Чепиножки

[RedCat]

Собака лежить під вишнею, на спині, і намагається ротом відкусить низьку ягоду. Колорадські жуки попадали з картоплі додолу, і лежать відпочивають на землі. Півень підійшов до колодязя, і безстрашно заглядає в безодню…
Карасі не клюють, вода в річці цвіте. Жаби поспівали, та й перестали. Замовкли зозулі, нічого не каже одуд… Коти лежать у цибулі… Коза сидить на жопі в бурʼяні, і дивиться на забор…
Лелеки вчать дітей літати
В магазині відчинені двері навстіж, продавчиня сидить на порозі, пʼє пиво. Нікого немає…
Сусід спить в гамаку, і час від часу здригається уві сні… Сниться йому щось страшне і цікаве.
Високо в небі летить літак. Новий якийсь, ще не бачив таких. Винищувач… Красівий…
Курі знайшли соснову шишку і катають її по городу лапами…
Сонце завмерло і зупинилося посеред неба…
Тихо ростуть кабачки , доки ніхто не бачить.  Знічевʼя додолу падає абрикос… Не для когось. Сам собі…
Хмарка на небі з собаки перетворилася на коня… Грається…
Спека. Літо. Сієста… Сієста в селі…

[Eney ♔]

Ох і троляка. Стільки красивої водички заради одного, ладно вплетеного речення.

[Eney ♔]

Травень 1989.
Дембель.
Доїхав до Золотоноші поїздом, а там - на попутках.
Однострій, ексельбанти, ордена і медалі. Картуз і кокарда… Красавець-мужчина…
Заходжу до діда з бабою, бо вони ближче від траси живуть, ніж батьки…
Баба Тетяна, перебирає клубнику. Під навєсом, біля сараю, завзято вариться самогон…
- Прівєт, ба!
- Доброго здоровля!
- Що? Не пізнали?
- Та щось якось пока не признаю…
- А, подивіться, ще раз!
- Андрію?
- Га!
- А йди сюди!
- Шо таке?
- Міліція прийшла…

[Солоха]

Люди радять: начиняйте квітки кабачка моцареллою, смажте в фритюрі і тд.
Ви не розумієте сільської специфіки. Не можна цього робить.
Якщо запитати в сільському магазині «мацарелу», то вас, по-перше, можуть просто побити. Ради інтересу.
А по-друге, ще й ваших прапрапрапраправнуків зватимуть «Мацарела».
Вже й вас не буде на світі, і ніхто не пригадає й витоків тої історії. А люди все казатимуть: Мацарельшин онук вчора сома вловив… На шматок горгонзоли…

[Eney ♔]

Діалектика літнього села
Взимку, та ранньою весною город - голий і сірий, як картини Гойя…
Нічого немає, нічого не росте, нічого не зеленіє… Не сезон.
Поїдеш в місто, купиш петрушки пучок. А воно - як целюлоза. Часник сухий, як картон. І на смак - такий самий. Не то воно! Не то!
Думаєш-мрієш: ось скоро літо. Та наросте полуниця, смородина, кріп, абрикоси… Ото вже наїмся!
Довго ждеш… А воно ледве-ледве з землі пробилося, слабе, немічне, не поспішає.
Але одного якогось непримітного ранку виходиш на город, і навіть не так бачиш оком, як відчуваєш: ось, воно - Літо! Забуяло, поперло, проросло… Не стримаєш, не зупиниш, не пригальмуєш…
Не встигаєш то все їсти й зривати. Та й не хочеться особливо. Спека, жара… От взимку хотілося, а тепер - не хочеться…
Валяється полуниця, в петрушці сплять коти, смородина аж гілля ламає, курі зледача клюють шовковицю, кабачки за один день ростуть в «чєловєчиський рост»…
Підійдеш до брокколі, та подивишся на неї.  -Ич, яка!
А потім - до абрикоса. Зірвеш один. Покрутиш його в руках… Великий!
Та кинеш тим абрикосом в кота.
- В тебе є шо в голові? - питає кіт. - А аби в око попав?
- Заткнись, кажу…
Літо в селі…
🙂

[Фрейя]

Минулого тижня давав інтерв’ю якомусь мережовому виданню, що пише про вино і їжу.
Питають: з якою метою ви п’єте вино?
Тю!
- Я, кажу, п’ю вино з метою гуманізму
- Що ви маєте на увазі?
- Я п’ю вино, щоб полюбить людей. А тверезим як ти їх полюбиш? Та й вони тебе – навряд чи.
Я ріс і дорослішав в ту пору, коли вважалося, що два бокали вина – полєзно для здоров’я. Потім раптом з’ясувалося, що «не полєзно».
Але змінювати щось вже пізно. Чому я маю відповідати за помилки лікарів і дієтологів 80-х років минулого століття?
Та й не повинно воно все буть неодмінно полєзне. Бо так – скучно.
Здається, Марк Твен, риторично запитував: для чого мені здоров’я ради самого здоров’я? Що я з ним буду робить?

