Истоки истории

[Чиби]

Мені здалося, Елліанна саме про розрив того часу зі сучасністю. Зараз навіть найбідніші люди, навіть бомжи в щось взуті. А тоді взуття було ознакою заможності.

[Ellianna ♔]

Паршиво же жили тогда люди.

Елліанно, не варто порівнювати початок 20 століття з сучасністю. Абсолютно різні умови, абсолютно різні цінності.
Дуже цікава фотографія.

Cпойлер

Я піду пориюся і поговорю зі старими киянами

В принципі, чого б і не порівнювати, всього 100 років пройшло, а яка різниця в якості життя. Видно, що працювали важко, лице у кожної жінки черне від засмаги, навіть якщо літо, не думаю, що відсутність взуття - це така забаганка, взуття та одяг тоді був дуже і дуже дорогий. Гадаю, розрив у якості життя за це сторіччя - найбільший, якщо порівнювати будь які інші сторіччя протягом принаймні останніх 2 тисяч років.

[Lilьka]

Гадаю, розрив у якості життя за це сторіччя - найбільший,

Так, ти права. Та в селі й у наш час жити важко. Добре, хоч одяг не треба самим шити.

всього 100 років пройшло,

120 (сто двадцять)!
Уяви, що спідня білизна для українських жінок була екзотикою аж до кінця 40-х років. Це у місті.

[Lilьka]

Я не знаю, чи працює в мене сканер на даний час. Якщо так, то дам вам завтра фотки селян 50-х років 20-го сторіччя.

[Ellianna ♔]

Гадаю, розрив у якості життя за це сторіччя - найбільший,

Так, ти права. Та в селі й у наш час жити важко. Добре, хоч одяг не треба самим шити.

всього 100 років пройшло,

120 (сто двадцять)!
Уяви, що спідня білизна для українських жінок була екзотикою аж до кінця 40-х років. Це у місті.

Можна порівняти 2002 та 1902, мало що зміниться, Інтернет безумовно багато чого змінив, але в побутовому житті, медицині, транспорті між 2000 та 2020 все ж таки не дуже велика різниця.
Так, за спідню білизну знала, взагалі до середини 19-го сторіччя її взагалі майже ніде не було, під всіма цими пишними спідницями жінки тільки панчохи носили)

[Lilьka]

під всіма цими пишними спідницями жінки тільки панчохи носили)

Ні. Хіба що панталони або чоловіче спіднє.
Моя бабуся 1912 р.н., розказувала, що коли вона приїхала додому у село з Глухівського медучилища у 1930 р, та показала свої байкові репетузи, що їм там видавали, то до неї черга вистроїлась на пошиття аналогів.

[Eney]

Я теж босяка хожу. Правда поки що тільки вдома.

[Eney]

босяка

який гарний евфемизм!

А як щодо "босяка в труселях"?

[Milena]

босяка

який гарний евфемизм!

А як щодо "босяка в труселях"?

ні, босяка тре в майтках

[Lilьka]

Дівчата закінчили Глухівське медучилище і сфотографувались на пам'ять. 1930 або 31-й, я точно не знаю:

[Lilьka]

Голодомор пережили тільки двоє з них (справа, в білих блузках). Війну - тільки одна з них.

[Lilьka]

А ось це 1958 рік, як і обіцяла. 
Мабуть, так дівчата в школу не ходили. Можливо, в них була шкільна форма. За моїми даними, так воно й було.
Та взуття в них є, є панчохи. Просто так бігали по селу.

[Lilьka]

Насправді, разюча відмінність у одязі 1902 і 1958?
Чи не так?

[Eney]

Чума в Одессе в 1910 году

https://humus.livejournal.com/7432948.html#cutid1

[Eney]

1960. Хмельницька область. З взуттям стало краще.

[Eney]

Насичене життя на фронтирі десь між Васильківом і Фастовим у 18-му сторіччі.

Корчма у Мстиші. Гайдамацтво як спосіб життя. Гангстерський світ доби Гетьманщини

[Eney]

Краєвиди давньої Русі.

