Останні повідомлення

Сторінок: [1] 2 3 ... 10 Наступна
1
Піквікський клуб / Re: Українська політика. Війна. 15 листопада -
« Остання відповідь від Sasha_girl Сьогодні в 13:11:13 »
А Германия уже была?
Если баян, то удалите. :pray: :smilie5:
Цитувати
Германия стала 14-й страной, разрешившей Украине использовать свое вооружения для ударов по территории России

Германия разрешит Украине использовать поставленное вооружение для ударов по российской территории, заявил пресс-секретарь Федерального правительства Штеффен Хебештрайт в Берлине 31 мая, передают немецкие СМИ. 14 западных стран пошли навстречу Киеву после начала наступления России Харьковской области и обстрелов Харькова.
2
Піквікський клуб / Re: Короли и капуста. Официальный тред для флуда обо всем.
« Остання відповідь від Leo_need Сьогодні в 12:55:21 »
Цитата: В.И.Лемминг від Вчора в 19:42:11
Я шукаю на флібусті конкретних авторів, в яких нічого такого не вистрибує.
А я частіше всього перечитую Пратчета ))
3
Піквікський клуб / Re: Россия - родина убийц!
« Остання відповідь від Rumor Сьогодні в 12:10:42 »
Роль жертвы для популистов, расистов, фашистов, имперцев это вполне функционирующая бизнес-модель.
4
Піквікський клуб / Re: Россия - родина убийц!
« Остання відповідь від shtativ Сьогодні в 11:01:23 »
Цитата: May Day від Сьогодні в 10:07:17
Надо же, самомнение у человека. Написала бы сразу «распинают как Христа», чего мелочиться.
Я розумію, що моє відчуття може бути не дуже правильним, але ця дискусія мені нагадала моє відчуття наприкінці 90х, коли Динамо виносило Барсу. Передчуття напруженої гри, а після матчу - йопсель, як дітей розмазали. Ну і щодо підсумків - руда хвойда знову продемонструвала, що расійскій ліберал ламається на українському питанні, і що єдиний "аргумент", який у них є - це "а оні что билі лучшє?"
5
Піквікський клуб / Re: Українська політика. Війна. 15 листопада -
« Остання відповідь від Oak Сьогодні в 10:45:17 »
З усіх боків обклали людину з гострим відчуттям обов'язків перед собою. Ох :(
6
Піквікський клуб / Re: Россия - родина убийц!
« Остання відповідь від May Day Сьогодні в 10:07:17 »
Цитата: Солоха від Сьогодні в 09:55:29
Дєвачка абідєлась
Надо же, самомнение у человека. Написала бы сразу «распинают как Христа», чего мелочиться.
7
Піквікський клуб / Re: Россия - родина убийц!
« Остання відповідь від Солоха Сьогодні в 09:55:29 »
Дєвачка абідєлась
8
Піквікський клуб / Re: Нотатки про насущне
« Остання відповідь від Солоха Сьогодні в 08:49:28 »
 І прекрасна відповідь 
Цитувати
Віталій Гайдукевич