[RedCat]

Був якось в Перу, говорив з шаманом авторітєтним. Він поїздив по всьому світу, вивчав всякі рослини і їх вплив на людську свідомість.
Розказує мені: в Україні є така рослина - дурман! Дуже дурна штуковина. - Мені треба, щоб клієнт лежав, а воно схвачується й біжить кудись світ за очі, і ніяк ти його не вдержиш…
- Бач, кажу, - українці настільки працелюбний народ, що їм навіть під дурманом треба побігать, і щось поробить. Попораться… Просто лежать - гріх!
- А мухомори карпатські ти пробував, питаю в шамана?
- Не довелося…
- Не знаєш ти, діду, жизні!…
У неділю рано зілля копала…

[RedCat]

Вчені якогось там університету цілком відповідально стверджують, що у велику спеку треба пити холодне біле вино і їсти морозиво!
Нарешті нормальних вчених підвезли…
А тих вчених, що радили в спеку смоктати морожену спаржову квасолю,  і класти на голову холодні тряпки, сподіваюсь, вигнали кібеніматері!… Без виходного пособія…
)

[Eney ♔]

Іноді одне речення на кілька слів може містити в собі цілу велику історію. Як в тому «оповіданні Хемінгуея».

- Звідки диня, тітко?
- З Херсону! З нашого боку!

З нашого боку…

[Eney ♔]

Знайомий мій жив в Монако, мільйонер, потім на війну пішов. Комісували по здоровʼю. Їздив в Іспанію, купляв якісь танки для ЗСУ. Зараз він працює в церкві дияконом. Живемо в якомусь фентезі

[Eney ♔]

Щоразу заново закохуюся в Дніпро. Вчора ріка буквально кипіла. Сьогодні поїхав. Надворі 41, в Дніпрі 23. Якось він себе сам відрегулював. Колись десь читав, що річка - найдовершеніша, саморегульована біосистема в природі. Десь воно підняло якісь свої давні холодні джерела, само себе охолодило. Дніпро - мудрий Дід!

Це - як жива істота. Думає, треба охолодиться, бо подохнуть карасі, судаки і щуки.

- Дякуємо, діду Дніпро, кажуть щуки і карасі. Судаки не кажуть нічого, бо вони тупі :-)

[Eney ♔]

 

Чоловіки стоять біля чайної.

Один каже: Ану, стоп! Тихо! Чуєте?

- Що чуєте?
- F-16!!!
- Коля, який F-16? То - комбайн! Йди додому!

[Eney ♔]

Дядько купив кавун на базарі, та поклав його в багажник.
А потім передумав, то переклав на заднє сидіння. Завів машину. Але раптом змінив своє рішення, виліз з машини, взяв кавун на руки та поклав біля себе.
А потім взяв, та поклав його собі на коліна. Та так і поїхали.
Кавун - воно панькане. Як попало ще й не поїде…
))

[Eney ♔]

Над Черкасами повітряна тривога. Над Черкасами падають додолу останні абрикоси. Над Черкасами дозрівають баклажани й перці… Над Черкасами пливуть у Дніпрі щуки і судаки… Над Черкасами летять чайки і лелеки…
Над Черкасами жінки продають петрушку, кріп і кінзу. Над Черкасами завис великий Тарас: «І мене в сімʼї великій, в сімʼї вольній, новій»…

Війна над Черкасами, життя над Черкасами…

[Eney ♔]

Анджеліна Джолі поїхала в бідні райони Мексики. Там встала на коліна і поцілувала в живіт вагітну жінку.