Українські краєвиди кінця 19 початку 20 ст. у листівках!
Тут рідкісні історичні листівки, хочеться щоб люди використали цей матеріал, тому прошу поділитися альбом. Українські листівки колекціоную з 1992 року. Одною з найулюбленіших тем для мене є для мене види України, українських сіл та хат під стріхою! Так, саме тих хат, пошуками яких зайнявся пізніше особисто. Можливо ці зображення надихнули досліджувати мою улюблену тему, важко сказати, але у двадцять років, я чітко усвідомив, що ці листівки є історією та надбанням нашої Держави! Дозволяю використовувати усім бажаючим, адже те що маю, збирав не для себе, а для українського народу.

https://www.facebook.com/media/set/?vanity=vladimir.koziuk&set=a.1227132543992437

[Kaa]

Вже історія, хоч і недавня. 1993 рік.

[invariant]

Холєра, а таки ж актуально.

[Eney]

Марк Солонин - большое интервью историку Даниилу Яневскому | ЛАМПА

[Eney]

Едвард Козак (Еко). Карикатура у гумористичному журналі українців в США "Лис Микита", 1967 р.

[Eney]

Носи маску, мий руки, дотримуйся безпечної дистанції. Різдвяний постер 1918 року

[Eney]

Загадка. Знайти на фото хуйла з однієї спроби.

[Eney]

Загадка.

тю. моль она и есть моль. крайний правый в переднем ряду.

Єльцину воно сподобалося.

[Eney]

Суворов/Солонин Беседы о Второй мировой войне и не только Передача первая

[Eney]

320 документів українських підпільників, закопаних у лісі на Львівщині, через 70 років стали доступними для українців
Колекцію документів оприлюднено на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

Архів зайшли 2009 року у лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Його закопали восени 1950 року у металевому молочному бідоні. Так повстанці сподівалися врятувати свідчення про їхню боротьбу.

Наукова назва цих матеріалів - "Лапіївський архів".

"Центру досліджень визвольного руху вдалося домовитися про копіювання. Відтак весь архів тепер оприлюднено онлайн. Нашою місією є робити минуле доступним, тож імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА дійшли таки до українців, хоч і через 70 років", - прокоментувала директорка Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник.

"Лапаївський архів є унікальною знахідкою для науковців та громадськості. Знайдений масив включає, до прикладу, поради для підпільної друкарні, описи вибухівки, інструкція про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців з біографіями та описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, ймовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, головного командира УПА", - додав історик та член Центру Руслан Забілий.

До онлайн-збірки увійшли:

документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;

тексти підполковника УПА Степана Фрасуляка - "Хмеля", який керував підготовкою повстанців;

звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;

вишкільні матеріали, інструкції, листівки;

накази про присвоєння звань воякам УПА;

списки загиблих у боротьбі з більшовиками, некрологи.

Також архів містить поіменний список вивезених у Сибір дітей, юнаків та старих людей.

Повстанці описали жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками та зібрали статистичні дані про депортації  в одному з районів.

http://avr.org.ua/viewDoc/27694

[Eney]

Джон Сміт
51 хв  ·
Гнида з КГБ, яка катуваннями переучувала українського батька космонавтики на росіянина, жила собі прекрасно на старості літ у Москві, пережила Корольова на 30 років, мала квартиру і отримувала пенсію і медичне забезпечення від держави. Він розумів, що творив зло, але нічого не соромився.
Ось такий вклад Росії у життя Корольова - підірвати здоров'я, змусити відмовитися від національного походження, платити пенсію його катам.

До тортур і зламаної щелепи - українець, після тортур і зламаної щелепи - рускій.

У кого є твітер, киньте цю картинку Ілону Маску - нехай не плутає походження Корольова.

…На мой запрос в управление кадров КГБ пришел ответ с указанием адреса Михаила Николаевича Шестакова — оказывается, жив-здоров. Я немедленно к нему поехал.

Дверь отворил невысокий крепкий пожилой человек, с живыми карими глазами. На аккуратной голове его темные волосы резко, как словно бы это тонзура какого-нибудь монаха-иезуита, прерывались лысинкой чистого блеска. Михаилу Николаевичу шел 80-й год, но в движениях его не было ни старческой заторможенной немощи, ни мелкой прерывистой суетливости — спокойный, опрятный, сильный еще отставной полковник.

