продати ці фільми авіакомпаніям, мережам готелей, там, де люди вимушені довго чогось очікувати – шиномонтажі, стоматологія. Звісно, кабельні канали.
Ще в фільмах є величезні маркетингові затрати. Для американскьих блокбастерів вони можуть бути $100-150 млн. Навіть для низькобюджетних жахастиків, виробництвом у межах $2 млн., розкрутка буде коштувати $20-25 млн., якщо вони розраховані на широкий кінопрокат. Проте маркетингові затрати зазвичай не враховують у тих, що обов’язково необхідно відбити в кінотеатрах. Маркетингові затрати на рівні «диванних» аналітиків рахуються за рік, а не по проектах. У дистриб’юторів зазвичай є деякий усталений план проектів на рік і ці затрати більш-менш рівномірні. Тому їх зазвичай відбивають від схожих рівномірних надходжень – домашнє відео, ТБ, мерч, ліцензування тощо. Звичайно, що існує управлінський облік, що обчислює фільми як окремі проекти, разом з усіма пов’язаними витратами та надходженнями, проте фільм може отримувати відчутні надходження через роки (колись давно читав, що одноразовий показ хіта типу «Матриця» або «Володар перснів» для українського ТБ коштував приблизно $1 млн.), а кредити треба повертати зараз.