Потім зʼясувалося, що жінка ніяк не вагітна, а просто жирна…

Історія людства - то історія курʼйозів…

)

[Солоха]

Трошечки нашого рефлексівного Дзену , Вам в обідню стрічку : 🤭                                                                  *                                                                    Сільська філософія:
- Беріть клубнику!
- Дякую, вже своя є
- Ніхто не бере, у всіх своя. Хто зна, що з нею робить…
- Так самі їжте!
- Та нахрена вона мені здалася, шоб я її їла…
Вічна й невідворотня діалектика українського села.
Кожна українська ягода проходить кілька послідовних стадій: не видерже морозу, не розцвіте, померзне, засохне, не визріє, червʼяки, слимаки, попелиця, покрадуть, нахрена вона здалася…
Тривожно вглядаються в ще зелену сливу…
- Засохне!
- Я думаю, погниє!…

[Солоха]

ВЕДМІДЬ
Мені в дитинстві сильно ведмідь подобався. Заводний з бубоном (барабаном). Продавався в "культтоварах".
Виглядів ведмідь хреново. Вроді його з гавна зліпили і спекли в духовці… Сучасні діти, як таке бачать, то плачуть від страху. Але в нас інших іграшок тоді не було, то ми й не перебирали…
Коштував той ведмідь якісь дурні гроші, як на той час. Щось, тіпа, рублів п’ятнадцять. За таку суму можна було поїхати на море, в санаторій «Щасливий колгоспник». В общим, ніхто б мені того ведмедя не купив зроду…
Я було сам почав збирати гроші, але потім якось незамітно повзрослів та купив за назбиране заварного крему й бутилку пива… В общим, не срослося у нас з ведмедем… Не судьба...
Та я й забув про нього давно… А потім… Років через сорок… Заїхав на базар в селі. Матірбожа! Стоїть мій ведмедь на прилавку. Нулячий! Рабочий. З ключиком в спині, все як положено…
То я звісно ж його зразу вхватив і вкинув у торбу. Навіть не торгувався…
Приїджджаю до батьків, а там якраз гості -  сусіди, родичі...
- Де був? - питають
- На базарі
- Щось купив?
- ... Та нє, - кажу... - Нічого не купив...

[Солоха]

Як це не парадоксально, українське село не вміє насолоджуватися життям і результатами власної праці.
Вірніше, навіть не так. Село не знає, що життям можна насолоджуватися.
Сільська ідилія помітна лише збоку. Коли ти - сторонній спостерігач.
В цім контексті українське село схоже на православʼя: людина родиться для страданій та царствія небесного. Не тут, не зараз, не на часі.
От, візьмем, хоча б свиню. Ніхто тій свині не рад. Або нічого не їсть, або жере, як через себе кидає. Або нема сала й на палець, або саме сало, що й мняса не видно.
І різникові треба дати ногу, і сусідці ошийок должні. А потім, таке, сіли, повечеряли, та й нема свині. Сама ковбаса та кровʼянка. Так коло них накрутилася, що й не встану.
Або помидори. Ніхто не радий тим помидорам, бо щось треба з ними робить. Треба закатувать, а дочка банки не привезла з Києва. І кришки кончились. І сахар, і оцет. Всього треба й треба.
- Ой, гарні в вас індики!
- Та гарні, щоб вони подохли!
- Картопля вродила?
- Та, вродила, ну її к чорту…
- Піду сливу обірву!
- Та підожди, я ще прошлогодню не викинула.
- Диви, яких линів піймав!
- То сам їх і чисти!
- Чоловік помер, а бджоли осталися. Дванадцять вуликів. Я ж їм ладу не дам. Кажу, живіть собі самі, як хочете!
Тягнуть, копають, носять, мучаться, потіють, вздихають… Потім навесні так само тягнуть назад. Мучаться, потіють, вздихають, викидають…
Все на завтра. Нічого на сьогодні. Все відкладене. От, хай на Різдво… От, хай на Паску… От, хай на Спаса… Хай завтра…
А завтра не приходить… І найкращий одяг - в гріб!
При всьому тому, якось воно так, наче так і треба. Нема чого поправить. Не сумують, не скаржаться. Тягнуть. Так нада… Так було. Так ще баба робила. І прабаба. І мати. Не ми перші, не ми останні.
Село не радіє життю. Село просто життям живе… Так воно й має бути!

[Milena]

Все на завтра. Нічого на сьогодні. Все відкладене.

Я сама не з села, але це в собі маю - може, від старших родичів в спадщину отримала, хоча це скоріше й не сільське, а через те, що бажаного достатку часто не вистачало.   

[Eney ♔]

В мене у тещі така епопея з козами. За останні 20 років, то 4-ри, то 3-ри, то 5-ть. Роки вже не ті (70+), то відговарюємо, як можемо. Нє, каже, вони ж молоко дають. Я їй порахував, що усі затрати на коз (сіно, бензин на коси, фізична сила тощо) перевищують необхідіність їх тримання. І молоко дешевше купити у місті, ніж оця катавасія... Розложив доводи майже на молекули і таки вговорив.    Залишила одну. 
ЗИ: Хоча не здивуюсь, що в наступному році буде дві.
Оптиміст я.