Познакомились. Со всей возможной деликатностью сообщил я о цели моего визита, упирая главным образом на то, что меня более всего интересует поведение Королева во время допросов. Каким он был: подавленным или, напротив, агрессивным, молчаливым, словоохотливым, оживленным, угрюмым?

— Какого Королева вы имеете в виду? — спросил в свою очередь Шестаков, глядя мне в глаза честным, прямым взглядом.

— Сергея Павловича. Из РНИИ. Впоследствии — Главного конструктора ракетно-космической техники...

— Не помню... Решительно не помню.

— Но ведь Королев сам называет вас своим следователем в письме к Сталину. Согласитесь, вряд ли, находясь в тюрьме, он рискнул бы писать неправду товарищу Сталину.

— Удивительно. Здесь какая-то ошибка...

И вдруг страшная мысль в этот момент пришла мне в голову: а может быть, Шестаков говорит правду? Может быть, он действительно не помнит Королева? Может быть, раскрыв в январе 1966 года «Правду» и увидев портрет академика в траурной рамке, он не нашел знакомых черт? Но ведь это было бы страшнее ложных отпирательств!.. Существует только одно объяснение тому, что Шестаков забыл человека, которого он избивал: таких людей было много! Их было так много, что все их окровавленные лица превратились в памяти его в какой-то неразделимый мокрый красный ком. Эта страшная работа была столь ординарна для него, неинтересна, а главное — длилась так долго, что требовать, чтобы он запомнил свои жертвы, так же нелепо, как требовать от кассирши универмага, чтобы она запомнила лица всех своих покупателей.

— Да я вообще не занимался следствием, — продолжал тем временем Шестаков, — я был на оперативной работе.

— А в чем она заключалась?

— Ну, это уже наши профессиональные дела...

— Михаил Николаевич, но если вы не занимались следствием, зачем же вас в 1955 году вызывали в Главную военную прокуратуру, где состоялся разговор малоприятный, помните? Дело Лангемака...

Темные глазки метнулись: он не ожидал, что я и это знаю. Движение было быстрым, как щелчок затвора фотоаппарата, но он «засветился» в этот миг. Теперь я знал, что он помнит Лангемака, и Королева тоже не может не помнить. Ну, слава богу, а то мы уж было начали возводить на человека напраслину...

— Видите ли, я действительно давал показания по делу Лангемака, поскольку однажды заходил в кабинет, где его допрашивали...

— Вот и славно! Расскажите, какой это был кабинет: большой, маленький, куда окна выходили, какой свет, где сидел Лангемак, а где следователь?

Шестаков улыбнулся:

— Помилуйте, все это было пятьдесят лет назад. Неужели вы могли бы запомнить комнату, в которую вы случайно зашли пятьдесят лет назад?

— Ну, хоть и пятьдесят лет прошло, но Лангемака вы помните. А Королева не помните?

— А Королева не помню. Да, много лет пролетело... И не заметил, как годы бегут, а сейчас вот здоровье никудышное, на днях опять в госпиталь кладут...

«Его в госпиталь кладут, — подумал я, — а подследственный его уже почти три десятилетия лежит в кремлевской стене».

Из вежливости пришлось выслушать жалобы отставного полковника на нашу медицину.

На том мы и расстались с Михаилом Николаевичем.

Следователя Быкова разыскать не удалось, жив ли он — неизвестно. Единственный человек, кто может сегодня рассказать о Королеве во время следствия — Шестаков. Он не расскажет никогда.

[Eney]

Ні ГУЛАГу
Ні 37-го
Ні Голодомору
Ні розкуркулення
Ні білих і червоних
МОГЛО НЕ БУТИ!
Під Крутами вони хоч спробували...

Героям Слава!

[Eney]

НАЙЗАГАДКОВІШИЙ "Бій під Крутами"
Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 або 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент розвернути підкріплення, направлене на цей напрямок, на його придушення.

