Tainka Dubrovska
Я познайомилась з нашим розстріляним відродженням в технікумі. Це було складно - знайти щось в бібліотеках міста про наших поетів і письменників, загиблих від рук рашистських катівень за мову, патріотизм, боротьбу. Вдячна своїй вчительці, що саме для мене вона обрала Стуса (всім нам "роздали" різних вбитих владою і КДБ патріотів, про яких потрібно було знайти біографію і твори). Пам'ятаю читала його строки і відчувала такий біль і тугу, що сльози лились з очей. Так і прочитала його вірш зі сцени... Всі плакали..
І тоді в свої 16 років пообіцяла собі, що не хочу такої туги в моїй Україні. Що доля українців - бути щасливими!
Я вміла бути щасливою.
Вміла хапатись за любий шанс і мчати подорожувати, погоджувалась на неочікуванні подарунки, обирала людей поряд і тендітно прибирала з власного простору тих, хто не поділяє мої цінності і погляди на життя.
Дуже любила вірш Ліни Костенко:
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
Я багато працювала інколи на декількох роботах. Не боялась братись за любі напрямки і завжди отримувала кайф від роботи, тому що обирала те що приносить і прибуток і гарні самопочуття чи розвиток.
Вдячна, що мені не прийшлось грузити щось важке чи працювати з миючими (в мене алергія на всю побутову хімію).
Раділа кожній зустрічі з цікавими людьми, які чомусь берегли мене, не дивлячись на свої залежності і інший спосіб життя.
Впевнена була, що я знаю як жити щасливо. Знаю, вмію, практикую - сміялась.
Працювала, працювала, працювала - віддавала кредити, здійснювала мрії, проходила постійно якісь курси для розвитку.
Тепер всі ці знання дивно "вилазять" в свідомості...
В мене гарна пам'ять, я її треную, але все одно пішла на курси по ейдетиці. Там навчали як швидше і простіше запам'ятовувати великий обсяг даних. Давали різні інструменти.
Тепер на судилищах над Героями я бачу, як адвокати Червінського повторюють все по 2-3 рази в декількох інтерпретаціях, щоб в суддів відклалось в голові, бо вони ж сидять як "чистий лист" і їм все байдуже - гроші заплачені, рішення прийняті ще до суду, потрібно лише поторгувати обличчям перед камерами і піти в їхні затишні будинки, де слуги натирають паркет і дзеркала, ЖИТИ.
А Героя гноїти в камері, куди ніколи не заходять промінчики сонця, де температура ледь сягає 13 градусів, де їжу дали вказівку навіть не половинити, а відбирати все смачне, а Роману потрібна ТЕПЛА дієтична їжа... Яку не дозволяють... Катують. Не дозволяють прогулянки (лише доки інші сплять виводять в темний двір о 6й ранку, щоб не дай Боже не побачив ніяких людей, не зміг торкнутись чи перекинутись словом). Тримають в одиночній камері в заручниках у влади генія розвідки, що розробив настільки цінні операції, про які говоритиме весь світ і аплодуватиме стоячи.
Наш Вирок (прєзік) знищує Героїв.
Адвокати.. Чотири мужні обличчя захисників Захисника.
Вони такі різні і такі необхідні.
Кожен з них інакше дивиться на цей процес і мабуть має свої думки на те, що відбувається. Але всі люди вдячні їм, що вони стіною встали за Героя.
Важко сперечатися з байдужістю...
Мабуть кожен адвокат повинен бути ще й психологом, що достукається до мозку судді і прокурора, бо вони зазомбовані владою, грошима і обіцянками.
В Кропивницькому судді і вся суддівська чєлядь надто зверхня.
Мабуть в цьому маленькому містечку, яке можна пройти пішки за 20хвилин з кінця в кінець, вони вважають себе Богами...
Але по суті вони нікчемні прихвостні влади.
- Все сядьтє!!! Судді гатови вайті!!!
- Встать суд ідьот!! - рявкає діваха-розпорядник в короткій спідниці і з довгим рідким волоссям...
Ретельно вимальовані очі і губи кривляться, бо люди її не слухаються, а хлиста їй не видали. Вона б з задоволенням би всіх лупила.
Охорона в майже орківському пікселі теж хамить - щоразу на суд привозять інших охєронців, бо вони наслухавшись правди стають "неуправляємими". Тому їх змінюють кожні 2 години. І виводять геть. Подалі. Вони трохи перелякані і не знімають пальців з кобури. Стоїть дві години і жмакає ту кобуру, наче нічого кращого ті руки не тримали..