[Солоха]

Я сама не з села, але це в собі маю - може, від старших родичів в спадщину отримала, хоча це скоріше й не сільське, а через те, що бажаного достатку часто не вистачало. 

Село в 3му поколінні, не жила, тільки бувала- а та ж сама пісня. Так, з достатком якось часто не теє. Але тут ще нюанс - жити майбутнім з песимістичним прогнозом ризиків. Імхо, вижили переважно ті, хто це вмів. Отак і живемо

[Milena]

В мене у тещі така епопея з козами.

Але ж це про козине молоко! Воно вільно продається в магазині?

Cпойлер

(Питаюся, бо в ньому менше лактози, яку мфй організм не сприймає.)

[Omela]

Так, продається.

[Eney ♔]

В мене у тещі така епопея з козами.

Але ж це про козине молоко! Воно вільно продається в магазині?

Cпойлер

(Питаюся, бо в ньому менше лактози, яку мфй організм не сприймає.)

https://silpo.ua/product/moloko-kozyne-virtuoso-by-lukachivka-nezbyrane-3-766726?gad_source=1&gclid=CjwKCAjw_Na1BhAlEiwAM-dm7PDnX2iZmpeGmYhbR0A-J9mSjN3NxtNBn_6616atme9eAQZD_YmaoRoCEUkQAvD_BwE

Та й на базарчиках є. Більше того, в селі у сісідки можна брати... Але ж то не те.

[Teagan]

Роки вже не ті (70+), то відговарюємо, як можемо

Ми бабусю в 70+ ледь відмовили від корови на користь хоча б кіз, а потім ледь вмовили відмовитись і від них. Хоча молоко вона навіть не пила козине. Але то такий просто трудоголічний спосіб життя, важко відмовитись, перебудуватись.

[Teagan]

Так, з достатком якось часто не теє. Але тут ще нюанс - жити майбутнім з песимістичним прогнозом ризиків. Імхо, вижили переважно ті, хто це вмів.

З іншого боку, вміння відкладати щось на майбутнє це психологія скоріше достатку ніж бідності. Коли є що відкладати то це вже вищий рівень добробуту. Українське село все ж таки не в екстремальних штучних умовах завжди було багате. Звісно за рахунок важкої праці теж.

[Milena]

З іншого боку, вміння відкладати щось на майбутнє це психологія скоріше достатку ніж бідності.

І ще + ощадливість та розважливість (рос.расчетливость), без них достатку не буде.

[Garfield]

Хоча не здивуюсь, що в наступному році буде дві.

Ти що, не знаєш як воно на селі працює? "Коза стара вже, а як не доїтиметься, треба молоду про всяк випадок." Потім в тої старої виявляється ще міцне здоров'я... 

[Mike123]

Потім в тої старої виявляється ще міцне здоров'я..

Бо старої на момент купівлі нової було піврочку

[Eney ♔]

Сьогодні завершиться Олімпіада в Парижі
Чим вона нам запам’ятається?

Феноменальним відкриттям. «Гімн коханню» Едіт Піаф у виконанні легендарної Селіон Діон, повітряна куля-вогонь, над нічним Парижем. Обурення святенників «Святою вечерею» з синім чоловіком, хоча насправді йшлося про давню Грецію і культ Діоніса.

Товстий, милий ватерполіст з Хорватії на ім’я Иосип. Французький плигун з жердиною, що зачепився за реманент геніталіями, який програв, але виграв, підозрами щодо статі алжирської боксерки, турецьким «кіллером»

Ще Олімпіада запам’ятається Україною.

Ольга Харлан, у залізному, срібному костюмі, і в образі давньої богині. Спляча, у спальному мішку, королева світової легкої атлетики Ярослава Магучіх. Олександр Хижняк, травмований, скалічений, але – непереможний. Він не просто виграв золото, він його вигриз. Бачили б ви, як він бився проти казаха. Як востаннє в житті… Тільки так можна взяти золото Олімпіади… Велика Ірина Коляденко, яка цілий місяць провела в окупації, в Ірпені… Український жовто-блакитний негр Жан Беленюк, який скидає борцівки на килимі: «Я закінчив, я йду! Дякую»…. І публіка Франції та світу, яка зворушено і з великою повагою вставала за кожного успіху України.

І гімн України, і жовто-блакитний прапор над Парижем. І наша пам’ять про Анну Ярославну. І «Червона рута» на Сені…

Це були ігри в Парижі. Це були Українські Олімпійські ігри!

Дякуємо, хлопці й дівчата…