Богдан Логвиненко
Колись їздячи по світу я неодноразово зустрічав таких як Вікторія Кульгейко, відома вам як Спартц Representative Victoria Spartz.
Українці, що зреклися себе, в усьому і завжди шукали підтвердження нікчемності України і усіляко самі докладалися до її приниження у світі.
Я чув у Ханої, що в Києві скрізь насрано. У Куала Лумпурі мені розповідали, що в Україні тотальна небезпека на вулицях – бʼють і вбивають як в 90х. В Йорданії українка з тіндера розказувала, що всі українські чоловіки – сцикуни і брехуни (я тоді змаскувався під поляка).
В Британії я зустрічав пару, яка не була в Україні 20 років, хоча тоді можна було злітати за кілька євро, вони розповідали, що в Україні постійно падають цивільні літаки. В Франції пару років тому тіп тулив іноземцям за корумповане ДАЇ, поки я не нагадав, що його давно не існує.
Звісно, таких українців серед наших за кордоном – абсолютна меншість. Але шкоди вони можуть приносити багато.
Це працює дуже просто. Людина переїхала з гірших умов у кращі, але чим далі цей досвід – тим більше він демонізується. Демонізуються і люди, що були в тому досвіді.
Людина, що відмовляється від однієї ідентичності на користь іншої, від однієї релігії на користь іншої – часто має одну з них жорстоко відкинути. Наприклад, люди, які обернулися в Свідків Єгови, можуть виявляти неабияку жорстокість до тих конфесій, з яких вони вийшли.
Уявіть, що ви колись викреслили з життя ту страшну, занедбану Україну, ви вже не Кульгейко, за шо вас ображали в школі, а Спартц. Ви змінили паспорт, забули про своє минуле, вас з села взяли в Республіканську партію та Палату представників... Наче все непогано йшло.
Аж тут, виявляється, що ті, хто залишилися в твоїй старій ідентичності, дають тягла найзапеклішому ворогу твоєї нової ідентичності, допоки її представники так бояться прямого конфлікту з цим ворогом.
Аж тут, вивляється, що ідентичність, від якої ви відмовились, стає популярною.
Ну як тут не боятись знову стати Кульгейко? Ну як не боятись вернутись в село Носівка, хоч це і місто, але більш нагадує звичайне село.
Не беріть приклад з Кульгейко – йдіть до психотерапевта з своїми дитячими травмами, аби потім вам не соромно було перед батьками і своїм народом.