- Що це у вас за піксель орківський? - питаємо.
- Ви б в такому в Києві вже були б биті! Виглядаєте як ДРГ.
- Нова форма - обурюються хлопці.
- Тільки видали, спеціально для суду і журналістів.
Ну звісно - куди ж без показухи.
Так само як і дорогу в Кропивницькому зробили по-ЗЕленівські, їдемо з дівчатами по колдуЙОбінам, але асфальт виглядає новим - він темно-чорний, тільки-но покладений тоненьким шаром по старому. І вже й розмітку намалювали і купу грошей з бюджету "освоїли", а дорога так і лишилась схожою на дорогу до Пекла.
- Як я їх ненавиджу - жаліється розпорядниця суду на людей хлопцю-помічнику, який підстрибнувши не дотягне до моїх грудей - такий малий. Він каже:
- Я розберусь! - І приходить в зал рявкати за неї:
- Садітєсь па мєстам! Судді ждут! Всє кто нє сядєт будєт удальон із зала суда!! Па статтє номєр... (не запам'ятовувала).
Судді запізнившись на годину починають з репресій - намагаються всіх всадовити, не зважаючи, що їх орківські охєронці позаймали передні лави бо "нам тут долга сідєть із-за вас", а людям не вистачає лав.
Ми тулимось всі один біля одного на лавах і на підвіконнях, жінки беруть одна одну "на руки". Щоб лише почався суд, бо розуміємо, що його і так призначили пізно, а розпочали ще пізніше. І лише після виконання людьми Гімну України судді "саізволілі" вийти до людей і почати працювати.
Не можна включати телефони, переміщуватись по залу, аплодувати на слова адвокатів і Героя, кричати ГАНЬБА суддям і продажному прокурору, що не піднімає очей від телефону, де постійно сипляться нові й нові цінні вказівки, того, хто керує цим ганебним шапіто.
Я люблю гроші. Знаю як важко їх заробляти, коли необхідно більшість коштів донатити на ЗСУ, і тому постійно не вистачає. А ще ж купа всіх поряд, кому теж необхідна допомога.
Тому я за те, щоб кошти відроблялись. Ті зарплати що ми платимо з наших податків суддям і оцим ротатим помічникам і розпорядникам, а також когутам-прокурорам - відроблялись на 110 %.
Щоб судді не хропіли на засіданнях, як вчора в Кропивницькому апеляційному суді, один з суддів захропів на доповіді Романа Червінського, а коли той його розбудив, ще й вліпив розвіднику догану.
Щоб судді не слухали музичку в навушниках і не грали в ігри в телефонах, як було в Київському апеляційному суді.
Щоб прокурори працювали не по смс в телефоні, а по закону.
Я знаю, що так буде.
Знаю, що ми не дарма ходимо на всі ці судилища.
Нас сотні раз фотографували і записували, залякували і підсилали похмурих типів з топориками, ножами і пістолетами, але ми знову і знову їдемо, стоїмо, пишемо, кричимо і будемо поряд доки живі.
- Хто проти тиранії - встаньте!
Цю фразу Стус викрикнув у кінотеатрі під час показу фільмa Параджанова.
Зараз в залі суду в Кропивницькому новий Стус-Червінський звертається до кожної людини:
- Будьте вільними! Обирайте СВОБОДУ! Я за це воював більше 30 років!
А поряд стоїть його неймовірна дружина, яка не може надивитись на своє схудле і незламне щастя.
Вона навчилась посміхатись, коли боляче і стримувати сльози і слова, які так і намагаються вилетіти зі стулених вуст.
ХТО ПРОТИ ТИРАНІЇ ВСТАНЬТЕ!!!
Встаньте в наш стрій патріотів і допоможіть прогнати плісняву з керуючих державою посад.
Допоможіть визволити Героїв.
Нам потрібна підтримка і розголос.
Бо саме зараз, коли війна зжирає наших людей, міста і ресурси, вороги з середини відчувають себе всесильними і безкарними.
Саме зараз, коли кожна людина не може розставляти пріоритети, бо все надто важливо і тебе не вистачає на ЦЕ все, вороги України намагаються зламати всі інституції держави і внести хаос, знищивши Воїнів і патріотів.
Кожен в цій боротьбі Воїн Світла, який виборює майбутнє для наших дітей і онуків.
І доки небайдужі існують, "какайа раззніцца" не переможе.
Але вставайте в стрій щодня.
Бо ми танцюємо по лезу...
І нема назад вороття...
Ваша #Дубровська
09.05.2024
