Ми прийшли до бабці Марії з невеликим продуктовим набором, бо вона сама живе, та й гроші на ліки лише витрачає. Бабця Марія дивиться телевізор впритул, бо майже нічого не чує, але має слідкувати за новинами. Вона не хоче перемир'я, вона жадає помсти. Її онука шостого березня вбили під Херсоном. Її дочка їздила опізнавати тіло, і єдине, що залишилося неушкодженим на тілі Сашка було татуювання з дурнуватим тигром. Марія довго розказує що лиця не було, нічого не було, сама лише рука з тигром. Потім описує похорон, на якому вона не була через те, що ходити майже не здатна. Але піп, каже, був добрий, довго правив, і грошей не взяв, наш, каже, піп, український, і що похорон зібрав тисячу мабуть людей, і що пам'ятник за рахунок села поставлять... Ми, звісно, поспішаємо, але залишаємось ще на півгодини послухати який Сашко гарний хлопчик був, шкодний, але добрий, і фото дивимся. Плачемо вже потім, як виходимо.