[Eney]

Віктор Ющенко
30 січня 2017 р.  ·
Тимошенко — це моя найбільша помилка!!!
Я думаю, що владолюбство і було генеральною пружиною, яка весь час розривала стрій команди. Мотив був один: нереалізовані політичні амбіції. І трапилось так, що під асфальтовий каток цих амбіцій у 2005 році потрапили здобутки Помаранчевої революції. Стрічки докупи складати, плачі розводити, говорити про ідеали Майдану — то все пусті балачки були. Ті люди грали в іншу політику, не про Майдан їм ішлося! Коли на посаду прем'єр-міністра я запропонував Юрія Єханурова, це відразу стало помітно. Досить було подивитися, що відбулося з жовтня — як ми увійшли у 2006 рік, з яким бюджетом, з якими ініціативами по національних реформах. Зростання в економіці було помітне неозброєним оком: просто прийшла людина, яка з ранку до вечора займається урядовою роботою.
Що заважало поставити Єханурова з самого початку, з першого дня? Насамперед — суспільні очікування. Якщо взяти соціологічне опитування у січні, то у відповідях на запитання, хто має бути прем'єром, на першому місці була Юлія Тимошенко.
Я переконаний, якби я не поставив тоді Тимошенко прем'єром, суспільство цього не зрозуміло би. Це сприймалося б як слабкий, політично некоректний крок по відношенню до свого політичного партнера. Як так: ми пройшли разом усю кампанію, і в фінальній частині забути про свого партнера?! Яку мораль сюди підключити, щоб пояснити таку «забудькуватість» людям?!
Хоча були історії, які мали б зіграти роль попередження. Але тоді я не звертав уваги на передвісники майбутніх політичних буревіїв.
Минав січень 2005 року; ця історія трапилася ще до формального формування уряду. Переговори тривають, але рішення ще не прийняті. Мені доповіли, що Тимошенко проводить переговори в колі своїх соратників. І одна з тез, яку вона використовувала, була такою: якщо Ющенко не запропонує її кандидатуру на посаду прем'єр-міністра, вона оголосить про перехід в опозицію Ющенку.
Це була геть неочікувана ситуація. У мене була низка неприємних розмов з колегами у Парламенті, наприклад з Юрієм Івановичем Костенком. У нас тоді відбулася дуже неприємна розмова, я був страшенно роздратований: «Юро, що це за залаштункові ігрища? На Майдані намети ще не зібрали, а ви уже оголошуєте опозицію тільки через те, що крісло під дупу не підвів вам усім?!» Він пояснив, що у тих переговорах був пасивною стороною, що ініціатива з іншого боку йшла: запропонувала зустрітися — зустрілись, попросила вислухати — я вислухав, але жодної підтримки не обіцяв. Минуло 6—7 років, допоки ми порозумілися із тим епізодом: якось Юрій Іванович підходить і говорить, що він хоче розставити усі крапки над «і» — мовляв, він не мав стосунку до організації тих ініціатив, це просто лихий поплутав.
Це був знак майбутніх проблем: чого треба чекати через рік, якщо Тимошенко була готова перейти в опозицію до Ющенка ще до того, як Ющенко формально став президентом?!
Звичайно, можна спробувати оголосити, що і в цій історії «винувате олігархічне оточення Ющенка». Бо тоді, у січні 2005 року, я розглядав Петра Порошенка як можливу альтернативу Тимошенко на посаді прем'єр-міністра.
Але враховуючи, що Тимошенко була готова перейти в опозицію до президента, якби Порошенко став прем'єром, — ми мали б ще до літа і звинувачення в корупції, і багато інших цікавих повідомлень від неї та її сателітів. Амбіції Тимошенко такого виклику не змогли б витримати. Ми і до літа не дожили б єдиною командою.
Тоді я вагався. Мені видавалося — і думаю, так воно і є, — що Порошенко був ліпше підготовлений до посади голови уряду: через особистий досвід, через освіту, через світогляд. У нього було більше фахових знань та потрібних навичок.
Тоді, у січні 2005 року, я їм обом запропонував однаковий іспит: я дав кожному з них чистий аркуш паперу. Я розумів, що саме між цими двома фігурантами буде основне протистояння у команді.