Лише зараз помітив допис Валерій Пекар "Ми самі винні...", тож прочитав одразу і рефлексію на нього. Типову - "не ми, а ви..." Патерналізм суспільства знову нагадав - "я тут, гниємо разом". Українці в масі не вважають, що на них ТАКОЖ лежить відповідальність за ситуацію в країні. Простий народ, традиційно, впевнений, шо він ні за що не відповідає, ні в чому не винен. А коли про це кажеш, то губу надуває "о...знову тобі народ поганий в усьому винен".
А й справді. До чого тут народ?
Пекар винен, шо розставляє по поличках неприємні питання... Політики винні, бо чого вони не... (далі йде набір простих рішень, які простим людям видаються очевидним чудним рішенням проблеми)... Серед політиків особливо винні Порошенко, Гонтарєва, Яценюк, Парубій, Турчинов, ну і Полторак, Омелян і ... допишіть.
Коли кажеш - "так ви ж собі інших привели 5 років тому, тепер все добре?", ти теж стаєш винним - ібо нєфіг. 
І при цьому...
Журналісти топових ресурсів (особливо теле...) мовчки погодилися на цензуру в країні, навіть не обтяживши себе публічним "а де межа?".
Гранто-активісти, які борзо стартували на кожен кривий погляд, раптом стали перебірливими "тут бачу, а тут не бачу".
Споживачі соцмереж з власної волі, справді ж, погодилися вірити як не Арестовичу, то ще якомусь болтологу з марафону. Ну ніхто ж не примушував? Ніхто.
Бізнесмени-підприємці самі погодилися, що їх стригтимуть. Ніби ж дорослі люди, але щораз вірять в інвест-нянь, круглі столи, кола білого бізнесу і інші чудодійні байки. Хтось силував?
Місцеві влади самі винні - дозволили себе роззути на гроші, свідомо відмовилися від зміни правил (а накой?). Місцеві елітки самі винні, що замість правил - волохаті тьоркі. Ніхто ж не примушував?
Пересічні "маленькі українці" самі вирішили не мати пам'яті або пам'ятати вибірково, довіряти пройдисвітам, дивитися і читати помийки, перетворюючи голову на болото. Хтось примушував?
Лише невеличка (порівняно) жменька медійників, експертів, інтелектуалів, бізнесменів, активістів, політиків великих і малих намагалася осмислити, достукатися, докричатися.
А що заважає пам'ятати послідовність подій-вчинків, порівнювати, заперечувати, обурюватися, не мовчати, свідомо НЕ ДИВИТИСЯ і НЕ ЧИТАТИ лайно (!), не вірити порожнім але довіряти змістовним - що заважає?
Що заважає мати zero tolerance до покидьків?
Що заважає не сидіти й чекати, щоб хтось зробив, а прийти і сказати "я допоможу, давай разом"?
Що заважає "не быць скотам" у реставрації колгоспу тварин?

9
Піквікський клуб / Re: Нотатки про насущне
« Остання відповідь від Солоха Сьогодні в 08:46:48 »
Ми самі погодилися.
Ми, громадянське суспільство, бачили згортання демократії, свободи слова, парламентаризму, прозорості, децентралізації.
Ми бачили зростання авторитаризму, "5-6 ефективних менеджерів" замість законних інституцій, єдиний марафон, запровадження цензури, постійне зростання порушень прав людини, закриття необхідних в час війни реєстрів, призначення намісників замість обраних місцевих лідерів тощо.
І ми погодилися, бо війна. Бо це потрібно для перемоги.
Ми розуміли, що якщо не буде перемоги, то все буде марно, всьому настане кінець, і тому ми погодилися. Погодилися мовчати. Запровадили самоцензуру. Обмежили критику, сфокусували її лише на корупції, але пробачали авторитаризм, цензуру, порушення базових конституційних прав і принципів організації влади тощо.
Ми боялися дати поживу ворожій пропаганді. Ми боялися посіяти зневіру та чвари. Ми боялися поставити під загрозу ті залишки державних інституцій, які ще примудрилися зберегтися.
Є відчуття, що в результаті ми пропустили той момент, коли у своїй деградації система перетнула червону лінію.
Немає книг, де написано, як зберегти демократію в час війни, коли потрібні єдність, централізація й жорстке управління. Але є чимало книг, як втратити власну країну, заплющивши очі на її повільне сповзання в авторитаризм і несвободу. На думку спадають "Як втратити країну" Едже Темелкуран та "Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого сторіччя" Тімоті Снайдера.
Два роки тому, готуючись до першої конференції з відновлення у Лугано, сотні громадських організацій підписали "Луганську декларацію" (посилання в коментарі, там не повний список підписів, лише перші).
Варто нині подивитися на ці принципи й червоні лінії, щоб усвідомити, де ми є й куди прямуємо.
«Вбити дракона й стати драконом» у ході форсайту в тому ж 2022 році (пізніше, восени) було визначено як найбільш ймовірний (на той момент) сценарій розвитку подій.
Дракона ми поки що не вбили, але самі вже почали перетворюватися на подібну істоту. Не вірте тим, хто скаже, що для перемоги над драконом треба стати драконом самому. Адже маленький дракон завжди поступається великому дракону. Щоб перемогти дракона, треба залишитися людиною.
У мене немає наразі відповідей, самі лише запитання. Але вже час їх собі ставити. (c) Валерій Пекар
10
Піквікський клуб / Re: Українська політика. Війна. 15 листопада -
« Остання відповідь від RedCat Сьогодні в 08:32:38 »
Цитата: invariant від Сьогодні в 06:24:33
. Там свої.
так ті "свої" тех в окопи заженуть 8)
Сторінок: [1] 2 3 ... 10 Наступна