Раніше було «все складно». Мені не подобається жорсткий мовний підхід коли йдеться про минуле.
Коли йдеться про колоніальний період цілком зрозуміло що багато письменників писали мовою метрополії, щоб реалізуватися і врешті решт заробляти на життя. Але творці які всупереч цьому писали мовою "колонії", яка не дуже продавалася, а може й навіть переслідувалася, якраз зробили вклад у збереження і розвиток культури своєї нації. Тому що дійсно треба глибоко цікавитися біографіями, поглядами і переконаннями шоб дізнатися що Джойс ірландець, можна пишатися, але факт в тому що він зробив внесок в англійську літературу, а не ірландську.
Тому для мене Марко Вовчок - українська письменниця, а Булгаков і Гоголь ніц. Те що людина десь жила, і навіть десь народилася, не формує автоматично її привязку до певної національної спадщини.
І я не думаю що тоді було сильно складніше ніж за останні 30 років. Якшо подивитися на музику, є наприклад Океан Ельзи, які співали українською з 90-х коли це не було мейнстрімом, коли більшість пісень лунало російською, але вони зробили цим неоцінений внесок - покоління українців виросло на україномовних піснях ОЕ. А є всякі Лорак-Кароль-Лободи які співали російською бо це продавалося в більших обсягах.
На мою думку оце копирсання в біографіях російських письменників шоб знайти там український слід це теж такий собі прояв меншовартості, мовляв подивіться як наш етнічний українець класно реалізувався у російській культурі, досягнув успіху і тд.