Перед тим як формувати уряд, я поговорив з Порошенком. Я дав йому чистий аркуш паперу і сказав: якщо я тобі доручаю сформувати уряд, будь ласка, дай відповідь і запропонуй місце в урядовій коаліції для Тимошенко. Таке саме завдання отримала Тимошенко.
Результат цього іспиту виявився досить сумним: і Тимошенко, і Порошенко його провалили. Ані одна, ані інша сторона не бачила можливості компромісу і не змогла його виписати. Коли Порошенко приніс свої пропозиції по формуванню персонального складу органів влади, я швидко пробіг його по діагоналі і не побачив прізвища Тимошенко:
—  Петре Олексійовичу, а яким ви бачите місце Тимошенко у системі влади?
— Я його не бачу.
Десь так це прозвучало з одного боку, і майже такий самий діалог у мене відбувся із Тимошенко щодо Порошенка. Іспит на єдність команди був провалений.
Я бачив Тимошенко на позиції секретаря Ради національної безпеки та оборони, а суспільство хотіло бачити Тимошенко прем'єром. На це вказували соціологічні дослідження. Але остаточне рішення щодо її призначення головою уряду я прийняв на Майдані під час інавгурації: коли мільйон людей скандує «Юля!» — то було навіть важливіше, ніж голосування у Парламенті. Вона мала більший кредит народної довіри, ніж Порошенко. І у тих координатах це означало: якщо ти її не поставиш, ти — слабак, ти побоявся чогось, ти поступив нечесно!
За дев'ять місяців кредит народної довіри розпилили на чвари.
Як мені доповіли, вже через два тижні після відставки у вересні 2005 року Тимошенко домовляється про призупинення кримінальної справи у Росії, зустрічається з Путіним та міністром закордонних справ Ігорем Івановим. Іще через кілька днів у Тимошенко і Путіна відбувається спільний обід, про який воліли не розповідати телеканалам її піарники. Про що домовлялася Тимошенко із Путіним, стало зрозуміло із її подальших політичних кроків.
Я переконаний у тому, що після зустрічі з Путіним і Івановим та призупинення кримінальної справи в Росії вона повертається з політичним завданням, на кшталт того, що відбувалися у Грузії в протистоянні президента Саакашвілі та прем'єра Іванішвілі. Завдання було подібним: дискредитація помаранчевого руху та його лідера Ющенка. Перше, що вона робить, — вона іде в опозицію. І у мене з 2006 року в опозиції — комуністи, Партія регіонів і БЮТ. Вочевидь, ця політична гра вела до того, що помаранчевий рух мав бути розбитий до самого фундаменту. Від того моменту головний політичний опонент для Тимошенко — президент Ющенко, а не Янукович, не комуністи.
З самого початку я був переконаний, що Тимошенко — це мій партнер. Я не чув тих, хто говорив мені тихо чи вголос: «вона — аферистка». Я з недовірою ставився до нав'язливих намагань доброзичливців відкрити мені якісь темні сторінки їх спільної із Лазаренком біографії. У газових справах я просто не розбирався, яка там роль була Лазаренка та Тимошенко, і тому ставився як до чуток до слів про якісь мільярдні статки на рахунках. Я вважав, що усе це — боротьба Кучми з опонентом і не варте серйозної уваги, бо я довіряв їй як політичному партнеру і соратнику, відкидав усе це гуртом, щоб чутки і безпідставні підозри не руйнували довіру. Починаючи від моменту нашого знайомства і до 2005 року я був людиною, яка писала її політичну біографію: усі її посади у виконавчій владі були результатом моїх кадрових рішень, а коли вона йшла на парламентські вибори, я ніколи не забував просити проголосувати за її політичну силу навіть попри те, що в певному сенсі «Наша Україна» і її «Батьківщина» на парламентських виборах 2002 року були конкурентами.
Що можна ще додати? Хіба кілька слів з Пантелеймона Куліша: «Правда з Неправдою ходять поміж миром обнявшись, і найлуччі люде віку свого помиляються, котру з них як звати».
Тимошенко — це моя найбільша помилка.